ПОСТАНОВА
Іменем України
24 лютого 2020 року
Київ
справа №500/2407/18
адміністративне провадження №К/9901/11809/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: головуючого судді Макарика В.Я., суддів: Глушка І.В., Ільчишин Н.В.) від 04.04.2019 у справі №500/2407/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.10.2018 №0603079-1303-1912, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017 рік в розмірі 57302,40грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на безпідставність рішення податкового органу про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки комплекс зернотоку, який належить їй на праві власності, відноситься до будівель (споруд), призначених для використання у сільськогосподарській діяльності, а відтак, в силу приписів підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не є об`єктом оподаткування. Також зазначала, що оскаржене податкове повідомлення-рішення було надіслано їй з порушенням строків, встановлених пунктом 266.7.2 статті 266 ПК України.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Тернопільській області від 02.10.2018 року № 0603079- 1303-1912 щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 57302,40грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог з огляду на використання об`єкта нерухомості, який належить позивачу на праві власності, за сільськогосподарським призначенням.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.04.2019 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки позивачем не доведено статусу сільськогосподарського виробника.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У доводах касаційної скарги зазначає, що у позивача не виникло обов`язку щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки комплекс зернотоку відноситься до будівель сільськогосподарських товаровиробників, а відтак не є об`єктом оподаткування в розумінні приписів підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Крім того, наголошує на порушенні податковим органом строків надіслання оскарженого податкового повідомлення-рішення.
Вдповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів і вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - законним та обгрунтованим.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Судами встановлено, що за договором купівлі-продажу від 22.12.2006 року позивач набула права власності на комплекс зернотоку №47, розташований по вулиці Л. Українки в селі Сухівці Підволочиського району Тернопільської області; відповідно до технічного паспорта площа всіх об`єктів комплексу зернотоку складає 1196 метрів квадратних.
На підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України 02.10.2018 відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0603079-1303-1912, яким визначив позивачу суму податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в розмірі 57302,40грн.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішенням Новосільської сільської ради від 21.06.2017 №287 "Про встановлення ставок" визначено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, та затверджено Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).
У даній справі спірним є питання застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що комплекс зернотоку використовується позивачем в сільськогосподарських цілях, а відтак не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Суд же апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, вказав на недоведенність позивачем статусу сільськогосподарського виробника, що виключає можливість застосування до останнього пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачеих цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.
Визначення "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року N 2238-ІІІ, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".
Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року N 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не подано й матеріалами справи не підтверджено, що вона є сільськогосподарським товаровиробником, а відтак не відповідає вимогам, які ставляться до суб`єкта - власника нежитлової нерухомості, для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Що ж стосується посилань позивача на порушення податковим органом строків надіслання податкового повідомлення-рішення, встановлених приписами пункту 266.7.2 статті 266 ПК України, як на підставу скасування такого рішення, то податковим законодавством, зокрема пунктом 266.10.1 статті 266 ПК України встановлено, що податкове зобов`язання сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Сам же факт порушення податковим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо сплати сум податку.
Таким чином Верховний Суд вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, мотиви касаційної скарги, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2019 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду