09.01.2024

№ 490/4649/18

Постанова

Іменем України

08 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 490/4649/18

провадження № 61-18897св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,

відповідачка - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Разумовського Олексія Артуровича на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року у складі судді Чулупа О. С. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Перша миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про розірвання договору довічного утримання.

На обґрунтування позовних вимог посилалося на таке. 27 січня 2006 року між ним, його покійною дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір довічного утримання, який посвідчений нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі за № 1-58. Відповідно до умов зазначеного договору, відповідачка зобов`язувалась довічно повністю утримувати його та його дружину, забезпечувати їх харчуванням, одягом, лікарськими засобами, доглядом та необхідною допомогою. Вартість харчування, одягу та необхідної допомоги сторонами встановлено у розмірі мінімальної пенсії, а вони зобов`язались передати у власність відповідача квартиру АДРЕСА_1 . Проте відповідач, починаючи з червня 2010 року, покладені на неї умовами договору зобов`язання не виконувала. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина ОСОБА_4 , однак ОСОБА_3 участі у її похованні не брала. Після смерті дружини він прийняв спадщину у повному обсязі, оскільки інших спадкоємців немає. На теперішній час його утриманням займається онука ОСОБА_2 , оскільки відповідач на неодноразові звернення, допомогу надавати відмовлялась, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

З урахуванням наведеного просив розірвати договір довічного утримання, укладений між ним, його дружиною ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 27 січня 2006 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд встановив, що відповідачка неналежно виконувала умови договору довічного утримання, а тому зазначений договір підлягає розірванню.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року в частині розірвання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання від 27 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідченого державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області. Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року змінено в частині розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 не надала доказів, які б підтверджували про виконання нею умов договору, а саме: перерахування нею на користь позивача коштів, придбання ліків, продуктів, одягу, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про розірвання договору, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Водночас апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції помилково задовольнив позов в частині розірвання договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки остання за життя не ставила питання про розірвання зазначеного договору, а тому у суду не було правових підстав для його розірвання в частині, яка припинилась внаслідок смерті другого з подружжя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не ставив окремого питання щодо розірвання договору довічного утримання між ним та ОСОБА_3 , і між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а просив розірвати договір довічного утримання в цілому. Суд не врахував змісту частини першої статті 747 ЦК України, згідно з якою у разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується, а також того, що тягар з утримання житла залишився на позивачеві.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_3 - Разумовський О. А. звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили та не надали оцінки свідченням свідків зі сторони відповідача, іншим доказам, не врахували пояснення відповідача. Висновки судів не відповідають дійсним обставинам справи.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - Разумовського О. А .

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року провадження у цій справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .Витребувано із Першої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області засвідчену копію спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року поновлено провадження у цій справі. Залучено до участі у розгляді цієї справи правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційні скарги у цій справі подані у жовтні 2019 року, а тому вони підлягають розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 4, 5).

27 січня 2006 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Першої миколаївської державної нотаріальної контори Бороздіною О. Г. та зареєстровано в реєстрі за № 1-58 (т. 1, а. с. 8).

Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 , ОСОБА_4 передали у власність ОСОБА_3 належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 договору довічного утримання матеріальне забезпечення з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися відчужувачем сторонам у сумі однієї мінімальної пенсії за віком у розмірі встановленому законодавством на двох. Утримання (догляд) визначається сторонами у вигляді: забезпечення триразовим калорійним харчуванням (сніданок, обід і вечеря); забезпечення придатним для носіння одягом та взуттям; забезпечення належними лікувальними засобами на підставі виданих лікарями рецептів; надання побутових послуг (прання постільної білизни - один раз на 10 днів, ремонт побутової техніки тощо); забезпечення відчужувачів житлом шляхом збереження права безоплатного довічного проживання у відчужуваній квартирі. У обох сторін є право користування цією квартирою.

Згідно з пунктом 4.4 договору довічного утримання цей договір може бути розірвано за згодою сторін, а в разі недотримання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - у судовому порядку.

Встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 7).

Відповідно до частини другої статті 755 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача.

Згідно з частиною першою статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Отже, після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_3 відповідно до умов укладеного договору довічного утримання від 27 січня 2006 року набула право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 на праві власності і це право ніким не оспорюється.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно зі статтею 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини, або на вимогу набувача.

Статтею 756 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації (стаття 1299 ЦК України).

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 14 січня 2020 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (матеріали касаційного провадження). Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_1 є його онука ОСОБА_2 , яка своєчасно звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи № 85/2020, щодо майна ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Інші особи із відповідними заявами до нотаріуса не звертались.

Виходячи зі встановлених, на підставі поданих сторонами належних та допустимих доказів, оцінених у їх сукупності, та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд апеляційної інстанції установивши, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала свої зобов`язання за договором довічного утримання, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання договору довічного утримання в частині його укладення з ОСОБА_1 , який цей позов пред`явив за життя.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 рокуу справі № 521/10450/17 (провадження № 61-15368св19).

Необґрунтованими є доводи заявника ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог. Часткове задоволення позову, зокрема, розірвання договору довічного утримання в частині його укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , незважаючи на те, що позовними вимогами були вимоги про розірвання договору в цілому з участю усіх сторін, не є виходом за межі позовних вимог.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що суд не врахував змісту частини першої статті 747 ЦК України, згідно з якою у разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов`язання набувача відповідно зменшується, оскільки предметом спору є розірвання договору, а не застосування наслідків смерті одного з відчужувачів.

Доводи касаційної скаргипредставника ОСОБА_3 - адвоката Разумовського О. А.в основному зводяться до оцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Отже, доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвоката Разумовського Олексія Артуровича та ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 17 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний