Постанова
Іменем України
25 березня 2020 року
м. Київ
справа № 489/5838/18
провадження № 61-10314св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва у складі судді Рум`янцевої Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року у складі колегії суддів: Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 та просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею, а також стягнути з відповідача на її користь аліменти на дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходів), починаючи з дня подання позову до досягнення дітьми повноліття.
В обґрунтування позову зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2018 року. У шлюбі народилися діти - сини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з нею, знаходяться на її утриманні. Діти часто хворіють, їх лікуванням, організацієювідпочинку займається лише вона. Між дітьми та нею склалися довірливі відносини. Весь свій вільний час сини знаходяться з нею. Батько вихованням дітей не займається, не цікавиться їх життям, здоров`ям, навчанням та дозвіллям, допомогу на утримання дітей не надає.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначеномісце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із матір`ю ОСОБА_9 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 21 вересня 2018 року до досягнення старшою дитиною повноліття.
Допущенонегайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що на підставі повно та всебічно встановлених обставин справи, належної оцінки доказів в їх сукупності та взаємозв`язку, доцільно визначити місце проживання дітей разом із матір`ю.
Відповідно до частини першої статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Оскільки стягнення аліментів в судовому порядку є безумовним правом того з батьків, з яким проживають діти, позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині також підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2019 року змінено.
Визначено, що аліменти на утримання дітей ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 починаючи з 21 вересня 2018 року до досягнення дітьми повноліття.
В іншій частині рішення суду залишене без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що частинами другою, третьою статті 183 СК України визначено, що у разі, якщо аліменти стягуються на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Отже законом визначений порядок стягнення аліментів на двох і більше дітей у частці від заробітку, згідно з яким після досягнення повноліття найстаршою дитиною аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Суд не врахував таких положень закону і визначивши кінцевий термін стягнення аліментів досягненням повноліття старшою дитиною, обмежив таким чином права молодшого сина сторін на отримання аліментів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2019 року і постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року та закрити провадження у справі.
Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання житини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Проте суди не вжили необхідних заходів для залучення до участі у справі органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Між сторонами відсутній спір щодо місця проживання дітей, тому у суду були відсутні підстави для задоволення позову в цій частині та необхідно було закрити провадження у справі.
Він належним чином виконує обов'язок з матеріального утримання дітей та вирішувати це питання в судовому порядку немає підстав.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині строку стягнення аліментів, неправильно застосував положення частини другої, третьої статті 183 СК України та здійснив тлумачення вказаної правової норми на власний розсуд. На підставі рішення апеляційного суду аліменти у розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно після досягнення старшою дитиною повноліття будуть стягуватися тільки на молодшу дитину.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Верховного Суду від 30 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Миколаєва.
10 червня 2019 року справа № 489/5838/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_1 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 03 березня 2011 року, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 квітня 2018 року.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після розірвання шлюбу діти проживають з матір`ю.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та взята на облік в органах державної податкової служби 13 грудня 2010 року за № 9475, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 13 грудня 2010 року за № 759/10/29-051.
Згідно довідки Державної податкової інспекції в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 04 жовтня 2018 року № 1001/10/14-02-13-12, ОСОБА_1 в період з 01 січня 2018 року по 30 вересня 2018 року отримала дохід у розмірі 159 100 грн.
Відповідно до довідки № 718 Обласної психіатричної лікарні № 1 Миколаївської обласної ради від 13 листопада 2018 року, ОСОБА_1 на обліку у психіатричній лікарні не перебувала.
Згідно довідки Обласного наркологічного диспансеру від 13 листопада 2018 року № 574, ОСОБА_1 на обліку в обласному наркологічному диспансері не знаходиться.
Відповідно до акту обстеження умов проживання № М-24, складеного Службою у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради 04 лютого 2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 , умови проживання задовільні. В квартирі проживають: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Квартира є орендованою та належить ОСОБА_10 на праві приватної власності.
ОСОБА_1 як законним представником ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу дітям.
Згідно характеристики ОСОБА_4 , наданої дошкільним навчальним закладом № 128, мати ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні дитини, цікавиться досягненнями та проблемами своєї дитини, відвідує свята та спортивні розваги, бере у них безпосередню участь. Батько ОСОБА_4 з`являється на території закладу, інколи забирає дитину, частково сплачує за харчування дитини у закладі.
Відповідно до характеристики ОСОБА_3 , наданої Миколаївською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 34, навчанням дитини займається мати, щодня цікавиться успіхами свого сина, відвідує батьківські збори, приводить та забирає ОСОБА_3 зі школи. Всі фінансові витрати за харчування у школі, методичний матеріал, тощо несе мати. ОСОБА_1 є головою батьківського комітету. Батько ОСОБА_3 забирає сина в п`ятницю, на вихідні дні.
Встановлено, що батько дітей ОСОБА_2 проживає окремо від синів, але продовжує спілкуватися з ними, бере участь в їх вихованні та утриманні, оплачує лікування, купує одяг та інші речі, перераховує кошти позивачці.
Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2 , виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Біосфера сервіс», за період з червня 2018 року по листопад 2018 року він отримав заробітну плату у розмірі 34 857, 73 грн.
Висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 17 січня 2019 року встановлена доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин другої, восьмої-десятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789- ХІІ та набула чинності для України 27 вересня1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками.
Враховуючи викладене, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і давши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю, з якою вони тривалий час мешкають, якнайкраще забезпечить їх інтереси. При цьому судами обґрунтовано враховано висновок органу опіки та піклування.
Розглядаючи спір в частині визначення місця проживання дітей суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття,
Згідно з частиною першою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (частина друга статті 182 СК України).
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів ; 4) інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 182 СК України).
Згідно наявних у справі доказів відповідач працює, має постійний, стабільний дохід, відомостей про наявність інших утриманців, крім спільних з позивачем дітей, судам не надано, а тому правильними є висновки судів про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення аліментів у визначеному позивачем розмірі.
Відповідно до частин другої, третьої статті 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття.
Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, рішення суду є законним і обґрунтованим.
Установивши, що апеляційним судом змінене судове рішення, яке відповідає закону та неправильно застосовано норму матеріального права в частині порядку стягнення аліментів на двох і більше дітей, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року і залишає в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2019 року.
Керуючись статтями 400, 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 травня 2019 року скасувати, залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Ю. Тітов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук