Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 496/2925/17
провадження № 61-4247св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року в складі судді Буран В. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Цюри Т. В., Громіка Р. Д., Комлевої О. С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Юлія Анатоліївна, про визнання заповіту недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю. А., про визнання заповіту недійсним.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра сторін - ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 він звернувся до Біляївської районної державної нотаріальної контори із заявою про отримання спадщини, проте отримав відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно з посиланням на те, 12 грудня 2012 року спадкодавець склала заповіт, відповідно до якого усе належне їй майно заповіла ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що складання вищевказаного заповіту не відповідало внутрішній волі ОСОБА_3 , яка хворіла психічним розладом з дитинства та була особою з інвалідністю 2 групи з дитинства, а тому не могла усвідомлювати значення своїх дій та не могла керувати ними, ОСОБА_1 просив визнати недійсним заповіт, складений 12 грудня 2012 року ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений 12 грудня 2012 року ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дослідив медичну документацію, з якої встановив, що ОСОБА_3 перебувала на обліку в Одеській обласній психіатричній лікарні № 2, а також врахував висновок судово-психіатричних експертів від 25 квітня 2018 року № 189, відповідно до якого станом на 12 грудня 2012 року ОСОБА_3 страждала на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді «Помірної розумової відсталості із суттєвими емоційно-вольовими розладами», що абсолютно позбавляло її здатності усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, для визнання заповіту від 12 грудня 2012 року недійсним.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з Біляївського районного суду Одеської області.
У червні 2021 року справу № 496/2925/17 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та зазначає, що не була належним чином сповіщена про розгляд справи, а також суд ухвалив рішення у справі на підставі недопустимих доказів, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без її участі, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. В основу оскаржуваних судових рішень покладено лише висновок експертизи та не взято до уваги покази свідків, з яких вбачається, що спадкодавець усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. Крім того, державний нотаріус Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю. А., яка посвідчувала заповіт ОСОБА_3 від 12 грудня 2012 року, також вказувала, що вона не мала будь-яких сумнівів стосовно дієздатності заповідача.
Доводи інших учасників справи
Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують, що на момент складання заповіту від 12 грудня 2012 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 була рідною сестрою ОСОБА_1 та ОСОБА_2
12 грудня 2012 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Шевченко Ю. А., реєстровий номер 1-3111, відповідно до якого усе належне їй майно заповіла ОСОБА_2 (а. с. 37, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Причиною смерті ОСОБА_3 зазначено печінково-ниркову недостатність, асцит цироз печінки (а. с. 110, т. 1).
14 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса Біляївської районної державної нотаріальної контори із заявою про отримання спадщини після смерті сестри ОСОБА_3 ( а. с. 35, т. 1).
04 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса Біляївської районної державної нотаріальної контори із заявою про отримання спадщини після смерті сестри ОСОБА_3 (а. с. 50, т. 1), проте отримав відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно з огляду на посвідчення 12 грудня 2012 року Біляївською районною державною нотаріальною конторою заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (а. с. 13, т. 1).
Згідно з довідкою, виданою Граденицькою лікарняною амбулаторією загальної практики-сімейної медицини від 07 травня 2018 року № 259, ОСОБА_2 доглядала за хворою сестрою ОСОБА_3 (а. с. 112, т. 1).
Рішень про встановлення опіки над ОСОБА_3 не приймалось, що підтверджується довідкою, виданою виконкомом Граденицької сільської ради Біляївського району Одеської області від 07 травня 2018 року № 788 (а. с. 111-112, т. 1).
Спадкодавець ОСОБА_3 була особою з інвалідністю 2 групи (а. с. 14, т. 1).
Відповідно до довідки Граденицької сільської ради Біляївського району Одеської області від 04 липня 2018 року № 1367 компрометуючих матеріалів по відношенню до ОСОБА_3 по день її смерті Граденицька сільська рада Біляївського району Одеської області не мала. Скарг та нарікань на її поведінку від сусідів і жителів села в сільську раду не надходило (а. с. 116, т. 1).
ОСОБА_3 лікувалась у психіатричній лікарні, що підтверджується листом від КУ «Одеська обласна психіатрична лікарня № 2» від 24 листопада 2017 року (а. с. 17, т. 1), медичною карткою стаціонарного хворого № 2336 та виписками з Одеської обласної психіатричної лікарні № 2. Діагноз «помірна розумова відсталість із суттєвими емоційно-вольовими розладами».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.
Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент вчинення правочину здатною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).
У справі, яка переглядається, з метою встановлення наявності такого стану у спадкодавця як заповідача на час складення заповіту ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року призначено посмертну судово-психіатричну експертизу.
Згідно з висновком судово-психіатричних експертів від 25 квітня 2018 року № 189 станом на 12 грудня 2012 року (момент складення оспорюваного заповіту) ОСОБА_3 страждала на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді «Помірної розумової відсталості із суттєвими емоційно-вольовими розладами», що абсолютно позбавляло її здатності усвідомлювати (розуміти) значення своїх дій та керувати ними.
Отже, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки факт абсолютного не усвідомлення ОСОБА_3 значення своїх дій та неможливість керувати ними у момент складання заповіту (12 грудня 2012 року) підтверджуються належними і допустимими доказами, зокрема, висновком судово-психіатричних експертів від25 квітня 2018 року № 189.
Крім того, в ході розгляду справи суди попередніх інстанцій, дослідивши медичну документацію, врахували, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 лікувалась у психіатричній лікарні та їй було встановлено діагноз «помірна розумова відсталість із суттєвими емоційно-вольовими розладами».
Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи суперечить показам свідків.
Доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм ЦПК України у зв`язку з розглядом справи без присутності позивача за наявності клопотання про відкладення її розгляду не заслуговують на увагу, оскільки заява сторони про відкладення розгляду справи не є безумовною підставою для такого відкладення. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, дослідивши клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Білої Ж. Г. про відкладення розгляду справи, яке свідчить про обізнаність позивача щодо дати і часу судового засідання, врахувавши передбачені чинним процесуальним законодавством строки розгляду справи, неодноразове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, дійшов правильного висновку про відмову в його задоволенні.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді :А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук