№ 487/6313/15-ц

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 487/6313/15

провадження № 61-14368св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач прокурор міста Миколаєва в інтересах держави,

відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в складі колегії суддів Шаманської Н. О., Коломієць В. В., Лівінського І. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

11 серпня 2015 року прокурор міста Миколаєва в інтересах держави звернувся з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що розділом 1 (пункти 22, 22.1) рішення Миколаївської міської ради від 01 жовтня 2009 року № 38/32 ТОВ «Інвест Трейдінг Груп-М» надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 9 191 м2, для обслуговування придбаної будівлі спортзалу - охоронного пункту.

Пунктами 25, 25.2 розділу І рішення Миколаївської міської ради № 47/49 від 25 червня 2010 року затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 729м2 за рахунок земель ТОВ «Інвест Трейдінг Груп-М» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904562 від 19 серпня 2010 року.

01 вересня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу № 2175 ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 вказану земельну ділянку, у зв`язку з чим ОСОБА_1 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК № 815138 від 30 грудня 2011 року.

Позивач уважає, що передача спірної земельної ділянки відбувалася з порушенням норм земельного та водного законодавства України, оскільки ця земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста відноситься до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення. Крім того, згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими на підставі рішення Миколаївської міської ради № 47/49 від 25червня 2010 року, спірна земельна ділянка належить до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення та туристично-рекреакційного комплексу, тобто будівництво житлових будинків у межах цієї території заборонено. Вказує, що земельна ділянка входить в межі прибережної захисної смуги Бузького лиману, а тому рішення Миколаївської міської ради про її передачу для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд є незаконним.

Посилаючись на викладене, прокурор просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 25, 25.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 47/49 від 25 червня 2010 року про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 729м2 за рахунок земель ТОВ «Інвест Трейдінг-Груп-М» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки № 2175 від 01вересня 2010 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт про право власності на спірну земельну ділянку серії ЯК 815138 від 30 грудня 2011 року;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої, апеляційної та касаційної інстанції

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року в задоволенні позову прокурора міста Миколаєва в інтересах держави відмовлено, з тих підстав, що позивачем пропущено без поважних причин позовну давність, передбачену статтею 257 ЦК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року в частині позовних вимогдо ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 вересня 2010 року № 2175, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , скасовано, провадження у справі у цій частині закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року рішення Заводського районногосуду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора міста Миколаєва в інтересах держави відмовлено з інших підстав.

Апеляційний суд виходив із того, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання, тому його скасування не породжує наслідків для власника земельної ділянки, якого виникло право власності на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючому документі, якимє державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904562, виданий на ім`я ОСОБА_2 . Крім того, судом першої інстанції до свого провадження не прийнято та не розглянуто уточнені вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта про право власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_2 , тому всі інші вимоги не породжують правових наслідків щодо законності цього правовстановлюючого документа та задоволенню не підлягають.

Постановою Верховного Суду від 10 червня 2020 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 01 грудня 2016 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з тих підстав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, в такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. При цьому суд касаційної послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задоволено; рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов прокурора міста Миколаєва в інтересах держави задоволено;

- визнано незаконним пункти 25, 25.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради №47/49 від 25 червня 2010 року, в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 729 м2 за рахунок земель ТОВ «Інвест Трейдінг-Груп-М» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 ;

- визнано недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК 815138 від 30 грудня 2011 року;

- зобов`язано ОСОБА_1 повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 729 м2, по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136300:12:004:0045.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- про дійсне порушення інтересів громади та державних інтересів рішенням Миколаївської міськради прокурор міг довідатись лише при проведенні у встановленому законом порядку перевірки у березні 2013 року, тому звернувшись із позовом у серпні 2015 року, прокурор не пропустив позовну давність, а Держсільгоспінспекція в Миколаївській області про допущені Миколаївською міською радою порушення при прийнятті спірного рішення дізналася під час розгляду цієї справи;

- земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 729 м2 відноситься до території зелених насаджень загального користування, тому рішення Миколаївської міськради № 47/49 від 25 червня 2010 року (пункти 25, 25.2) про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки комунальної власності, що розташована у межах законодавчо визначеної пляжної зони прибережної захисної смуги Бузького лиману, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд суперечить вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства, і позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пунктів 25, 25.2 рішення Миколаївської міськради № 47/49 від 25червня 2010 року підлягають задоволенню шляхом визнання їх недійсними;

- у зв`язку з цим на підставі статті 152 ЗК України задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на землю серії ЯК № 815138 від 30 грудня 2011 року з кадастровим № 4810136300:12:004:0045, виданого ОСОБА_1 ;

- територіальна громада м. Миколаєва як власник земель комунальної власності, делегує Миколаївській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Тому розпорядження міською радою спірною ділянкою з порушенням вимог статей 58 60-62 ЗК України та статей 87-91 ВК України, не у спосіб, передбачений законом, не може оцінюватись як вираження волі територіальної громади на відчуження землі. Оскільки майно вибуло з володіння власника (територіальної громади) не з його волі, а зазначені обставини не можуть свідчити про виключну добросовісність набувача, колегія суддів вказала, що спірна земельна ділянка має бути повернута власнику;

- при вирішенні питання про дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд зробив висновок, що у цій справі «суспільним», «публічним» інтересом, яким і обґрунтовується звернення прокурора до суду з вимогою витребувати земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 , є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам із комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу або конкретної територіальної громади. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу, частину якого складає територіальна громада, шляхом повернення в комунальну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. Оскільки спірна земельна ділянка, яка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та зеленій зоні загального користування міста, вибула з комунальної власності всупереч встановленому законом порядку, що порушило не тільки право власності територіальної громади, а й право громадян на екологічну безпеку, забезпечення якої є обов`язком держави, дії по витребуванню майна з володіння ОСОБА_1 відповідають критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном.

Аргументи учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 88 ВК України, статтю 60 ЗК України, оскільки матеріали справи не містять доказів місцезнаходження спірної земельної ділянки в натурі, в тому числі відносно урізу води.

Також суд не врахував особливості визначення прибережних захисних смуг в межах населеного пункту та не звернув увагу на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22 березня 2016 року, яким встановлено, що на підставі рішення Миколаївської міської ради № 18/14 від 20 жовтня 1993 року КЕЧ Миколаївського району та військовій частині № НОМЕР_1 було надано у постійне користування земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 559400м2 для розташування військового містечка № НОМЕР_2 . Таким чином спірна земельна ділянка спочатку належала до земель оборони, а станом на дату прийняття Миколаївською міською радою спірного рішення - до земель житлової та громадської забудови. На спірній земельній ділянці розташований житловий будинок, який не перебував та не перебуває у комунальній власності, що створює об`єктивні перешкоди територіальній громаді у здійсненні її права на володіння, користування та розпорядження землею.

Задоволення позову призводить до порушення статті 6 Конвенції, статті 1 Протоколу першого та є втручанням у право на мирне володіння майном. Апеляційний суд не врахував практику ЄСПЛ у справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Україна-Тюмень» проти України», «Фонд «Батьківська турбота» проти України, «Рисовський проти України».

Вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими і подані після спливу позовної давності.

У листопаді 2020 рокузаступник прокурора Миколаївської області подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. Уважав правильним висновок суду апеляційної інстанції про доведеність знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, про її належність до земель водного фонду, а також про невідповідність вимогам водного законодавства передання спірної земельної ділянки у приватну власність.

Зокрема, суд з урахуванням наведених приписів законодавства та інформації комунального підприємства «Госпрозрахунковепроектно-виробниче архітектурно-планувальне бюро» з замірами відстані спірної земельної ділянки від урізу води Бузького лиману, схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки, ситуаційного плану з експлікацією земельних угідь за формою 6-зем встановив належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги Бузького лиману та її розташування щонайменше за 37,9 м від урізу води.

При цьому слід зазначити, що в даних правовідносинах з урахуванням містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склались на місцевості, спірна земельна ділянка за жодних умов не могла бути передана у приватну власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд.

Так, приймаючи рішення про передачу в оренду земельної ділянкиТОВ«Інвест Трейдінг Груп-М» площею 729 м2 для обслуговування індивідуального житлового будинку, Миколаївською міською радою цільове призначення вказаної земельної ділянки в установленому законом порядку не змінювалось. В подальшому, надаючи дозвіл на розробку проектів землеустрою та передаючи за рахунок вказаних земель земельну ділянку 729 м2 для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, цільове призначення земель також не змінювалось у встановленому законом порядку. Більш того, земельна ділянка, надана ОСОБА_2 у порядку безоплатної приватизації, була вільна від забудови.

Отже, на час передачі спірної земельної ділянки у приватну власність не існувало жодних конкретних умов забудови, які склались на місцевості, що дозволяли б змінити цільове призначення спірної земельної ділянки з земель водного фонду на іншу категорію та передати її у приватну власність для цілей, що не визначені у ЗК України. Спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста віднесена до зелених насаджень загального користування.

Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року №15/41 спірна земельна ділянка належать до зони перспективного туристично-рекреаційного комплексу. Вказані обставини підтверджені інформацією Миколаївської міської ради від 04 грудня 2017 року.

Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина друга статті 52 ЗК України).

Тому передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило приписам ЗК України.

Контроль за використанням земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади м. Миколаєва зокрема, оскільки люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення та вичерпання, виснаження Бузького лиману, у збереженні його водності та у зменшенні коливань стоку. Вони зацікавлені у захисті від знищення навколоводних тварин і рослин, зокрема зелених насаджень на узбережжі вказаного лиману у зеленій зоні, що, як встановив суд апеляційної інстанції, згідно з Генеральними планами міста Миколаєва задовго до виникнення спірних правовідносин уже була територією спеціального призначення, в якій заборонене будівництво.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі; відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В ухваліВерховного Суду від 19 жовтня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року в справі № 909/1254/14 щодо строку позовної давності та у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16, від 21серпня 2019 року в справі № 911/3681/17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що земельна ділянка загальною площею 0,8276 га розташована у м.Миколаєві по вул. Леваневців у прибережній захисній смузі Бузького Лиману в межах території зелених насаджень загального користування перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення і відносяться до земель водного фонду

Розділом 1 (пункти 22, 22.1) рішення Миколаївської міської ради від 01 жовтня 2009 року № 38/32 ТОВ «Інвест Трейдінг Груп-М» надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 9 191 м2, для обслуговування придбаної будівлі спортзалу-охоронного пункту.

Рішенням Миколаївської міської ради №47/49 від 25 червня 2010 року (пункти 25, 25.2) затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 729 м2 за рахунок земель ТОВ«Інвест Трейдінг-Груп-М» з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904562.

01 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки на підставі якого ОСОБА_1 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК №815138 від 30грудня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Згідно інформації Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 27 квітня 2015 року спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до території зелених насаджень загального користування та зелених насаджень спеціального призначення.

Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради №15/41 від 17 жовтня 2003року земельна ділянка належить до зони ландшафтно-рекреаційної загальноміського значення та туристично-рекреаційного комплексу. Зазначене підтверджується інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 27 квітня 2015 року.

За даними Миколаївського обласного управління водних ресурсів спірна земельна ділянка розташована на березі Бузького лиману, який належить до об`єктів загальнодержавного значення.

Згідно топографо-геодезичної зйомки спірна земельна ділянка повністю входить в межі прибережної захисної смуги.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

При зверненні із позовом прокурор вказував про особливий статус прибережних захисних смуг, їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку, забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому прокурор посилався на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об`єктів від забруднення, засмічення, збереження їх водності, зменшення коливань стоку вздовж водних об`єктів тобто для забезпечення екологічної безпеки, що є обов`язком держави (стаття 15 Конституції України). Крім того, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка також знаходиться в зеленій зоні міста, відноситься до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення, а зміна її цільового призначення порушує суспільний інтерес.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 142-143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначено: «Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів. Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощоцивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК Українитреба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку».

Апеляційний суд установив, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 відноситься до території зелених насаджень загального користування, і рішенням Миколаївської міськради № 47/19 від 25 червня 2010 року (пункти 25, 25.1) передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку комунальної власності, що розташована у межах законодавчо визначеної пляжної зони прибережної захисної смуги Бузького лиману, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, що суперечить вимогам земельного, водного та містобудівного законодавства.

У пунктах 79-82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначено: «Власник майнамає правовимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже вказувалана те, щозаволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фондувсуперечвимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) єнеможливим. Розташування земель водного фонду вказує нанеможливістьвиникнення приватного власника, аотже, іновоговолодільця,крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див.такожвисновки Великої Палати Верховного Суду, сформульованіу постанові від22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК Українитребарозглядати як непов`язанез позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовнувимогузобов`язати повернути земельну ділянкуслідрозглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду(див. пункт71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, атакожпункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фондуможевимагати усунення порушення його права власності нацюділянку,зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори абоіншіправочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.Томусуди першої й апеляційної інстанцій, встановивши факти початку перебігу позовної давності та належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва,малипідставидійти висновку про задоволення позовних вимог,хочапомилково застосували для задоволення вимоги про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 ЦК України,а нестатті 391 цього кодексу та частини другої статті 52 ЗК України».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 487/1189/18 (провадження № 61-20388св19) зроблено висновок про те, що «вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що Миколаївська міська рада, приймаючи рішення про передачу у власність відповідачам (фізичним особам) земельних ділянок, які після їх відчуження були об`єднані в спірну земельну ділянку, перевищила свої повноваження, порушила вимоги чинного законодавства щодо порядку розпорядження землями водного фонду та порушила права територіальної громади й законні інтереси держави».

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення позовних вимог.

Твердження про те, що апеляційний суд не врахував практику ЄСПЛу справах «Стретч проти Сполученого Королівства», «Україна-Тюмень» проти України», «Рисовський проти України», «Фонд «Батьківська турбота» проти України, «Гладишева проти Росії» колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обставини цих справ та справи, що переглядається є відмінними. Зазначене узгоджується із висновками, що міститься у пунктах 125.7., 129. 131.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18).

Аргумент касаційної скарги про те, що позовні вимоги заявлені після спливу позовної давності, колегія суддів відхиляє.

У пункті 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначено: «Оскільки наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і в пунктах 70-71 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, щодо застосування норм матеріального права про позовну давність і про усунення власником перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду неповністю узгоджуються з відповідними висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 листопада 2017 року у справі № 6-2304цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3089цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 і від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати ці висновки Верховного Суду України з огляду на те, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки».

Також апеляційний суд правильно встановив, що позивач не пропустив позовну давність стосовно позовних вимог про визнання недійсним рішення міської ради та державного акту про право власності, оскільки прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у серпні 2015 року, а про можливі порушення законодавства при передачі у приватну власність спірної земельної ділянки прокуратурі стало відомо під час перевірки у квітні 2015 року.

Про належність земель до прибережної захисної смуги Бузького лиману прокуратурі стало відомо на підставі топографічних зйомок меж земельних ділянок за травень 2015 року

Посилання у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд неправильно застосував статтю 88 ВК України, статтю 60 ЗК України, оскільки матеріали справи не містять доказів місцезнаходження спірної земельної ділянки в натурі, у тому числі відносно урізу води, колегія суддів вважає передчасним, оскільки існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене законом (статтею 88 ВК України). А тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду 09 червня 2021року в справі № 487/1189/18 (провадження № 61-20388св19), не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов