ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 500/362/19
адміністративне провадження № К/9901/3684/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №500/362/19
за позовом ОСОБА_1
до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області
про скасування постанови
за касаційною скаргою адвоката Демковича Юрія Йосиповича в інтересах ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року (головуючий суддя: Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Святецький В.В.).
УСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі також - «Тернопільський МВ ДВС»), у якому просив:
- скасувати постанову головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС від 22 січня 2019 року ВП №58148196, якою з нього стягується виконавчий збір у розмірі: 98 599,86 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що він мав статус боржника у виконавчому провадженні №47286529, яке стосувалося примусового виконання виконавчого листа, виданого 6 жовтня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі №607/3801/14-ц, про стягнення з нього у користь ОСОБА_2 боргу у сумі: 982 344,58 грн і судового збору у розмірі: 3654,00 грн.
ОСОБА_1 стверджував, що лише у січні 2019 року довідався про існування виконавчого провадження №47286529, позаяк не отримував від відповідача будь-яких документів й постанов.
Також ОСОБА_1 вказував, що 21 січня 2019 року державний виконавець виніс постанову про закінчення цього виконавчого провадження, підставою для чого слугувало повідомлення стягувача про виконання боржником боргових зобов`язань.
Водночас ОСОБА_1 зазначав, що 22 січня 2019 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №5814896 з виконання постанови Тернопільського МВ ДВС від 21 січня 2019 року про стягнення з боржника у виконавчому провадженні №47286529 виконавчого збору у сумі: 98 599,86 грн.
ОСОБА_1 запевняв, що протягом 2014-2018 років самостійно виконав боргові зобов`язання перед стягувачем, а виконавча служба не вживала жодних дій із примусового виконання судового рішення.
З огляду на це ОСОБА_1 стверджував, що у відповідача відсутні підстави для стягнення з нього виконавчого збору, тому просив суд скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року №58148196.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
18 червня 2019 року Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким задовольнив позов, а саме:
- скасував постанову головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС серії ВП №58148196 від 22 січня 2019 року;
- стягнув з Тернопільського МВ ДВС у користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі: 768,40 грн.
Місцевий суд виходив з того, що відповідач, будучи повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, а також без поважних причин не подав відзиву, тому ці дії трактував як визнання позову.
Тернопільський МВ ДВС оскаржив це рішення до апеляційного суду.
17 грудня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову, якою задовольнив скаргу Тернопільського МВ ДВС й скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову.
Постанова мотивована тим, що місцевий суд неповно з`ясував обставини справи і неправильно застосував норми матеріального права.
Зокрема, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 був обізнаний з обов`язками боржника у виконавчому провадженні №47286529, яке було відкрите 21 квітня 2015 року й стосувалося примусового стягнення боргу за договором позики. Водночас суд з`ясував, що 16 січня 2019 року стягувач подав до Тернопільського МВ ДВС заяву про виконання боржником вимог виконавчого листа, тому 21 січня 2019 року вказане провадження було закінчене на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Зрештою суд зауважив, що згідно з приписами законодавства виконавчий збір стягується з боржника у фіксованому розмірі і для його стягнення достатньо лише однієї з умов: або фактичного виконання судового рішення, або вжиття державним виконавцем заходів його примусового виконання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів
3 лютого 2020 року адвокат Демкович Ю.Й. в інтересах позивача подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення місцевого суду.
Скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права і порушив приписи процесуального права.
Зокрема, скаржник запевняє, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року №58144896 була винесена на підставі постанови від 21 січня 2019 року про закінчення виконавчого провадження №47286529, а не на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, тобто на незаконній підставі.
Також зауважує, що апеляційний суд не досліджував постанову про стягнення виконавчого збору та обставини закінчення виконавчого провадження. Вважає, що встановлення цих фактів впливає на законність постанови від 22 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Крім цього, скаржник стверджує, що апеляційний суд усупереч процесуальним нормам прийняв і дослідив нові докази, які відповідач додав до апеляційної скарги. Зауважує, що скарга Тернопільського МВ ДВС не містила будь-яких пояснень щодо поважності причин ненадання відповідачем відповідних доказів у суді першої інстанції, як цього вимагає частина четверта статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).
Тернопільський МВ ДВС відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 24 лютого 2020 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6 жовтня 2014 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області видав виконавчий лист у цивільній справі №607/3801/14-ц про стягнення із ОСОБА_1 у користь ОСОБА_2 боргу у сумі: 982 344,58 грн і судового збору у розмірі: 3 654,00 грн
Примусове виконання вказаного виконавчого листа здійснювалося у виконавчому провадженні №47286529, яке було відкрите 21 квітня 2015 року.
21 січня 2019 року головний державний виконавець Тернопільського МВ ДВС Бистрицький О. А. на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №47286529 з примусового виконання виконавчого листа №607/3801/14-ц.
У мотивувальній частині вказаного рішення державний виконавець послався на повідомлення стягувача про повну сплату боржником суми боргу. Також зазначив, що постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження слід винести в окремі провадження.
22 січня 2019 року цей же державний виконавець на підставі статей 3, 4, 24-27 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №58148196 з примусового виконання постанови Тернопільського МВ ДВС від 21 січня 2019 року №47286529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 98 599,86 грн.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До 5 жовтня 2016 року умови і порядок виконання рішень судів у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі також - «Закон №606-XIV»).
Згідно з частиною першою статті 25 Закону №606-ХІV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Частиною другою статті 25 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону №606-ХІV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Приписами пунктів 6, 7 розділу XІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону визначено, що рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.
Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ визначено, що примусовому виконанню відповідно до цього Закону підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частин першої - другої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Згідно з частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною третьою статті 40 Закону №1404-VIII, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду справ».
Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності вказаним Законом, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною 4 статті 328 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
Предметом судового контролю у цій справі є постанова головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС від 22 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №58148196 з примусового виконання постанови Тернопільського МВ ДВС від 21 січня 2019 року №47286529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 98 599,86 грн.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржувана постанова державного виконавця є правомірною, оскільки державний виконавець виніс її на підставі, у межах повноважень та у спосіб, які визначені законодавством.
Проте колегія суддів не погоджується із мотивами, на підставі яких суд апеляційної інстанції дійшов цього висновку.
Так, скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вдався до оцінки правомірності стягнення виконавчого збору з боржника та правильності його визначення.
Однак предметом спору у цій справі є оцінка правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження, винесеної на підставі виконавчого документу про стягнення з боржника виконавчого збору.
Тому колегія суддів Верховного Суду не може погодитися з мотивами, з яких виходив суд апеляційної інстанції.
Зі встановлених обставин справи вбачається, що 21 квітня 2015 року на підставі виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 6 жовтня 2014 року за №607/3801/14-ц, було відкрите виконавче провадження №47286529 з примусового стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 боргу у сумі: 982 344,58 грн та судового збору у розмірі: 3 654,00 грн.
На час відкриття виконавчого провадження чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV.
Підставою для примусового виконання рішення суду і вчинення виконавчих дій стало те, що боржник не виконав цього рішення протягом строку, спеціально відведеного для його добровільного виконання.
Водночас на день прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII, а отже подальші виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
21 січня 2019 року головний державний виконавець Тернопільського МВ ДВС Бистрицький О. А. виніс постанову про закінчення цього виконавчого провадження у зв`язку із заявою стягувача про повну сплату боржником суми заборгованості.
Постанови про стягнення виконавчого збору і про витрати виконавчого провадження були виділені в окремі провадження.
Натомість 22 січня 2019 року цей же державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №58148196 з примусового виконання постанови Тернопільського МВ ДВС від 21 січня 2019 року №47286529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 98 599,86 грн.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року примусовому виконанню підлягають постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору.
Частиною першою статті 26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Відповідно до частини п`ятої статті 26 цього Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Отже, у розумінні Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року постанова про стягнення виконавчого збору є різновидом виконавчого документу.
Водночас якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору, насамперед, обґрунтовуючи це тим, що стягнення з нього виконавчого збору є неправомірним, оскільки, на його думку, державний виконавець не вчинив жодних дій щодо виконання рішення суду.
Однак позивач не обґрунтовує протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження, а фактично наводить доводи своєї незгоди із постановою державного виконавця Тернопільського МВ ДВС про стягнення виконавчого збору, яку у цій справі не оскаржує.
Враховуючи відсутність порушення відповідачем порядку прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та з огляду на факт не оскарження позивачем постанови про стягнення виконавчого збору, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови головного державного виконавця Тернопільського МВ ДВС від 22 січня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №58148196 з примусового виконання постанови від 21 січня 2019 року №47286529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 98 599,86 грн.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №0340/1792/18.
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції ухвалив правильне по суті спору рішення.
У той же час, з огляду на викладені обставини, Верховний Суд вважає, що оскаржувану постанову апеляційного суду належить змінити у частині мотивів, з яких цей суд виходив, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Стосовно доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд зауважує таке.
Скаржник покликається на безпідставність прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів, які відповідач додав до апеляційної скарги.
Дійсно, апеляційна скарга Тернопільського МВ ДВС не містила пояснень щодо поважності причин ненадання відповідних доказів у суді першої інстанції, як цього вимагає частина четверта статті 296 КАС України, тому апеляційний суд мав би зважати на вимоги частини четвертої статті 308 цього Кодексу.
Водночас зазначене порушення, на яке звернув увагу скаржник, не вплинуло на правильність вирішення спору у цій справі. Позаяк ключові її обставини, які стосуються оскаржуваної постанови, були встановлені судом на основі доказів, наданих позивачем.
Тому з огляду на частину другу статті 350 КАС України відсутні підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції з цих мотивів.
Крім цього, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року №58144896 була винесена на підставі постанови про закінчення виконавчого провадження від 21 січня 2019 року №47286529.
Як встановлені обставин справи, так і зміст самої постанови про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року свідчать про те, що остання була винесена на підставі постанови від 21 січня 2019 року №47286529 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі: 98 599,86 грн.
Тому наведене спростовує доводи скаржника стосовного того, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 22 січня 2019 року була винесена на незаконній підставі.
Зрештою Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника й стосовно того, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини закінчення виконавчого провадження та зміст постанови про стягнення виконавчого збору.
Суд зауважує, що як постанова про закінчення виконавчого провадження, так і постанова про стягнення виконавчого збору не є предметом оскарження у цій справі. Законність їхнього винесення ОСОБА_1 не оскаржував.
Тому вказані доводи скаржника не спростовують правильності висновку апеляційного суду про правомірність оскаржуваної постанови державного виконавця.
Згідно з правилами частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 351 КАС України).
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 351 КАС України).
За таких обставин, оскільки суд апеляційної інстанції правильно вирішив справу по суті позовних вимог, проте із помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідно до вимог статті 351 КАС України належить змінити у частині мотивів, з яких виходив апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позову, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Отже, касаційну скаргу належить задовольнити частково.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу адвоката Демковича Юрія Йосиповича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
У іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
…………………………….
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду