ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 489/2337/24
провадження № 61-17526св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Медюка Олега Олександровича на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС у місті Миколаєві), в якому просила суд скасувати арешт належного їй нерухомого майна.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що у січні 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна довідалася про арешт належного їй майна, що був накладений на підставі постанови Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Ленінський ВДВС Миколаївського МУЮ) від 29 листопада 2009 року. На її запит відповідач відповів, що неможливо встановити та повідомити номер виконавчого провадження та виконавчого документа, на підставі яких обтяження було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Позивач указувала, що існує обтяження на її майно поза межами встановлених процедур та правових підстав, передбачених чинним законодавством України, а саме у рамках неіснуючого виконавчого провадження та за відсутності боргових зобов`язань з її боку у виконавчому провадженні б/н.
ОСОБА_1 просила суд скасувати арешт нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ від 29 листопада 2009 року б/н, на все нерухоме майно, невизначене майно, що належить їй, стягнути судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 серпня 2024 року, ухваленим у складі судді Кокорєва В. В., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано арешт нерухомого майна, накладений постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ від 29 листопада 2009 року, без номеру, на все нерухоме майно, невизначене майно, що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер обтяження - НОМЕР_7.
Стягнуто з Інгульського ВДВС у місті Миколаєві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 211,2 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції урахував положення частин першої-другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року, зазначив, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно позивача, за умови відсутності виконавчих проваджень, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішень, якими накладено арешт на майно позивача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Нескасований арешт майна ОСОБА_1 , при відсутності відомостей щодо виконавчих проваджень, в межах якого він накладався, та будь-яких майнових претензій до неї, є порушенням закріпленого у статті 41 Конституції України права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 14 серпня 2024 року скасовано.
Провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255
ЦПК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач була боржником у численних виконавчих провадженнях. Зокрема, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб`єкта, 20 листопада 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області) Кравчук А. О., у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження.
Встановивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції вважав, що провадження у справі слід закрити, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні. При цьому застосував відповідну практику Верховного Суду.
Короткий зміст касаційної скарги
У грудні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Медюк О. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
07 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Ленінського районного суду м. Миколаєва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Суд апеляційної інстанції неправильно зрозумів характер правовідносин, що складися між сторонами, внаслідок чого неправильно застосував норми права.
Суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, не встановив, в якому виконавчому провадженні накладено обтяження, яке порушує право власності позивача.
Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На виконанні Інгульського (Ленінського) ВДВС у місті Миколаєві знаходилися виконавчі провадження:
1) № НОМЕР_2, відкрите з примусового виконання виконавчого листа № 6-1188/09, виданого 04 вересня 2009 року Новозаводським районним судом м. Чернігова про стягнення з ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» кредитної заборгованості у розмірі 15 128,18 грн та судових витрат - 200,00 грн. Постановою від 19 вересня 2014 року державний виконавець Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ Пєрєвєрзєва Н. М. повернула виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року;
2) № НОМЕР_3, відкрите з примусового виконання виконавчого листа № 2/1414/498, виданого 15 лютого 2012 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») кредитної заборгованості у розмірі 31 859, 92 грн, державного мита - 318,60 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення - 120,00 грн.
Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ Пєрєвєрзєвої Н. М. від 19 вересня 2014 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року;
3) № НОМЕР_4, відкрите на примусове виконання виконавчого листа № 2/1414/498, виданого 29 листопада 2012 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості у розмірі 32 297,80 грн.
Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ Пєрєвєрзєвої Н. М. від 23 червня 2016 року виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року;
4) № НОМЕР_5, відкрите на примусове виконання виконавчого листа № 2-861, виданого 15 лютого 2012 року Ленінським районним суд м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «СЕБ Банк» кредитної заборгованості у розмірі 309 158,89 грн, судового збору - 1 700,00 грн та інформаційно-технічного збору - 120,00 грн.
Постановою державного виконавця Ленінського ВДВС Миколаївського МУЮ Пєрєвєрзєвої Н. М. від 19 вересня 2014 року виконавчий документи повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року;
5) № НОМЕР_6, відкрите на примусове виконання виконавчого листа № 2/1414/498, виданого 22 вересня 2013 року Корабельним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитної заборгованості у розмірі 32 297,80 грн.
Постановою державного виконавця Інгульського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Сагайдак А. Д. від 23червня 2016 року повернуто виконавчий документ стягувачу, на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній до 05 жовтня 2016 року.
Крім того, на виконанні у ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-861/11, виданого 16 серпня 2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СЕБ Банк» кредитної заборгованості у грошовій одиниці - доларах США, що в еквіваленті складало 309 158, 89 грн, а також 1 700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення. 24 жовтня 2013 року державний виконавець Кравчук А. О. повернув виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Обтяження, про скасування якого просить позивачка, накладено постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області Кравчук А. О. від 29 листопада 2009 року у межах виконавчого провадження № НОМЕР_7.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Медюка О. О. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».
У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено».
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_7. Під час примусового виконання державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Миколаївській області Кравчук А. О. від 29 листопада 2009 року винесена постанова про арешт майна боржника.
Встановивши, що ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні, в якому накладено оспорюваний арешт, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 27 березня 2024 року у справі № 303/6292/20 (провадження № 61-8454св21), від 15 січня 2025 року у справі № 592/5020/24 (провадження № 61-13199св24), які правильно застосував суд апеляційної інстанції.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.
Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Позивач не навела обґрунтованих причин та вагомих і достатніх аргументів, як б свідчили про помилковість висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного, викладених у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) та наявність підстав для відступлення від таких висновків.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Медюка Олега Олександровича залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник