ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 488/3349/17
адміністративне провадження № К/9901/21161/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Стародуба О.П., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївської міської ради на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2018 року (головуючий суддя: Лазарева Г.М.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року (головуючий суддя: Ступакова І.Г., судді: Бітов А.І., Лук`янчук О.В.) у справі № 488/3349/17 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Миколаївського міського голови, Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 про визнання нечинним рішення постійної комісії міської ради про виготовлення повторного проекту землеустрою, зобов`язання в тижневий строк погодити приватизацію земельної ділянки за наявним проектом землеустрою та винести в місячний термін питання про приватизацію земельної ділянки на розгляд сесії міської ради ,
В С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У 2017 році ОСОБА_1 (далі також позивачка або ОСОБА_1 ) звернулася до Корабельного районного суду міста Миколаєва з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Миколаївського міського голови, Миколаївської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила:
визнати нечинним рішення постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 26 червня 2017 року № 54 щодо виготовлення повторного проекту землеустрою;
зобов`язати комісію у тижневий строк погодити приватизацію земельної ділянки за вже наявним проектом землеустрою;
зобов`язати Миколаївського міського голову в місячний термін винести питання про приватизацію земельної ділянки на розгляд сесії міської ради.
Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2018 року, яке залишено без постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, позов задоволено.
Визнано нечинним рішення постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 26 червня 2017 року № 54 щодо виготовлення повторного проекту землеустрою, зобов`язано комісію у передбачений законодавством строк погодити приватизацію земельної ділянки за вже наявними проектами землеустрою та зобов`язано Миколаївського міського голову в місячний строк винести питання про приватизацію земельної ділянки на розгляд сесії міської ради.
26 липня 2019 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга, надіслана Миколаївською міською радою 24 липня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.
22 серпня 2019 року від позивачки надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
22 серпня 2019 року від третьої особи ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Інші учасники правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.
Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в березні 2017 року її чоловік ОСОБА_2 подарував їй житловий будинок загальною площею 99,7 кв.м., земельною ділянкою під яким площею 107 кв.м. він користувався на правах оренди. 03 квітня 2017 року звернулася до Миколаївського міського голови із заявою про розірвання договору оренди та передачу земельної ділянки у власність. Проте 07 липня 2017 року отримала витяг з протоколу постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 26 червня 2017 року №54, яким їй надано дозвіл на виготовлення повторного проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 100 кв.м.
Таке рішення позивачка вважає незаконним та зазначає, що Законом України від 14 травня 2015 року № 418-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року» (далі також Закон № 418-VIII), передбачено можливість здійснення формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав на підставі технічної документації із землеустрою, яка була розроблена до 01 січня 2013 року.
За позицією Миколаївської міської ради земельним законодавством України не передбачено погодження приватизації земельної ділянки вже за наявним проектом землеустрою постійними комісіями ради, а до повноважень Миколаївського міського голови не відноситься вирішення питань щодо винесення на розгляд сесії ради питань про приватизацію земельних ділянок комунальної власності.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Миколаївської міської ради від 20 липня 2004 року № 22/8 громадянину ОСОБА_2 надано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 107 кв.м. для обслуговування адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування житлового будинку від 29 березня 2017 року ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 99,7 кв.м.
Земельна ділянка, на якій знаходиться вказаний житловий будинок, перебуває у користуванні дарувальника ОСОБА_2 на підставі договору оренди землі, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною О.Л. від 28 вересня 2004 року за № 1915, зареєстрованого в Книзі записів договорів оренди землі від 29 вересня 2004 року за № 2694.
03 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського міського голови із заявою про оформлення правових документів на земельну ділянку орієнтовною площею 107 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у її користуванні для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, які належать їй на праві приватної власності і передати земельну ділянку у власність.
До заяви позивачем додано: свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок; технічний паспорт на домоволодіння МБТІ; рішення виконкому міської ради про надання земельної ділянки для будівництва житлового будинку; згоду сусідів по існуючих межах земельних ділянок; позитивний висновок Головного управління містобудування та архітектури; копію громадського паспорту; копію ідентифікаційного коду.
Листом від 18 травня 2017 року № 15-1098 Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради поінформувало позивача та виконком Миколаївської міської ради, про таке.
Згідно з містобудівною документацією - Генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, зазначена земельна ділянка розташована в зоні регулювання історико-архітектурної забудови та відноситься до території багатоквартирної житлової забудови.
Відповідно до Плану зонування території м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 11 серпня 2016 року № 6/3 зазначена земельна ділянка відноситься до зони змішаної малоповерхової 2-4 поверхи житлової забудови та громадської забудови (Ж-3), до переважних видів використання якої входять окремі житлові будинки садибного типу, що існували на момент розроблення зонінгу.
Водночас за змістом листа зазначено, що на підставі статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», враховуючи відповідність містобудівній документації, Управління погоджує переоформлення та надання у власність земельної ділянки орієнтовною площею 100 кв.м. (відповідно схемі) по лінії забудови АДРЕСА_1 , за рахунок земельної ділянки, наданої в оренду рішенням Миколаївської міської ради від 20 липня 2004 року № 22/8 для обслуговування адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , зі зміною цільового призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , при згоді суміжних землекористувачів.
На засіданні постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології розглянуто питання щодо переоформлення та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з урахуванням висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 18 травня 2017 року.
За змістом витягу протоколу засідання постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 26 червня 2017 року № 54 ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, орієнтовною загальною площею 100 кв.м., за рахунок земельної ділянки, наданої рішенням міської ради від 20 квітня 2000 року № 22/8, з метою передачі у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .
07 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Миколаївського міського голови із заявою, в якій зазначила, що у неї наявна документація із землеустрою, розроблена 22 червня 2004 року, у зв`язку з чим, на підставі Закону від 14 травня 2015 року № 418-VIII, у неї відсутній обов`язок розробляти проект землеустрою.
У відповідь на зазначену заяву листом від 21 липня 2017 року, за підписом заступника міського голови, позивача повідомлено, що питання про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою розглянуто на засіданні постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 26 червня 2017 року.
Не погоджуючись з правомірністю рішення постійної комісії Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології, оформленим протоколом від 26 червня 2017 року № 54, про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, визнав обґрунтованими твердження позивачки про відсутність у неї обов`язку щодо виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за наявності у неї документації із землеустрою, розробленої 22 червня 2004 року.
За позицією судів попередніх інстанцій, відповідачем не враховано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року», розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 20, відповідно до якого у разі, якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, крім випадків, визначених статтею 79-1 цього Кодексу, здійснюється за такою технічною документацією.
З огляду на зазначене, суди дійшли висновку, що висновок постійної комісії міської ради про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при наявності висновку Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради щодо погодження переоформлення та надання у власність ОСОБА_1 відповідної земельної ділянки, є по своїй суті відмовою в задоволенні заяви позивача за відсутності на це передбачених підстав.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що позивач не звертався до Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а отже не зрозуміло на якій підставі орган місцевого самоврядування зобов`язаний був у двотижневий строк прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Акцентує увагу на тому, що за своєю природою, правові акти постійної комісії носять рекомендаційний характер, тобто вони не є імперативними. Постійна комісія Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології ніколи жодних рішень не приймала, а приймала лише висновки та рекомендації, які носять рекомендаційний характер та відповідно не є за своїм змістом правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, не порушують прав та не можуть, з огляду на приписи статті 2 КАС України, бути оскаржені у адміністративному порядку.
Вважає, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі обставини справи, дійшли неправильного висновку про те, що висновок постійної комісії Миколаївської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології є відмовою в задоволенні заяви позивача за відсутності на це передбачених підстав.
Стверджує, що пункт 20 «Перехідних положень» Земельного кодексу України (далі також ЗК України) не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки:
по-перше, рішенням Миколаївської міської ради від 20 липня 2004 № 22/8 було затверджено проект відведення земельної ділянки, а не технічна документація із землеустрою, які є різними видами землевпорядної документації;
по-друге, рішенням Миколаївської міської ради від 20 липня 2004 року № 22/8 земельна ділянка була сформована не для обслуговування житлового будинку і господарських споруд з метою передачі земельної ділянки у власність, а для обслуговування адміністративної будівлі з метою передачі земельної ділянки в оренду;
по-третє, вимогами статті 118 ЗК України чітко визначено правовий алгоритм дій органів місцевого самоврядування при розгляді клопотань громадян про приватизацію земельної ділянки, відповідно до якого орган місцевого самоврядування дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні, тобто за цією правовою нормою відведення земельної ділянки у власність здійснюється виключно шляхом розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
по-четверте, зі змісту пункту 20 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України вбачається, що лише формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав здійснюється за такою технічною документацією, а за приписами частини 1 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру, тобто відповідна норма законодавства стосується виключно питань формування земельної ділянки та не розповсюджується на порядок відведення земельної ділянки у власність.
Водночас зазначає, що суд не вправі втручатись в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі перебирати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки не наділений правом створювати норми права, а вповноважений лише перевіряти норми на їх відповідність вищим нормативно-правовим актам.
У відзиві на касаційну скаргу позивачка зазначає, що комісія функціонує на підставі статті 186-1 та статті 118 ЗК України. Саме цими нормами закону визначені її повноваження, порядок функціонування, проведення засідань не рідше одного разу на тиждень, а не по мірі необхідності, як стверджує касатор, а також обов`язковість висновків постійної комісії, як для органів влади, так і для окремих осіб, що свідчить про те, що висновки комісії є правовим актом індивідуальної дії і тягнуть за собою правові наслідки.
Наполягає на тому, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки є у скаржника. Вважає, що проект землеустрою і технічна документаціє це одне і теж.
Щодо доводів скаржника про те, що земельна ділянка була сформована не для обслуговування житлового будинку з метою передачі у власність, а для обслуговування адмінбудівлі з метою передачі земельної ділянки в оренду зазначає, що реконструкція будівлі з офісу на житловий будинок проводилась всередені будівлі і ніяк не вплинула на його розміри і відповідно розміри земельної ділянки, що підтверджено працівниками управління містобудування та архітектури міськради.
За позицією позивачки, технічна документація, була розроблена і затверджена органом місцевого самоврядування в 2004 році, тобто до 2013 року і тоді ж земельній ділянці був наданий кадастровий номер, а отже постійна комісія зобов`язана погодити приватизацію земельної ділянки за наявним проектом землеустрою, а міський голова винести питання про приватизацію земельної ділянки на розгляд сесії.
Третя особа у своєму відзиві на касаційну скаргу повністю підтримує доводи, викладені позивачкою.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин 1-3, 5 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118 122 123 ЗК України.
Частинами 1 та 2 статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності у тому числі (…) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб)… У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. (......) органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;
затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.
За змістом частин 8 та 9 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до частини 1 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
За змістом частин 1 та 2 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Згідно із частинами 5, 6 статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради погодило переоформлення та надання у власність позивачці земельної ділянки орієнтовною площею 100 кв.м. по лінії забудови АДРЕСА_1 , за рахунок земельної ділянки, наданої в оренду рішенням Миколаївської міської ради від 20.07.2004 року № 22/8 для обслуговування адміністративної будівлі по АДРЕСА_1 , при згоді суміжних землекористувачів.
За змістом витягу із протоколу засідання від 26 червня 2017 року № 54 постійна комісія Миколаївської міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології, як постійно діючий орган міської ради,
«розглянула: надати громадянці ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється, орієнтованою загальною площею 100 кв.м., за рахунок земельної ділянки, наданої рішенням міської ради від 20.04.2004 № 22/8, з метою передачі у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , відповідно до висновку управління містобудування та архітектури миколаївської міської ради від 18 травня 2017 року № 15-1098.
Площу земельної ділянки уточнити проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки".
Більшістю голосів зазначену пропозицію погоджено винести на розгляд сесії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року (справа № 815/1788/15) зазначила, що у разі оскарження рішення органів владних повноважень судам слід перевірити (встановити) чи є оскаржуване рішення таким, за наслідками виконання якого настають юридично значимі дії, зокрема видача свідоцтва про право власності, чи настає інший кінцевий результат, чи це рішення з урахуванням якого (на підставі якого) приймається остаточне рішення органу владних повноважень. «…» не підлягає оскарженню рішення органів владних повноважень, які не є кінцевими (остаточними) та не породжують правових наслідків і не можуть порушувати будь-які права. Захисту підлягає тільки реально порушене право.
Проте судами попередніх інстанцій не надавалась оцінка повноваженням постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології на етапах безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами.
За позицією судів попередніх інстанцій, відповідачем не враховано, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року» , Розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 20, відповідно до якого у разі, якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, крім випадків, визначених статтею 79-1 цього Кодексу, здійснюється за такою технічною документацією.
Верховний Суд акцентує увагу на тому, що зазначеною нормою передбачено умови формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, проте судами не надана оцінка доводам відповідача про те, що земельна ділянка вже була сформована за технічною документацію, яка була розроблена третьою особою для відведення земельної ділянки в оренду з метою обслуговування адміністративної будівлі.
Водночас судами не надавалась оцінку пакету документів, який був наданий відповідачу з метою, як зазначає позивачка, прийняття рішення про приватизацію земельної ділянки за вже наявним проектом землеустрою.
Також не оцінювалась документація, розроблена на замовлення ОСОБА_2 та можливість її використання ОСОБА_1 з урахуванням зміни цільового призначення земельної ділянки.
За вимогами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак, оскільки фактичні обставини справи в обсязі, достатньому для ухвалення законного судового рішення, не встановлено, а суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати факти, які не були встановлені судом першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог статті 353 КАС України судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Миколаївської міської ради задовольнити.
Рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 06 листопада 2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі № 488/3349/17 скасувати.
Справу № 488/3349/17 направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін
О.П. Стародуб
В.М. Шарапа