02.01.2025

№ 490/3581/17

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 490/3581/17

провадження № 61-13013св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., , Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головне управління Державної фіскальної служби Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області на постанову Миколаївського апеляційного суду від

06 червня 2019 року у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Прокопчук Л. М., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (далі - ГУ ДКСУ у Миколаївській області), Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області), Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) про відшкодування майнової та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 27 вересня 2009 року працівниками Державної податкової адміністрації у Миколаївській області здійснена перевірка господарської діяльності комп`ютерного клубу, розташованого по АДРЕСА_1 , у якому він у встановленому законом порядку здійснював підприємницьку діяльність з надання послуг з організації комп`ютерних ігор для дітей.

За результатами перевірки складено протокол огляду місця події, комп`ютери та інше обладнання, що знаходилося у клубі, вилучені, деяке обладнання пошкоджено, що призвело до зупинення підприємницької діяльності.

За вказаним фактом слідчим Заводського районного відділу міліції відмовлено у порушені кримінальної справи, однак прокуратурою Заводського району

м. Миколаєва зазначену постанову скасовано та порушено кримінальну справу № 10030069 за ознаками злочину, передбаченого статтею 203 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зазначену кримінальну справу неодноразово закривали. Останньою постановою СВ Заводського РВ Миколаївського МУ УМВС України в Миколаївській області провадження у кримінальній справі закрито за відсутністю складу злочину.

У 2009 році, на підставі складеного співробітниками податкової міліції Державної податкової адміністрації у Миколаївській області протоколу, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва подано до Миколаївського окружного адміністративного суду позов про встановлення факту проведення

ОСОБА_1 діяльності з організації азартних ігор, чим порушено вимоги Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року у задоволені позову ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва щодо стягнення з нього штрафу в розмірі 5 040 000,00 грн відмовлено.

15 червня 2012 року Одеським апеляційним адміністративним судом за результатами розгляду апеляційної скарги ДПІ у Ленінському районі

м. Миколаєва постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року скасовано, постановлено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України штраф у сумі

5 040 000,00 грн.

За результатами перегляду вищезазначених постанов, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 січня

2013 року скасував вищезазначені постанови та повернув справу на новий розгляд.

Останньою постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, яка набрала законної сили 02 квітня 2014 року, у задоволені позову ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про стягнення штрафу відмовлено.

Вважаючи, що зазначені дії працівників державних органів нанесли йому значних моральних страждань, втрату бізнесу, доходів на утримання сім`ї, здоров`я та, як результат, отримання групи інвалідності, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України на відшкодування майнової шкоди 1 304 233,46 грн та компенсувати моральну шкоду в розмірі 5 040 000,00 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 квітня

2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про відшкодування майнової та моральної шкоди, провадження у справі в частині вимог до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини першої статті

255 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що існує судове рішення у справі № 489/4592/15-ц, яке набрало законної сили, ухвалене між тими ж сторонами з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, ухвалене з одних і тих самих підстав і матеріально-правових вимог. Отже, між сторонами вирішено спір про той самий предмет і позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

При цьому ОСОБА_1 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва

від 06 червня 2016 року у справі № 489/4592/15-ц не оскаржував, отже погодився з ним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про відшкодування компенсації моральної шкоди у розмірі 5 040 000,00 грн скасовано, справу в цій частині передано до суду першої інстанції для продовження розгляду. У іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про тотожність позовних вимог у частині компенсації моральної шкоди, оскільки у справі, що розглядається, позивач посилається, поряд з іншими підставами позову, на висновок експертного дослідження від 12 січня 2016 року, який зроблено після ухвалення рішення у справі № 489/4592/15-ц та яким підтверджено, що в ситуації, яка склалася, ОСОБА_1 завдано моральної шкоди та зазначено орієнтовно-рекомендовану суму компенсації цієї шкоди.

Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що висновок експертного дослідження не встановлює причинного зв`язку між діями заподіювачів шкоди та моральною шкодою, завданою позивачу, отже, суд повинен встановити факт самого злочину і винність осіб в даному діянні та вважав, що такі висновки суду першої інстанції є передчасними та не спростовують у повній мірі усіх доводів позовної заяви.

Суд апеляційної інстанції вважав, що фактичні обставини (юридичні факти), якими обґрунтовується в даному позові вимога позивача про компенсацію моральної шкоди, з наявністю або відсутністю якої закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами, не були предметом судового дослідження в іншій справі.

Апеляційний суд вказував, що посилання суду першої інстанції, як на обґрунтування своїх висновків на те, що у позивача була можливість аргументувати свої доводи у суді, оскаржити рішення, заявляти відповідні клопотання та користуватися своїми правами на свій розсуд в минулому, під час розгляду іншої справи, протирічать загальним принципам щодо забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізації права особи на судовий захист.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2019 року, перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі ГУ ДКСУ у Миколаївській області, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині скасування ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року щодо закриття провадження у справі скасувати й залишити в силі ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року в цій частині.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що апеляційний суд не взяв до уваги наявність двох вимог у позовній заяві, у змінах до позовної заяви від січня та березня 2016 року і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про нетотожність вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що судово-психологічне дослідження не є окремою правовою підставою для відшкодування шкоди, а лише підтверджує чи спростовує можливий зв`язок дій органів досудового слідства з моральними стражданнями ОСОБА_1 .

В частині вирішення питання про закриття провадження щодо відшкодування майнової шкоди прийняті у справі судові рішення не оскаржуються.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

06 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшли відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного

суду - без змін.

Мотивуючи відзив, ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування ухвали Центрального районного суду

м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про відшкодування компенсації моральної шкоди у розмірі 5 040 000,00 грн.

13 серпня 2019 року до Верховного Суду надійшов також відзив ГУ ДКСУ у Миколаївській області на касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, в якому заявник просить касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити й скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від

06 червня 2019 року в частині скасування ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року щодо закриття провадження у справі та залишити в силі в цій частині ухвалу суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи відзив, ГУ ДКСУ у Миколаївській області вказує, що не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 та вважає, що такі позовні вимоги вже були предметом судового розгляду, за результатами якого ухвалено рішення, що набрало законної сили.

В частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди прийняті у справі судові рішення не оскаржуються, отже в касаційному порядку не переглядаються (стаття 400 ЦПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу

№ 490/3581/17 з Центрального районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року справу за позовом

ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління Державної фіскальної служби Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 вересня 2009 року працівниками Державної податкової адміністрації у Миколаївській області здійснено перевірку господарської діяльності комп`ютерного клубу, розташованого по

АДРЕСА_1 , у якому ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність з надання послуг з організації комп`ютерних ігор для дітей.

За результатами перевірки складено протокол огляду місця події, комп`ютери та інше обладнання, що знаходилось у клубі, вилучено, деяке обладнання пошкоджено, що призвело до зупинення підприємницької діяльності.

За даним фактом слідчим Заводського районного відділу міліції

м. Миколаєва відмовлено у порушені кримінальної справи, однак прокуратурою Заводського району м. Миколаєва зазначену постанову скасовано та порушено кримінальну справу № 10030069 за ознаками злочину, передбаченого статтею 203 КК України.

У 2009 році, на підставі складеного співробітниками податкової міліції Державної податкової адміністрації у Миколаївській області протоколу,

ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва подано до Миколаївського окружного адміністративного суду позов про встановлення факту ведення ОСОБА_1 діяльності з організації азартних ігор, чим порушено вимоги Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від

11 травня 2010 року у задоволені позову ДПІ у Ленінському районі

м. Миколаєва щодо стягнення з нього штрафу в розмірі 5 040 000,00 грн відмовлено.

5 040 000,00 грн.

2013 року скасував вищезазначені постанови та повернув справу на новий розгляд.

09 липня 2015 року ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ГУ ДФС у Миколаївській області, УМВС України в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на вищевказані факти, просив відшкодувати моральну шкоди у розмірі 5 040 000,00 грн (цивільна справа

№ 489/4592/15-ц) та рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від

06 червня 2016 року йому було відмовлено в задоволенні позову.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який неодноразово уточнював, про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями посадових осіб державних органів, які завдали йому значних моральних страждань: в результаті їхніх неправомірних дій він втратив бізнес, був позбавлений можливості отримувати доходи на утримання сім`ї, погіршився стан його здоров`я, він отримав групу інвалідності. У зв`язку з викладеним, у остаточній редакції позову ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з ГУ ДКСУ у Миколаївській області майнову шкоду в розмірі 1 304 233,46 грн, а компенсацію моральної шкоди в розмірі 5 040 000,00 грн відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

В уточненнях до позову ОСОБА_1 наголошував, що у кримінальному провадженні щодо нього обирався запобіжний захід - підписка про невиїзд, а також його було незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності. Пояснював підстави відшкодування моральної шкоди тим, що тривалий час був вимушений доводити свою невинуватість, що спричиняло душевні страждання. Його авторитет, ділова репутація та гідність були принижені, погіршились відносини із членами сім`ї, він втратив роботу, через шкоду, заподіяну здоров`ю, став інвалідом.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі ГУ ДКСУ у Миколаївській області задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав, або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним до позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елементу не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі.

Підстава позову - це фактичні обставини (юридичні факти), на яких ґрунтується вимога позивача, та з наявністю або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами.

Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

Відповідно до статті 56 Конституції України і чинного законодавства особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів. Ця стаття зазначає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Визначення моральної шкоди міститься у статті 23 ЦК України, в якій зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку за каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 № 266/94-ВР (зі змінами) (далі - Закон ) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 № 2135-XII (зі змінами),

«Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 № 3341-XII (зі змінами) та іншими актами законодавства.

У зазначених вище випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону в наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Статтею 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у подібних категоріях справ визначена презумпція моральної шкоди: у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду).

Як убачається зі змісту рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва

від 06 червня 2016 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, така відмова судом обґрунтовувалась виходячи з встановлених обставин закриття кримінальної справи.

Між тим, відповідно до позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, заявлених у справі, яка розглядається, позивач стверджував, що йому завдано моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, обрання міри запобіжного заходу (підписка про невиїзд), незаконного проведення обшуку, безпідставного звернення до суду, що в свою чергу потягло незаконність арешту його банківських рахунків, арешту рухомого та нерухомого майна, що позбавило його, як власника, можливості користуватися та розпоряджатися цим майном. Також стверджував, що порушення цих прав має місце й на сьогодні.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд правильно зазначив, що викладені вище доводи позивача, зокрема щодо незаконності застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, що у разі встановлення є підставою для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, на яку позивач посилається, обґрунтовуючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, підлягають перевірці в судовому засіданні та обґрунтуванню в остаточному судовому рішенні.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції, також правильно вказав, що право на відшкодування шкоди з урахуванням практики ЄСПЛ повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди, завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, бо спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди та направлення справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, отже в касаційному порядку не переглядається.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо нетотожності вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині - без змін, оскільки таке судове рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, Головного управління Державної фіскальної служби Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун