№ 504/3797/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року

м. Київ

справа № 504/3797/19

провадження № 61-1931св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство «Морський торгівельний порт «Южний», після зміни назви - державне підприємство «Морський торгівельний порт «Південний»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області

від 19 квітня 2023 року у складі судді Вінської Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Морський торгівельний порт «Южний» (далі -

ДП «Морський торгівельний порт «Южний»), після зміни назви - державне підприємство «Морський торгівельний порт «Південний» (далі - ДП «Морський торгівельний порт «Південний»), про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з липня 2014 року вона працювала на посаді начальника служби охорони праці ДП «Морський торгівельний порт «Южний»,

а 04 липня 2019 року наказом ДП «Морський торгівельний порт «Южний» № 715ос

її було звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Проте вона не мала наміру звільнятися, але була вимушена підписати відповідну заяву під тиском та примусом посадових осіб роботодавця, у тому числі, начальника служби безпеки. Вона перебувала у тяжкому депресивному стані,

не усвідомлювала значення своїх дій.

Вона мала великий досвід та високу кваліфікацію у галузі охорони праці. Вважала, що дійсною підставою для протиправного звільнення стала її принципова позиція щодо оформлення матеріалів нещасного випадку, який мав місце на території

ДП «Морський торгівельний порт «Южний», що стався 28 травня 2019 року

об 11 год 00 хв. Заступник директора з безпеки ОСОБА_3 примушував

її складати акт форми «Н-1» на основі акту форми «Н-5» від 30 травня 2019 року без врахування результатів відповідних експертиз, проте вона відмовилася вчиняти такі дії.

Постійний психологічний тиск з боку заступника директора з безпеки

ОСОБА_3 вплинув на її психофізичний стан, унаслідок чого вона,

не розуміючи власних дій, перебуваючи у депресивному, збудженому стані підписала акт форми «Н-1» у декількох екземплярах та підписала бланк заяви на звільнення.

Таким чином, фактичне припинення трудових відносин відбулось без її свідомого волевиявлення та всупереч вимог трудового законодавства.

З врахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд поновити її на посаді начальника служби охорони праці ДП «Морський торгівельний порт «Южний»

з 05 липня 2019 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 05 липня 2019 року по день ухвалення рішення.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 квітня

2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачкою та відповідачем існувала домовленість про звільнення ОСОБА_1

за угодою сторін з 04 липня 2019 року, датою досягнення такої угоди є 04 липня

2019 року, докази досягнення сторонами трудового договору згоди щодо анулювання цієї угоди відсутні. Вказані обставини підтверджуються заявою ОСОБА_1 , яка нею подана роботодавцю.

При цьому ОСОБА_1 після надання заяви на звільнення не відкликала її, не прибула на робоче місце з метою продовження виконання своїх посадових обов`язків та не вчинила інші дії, які б вказували на бажання позивачки продовжити трудові відносини з відповідачем.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги пояснення позивача про те, що вона на наступний день після звільнення з`явилась на роботу із заявою про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, оскільки такі твердження не підтверджені доказами.

Висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз

від 28 жовтня 2020 року № 20-5039, виконаний на замовлення позивачки, про індивідуально-психологічні особливості ОСОБА_1 та обставини, за яких нею була написана заява про звільнення за згодою сторін, судом першої інстанції не прийнято до уваги, оскільки факт існування тиску на ОСОБА_1

з боку керівництва відповідача належними та допустимими доказами не підтверджено. Експертом встановлено обставини щодо застосування до позивачки тиску лише з її слів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 квітня

2023 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 було висловлено пропозицію щодо припинення трудового договору з нею за згодою сторін з 04 липня 2019 року, про що зазначено в її заяві, яка була прийнята роботодавцем та на підставі якої роботодавцем видано наказ про звільнення.

Позивачка не надала суду доказів, які б свідчили про те, що подання заяви про звільнення за згодою сторін з 04 липня 2019 року не було добровільним і не виражало її волевиявлення щодо звільнення з роботи на цій підставі та саме з цієї дати.

ОСОБА_1 не вчинила будь-яких дій, які б свідчили про відкликання нею заяви про звільнення, не прибула на робоче місце з метою продовження виконання своїх посадових обов`язків.

Безпідставними є пояснення позивача про те, що вона на наступний після звільнення день з`явилась на роботу із заявою про відкликання раніше поданої заяви про звільнення, оскільки такі твердження нею не підтверджені належними доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що роботодавець зобов`язаний був з`ясувати наміри ОСОБА_1 щодо звільнення, є необґрунтованими, оскільки роботодавець, розглядаючи заяву про звільнення, лише вирішує питання щодо її задоволення чи про відмову в її задоволенні.

Висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз

від 28 жовтня 2020 року № 20-5039, виконаний на замовлення позивачки,

правильно не прийнятий судом першої інстанції до уваги, оскільки факт існування будь-якого тиску на ОСОБА_1 керівництвом не знайшов свого підтвердження, існування такого тиску враховано експертом зі слів самої ОСОБА_1 , а згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, вказаний висновок експерта був виготовлений 28 жовтня 2020 року, тобто зі спливом більше ніж один рік після дня звільнення, що не може свідчить про об`єктивність такого висновку.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 04 липня 2019 року за угодою сторін, із зазначеним наказом позивачка була ознайомлена у той самий день, що підтверджується відміткою та її особистим підписом у наказі. Також 04 липня 2019 року позивач отримала трудову книжку, що підтверджується відповідним записом в журналі реєстрації трудових книжок

№ 118-42 . ОСОБА_1 добровільно, з власної ініціативи, написала заяву про звільнення її з роботи за угодою сторін, після звільнення з нею було проведено остаточні розрахунки, що підтверджується розрахунковими та видатковими касовими ордерами, в яких вона власним підписом засвідчила факт отримання нею грошових коштів. Крім того, 04 липня 2019 року позивачем, на виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» було подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (перед звільненням). Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що вказані обставини у своїй сукупності свідчать, що ОСОБА_1 , усвідомлюючи значення своїх дій, виявила бажання на припинення трудових відносин з відповідачем.

Щодо доводів ДП«Морський торгівельний порт «Южний» про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з позовом, то апеляційний суд зазначив, що оскільки у позові відмовлено унаслідок його недоведеності, а отже, питання щодо позовної давності не вирішується.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 504/3797/19

з Комінтернівського районного суду Одеської області. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У березні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди помилково не врахували факт того, що у цій категорії справ до предмета доказування належить індивідуально-психологічні особливості працівника та обставини, за яких ним була написана заява про звільнення за угодою сторін.

У порушення положень закону суди безпідставно не врахували висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 жовтня

2020 року № 20-5039про індивідуально-психологічні особливості позивачки, оскільки він є належним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування, у тому числі щодо обставин за яких нею була написана заява про звільнення за згодою сторін. У вказаному висновку експерта зазначено, чи могла позивачка надати згоду на припинення трудового договору і чи направлена така згода на досягнення певної мети.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що з липня 2014 року ОСОБА_1 працювала на посаді начальника служби охорони праці ДП «Морський торгівельний порт «Южний».

04 липня 2019 року ОСОБА_1 подано відповідачу заяву про її звільнення

за згодою сторін (а.с. 8, т. 1).

04 липня 2019 року виконуючим обов`язки директора ДП «Морський торгівельний порт «Южний» Яблунівським А. М. на підставі заяви ОСОБА_1 видано наказ № 715-ос про її звільнення з посади начальника служби охорони праці

з 04 липня 2019 року за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Доручено централізованій бухгалтерії виплатити компенсацію

за 38 календарних днів невикористаної відпустки за період роботи з 01 січня

2018 року по 04 липня 2019 року. З наказом ОСОБА_1 була ознайомлена того ж дня, що підтверджується її підписом на наказі (а.с. 36, т. 1).

04 липня 2019 року ОСОБА_1 було видано трудову книжку, що підтверджується копією журналу реєстрації трудових книжок, в якому міститься підпис ОСОБА_1 про отримання трудової книжки (а.с. 37-40, т. 1).

04 липня 2019 року ОСОБА_1 було подано декларацію (перед звільненням) особи, уповноваженої на виконання функцій держави.

Згідно з висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 жовтня 2020 року № 20-5039, виконаним на замовлення позивачки, ОСОБА_1 була написана заява про звільнення, за згодою сторін: обставини сприймались підекспертною, як загрозливі та принизливі для її особистості. У ОСОБА_1 було відсутнє справжнє волевиявлення на звільнення, оскільки у вимушених умовах людина не може сформувати справжнє волевиявлення, головною умовою, якого є свобода вибору та незалежність. Підписання заяви було миттєвим шляхом виходу з конфліктної ситуації, обумовлено не вольовим, а суто емоційним ставленням до обставин.

З урахуванням індивідуальних особливостей підекспертної експертом встановлено, що ОСОБА_1 не могла повною мірою усвідомлювати фактичний зміст власних дій, не могла повною мірою передбачити наслідки власних дій, оскільки знаходилася, у стані емоційного генералізованого відчуття безвихідності ситуації, яка склалася (а.с. 202-211, т. 1).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Анулювання такої домовленості може відбутися лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган і працівник дійшли взаємної згоди.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 27 березня 2023 року у справі № 175/2318/19 (провадження

№ 61-1236 св 23), від 10 травня 2023 року у справі № 461/3375/21 (провадження

№ 61-6595 св 22), від 28 лютого 2024 року у справа № 761/13806/20 (провадження

№ 61-10674 св 23).

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути укладені як в письмовій такі в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Позивачка подала відповідачу заяву про її звільнення із займаної посади

з 04 липня 2019 року, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача здійснити звільнення позивачки за згодою сторін, як це передбачено статтею 36 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивачка подала заяву про звільнення із займаної посади, порушень роботодавцем трудового законодавства при її звільненні не встановлено, крім того, ОСОБА_1 не вчинила дій, які б свідчили про її намір продовжити роботу, у тому числі не прибула на робоче місце з метою продовження виконання своїх посадових обов`язків.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом про її звільнення у день його винесення, що підтверджується відміткою та особистим підписом позивачки у зазначеному наказі. Також 04 липня 2019 року ОСОБА_1 отримала трудову книжку, що підтверджується записом у журналі реєстрації трудових книжок № 118-42 , з нею було проведено остаточні розрахунки, що підтверджується розрахунковими та видатковими касовими ордерами, в яких вона підписом засвідчила факт отримання грошових коштів. Крім того, 04 липня 2019 року позивачкою на виконання положень Закону України «Про запобігання корупції» було подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (перед звільненням). Такі обставини у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать, що ОСОБА_1 усвідомлюючи значення своїх дій, виявила бажання на припинення трудових відносин з відповідачем.

Установивши, що звільнення позивачки відбулося за угодою сторін та на підставі відповідної заяви ОСОБА_1 про звільнення, а анулювання такої домовленості не мало місця, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшли правильних висновків про те, що звільнення позивачки з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано

ту обставину, що написання позивачкою заяви про звільнення із займаної посади відбулось під тиском відповідача, безпідставні, оскільки доказами у справі зазначені обставини не підтверджені, а ці обставини згідно з вимогами

статей 12 81 ЦПК України мала б довести саме позивач.

Посилання касаційної скарги на висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 жовтня 2020 року № 20-5039, на увагу не заслуговують, оскільки судами вірно надано оцінку цьому висновку експерта у сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, у тому числі суди дійшли правильного висновку про те, що факт будь-якого тиску на ОСОБА_1 при написанні заяви належними та допустимими доказами не підтверджено, а цей висновок експерта складений з її слів та виготовлений на замовлення позивачки 28 жовтня 2020 року, тобто зі спливом більше ніж одного року після дня її звільнення, що не може свідчить про об`єктивність такого висновку.

Згідно з частинами першою та другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У статті 110 ЦПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 19 квітня

2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 грудня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник