ПОСТАНОВА
Іменем України
22 квітня 2020 року
Київ
справа №497/1838/16-а (2а/497/39/16)
адміністративне провадження №К/9901/45630/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Болградської міської ради Одеської області, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання незаконним та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі суддів Коваля М.П., Домусчі С.Д., Димерлія О.О. від 22.02.2017,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Болградської міської ради Одеської області (далі - Міськрада, відповідач), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Болградської міської ради VІ скликання від 15.10.2015 №2305-VІ «Про затвердження ставок орендної плати за оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення в місті Болград» (далі - спірне рішення).
2. Позовна заява, з урахуванням поданих до суду першої інстанції додаткових пояснень, мотивована тим, що оскаржуване рішення порушує її права, як мешканки м. Болград, в частині належного благоустрою міста, оскільки оскаржуваним рішенням відповідач встановив ставки орендної плати, менші, ніж були встановлені рішенням Міськради у 2013 році. Також, позивач зазначила, вона, як депутат Болградської міської ради, є представником інтересів територіальної громади й реалізація та застосування на території міста Болграда оскаржуваного рішення призведе до порушення її прав, як мешканки м. Болград, так і всієї громади міста, представником якої вона є.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Постановою Болградського районного суду Одеської області від 19.12.2016 позов задоволено. Визнано протиправними та скасоване спірне рішення Міськради.
4. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення Міськради є незаконним, оскільки це суперечить вимогам статті 12 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), при цьому, відповідачем позов визнано у повному обсязі.
5. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.
6. До такого висновку апеляційний суд дійшов з огляду на те, що спірне рішення Міськради є нормативно - правовим актом, а тому право на його оскарження мають виключно особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Оскільки позивач не є суб`єктом правовідносин, які врегульовує спірне рішення відповідача й таке безпосередньо до неї не застосовувалось, то і право на його оскарження у ОСОБА_1 - відсутнє.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на 87 сесії VІ скликання Міськради прийнято спірне рішення від 15.10.2015.
9. Пунктом 1 вищезазначеного рішення затверджено розмір річної орендної плати за земельні ділянки несільськогосподарського призначення міста Болград, що використовуються у комерційних цілях.
10. Згідно з пунктом 4 цього рішення, таке вступає в силу з 01.01.2016.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
11. У касаційній скарзі наводяться доводи про те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку стосовно відсутності у позивача права на оскарження спірного рішення, оскільки таке впливає на її права, як мешканки міста, а також представника територіальної громади, якою вона є, у зв`язку з наявним у неї статусом депутата міської ради.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
13. Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній станом на час звернення до суду з цим позовом, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
14. Завданням же адміністративного судочинства, у розумінні частин першої, другої статті 2 КАС України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
15. В той же час, за правовою природою рішень суб`єктів владних повноважень виділяють два їх види: нормативно-правові акти і індивідуальні акти.
16. Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
17. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
18. З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
19. Оспорюваним рішенням відповідача, окрім іншого, затверджено розмір річної орендної плати за земельні ділянки несільськогосподарського призначення міста Болград, що використовуються у комерційних цілях.
20. Отже, виходячи з предмету регулювання спірного рішення відповідача, його суті та змісту, правової природи, колегія суддів констатує, що таке має ознаки нормативно правового акту, а тому й спір стосовно його оскарження повинен вирішуватись судами з урахуванням особливостей судового провадження, встановлених статтею 171 КАС України.
21. Так, статтею 171 КАС України у вищенаведеній редакції, визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.
22. За змістом пункту 2 частини першої наведеної норми процесуального закону правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
23. Поряд із цим, частина друга статті 171 КАС України закріплює правило, за яким право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
24. Колегія суддів звертає увагу на те, що за визначенням статті 2 Закону №280/97 ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
25. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
26. Правовий статус рад як представницьких органів місцевого самоврядування визначає статті 10 Закону №280/97 ВР й у частинах першій, другій вказує на те, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
27. Територіальною громадою, у розумінні статті 1 цього ж Закону, є - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр
28. Касаційний суд наголошує, що територіальні громади мають власні типи соціальної поведінки, стосовно яких територія є умовою, що забезпечує стійку взаємодію соціальних суб`єктів, які формують територіальні соціальні мережі. При цьому, територія соціально-економічної активності одночасно є фактором зв`язку та умовою діяльності. Це стає можливим тоді, коли для господарюючого суб`єкта, яким є територіальна громада, мотивом економічної діяльності стає не лише максимальний прибуток, а й територіальний інтерес у будь-якій його формі.
29. Територія з її природними особливостями та природними ресурсами, якими вона володіє, а також соціально-економічною інфраструктурою, що функціонує на ній, є матеріальною основою життя територіальної громади.
30. Отже, територіальний інтерес є системою очікувань соціальних суб`єктів, що ґрунтується на рефлексії території, а також пов`язаних із нею проблем, їх життєвого простору, які є безпосередньою причиною відповідного типу територіальної поведінки або соціальної дії.
31. Соціальні інтереси територіальної громади детермінують: розвиток соціальної інфраструктури відповідної території; поліпшення соціально-психологічного клімату та оптимізацію соціальних взаємодій і відносин на відповідній території; інтерес у забезпеченні правопорядку та громадської безпеки.
32. За носіями інтереси поділяються на індивідуальні, територіальні, групові, громадські, загальнолюдські, відомчі, соціально-класові, територіальні інтереси політичних еліт тощо.
Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
33. У даному ж випадку, як вбачається з наведених у позовній заяві мотивів, звернення до суду з цим позовом ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що спірне рішення Міськради безпосередньо впливає на її права та інтереси як члена територіальної громади і жителя міста Болград, оскільки має наслідком зменшення надходжень до міського бюджету від орендної плати за земельні ділянки несільськогосподарського призначення міста, які використовуються у комерційних цілях. Отже, дія оскаржуваного позивачем рішення, яка розповсюджується на всю територію міста, впливає на економічні показники діяльності Міськради, а відтак і на обсяг видатків, порівняно з іншими бюджетними періодами, в тому числі, передбачених на утримання об`єктів благоустрою, інфраструктури тощо й, у цілому, не сприяє економічному розвитку населеного пункту, покращенню умов життєдіяльності його мешканців, зокрема і позивача.
34. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у ОСОБА_1 права на оскарження цього акту представницького органу місцевого самоврядування, позаяк останній безпосередньо впливає на її права та інтереси й, більше того, може бути застосований до позивача у разі набуття нею права користування відповідною земельною ділянкою.
35. Здійснюючи ж апеляційний перегляд цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову виключно з мотивів відсутності у позивача права на оскарження спірного рішення Міськради, однак не надала жодної оцінки аргументам учасників справи, в тому числі, наведеним у поясненнях позивача і представника відповідача, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги третіх осіб.
36. При цьому, суд апеляційної інстанції, задовольнивши клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, не дослідив їх у судовому засіданні і не відобразив відповідні мотиви в ухваленому ним судовому рішенні.
37. Втім, згідно з частинами першою, другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
38. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
39. Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу у їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та витребуваних необхідних документів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
40. Як зазначається у Рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині 3 статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).
41. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
42. Водночас, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
43. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
44. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
45. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
46. У пункті 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Проніна проти України" (заява №63566/00), пункту 13 рішення у справі "Петриченко проти України" (заява №2586/07) та пункту 280 рішення у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (заява №42310/04) була висловлена позиція, згідно з якою Суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції.
47. Крім цього, у пункті 42 рішення у справі "Бендерський проти України" (заява №22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
48. Таким чином, згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики ЄСПЛ, можна дійти висновку про такі критерії умотивованості судового рішення: 1) у рішенні вмотивовано питання факту та права, проте обсяг умотивування може відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; 2) у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; 3) у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати апеляційну або касаційну скаргу; 4) рішення є підтвердженням того, що сторони були почуті судом; 5) рішення є результатом неупередженого вивчення судом зауважень, доводів та доказів, що представлені сторонами; 6) у рішенні обґрунтовано дії суду щодо вибору аргументів та прийняття доказів сторін.
49. В той же час, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги щодо наявності у ОСОБА_1 права на звернення до суду з цим позовом як депутата в інтересах членів територіальної громади.
50. Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною четвертою статті 141 Конституції України статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом.
51. Зокрема, правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - місцева рада) як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, визначає Закон України від 11.07.2002 №93-IV «Про статус депутатів місцевих рад» (далі - Закон №93-IV).
52. Повноваження депутатів, порядок організації і гарантії депутатської діяльності визначаються також і Законом №280/97 ВР (стаття 49).
53. Частиною другою статті 2 Закону №93-IV передбачено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов`язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
54. Тобто, межі повноважень депутата, як представника інтересів територіальної громади і виборців свого виборчого округу, чітко регламентовані Конституцією України та спеціальними актами законодавства, якими є Закони №93-IV та №280/97 ВР.
55. Зокрема, права депутата місцевої ради у виборчому окрузі, права депутата місцевої ради у раді та її органах, визначають статті 11, 19 Закону №93-IV. Права депутата місцевої ради також визначає й стаття 49 Закону №280/97 ВР.
56. З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що питання звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади може бути вирішено на пленарних засіданнях відповідної ради. Саме відповідні ради, а не окремі депутати, згідно статтею 10 Закону №280/97 ВР є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, а отже й наділені в силу Закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.
57. Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) в суді може бути реалізоване шляхом представництва. При цьому, депутат місцевої ради не уповноважений представляти у судах інтереси такої ради, або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.
58. Аналогічна позиція вже була висловлена Верховний Судом у постановах від 21.11.2018 у справі №504/4148/16-а та від 21.02.2019 у справі №815/4208/15.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
59. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
60. Своєю чергою, за змістом частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
61. У справі, що розглядається, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не забезпечив здійснення апеляційного перегляду справи з використанням усіх передбачених статтею 195 КАС України (в редакції, чинній станом на час розгляду справи) повноважень, зокрема, не надав оцінки всім аргументам учасників справи, які були доречними та важливими, а також не дослідив залучені у судовому засіданні докази.
62. Вищезазначене свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, й це, у розумінні частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий судовий розгляд.
63. З огляду на те, що вищевказані порушення норм процесуального права допущені апеляційним судом, Верховний Суд, беручи до уваги приписи частин четвертої статті 353 КАС України, вважає за необхідне направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
64. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід врахувати викладені в цій постанові висновки Верховного Суду та ухвалити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
65. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, а оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
66. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Желєзний