№ 489/8474/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 489/8474/21

провадження № 61-18280ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02 жовтня 2023 року у складі судді Микульшиної Г. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Локтіонової О. В., Серебрякової Т. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про оспорювання батьківства та виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

Позивач вказував, що під час шлюбу з ОСОБА_2 у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Позивач був записаний батьком дитини відповідно до частини першої статті 122 СК України.

В подальшому шлюб з відповідачем розірвано, про що Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 23 жовтня 2008 року складено відповідний актовий запис № 545. Після припинення шлюбу відповідач разом з дитиною почали проживати окремо.

Таким чином з 2008 року вони з відповідачем практично не спілкуються, проживають нарізно. Хоча позивач не часто бачить сина, проте періодично переглядає його фото зі сторінок соціальних мереж. З часом, особливо нещодавно, позивач почав помічати, що син стає все менше бути схожим на нього, тому в позивача виникли сумніви, що саме він є батьком дитини.

Враховуючи викладене, позивач просив виключити із актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 351 від 08 лютого 2006 року, який складений міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, відомості щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як батька дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02 жовтня 2023 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд вважав, що в матеріалах справи відсутні достовірні та неспростовні докази відсутності кровного споріднення між позивачем ОСОБА_1 та його неповнолітнім сином ОСОБА_3 .

Беручі до уваги введення в Україні воєнного стану внаслідок збройної агресії, що створює безпосередню та реальну загрозу для життя і здоров`я неповнолітнього ОСОБА_3 , який проживає разом зі своєю матір`ю у Французькій Республіці, суд дійшов висновку, що причини неявки відповідача ОСОБА_2 разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 для відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, є поважними, і не можуть свідчити про визнання факту, для з`ясування якого було призначено експертизу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Ленінського районного суду міста Миколаєва.

16 січня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як підставу для касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що неявка відповідача з неповнолітнім сином до експертної установи не пов`язана з поважними причинами, а тому є підстави для задоволення позову відповідно до статті 109 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі.

В період шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сторін народився син - ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 10).

Відомості про батька дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були зазначені відповідно до частини першої статті 122 СК України.

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано, про що 23 жовтня 2008 року складено відповідний актовий запис № 545 (т. 1 а. с. 11).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Інгульського району виконкому Миколаївської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30 серпня 2022 року призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої було доручено Вінницькому науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, на вирішення якої поставлені питання про те, чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з якою вірогідністю; чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 68, 69).

22 жовтня 2022 року Вінницький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України повідомив про неможливість проведення експертизи, оскільки двічі (29 вересня 2022 року та 24 жовтня 2022 року) для відбору експериментальних зразків з`явився лише ОСОБА_1 , а ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_3 не з`явились.

09 лютого 2023 року Ленінський районний суд міста Миколаєва постановив ухвалу, якою призначив судову молекулярно-генетичну експертизу, проведення якої доручив експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (т. 1 а. с. 173, 174).

07 серпня 2023 року суд отримав від експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України повідомлення про неможливість проведення експертизи, у зв`язку із неприбуттям матері з дитиною до експертної установи, що унеможливило відібрання зразків для проведення експертизи. (т. 2 а. с. 36-38).

Позивач ОСОБА_1 обидва рази здійснював бронювання квитків на проїзд та проживання в готелі для відповідача ОСОБА_2 з дитиною, щоб вони мали змогу дістатись до місця відібрання зразків для виконання експертизи.

В письмовій заяві представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Давидова О. Ю. та в поясненнях ОСОБА_2 09 лютого 2023 року в підготовчому судовому засіданні звертали увагу суду на те, що з 2017 року відповідач ОСОБА_2 та неповнолітній ОСОБА_3 проживають у Французькій Республіці - з письмового дозволу позивача ОСОБА_1 . У зв`язку із введенням в Україні з 24 лютого 2022 року Указом Президента України воєнного стану, по всій території України відбулась масова евакуація жінок та дітей за кордон, оскільки перебування на території України є небезпечним через систематичні масовані ракетні обстріли, які відбуваються у всіх областях України. Посилаючись на вказані обставини, та вказуючи, що за час бойових дій в Україні загинуло майже 400 дітей та понад 757 отримали поранення, що на сприйняття сторони відповідача безпосередньо та реально загрожує життю та здоров`ю неповнолітнього ОСОБА_4 , з метою захисту його життя та здоров`я, відповідач ОСОБА_2 вказувала, що її неприбуття з дитиною до експертних установ під час бойових дій в Україні є поважною причиною та не може бути підставою для задоволення вимог позивача(т. 1 а. с. 99-101, 169-172).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно зі статтею 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

У частинах першій та третій статті 136 СК України передбачено, що особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини другої статті 136 СК України у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Таким чином, висновок генетичної експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У справі, яка переглядається, установлено, що з метою з`ясування обставин у справі судом першої інстанції за клопотаннями позивача двічі призначено судову молекулярно-генетичну (біологічну) експертизу, на дослідження якої було поставлені питання про те, чи є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з якою вірогідністю; чи наявне кровне споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Проте експертиза проведена не була у зв`язку із неявкою до експертної установи для відібрання біологічних зразків ОСОБА_2 та дитини ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Аналізуючи зазначену норму процесуального закону, можна дійти висновку, що нею законодавець встановив спеціальну процесуальну санкцію для осіб, які ухиляються від участі у експертизі. Важливим у такому випадку є встановлення ухилення осіб як умисних дій, внаслідок чого неможливо проведення експертизи для з`ясування відповіді на питання, яке для них має значення, наслідком чого може бути визнання судом факту для з`ясування якого була призначена експертиза, або відмова у його визнанні.

Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 686/3582/16-ц.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У справі «Йевремович проти Сербії» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

ЄСПЛ у справі «Багнєвський проти Польщі» не побачив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у неможливості відмовитися від батьківства при встановленні факту відсутності біологічного зв`язку. В цьому рішенні зазначено, що національне законодавство не передбачає будь-яких заходів, які дадуть змогу змусити дитину пройти тести ДНК. Для Суду цей елемент має вирішальне значення для збалансування відповідних інтересів. Якщо інтереси заявників не сходяться з огляду на відмову дитини пройти ДНК-тест, перевага надається інтересам дитини. Суд усвідомлює, що проведення досліджень ДНК та можливість кожному їх дотримуватися є розвитком на судовому рівні, оскільки ці тести дозволяють з певністю встановити існування або відсутність біологічних зв`язків між різними людьми. Проте Суд нагадав, що він уже вважав, що необхідність захисту третіх сторін може виключити можливість змусити їх пройти деякі медичні тести, в тому числі аналіз ДНК. Такий висновок тим більше підтверджується і в цьому випадку, коли третьою стороною є дитина. Суд не бачить нічого свавільного чи непропорційного у рішенні національного суду, який віддавав більшу увагу інтересам дитини, ніж можливої зацікавленості заявника у отриманні перевірки біологічних даних. Крім того, він вважає, що вік дитини, яка була неповнолітньою на той час, зіграв свою роль у врахуванні його інтересу.

Вказані висновки підтвердженні ЄСПЛ також у справі «Хіцкі проти Польщі».

За викладеного слід зазначити, що законодавством України не передбачено право суду змусити дитину пройти тест ДНК для визнання батьківства позивача відносно неї.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який триває і досі.

Бойові дії супроводжуються порушенням прав та свобод дитини, серед яких право на життя, на безпеку в умовах бойових дій та війни, на освіту, на здоров`я та розвиток особистості, право бути із сім`єю, а також право на турботу і захист з боку держави.

Враховуючи викладене, суди дійшли правильного висновку щодо визнання поважними причин неявки відповідача разом з дитиною до експертної установи для відібрання зразків, необхідних для проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, а за такого відсутність підстав щодо визнання факту для з`ясування якого було призначено експертизу.

При цьому, Верховний Суд врахував, що відповідач пропонувала проведення молекулярно-генетичної (біологічної) експертизи на території Французької Республіки, проте позивач заперечував та наполягав на проведенні експертизи саме на території України.

Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 473/1343/18, від 06 травня 2020 року у справі № 201/11183/16, оскільки фактичні обставини у цих справах різні.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 02 жовтня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров