№ 500/5929/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 500/5929/23

провадження № К/990/18312/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року, постановлену у складі головуючого судді Осташа А. В., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року, прийнятої у складі колегії суддів: головуючого - Запотічного І. І., суддів: Глушка І. В., Довгої О. І.

І. Обставини справи

1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати накази Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5 «Про затвердження структури та штатної чисельності», яким затверджено структуру перейменованого Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в частині функціонування Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано- Франківській та Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції від 23 серпня 2023 року № 1344/к «Про звільнення» та наказ Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24 серпня 2023 року № 3072/03 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 23 серпня 2023 року № 1344/к «Про звільнення»;

1.3. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

1.4. стягнути із Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 серпня 2023 року.

2. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року провадження у цій справі та відкрито, вирішено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження.

3. Від відповідачів 01 листопада 2023 року надійшли клопотання про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказів Міністерства юстиції України від 07 жовтня 2022 року № 437/к, від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5.

4. Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5 залишено без руху з підстав частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду в указаній частині позовних вимог.

5. Позивач 13 листопада 2023 року подав письмові заперечення проти клопотань відповідачів про залишення позову без розгляду. Клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду пов`язане з пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання обґрунтовано тим, що позивачу було достеменно відомо про порушення його прав ще з дати першого повідомлення його про наступне звільнення, яке датоване 13 січня 2023 року, проте він звернувся до суду після спливу шестимісячного строку, а клопотання про його поновлення не подав. У судовому засіданні представник відповідачів заявлене клопотання підтримала. Позивач заперечив проти заявленого клопотання. На думку позивача, що ним не пропущено строк звернення до суду, оскільки про зміст оскаржуваних наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5 він дізнався тільки 03 жовтня 2023 року коли було отримано відзив на позов у додатках до якого містились копії вищезазначених наказів.

6. Тернопільський окружний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2023 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року, позовну заяву залишив без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5 без поважних причин та недоведенням поважних причин пропуску цього строку.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

7. Позивач, уважаючи судові рішення такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, подав касаційну скаргу.

8. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Така позиція ґрунтується на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували доводи позивача та не надали їм належної оцінки, неповно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є порушенням норм процесуального права.

На обґрунтування касаційної скарги, серед іншого, зазначає, що допущені відповідачем порушення під час прийняття оскаржуваних наказів про затвердження структури та штатної чисельності в частині функціонування управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областей Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції мають триваючий характер.

9. Верховний Суд ухвалою від 28 травня 2024 року відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

10. Представник Міністерства юстиції України та Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подала відзиви на касаційну скаргу, в яких, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування

11. Завданням адміністративного судочинства у силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

13. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

14. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

15. Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

16. Приписами частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

17. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

18. Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

19. Відповідно до статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

20. Частиною тринадцятою статті 171 КАС України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

21. За змістом пункту 7 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

ІV. Позиція Верховного Суду

22. Спірним у цій справі є виключно питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5.

Вказані накази стосуються одного питання, а саме затвердження структури та штатної чисельності Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, відповідно про ці накази згадувалось у кожному з попереджень позивача про наступне звільнення: 13 січня 2023 року, 24 лютого 2023 року, 25 травня 2023 року та 09 серпня 2023 року.

Таким чином, для позовних вимог щодо скасування наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5 встановлено шестимісячний строк для звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС України.

23. Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

24. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

25. З аналізу положень статей 123 171 КАС України висновується, що питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.

26. Суд може повернутися до вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду й після відкриття провадження, і, установивши, що об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду не існувало, постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

27. Закріплений у частинах першій-третій статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого пропуску.

28. До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.

29. Подібним чином законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.

30. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовна заява в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5 подано без додержання вимог, викладених у статті 161 КАС України, постановив ухвалу про залишення позову в указаній частині без руху, надавши строк для усунення недоліків.

31. У доводах клопотання про поновлення строку для звернення до суду позивач вказав, що початковою датою для обчислення строку звернення до суду є 03 жовтня 2023 року, тобто день ознайомлення позивача із змістом оскаржуваних наказів (а.с. 124).

32. Своєю чергою, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, постановляючи ухвалу про залишення позовних вимог в частині оскарження наказів Міністерства юстиції України від 23 листопада 2022 року № 5225/5 та від 23 грудня 2022 року № 5794/5, дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду.

До таких висновків суди першої та апеляційної інстанції дійшли з огляду на те, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав оскаржуваними наказами ще 13 січня 2023 року при отриманні першого попередження про звільнення, оскільки зі змісту вказаного попередження, яке надіслане на електронну пошту позивача, у ньому повідомляється, що скорочення посади, яку позивач обіймав до звільнення, проводиться саме у зв`язку із затвердженням структури та штатної чисельності Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а в дужках міститься посилання на накази Міністерства юстиції України, на підставі яких такі реорганізаційні зміни проводяться.

33. Так, установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

34. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, що є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.

35. Зі змісту наведених правових норм убачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи належить він поновленню.

36. Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

37. Для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

38. Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

39. ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

40. У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

41. Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

42. Оцінюючи обставини звернення ОСОБА_1 з цими позовними вимогами до суду з урахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини другої статті 122 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку, що вказаною нормою встановлено строки звернення до суду адміністративної юрисдикції, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.

43. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

44. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

45. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

46. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

47. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

48. Як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, при належному добросовісному відношенні до своїх прав та виконанні своїх обов`язків позивач не був би позбавлений можливості подати адміністративний позов у межах строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, проте таким правом не скористався.

49. Щодо доводів автора касаційної скарги, на обґрунтування поважності причин поновлення строку звернення до суду про те, що оскаржувані накази встановлюють триваючі та безстрокові обмеження прав позивача, а тому вимога про визнання його протиправними та скасування наказів є способом захисту від триваючого порушення прав позивача, Верховний Суд вважає, що необхідно розмежовувати відносини, що виникають у зв`язку з прийняттям індивідуального адміністративного акту та наслідками його реалізації.

Також помилковим є посилання автора касаційної скарги на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 464/2638/17, оскільки правовідносини, які виникли у цій справі, та у справі, яка розглядається, не є подібними. Зокрема, у справі № 464/2638/17 позивач просив зобов`язати відповідача скасувати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Натомість у межах цієї справи спір виник у зв`язку з незгодою позивача в частині з оскаржуваними наказами Міністерства юстиції України щодо затвердження структури та штатної чисельності Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, про ці накази згадувалось у кожному з попереджень позивача про наступне звільнення: 13 січня 2023 року, 24 лютого 2023 року, 25 травня 2023 року та 09 серпня 2023 року.

50. Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з дотриманням норм процесуального права.

51. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.

52. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІV. Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

по с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 500/5929/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. Е. Мацедонська

О. Р. Радишевська