Постанова
Іменем України
27 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 490/15006/14-ц
провадження № 61-13187св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковська Олена Василівна,
стягувач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Нікітіною Юлією Валеріївною, на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2021 року у складі судді Шолох Л. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець) Брушковської О. В., стягувач - ОСОБА_2 .
Скарга обґрунтована тим, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2015 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 09 грудня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.
Він належним чином сплачував аліменти, що підтверджується складеними розрахунками державного виконавця.
Державний виконавець всупереч нормам Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон) 30 березня 2020 року, після досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), здійснив перерахунок аліментів, визначивши заборгованість у розмірі 567 089,18 грн. У зв`язку з цим державний виконавець встановив йому тимчасові обмеження та нарахував штраф і виконавчий збір.
З урахуванням заяви про збільшення вимог (квітень 2021 року) просив: визнати неправомірним складений державним виконавцем Брушковською О. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 розрахунок заборгованості від 30 березня 2020 року зі сплати аліментів; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанов від 30 березня 2020 року про встановлення тимчасового обмеження у праві полювання, тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами, тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії, тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 14 квітня 2020 року про арешт коштів на банківських рахунках заявника; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 15 квітня 2020 року про накладення штрафу; визнати неправомірними дії державного виконавця щодо винесення постанови від 24 березня 2021 року про стягнення виконавчого збору.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2021 року закрито провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця Брушковської О. В. в частині скарги на дії державного виконавця щодо винесення постанов від 15 квітня 2020 року про накладення штрафу та від 24 березня 2021 року про стягнення виконавчого збору. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи у цій частині віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Постановивши ухвалу про закриття провадження у вказаній частині, суд першої інстанції виходив із того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів відносяться також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця Брушковської О. В. щодо винесення 30 березня 2020 року постанов про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві полювання, у праві керування транспортними засобами, у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями матеріальними снарядами несмертельної дії, у праві виїзду за межі України. В іншій частині задоволення скарги відмовлено.
Відмовивши у задоволенні скарги в частині неправомірності проведення перерахунку розміру заборгованості зі сплати аліментів у 2020 році, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець Брушковська О. В. здійснила цей перерахунок відповідно до статті 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Оскільки на 30 березня 2020 року у заявника була заборгованість зі сплати аліментів, то державний виконавець відповідно до норм закону наклав арешт на його кошти на банківських рахунках.
Частково задовольнивши скаргу, суд першої інстанції дійшов висновку, що 30 березня 2020 року державний виконавець передчасно застосувала до боржника обмеження, оскільки боржник був позбавлений можливості ознайомитися з розрахунком заборгованості від 30 березня 2020 року та погасити цю заборгованість.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2021 року в частині визнання неправомірними дій державного виконавця Брушковської О. В. щодо винесення постанов від 30 березня 2020 року про встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, тимчасового обмеження у праві полювання, тимчасового обмеження у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні скарги. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції в частині відмови у визнанні неправомірним розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 30 березня 2020 року, здійсненого державним виконавцем Брушковською О. В., та постанов про арешт коштів від 14 квітня 2020 року є правильним.
Державний виконавець правомірно здійснила перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, оскільки ОСОБА_1 упродовж виконавчого провадження декілька років приховував факт отримання доходів за кордоном.
Стягувач звернулась до державного виконавця із заявою про перерахунок заборгованості зі сплати аліментів до досягнення їх спільної з боржником дочки повноліття.
У частині ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки статтею 71 Закону не встановлено обов`язку державного виконавця перед винесенням оскаржуваних постанов про обмеження прав боржника повідомляти його про наявну заборгованість, то винесення оскаржуваних постанов у день складання розрахунку заборгованості узгоджується з нормами законодавства. Достатньою підставою для застосування тимчасових обмежень є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом, та в певному розмірі. Отже, не можна вважати, що дії державного виконавця були неправомірними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 через адвоката Нікітіну Ю. В. надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні скарги щодо визнання неправомірним розрахунку заборгованості від 30 березня 2020 року, складеного державним виконавцем Брушковською О. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, та визнання неправомірною постанову від 14 квітня 2020 року про арешт коштів боржника, скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення скарги в частині визнання неправомірним розрахунку заборгованості від 30 березня 2020 року, складеного державним виконавцем Брушковською О. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, та неправомірною постанову від 14 квітня 2020 року про арешт коштів боржника.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої та апеляційної інстанцій є помилковими, суди повинні застосувати статті 39, 40, 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Стягувач до 13 листопада 2019 року не зверталась до державного виконавця із заявою про перерахунок заборгованості.
Державний виконавець провів розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з недотриманням статті 183 СК України, не з`ясував природу та джерело походження коштів на рахунку боржника відповідно до частини другої статті 195 СК України.
Суди не врахували правових висновків Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, провадження № 61-18142св19, від 15 липня 2020 року у справі № 645/5637/15-ц, провадження № 61-23011св19, від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007, провадження № 61-15422св20, постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19, від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18.
Аргументи інших учасників справи
Відзив стягувача на касаційну скаргу обґрунтований тим, що суди дійшли правильних висновків про те, що заявник приховував свій реальний дохід, і це призвело до стягнення аліментів у значно меншому розмірі, ніж встановлений судовим рішенням.
Стягувач вчасно звернулась до державного виконавця про перерахунок заборгованості.
Просила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2015 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнено аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму щомісячно, починаючи з 09 грудня 2014 року і до досягнення нею повноліття.
На підставі цього рішення 23 червня 2015 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.
Згідно з матеріалами виконавчого провадження ОСОБА_1 періодично мав заборгованість зі сплати аліментів. Державний виконавець Брушковська О. В. складала розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з розрахунку розміру середньої заробітної плати для відповідної місцевості, який направляла сторонам виконавчого провадження.
У жовтні 2015 року державний виконавець отримала інформацію від Миколаївського морського порту про те, що 07 листопада 2014 року ОСОБА_1 отримав посвідчення особи моряка з терміном дії - до 07 листопада 2019 року.
Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації з 2015 року до 2019 року ОСОБА_1 декілька разів виїжджав за межі України.
У серпні 2019 року стягувач подала заяву про здійснення розрахунку аліментів не за середнім заробітком для відповідної місцевості, а за фактичними доходами ОСОБА_1 , оскільки під час виконавчого провадження він працював за кордоном, де отримував заробітну плату, придбав квартиру та автомобіль.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Державний виконавець неодноразово викликала боржника для надання пояснень. Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_1 постійного місця роботи у нього не має, його середньомісячна заробітна плата становила 3 500,00 грн.
26 вересня 2019 року державний виконавець отримала відповідь з Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків з додатками, зокрема послужною книжкою моряка та посвідчення особи моряка на ім`я ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки з рахунків ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк» за період з 2015 року до 2019 року заявник отримував доходи у доларах США.
30 березня 2020 року державний виконавець здійснила перерахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за період з грудня 2014 року до 13 листопада 2019 року, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за цей період становить 567 089,18 грн.
30 березня 2020 року державний виконавець Брушковська О .В. винесла постанови про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про тимчасове обмеження боржника у праві полювання, про тимчасове обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про тимчасове обмеження боржника у праві керування транспортними засобами.
14 квітня 2020 року винесено постанову про арешт коштів ОСОБА_1 на банківських рахунках.
17 березня 2021 року винесено постанову про опис та арешт належного ОСОБА_1 легкового автомобіля VOLKSWAGEN PASSAT білого кольору, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
24 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з тим, що боржник погасив заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 567 089,18 грн і штраф у розмірі 41 558, 57 грн.
26 березня 2021 року державний виконавець Брушковська О. В. у зв`язку з фактичним виконанням ОСОБА_1 рішення суду винесла постанову про закінчення виконавчого провадження, про зняття арешту з коштів, про скасування тимчасових обмежень боржника у праві полювання, користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, у праві керування транспортними засобами.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).
Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_4 ).
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначається Законом.
Предмет скарги заявника на дії державного виконавця стосується правомірності проведення перерахунку заборгованості зі спати аліментів від 30 березня 2020 року та винесення постанов про накладення арешту на кошти боржника на банківських рахунках і встановлення заходів тимчасового обмеження для ОСОБА_1 .
Відповідно до матеріалів справи стягувач звернулась до органів примусового виконання судових рішень із заявою про встановлення реальних доходів боржника, направлення запитів щодо надання копій документів, що підтверджують стаж роботи на суднах, та наявність коштів на рахунках боржника за період з 2015 року до 2019 року, оскільки державний виконавець стягує аліменти у частині не від фактичного доходу, а від середнього заробітку для відповідної місцевості, що підтверджено такими документами: заявами-зверненнями ОСОБА_2 від 22 серпня 2019 року № Ся-9620963, від 29 серпня 2019 року № СЯ-9638643, у березні 2020 року(т. 2, а. с. 136, 146, т. 1, а. с. 86-88); дорученням Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 30 вересня 2019 року № С-1163-2.2 (т. 2, а. с. 135); дорученням Управління забезпечення примусового виконання рішень Південного міжрегіонального управління Міністрерства юстиції (м. Одеса) від 19 березня 2020 року № С- 494-11 (т. 1, а. с. 85).
Вказане спростовує доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 до 13 листопада 2019 року не зверталась до державного виконавця із заявою про розрахунок заборгованості.
Згідно з вимогою державного виконавця від 02 вересня 2015 року № 32996 було зобов`язано боржника з`явитись і надати інформацію про отримання доходу за період з 01 грудня 2014 року до 01 вересня 2015 року. Згідно з вимогою від 30 серпня 2016 року № 35991 - зобов`язано усунути порушення статей 5, 11,12,74, 90 Закону № 606-XI.
На ці вимоги державного виконавця боржник надавав письмові пояснення від 28 жовтня 2015 року, що він не має офіційного доходу, з травня до жовтня 2015 року знаходився на заробітках за кордоном, працював на судноремонтному завод і отримував заробітну плату у розмірі 3 500,00 грн (т. 1, а. с. 80) і від 04 вересня 2019 року, що не має постійного фіксованого доходу (т. 1, а. с. 82).
Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XI (чинний на час відкриття виконавчого провадження) (далі - Закон № 606-XI) боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з`являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини (пункти 3, 4 частини п`ятої статті 19 Закону).
Відповідно до матеріалів справи боржник не надавав на вимогу державного виконавця будь-яких документів на підтвердження майнового стану. Водночас за заявою-зверненням стягувача державний виконавець встановила, що боржник придбавав за період, визначений для стягнення з нього аліментів, майно, зокрема автомобіль та квартиру, мав роботу і доходи, що підтверджено виписками з його особових рахунків (т. 2, а. с. 154-164; ) та послужною книжкою моряка (т. 2, а. с. 150-152).
Вказані документи підтверджують факт працевлаштування боржника протягом 2015-2019 років на суднах іноземних компаній з відповідною оплатою праці.
У матеріалах справи немає доказів, що систематичні щомісячні зарахування коштів на особові рахунки заявника не є його доходами, з урахуванням його працевлаштування згідно з послужною книжкою моряка.
Посилання у касаційній скарзі на неправомірність дій державного виконавця з перерахунку заборгованості є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з частиною четвертою статті 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років.
Посилання заявника на те, що дії державного виконавця є неправомірними, оскільки остаточний розрахунок заборгованості складений після досягнення дочкою повноліття, є необґрунтованими, оскільки виконавче провадження не було закінчено через недотримання боржником вимог Закону щодо надання інформації про свої доходи та її приховування.
Доводи касаційної скарги, що суди не застосували статті 39, 40, 71 Закону є необґрунтованими, зводяться до власного тлумачення позивачем підстав для закриття виконавчого провадження, є аналогічні доводам апеляційної скарги, обґрунтовану оцінку яким надав суд апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується Верховний Суд.
Заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постановах Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 645/5637/15-ц, провадження № 61-23011св19, від 13 січня 2021 року у справі № 2-751/2007, провадження № 61-15422св20 сформульовано висновок, що спір між сторонами виконавчого провадження (стягувачем і боржником) щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягає вирішенню у порядку позовного провадження або шляхом подання скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів, що не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18, від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19, викладено висновок щодо питання юрисдикції розгляду скарг на дії державного виконавця з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, що узгоджується з висновками судів у справі, яка переглядається.
Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, провадження № 61-18142св19, сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Нікітіною Юлією Валеріївною, залишити без задоволення.
Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 червня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
О. В. Ступак
В. В. Яремко