06.10.2023

№ 503/1031/17

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 503/1031/17

провадження № 61-4254св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач, відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач, позивач - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,

відповідач - Загнітківська сільська рада Кодимського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року у складі судді Сердюка Б. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про поділ спадкового майна та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті його батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилась спадщина на майно, що складається із земельної ділянки площею 1,89 га, яка була надана батькові для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в Загнітківській сільській раді Кодимського району за межами села.

Зазначав, що батько за життя розпорядився належним йому майном та склав на нього заповіт, посвідчений уповноваженою особою Виконавчого комітету Загнітківської сільської ради Кодимського району та зареєстрований у витязі про реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі.

Вказував, що відповідно до статті 1268 ЦК України він у визначений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори за прийняттям спадщини, однак йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки на спадщину претендує відповідач - зведена сестра ОСОБА_2 .

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 1,89 га, надану йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області, за межами села.

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду

із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона є дочкою померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 і прийняла спадщину, звернувшись із заявою до Кодимської державної нотаріальної контори, однак оформити право власності на спадкове майно не може через наявність заповіту, посвідченого 23 лютого 1996 року секретарем Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області, відповідно до якого ОСОБА_3 все своє майно заповів

ОСОБА_1 .

Вважала, що вказаний заповіт складений всупереч волі померлого та

з порушенням законодавства, а саме при складенні заповіту секретарем Виконавчого комітету Загнітківській сільській раді Кодимського району Одеської області порушено пункт 33 Інструкції, а саме не встановлена особа ОСОБА_3 , так як на момент його складання паспорт заходився у неї, неправильно вказаний номер будинку, не зазначена дата

та місце народження заповідача, заповіт не був прочитаний в голос

та складений з порушенням форми, що в силу частини першої

статті 1257 ЦК України визнається нікчемним та відповідно до частини другої статті 215 ЦК України не потребує визнання його недійсним.

Також зазначала, що у 1986 році ОСОБА_1 виїхав до м. Рибниці Республіка Молдова і при зміні паспорта СРСР став громадянином Республіки Молдова, де і проживає.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 просила суд визнати нікчемним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 23 лютого 1996 року секретарем виконкому Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області.

Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 20 жовтня

2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спадкового майна та визнання права власності на нього та об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Кодимського районного суду Одеської області від 20 жовтня

2017 року залучено Загнітківську сільську раду Кодимського району Одеської області до участі у справі як співвідповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кодимського районного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 задоволено частково.

Виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на 5/6 частини земельної ділянки площею 1,89 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області, яка належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ОД № 007145 виданого 06 квітня 2004 року,

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний заповіт складено з дотриманням вимог закону, ОСОБА_1 прийняв спадщину; оскільки ОСОБА_5 має право на обов`язкову частку у спадщині, то позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню та визнанню за ним права власності на 5/6 частини земельної ділянки площею 1,89 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області, яка належала на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії І-ОД № 007145, виданого 06 квітня 2004 року,

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, що спадкодавець у період підписання заповіту перебував у безпорадному стані, не міг власноручно підписати заповіт або не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, тому відсутні правові підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 вересня

2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що спірний заповіт складено з дотриманням вимог закону, а ОСОБА_1 прийняв спадщину, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Оскільки ОСОБА_2 не надала доказів того, що спадкодавець у період підписання заповіту перебував у безпорадному стані, не міг власноручно підписати заповіт або не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, суд першої інстанції правильно вважав, що зустрічні позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню. Відсутність напису на заповіті про те, що спадкодавцем прочитано заповіт, не спростовує волевиявлення спадкодавця на посвідчення заповіту за встановленою законом процедурою у присутності заповідача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року справу призначено

до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що у спірному заповіті не зазначено місце і час складання заповіту, дата та місце народження заповідача, відсутні відомості про документ, на підставі якого встановлено особу, до Спадкового реєстру внесено неправильний рік (1936) та місце народження (невідомо), крім того, будинку АДРЕСА_1 не існує.

Вважає, що відсутність власноручного підпису ОСОБА_3 , що заповіт ним прочитаний вголос, сам підпис, прізвище, ім`я по батькові прописом, унеможливлює зробити висновок щодо волевиявлення заповідача. Таким чином, висновок суддів попередніх інстанцій про те, що відсутність вказаних записів не спростовує волевиявлення спадкодавця на посвідчення заповіту за встановленою законом процедурою у присутності заповідача, не відповідає матеріалам справи.

Також суди попередніх інстанцій не дали оцінку показам свідка

ОСОБА_6 щодо підпису заповідача під графою про роз`яснення змісту статей 534 535 ЦК України, місця і часу складання заповіту, відсутність запису у графі «особу заповідача встановлено, дієздатність його перевірено».

Крім того, районний суд не витребував історії хвороби ОСОБА_3 , де міститься інформація про лікування та стан його здоров`я після дорожньо-транспортних пригод, не встановив його фізичний і психологічний стан на час складання заповіту - 23 лютого 1996 року та договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 червня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 .

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 лютого 1996 року ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений секретарем Виконавчого комітету Загнітківської сільської ради народних депутатів Кодимського району Одеської області Шеметовою А. В.

у с. Загнітків Кодимського району Одеської області (а.с. 7, т. 1).

06 квітня 2004 року ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на землю площею 1,89 га на території Загнітківської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за № 356 (а.с. 9, 10, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 6, т. 1).

21 березня 2017 року ОСОБА_2 подала до Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 Кодимською районною державною нотаріальною конторою Одеської області заведено спадкову справу № 83/2017 (а.с. 141, т. 1).

04 травня 2017 року ОСОБА_7 подав до Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 155, т. 1)

04 травня 2017 року Кодимська державна нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про те, що спадкоємцем за законом згідно із статтею 1241 ЦК України є дочка померлого ОСОБА_2 , яка заявила на належну їй частку спадкового майна.Видати свідоцтво про право на спадщину не

є можливим, оскільки не надано документів, що підтверджують право власності на вищевказане майно, та виникли спірні питання

(а.с. 162, т. 1).

З повідомлення Кодимського районного відділу реєстрації актів цивільного стану від 14 липня 2018 року № 1485/70-24 встановлено, що на момент відкриття спадщини, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 були, крім ОСОБА_2 , ще двоє його дітей - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно

у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 3 ЗК України суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею - земельні відносини регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Права іноземців гарантовані статтею 26 Конституції України, в якій зазначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають

в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами

і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до частини п`ятої стаття 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Відповідно до частин другої статті 81 ЗК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі, зокрема прийняття спадщини (пункт «в» частини третьої статті 81 ЗК України).

За нормою частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями,

а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до статті 1278 ЦК Україничастки кожного спадкоємця

у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки

в натурі.

Статтею 1297 ЦК Українипередбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Судом встановлено, 23 лютого 1996 року ОСОБА_3 на ім`я

ОСОБА_1 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде йому належати на день смерті і на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений секретарем Виконавчого комітету Загнітківської сільської ради народних депутатів Кодимського району Одеської області Шеметовою А. В. у с. Загнітків Кодимського району Одеської області (а.с. 7, т. 1).

06 квітня 2004 року ОСОБА_3 отримав на право приватної власності на землю площею 1,89 га на території Загнітківської сільської ради державний акт, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за № 356 (а.с. 9, 10, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 6, т. 1).

04 травня 2017 року ОСОБА_7 подав до Кодимської районної державної нотаріальної контори Одеської області заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 (а.с. 155, т. 1).

є можливим, оскільки не надано документи, що підтверджують право власності на вищевказане майно, та виникли спірні питання

(а.с. 162, т. 1).

Відповідно до повідомлення Кодимського районного відділу реєстрації актів цивільного стану від 14 липня 2018 року № 1485/70-24 на момент відкриття спадщини спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 були, крім ОСОБА_2 , ще двоє його дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Тому, враховуючи наявність ще двох спадкоємців за законом першої черги, обов`язкова частка ОСОБА_2 у спадковому майні ОСОБА_3 становить 1/6 частини.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, оскільки відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 534 ЦК Української РСР у редакції, чинний на момент складення спірного заповіту, кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом,

а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Згідно зі статтею 541 ЦК Української РСР заповіт повинен бути укладений

у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до статті 543 ЦК Української РСР, якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Посвідчення заповітів посадовими особами органівмісцевого самоврядування врегульовано нормами Закону України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у редакції на час посвідчення оспорюваного заповіту.

Згідно з пунктами 1, 2 зазначеної вище Інструкції у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів відповідно до статті 37 Закону України «Про нотаріат»мають право посвідчувати заповіти. Нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських рад вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради покладено вчинення таких дій.

Судом встановлено, що відповідно до протоколу засідання Виконавчого комітету Загнітківської сільської ради Кодимського району Одеської області від 22 травня 1990 року № 5 прийнято рішення про покладення вчинення нотаріальних дій на ОСОБА_6 (а.с. 206-210, т. 1).

Крім того, із заяви на видачу паспорта (Ф-1) встановлено, що 01 вересня 1978 року ОСОБА_3 видано паспорт серії НОМЕР_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що форма спірного заповіту відповідає вимогам діючого на час його укладення законодавства, заповіт посвідчений уповноваженою особою, а позивач за зустрічним позовом не довів, що спадкодавець

в період підписання заповіту перебував у безпорадному стані, не міг власноручно підписати заповіт або не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 20 вересня

2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець