№ 501/1774/18

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 501/1774/18

провадження № 61-10192св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Янковська Ольга Сергіївна,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у липні 2018 року звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними договір від 10 листопада 2017 року № 56/К про відступлення прав вимоги; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий №2972; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий № 2973, що укладені між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_2 . Також просила визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Янковської О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 травня 2018 року, індексний номер 41336112, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, загальною площею 238, 9 кв. м, житловою площею 42, 8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Янковської О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 травня 2018 року, індексний номер 41340163, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5121084200:02:003:1330, площею 0, 1398 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову посилалася на те, що 10 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»)укладено договір про надання споживчого кредиту № 11074072000 та договір про надання споживчого кредиту № 11074251000. Відповідно до умов договорів ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті в сумі 20 000, 00 дол. США та кредитну лінію, який він зобов`язується повернути у повному обсязі не пізніше 10 листопада 2013 року або достроково, зі сплатою 11, 3 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за первісним договором ОСОБА_3 за іпотечним договором від 10 листопада 2006 року передав у іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0, 1398 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5121084200:02:003:1330.

20 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11385368000 та договір про надання споживчого кредиту № 11385373000. Відповідно до умов цих договорів ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті в сумі 10 000, 00 дол. США та кредитну лінію, який він зобов`язався повернути у повному обсязі не пізніше 20 серпня 2018 року або достроково, зі сплатою 14, 5 % річних за користування кредитом та сплатою ануїтетних платежів.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами ОСОБА_3 передав у наступну іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0, 1398 га, кадастровий номер 5121084200:02:003:1330.

З метою забезпечення виконання зазначених кредитних договорів з боку ОСОБА_3 між позивачем та АКІБ «УкрСиббанк» 10 листопада 2006 року та 20 серпня 2008 року укладено договори поруки, згідно з якими позивач взяла на себе зобов`язання перед АКІБ «УкрСиббанк» відповідати за виконання ОСОБА_3 усіх його зобов`язань.

08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), яке є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк», та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), укладено договір купівлі продажу прав вимоги за кредитами.

Під час розгляду цивільної справи № 496/3275/14-ц, яка знаходиться в провадженні Біляївського районного суду Одеської області, позивач дізналася про те, що на підставі договору від 10 листопада 2017 року № 56/к про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий № 2973, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий № 2972, право власності на спірне майно перейшло до ОСОБА_2 . У зв`язку з тим, що спірне майно є спільною сумісною власністю, є предметом спору та належить ОСОБА_3 та позивачу в рівних частках, позивач вважає, що правочини, на підставі яких майно перейшло у власність ОСОБА_2 , є незаконними, а тому мають бути визнані недійсними, у зв`язку з чим позивач і звернулася до суду з відповідним позовом.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим, таким, у задоволенні якого необхідно відмовити.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що відповідно до змісту статей 512 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України), тому суд вважає, що договір відступлення прав вимоги було укладено з дотриманням вимог законодавства.

Посилання позивача на те, що її цивільні права та обов`язки були порушенні спірними договорами відступлення прав вимоги, суд не може узяти до уваги у зв`язку з тим, що під час укладення договорів іпотеки від 10 листопада 2006 року та 20 серпня 2008 року роз`яснено, що можливе позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки. Про цей факт повідомлений ОСОБА_3 , а також ознайомлено позивача з цим договором, оскільки без її згоди неможливо було укласти договори іпотеки, тому суд визнав, що позивач була повідомлена про можливість передачі іпотечного майна іпотекодержателю.

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано недійсними договір від 10 листопада 2017 року № 56/К про відступлення права вимоги; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий №2972; договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий № 2973, що укладені між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 . Визнано протиправними та скасовано рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Янковської О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 травня 2018 року, індексний номер 41336112, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, загальною площею 238, 9 кв. м, житловою площею 42, 8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Янковської О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 травня 2018 року, індексний номер 41340163, про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5121084200:02:003:1330, площею 0, 1398 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що з врахуванням розміру заборгованості, право вимоги якої відступається згідно з додатком № 1 до договору та становить 7 509 695, 95 грн, та вартості права вимоги у розмірі 732 678, 00 грн, наявні підстави для висновку, що різниця, яка становить 6 777 017, 95 грн, є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу, у цьому випадку - ОСОБА_2 . Отже, оспорювані договори відступлення прав вимоги мають ознаки факторингу.

Однак ОСОБА_2 не є банком або іншою фінансовою установою, які відповідно до закону мають право здійснювати факторингові операції, тобто не може бути фактором за договором відступлення права вимоги з ПАТ «Дельта Банк». У постанові від 31 жовтня 2018 року (справа № 465/646/11, провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. Фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Крім того, іпотечний договір від 20 серпня 2008 року не містить застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, сторони погодили можливість виникнення в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Однак під час державної реєстрації прав договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, не був наданий разом із договором іпотеки, що свідчить про відсутність належних доказів на підтвердження прав ПАТ «Дельта Банк» та, відповідно, свідчить про відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення та проведення реєстраційних дій у зв`язку з цим.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ПАТ «Дельта Банк»

ПАТ «Дельта Банк» 09 липня 2020 року звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, залишити без змін рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення заявником визначено, що:

- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;

- оскаржуване судове рішення висновках не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження

№ 61-17635св18), від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18. Крім того, суд дійшов помилкового висновку про те, що у договорі відсутнє іпотечне застереження, з огляду на що безпідставно скасував рішення нотаріуса про реєстрацію права власності за відповідачем.

Тож серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2

ОСОБА_2 14 липня 2020 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2020 року, залишити без змін рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2019 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження наведеного судового рішення заявником визначено, що:

- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;

- оскаржуване судове рішення у своїх висновках не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження

№ 61-17635св18).

Тож серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у жовтні 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду відзиви, у яких просила касаційні скарги ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційні провадження у справі за касаційними скаргами ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , ухвалою від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11074072000 та договір про надання споживчого кредиту № 11074251000.

Відповідно до умов зазначених договорів ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті у сумі 20 000, 00 дол. США та кредитну лінію, який зобов`язувався повернути у повному обсязі не пізніше 10 листопада 2013 року або достроково, зі сплатою річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за первісним кредитним договором ОСОБА_3 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 0, 1398 га, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності; земельну ділянку, площею 0, 1398 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

10 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору № 11074072000.

20 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договори про надання споживчого кредиту № 11385368000 та № 11385373000. Відповідно до умов зазначених договорів ОСОБА_3 отримав кредит в іноземній валюті у сумі 100 000, 00 дол. США та кредитну лінію, який зобов`язувався повернути у повному обсязі не пізніше 20 серпня 2018 року або достроково, зі сплатою 14, 5 % за користування кредитом та сплатою ануїтетних платежів.

20 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення зобов`язань, що випливають з кредитного договору, передав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованих на земельній ділянці площею 0, 1398 га, що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності; земельну ділянку, площею 0, 1398 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності.

20 серпня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 20 серпня 2008 року № 11385368000.

20 серпня 2008 року з метою забезпечення виконання зазначених зобов`язань ОСОБА_3 між позивачем ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк» укладений договір поруки № 224473.

На підставі рішення загальних зборів акціонерів від 27 жовтня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» змінило назву ПАТ «УкрСиббанк».

08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г., за реєстровим № 2949, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив, а ПАТ «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами, серед яких є і кредитні договори № 11074072000 та № 11074251000 від 10 листопада 2006 року, кредитні договори від 20 серпня 2008 року № 11385368000 та № 11385373000.

Відповідно договору від 10 листопада 2017 року № 56/к про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, протоколу електронних торгів від 24 листопада 2017 року № UA-EA-2017-10-12-000097-а, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий № 2973, договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 10 листопада 2017 року, реєстровий № 2972 право власності на спірне майно перейшло до ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 4.1 оскаржуваного договору за відступлення прав вимоги за основними договорами новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 732 678, 00 грн.

Згідно з пунктом 2.2 договору розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, зазначений у додатку № 1 до цього договору.

Згідно з додатком № 1 до договору від 10 листопада 2017 року № 56/К про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги встановлено, що загальна сума заборгованості за кредитними договорами на дату відступлення прав вимоги становить 7 509 695, 95 грн, що складається із: заборгованість за кредитним договором № 11074072000 - 947 805, 26 грн; заборгованість за кредитним договором № 11385368000 - 6 561 890, 69 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що однією з основних засад державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п`ята статті 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права випливає, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Водночас процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України ухвалює рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), врегульовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Оскаржувані договори відступлення прав вимоги укладені між ПАТ «Дельта Банк», який перебуває в стані ліквідації, та ОСОБА_2 за результатами проведення 24 жовтня 2017 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.

Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги від 10 листопада 2017 року його сторони визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги ПАТ «Дельта Банк» законодавством не визначені.

Водночас Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Зазначений правовий висновок узгоджується із висновками, висловленими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20), у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19 (провадження

№ 61-6649св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц (провадження № 61-5305св20), від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 161/5127/17-ц (провадження

№ 61-17635св18), з огляду на що Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції наведених правових висновків.

Отже, підстави для визнання недійсними договорів від 10 листопада 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним договором та про відступлення прав за кредитним та іпотечними договорами відсутні.

Водночас не може бути залишено в силі й рішення суду першої інстанції з огляду на таке

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 520/10060/16-ц (провадження

№ 61-5085сво18) викладений правовий висновок, згідно з яким, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначені договори.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16).

Верховний Суд наголошує, що відповідно до наведених правових висновків особа, яка не є стороною договору, має право на його оспорювання лише у разі, якщо такий договір стосується прав та/або інтересів цієї особи.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Виходячи з наведеного, право, що не порушено, не підлягає захистові.

Верховний Суд виходить з того, що у ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо. Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2021 року у справі № 751/7374/17 (провадження № 61-26072св18), від 09 червня 2021 року у справі № 607/13749/16-ц (провадження № 61-22409св19).

Зважаючи на такі обставини, оспорюючи договори від 10 листопада 2017 року про відступлення права вимоги та рішення нотаріуса щодо державної реєстрації прав, ОСОБА_1 повинна була навести такі підстави їх оскарження, які б свідчили про порушення прав та/або інтересів позивача такими договорами та рішеннями державного реєстратора.

Обґрунтовуючи підстави позову та наявність порушеного права, позивач посилалася на те, що спірне майно належить їй та третій особі ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки спірне майно придбане під час перебування у шлюбі.

Водночас Верховним Судом враховано, що питання про те, чи є спірне майно спільним сумісним, є предметом розгляду у іншій судовій справі

№ 496/3275/14-ц, розгляд якої на момент вирішення цієї справи триває.

Без вирішення питання, чи є спірне майно спільним сумісним, чи належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, неможливо стверджувати про наявність або відсутність порушеного права або інтересу за позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, а рішення є такими, що ухвалені без урахування вимог закону та правових висновків Верховного Суду.

Висновки за наслідком розгляду касаційних скарг

З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений можливості встановити ці обставини, то оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

За правилом частини другої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати наведені у цій постанові висновки суду касаційної інстанції, встановити, чи порушені права та інтереси ОСОБА_1 оскаржуваними договорами та рішеннями; у разі встановлення відповідних обставин розглянути справу згідно із правовими висновками суду касаційної інстанції щодо відчуження прав вимоги банку, що ліквідується, а також дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 червня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко