ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2024 року
м. Київ
справа №500/2724/21
адміністративне провадження № К/9901/38474/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 (судді - Кузьмич С.М., Запотічний І.І., Шавель Р.М.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо застосування з 01.04.2019 при розрахунку пенсії обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.04.2019 нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером Міністерства оборони України, отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
На виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 у справі №500/3950/20 відповідачем здійснено перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019.
Однак, при здійсненні відповідного перерахунку відповідач обмежив її розмір максимальним розміром, який не перевищує 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, однак, відповідач листом від 16.04.2021 №1820-1997/З-02/8-1900/21 повідомив останнього, що підстав для перерахунку його пенсії немає.
Позивач вважаючи таку відмову протиправною, звернувся до суду.
В обгрунтування позовних вимог покликався на те, що відповідач протиправно обмежив розмір його пенсії максимальним розміром, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано неконституційними положення ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, що визначала можливість обмеження пенсії максимальним розміром.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган, відмовляючи позивачу у виплаті перерахованої на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, діяв в порядку та у спосіб визначений чинним законодавством.
Суд виходив з того, що з моменту здійсненого на виконання рішення суду перерахунку пенсії позивача, починаючи з 01.04.2021 її розмір мав би становити 22968,31 грн, що перевищує максимальний (станом на 01.04.2021 - 17690 грн). Оскільки, таке перевищення виникло в результаті перерахунку в період дії загальної норми частини 1 статті 2 Закону №3668-VI, то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка визначає обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Зазначені положення Закону №3668-VI неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, про задоволення позову.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо застосування з 01.04.2019 при розрахунку пенсії ОСОБА_1 обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням виплачених сум.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ч. 7 ст. 43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а тому дії органу Пенсійного фонду України щодо обмеження позивачу пенсії максимальним розміром є протиправними.
ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В обгрунтування касаційної скарги відповідач покликається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зокрема, покликається на те, що на момент здійснення перерахунку пенсії позивача та станом на час розгляду цієї справи були чинними положення ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (Закон №3668-VІ) відповідно до яких максимальний розмір пенсії, призначеної, зокрема, відповідно до Закону №2262-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, такі неконституційними не визнавались, а тому підлягали застосуванню.
Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №205/8204/16-а, від 03.04.2018 у справі №361/4922/17, від 02.05.2018 у справі №704/87/17, від 15.08.2018 у справі №161/9572/17, від 17.01.2019 у справі №161/713/17, від 15.05.2019 у справі №554/4191/17, від 21.11.2019 у справі №161/14321/16-а, від 21.05.2020 у справі №554/10510/16-а, від 28.10.2020 у справі №686/2428/16-а.
Просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нову про відмову в позові.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просив у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі №340/2476/21, від 25.07.2022 у справі №580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі №440/994/20, Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«… на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
…..
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1 8 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.»
Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.
Покликання відповідача в обгрунтування касаційної скарги на не врахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22.05.2018, від 03.04.2018, від 02.05.2018, від 15.08.2018, від 17.01.2019, від 15.05.2019, від 21.11.2019, від 21.05.2020, від 28.10.2020, є безпідставним, оскільки:
- у справі №183/342/17 позовні вимоги стосувались перерахунку пенсії згідно зі статтею 37-1 Закону України "Про державну службу";
- у справі №361/4922/17 предметом спору є перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- у справах №161/9572/17, №160/14321/16-а, №704/87/17, №161/713/17, №554/4191/17, №554/10510/16-а, №686/2428/16-а позовні вимоги стосувались перерахунку пенсії на підставі Закону України №1789-ХІІ "Про прокуратуру".
Натомість, у справі що розглядається, предмет спору стосується саме правомірності обмеження максимальним розміром пенсії з 01.04.2019, призначеної на підставі Закону №2262-XII.
Таким чином, дослідивши зміст постанов Верховного Суду, на які посилається відповідач, як на практику застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у справах не є подібними правовідносинам у цій справі.
Доводи касаційної скарги в цілому не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до додаткової оцінки доказів, що в силу приписів статті 341 КАС України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
За правилами ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення апеляційний суд не допустив порушень норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 345 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук