№ 500/2170/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 500/2170/19

адміністративне провадження № К/9901/16817/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючої судді- Блажівської Н.Є.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (суддя Мандзій О.П.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (суддя-доповідач: Кушнерик М.П., судді: Гінда О.М., Ніколін В.В.)

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Тернопільській області)

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ФОП ОСОБА_1 , скаржник) звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Тернопільській області; надалі також - Відповідач) від 23 липня 2019 року №00010421302, № 00010431302, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 липня 2019 року №Ф-0010381302, рішення від 23 липня 2019 року №0010391302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Відповідачем зроблено помилковий висновок про включення Позивачем до складу витрат понесені витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, всупереч підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), та, як наслідок, заниження чистого оподаткованого доходу у загальному розмірі 351950,00 грн. Транспортні засоби, які використовуються Позивачем у господарській діяльності, а саме: сідельні тягачі марки DAF, відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі УКТ ЗЕД) належать до товарної позиції 87012090 трактори колісні для перевезення напівпричепів. Вважає, що сідлові тягачі у розумінні норм діючого законодавства не відносяться до вантажних автомобілів, а тому не є основними засобами подвійного призначення.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що Позивачем безпідставно включено до складу витрат фізичної особи-підприємця витрати на утримання основних засобів подвійного призначення (вантажних автомобілів). Суди виходили з того, що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак, відносяться до категорії вантажних автомобілів. Автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Суди відхилили доводи Позивача про те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 8701 20 - трактори колісні для напівпричепів. При цьому суди вказали на те, що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України, в той час як правовідносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, ФОП ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управління ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року, про що складено акт від 3 червня 2019 року №672/19-00-13-02/ НОМЕР_1 .

Згідно з висновками акту перевірки, встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 :

підпункту 177.2 пункту 177.4 статті 177 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 63351,00 грн, з яких за 2017 рік 21834,00 грн та за 2018 рік 41517,00 грн;

пункту 171.2 статті 171, пункту 176.1 статті 176, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, в результаті чого занижено військовий збір в сумі 5279,25 грн, з яких за 2017 рік 1819,50 грн та за 2018 рік 3459,75 грн;

абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, підпункту 2 пункту 11 статті 8, статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування», в результаті чого занижено сплату єдиного соціального внеску за 2017 рік на суму 26686,00 грн, за 2018 рік на суму 50743,00 грн;

пункту 63.3 статті 63 ПК України, а саме неподання повідомлення за формою №20-ОПП про об`єкти оподаткування і об`єкти пов`язані з оподаткуванням;

підпунктів 14.1.156, 14.1.175, пункту 14.1 статті 14, пункту 31.1 статті 31, пункту 54.2 статті 54, підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54, абзацу 2 пункту 57.1 статті 57, пункту 126.1 статті 126, підпунктів 168.1.1, 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5, 168.1.6, пункту 168.1 статті 168, підпунктів «а», «г» пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме несвоєчасно перерахований до бюджету податок на доходи фізичних осіб за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року.

У ході перевірки було встановлено розбіжність між задекларованими витратами (за 2017 рік 3479686,00 грн, за 2018 рік 5064360,00 грн) та документально підтвердженими витратами згідно з даними перевірки (за 2017 рік 3358386,00 грн, за 2018 рік 4833710,00 грн). Розбіжність між задекларованими витратами фізичної особи-підприємця та даними перевірки за 2017 рік в сумі 121300,00 грн та за 2018 рік в сумі 230650,00 грн виникла за рахунок включення до складу витрат у відповідних періодах вартість запасних частин на вантажні автомобілі, ремонту та технічного обслуговування вантажних автомобілів.

Відповідні витрати понесені на ремонт транспортних засобів - сідельних тягачів марки DAF, що використовуються Позивачем у межах господарської діяльності.

На підставі акту перевірки, 23 липня 2019 року Головним управління ДФС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення №00010421302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування», в розмірі 6599,07 грн; податкове повідомлення-рішення №00010431302, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування», в розмірі 95326,00 грн; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0010381302 за єдиним внеском в розмірі 77429,00 грн; рішення №0010391302 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 10411,50 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Позивач стверджує про порушення судами норм матеріального права та процесуального права.

Зазначає про те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин норми підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), в той час як податковим органом за результатом перевірки констатовано порушення підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України. Зауважує, що посилаючись у своїх висновках на постанову Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18 суди попередніх інстанцій не взяли до уваги відмінність обставин у цих справах та не врахували, що Позивачем не проводились та не включались до витрат підприємця амортизаційні відрахування на основні засоби.

Також акцентує на тому, що судами попередніх інстанцій не правильно розтлумачено та застосовано норми Закону України від 5 квітня 2001 року №2344 III «Про автомобільний транспорт». Цитуючи визначення понять у цьому Законі стверджує про те, що вантажний автомобіль відноситься до «транспортних засобів загального призначення», а сідельний тягач до «транспортних засобів спеціалізованого призначення», а отже «вантажний автомобіль», «напівпричіп» та «сідельний тягач» є окремими транспортними засоби.

Зазначає, що у законодавстві відсутнє визначення терміну «автомобільний поїзд», як і не визначено його основним засобом подвійного призначення. Поряд з цим, вважає необґрунтованим не врахування судами попередніх інстанцій, що саме Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджена Законом України «Про Митний тариф України» надає детальну класифікацію транспортних засобів, яку необхідно враховувати при визначені певного виду транспортного засобу. За класифікацією згідно з УКТ ЗЕД сідельний тягач належить до товарної позиції трактори колісні для напівпричепів товарна позиція УКТ ЗЕД 8701 20 та не відноситься ні до вантажних, ні до легкових автомобілів.

Вважає, що основним засобом подвійного призначення є матеріальний актив, який може використовуватись як фізичною особою-підприємцем в межах господарської діяльності, так і тією ж фізичною особою для задоволення власних життєвих потреб. Вказане, як зазначає Позивач, унеможливлює віднесення транспортних засобів Позивача до основних засобів подвійного призначення, оскільки не допускає їх використання Позивачем для власних потреб. Натомість, підпункт 177.4.5 пункту 177.4. статті 177 ПК України не містить переліку основних засобів, витрати на придбання чи утримання яких не включаються до витрат підприємця, а підпункт 177.4.6. пункту 177.4 статті 177 ПК України регулює порядок проведення підприємцем нарахування амортизації та жодним чином не стосується витрат на придбання та утримання основних засобів.

Наведені доводи вважає обґрунтованими та достатніми для висновку щодо відступу від застосованої судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18.

3.2. Доводи Відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Відповідач зазначає, що відповідно до статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, до яких належать вантажні автомобілі. Зазначає, що поняття термінів, пов`язаних з автомобільним транспортом, визначає Закон України від 05 квітня 2001 року №2344-111 «Про автомобільний транспорт» (надалі також - Закон №2344-111), згідно з яким напівпричіп - це причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. Напівпричіп за своєю конструкцією та обладнання призначений для перевезення вантажу. Тому вважає, що фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат понесені витрати, пов`язані з утриманням, технічним обслуговуванням та ремонтом сідлового тягача з напівпричепом, які призначені для перевезення вантажів.

Зауважує, що скаржником наводиться невірне трактування норм статті 177 ПК України та помилково стверджується про незастосування висновків Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2019 року у справі №807/250/18 до спірних правовідносин. Наполягає, що у статті 177 ПК України засобами подвійного призначення визначено вантажні автомобілі, натомість скаржник помилково ототожнює визначення подвійного призначення з можливістю використання транспортного засобу підприємцем в особистих цілях.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Виходячи з доводів скаржника, що зазначені в касаційній скарзі, та зважаючи на положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), Суд звертає увагу на таке.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 ПК України.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2 статті 177 ПК України).

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (підпункт 177.4.1. пункту 177.4 статті 177 ПК України);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (підпункт 177.4.4. пункту 177.4 статті 177 ПК України).

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України визначено, що фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Отже, об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з отриманням доходу у межах здійснюваної фізичною особою-підприємцем господарської діяльності. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто призводити до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю. Платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань.

У касаційній скарзі Позивач стверджує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України до спірних правовідносин, оскільки Позивачем не включалось до складу витрат амортизаційних відрахувань на основні засоби. Натомість у підпункті177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України, порушення якого констатовані податковим органом, йдеться про витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення. Визначення основних засобів подвійного призначення ПК України не дає, як і не містить визначення поняття «вантажний автомобіль».

Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника Верховний Суд зазначає таке.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-VIII, пункт 177.4 статті 177 ПК України доповнено, зокрема, підпунктами 177.4.5-177.4.6, згідно з якими, зокрема, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Отже, у цій нормі законодавець чітко визначив, що до складу витрат підприємця не включаються витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею. Тобто, йдеться про основні засоби подвійного призначення, які визначені такими саме у цій статті ПК України.

В свою чергу, відповідно до підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, а саме тих, які визначені у статті 177 ПК України: земельних ділянок, об`єктів житлової нерухомості, легкових та вантажних автомобілів.

Предметом розгляду судів попередніх інстанцій було питання віднесення сідельних тягачів і напівпричепів до основних засобів подвійного призначення - вантажних автомобілів і, як наслідок, можливість віднесення вартості придбаних запасних частин, ремонту та технічного обслуговування до складу витрат підприємця.

Суд касаційної інстанції, надаючи оцінку висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині, вважає за необхідне зазначити таке.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом №2344-111.

В розумінні статті першої цього Закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб).

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону №2344-111 автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів.

Таким чином, основною ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів.

Разом з тим, відповідно до Закону №2344-111 транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди:

загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу;

спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач);

спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій.

Відповідно до норм Закону №2344-111 напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача.

Згідно з визначенням поняття «сідельний тягач», наведеним у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа.

При цьому, відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, автопоїзд (транспортний состав) - механічний транспортний засіб, що з`єднаний з одним або кількома причепами за допомогою зчіпного пристрою.

Отже, сідельний тягач у поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та є транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відноситься до категорії вантажних автомобілів. Водночас, автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18, на яку обґрунтовано посилалися суди попередніх інстанцій, та підстав для відступу від якої суд касаційної інстанції не знаходить.

При цьому, доводи Позивача про незастосування висновків Верховного Суду у цій постанові враховуючи відмінність предмету спору у цих справах з огляду на те, що у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 807/250/18 Верховним Судом сформовано правовий висновок щодо застосування норми підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України не є обґрунтованими та переконливими.

Суд зазначає, що висновок Верховного Суду у справі №807/250/18 та застосований судами попередніх інстанцій, ґрунтується на ретельному аналізі норм Закону України «Про автомобільний транспорт», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363 та положень УКТ ЗЕД, а також даних реєстраційних документів аналогічних транспортних засобів, витрати на утримання та ремонт яких віднесено підприємцем до складу витрат. Верховний Суд зробив обґрунтований висновок, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до вантажних автомобілів як автомобільний поїзд.

Також, помилковим є доводи скаржника про застосування Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка встановлена Законом України «Про Митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII (УКТ ЗЕД).

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Водночас, УКТ ЗЕД призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Натомість нормами Закону №2344-111 визначено засади діяльності автомобільного транспорту та наведено визначення понять транспортних засобів, в тому числі і вантажних автомобілів.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, а Позивачем на підставі належних та допустимих доказів не спростовано, що понесені ним витрати стосуються витрат на утримання вантажних автомобілів.

А відтак, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ФОП ОСОБА_1 , включаючи до складу витрат у 2017 та 2018 роках вартість запчастин, ремонтних робіт та витрат на утримання використовуваних у вказаному періоді в рамках основного виду підприємницької діяльності транспортних засобів, які, як встановили суди попередніх інстанцій та не спростовано належним чином у касаційній скарзі, фактично є вантажними, діяла всупереч вимог податкового законодавства.

Отже, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що Відповідач дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність включення Позивачем до складу витрат фізичної особи-підприємця витрат на утримання основних засобів подвійного призначення.

Відтак, необхідно погодитися і з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість визначення Відповідачем й грошового зобов`язання з військового збору, а також нарахування недоїмки за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає утриманню із суми отриманих доходів, які підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статтями 3 344 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді І.Л. Желтобрюх

М.М. Яковенко