ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 505/3941/16-ц
провадження № 61-30300 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Подільський прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України,
третя особа начальник Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби полковник Підгородецький Ігор Анатолійович,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2017 року в складі судді Нікітішина В. П. та на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року в складі колегії суддів Черевка П. М., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа начальник Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України полковник Підгородецький І. А. та просив визнати незаконним і скасувати наказ Подільського прикордонного загону 1 категорії Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 14 вересня 2016 року № 208-ос про звільнення ОСОБА_1 із посади бухгалтера фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, в зв`язку з призовом на військову службу та поновити його на вказаній посаді.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що він працював на посаді бухгалтера фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) Подільського прикордонного загону 1 категорії Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України, не є державним службовцем і не має спеціального або військового звання.
14 вересня 2016 року він уклав контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, в зв`язку з чим того ж дня був звільнений роботодавцем із займаної посади.
Уважає, що його звільнення відбулося з порушенням вимог статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України, оскільки на час укладання контракту між ним і Міністерством оборони України в Україні діяв особливий період.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не був призваний на військову службу під час мобілізації, контракт був укладений не в період виникнення (наявності) кризової ситуації або воєнного стану в Україні, а тому звільнення з посади здійснене з дотриманням вимог трудового законодавства.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2017 року без змін.
Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних доказів дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2017 року ОСОБА_1 із пропуском строку на касаційне оскарження подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказані судові рішення та клопотання про поновлення пропущеного строку.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 серпня 2017 року поновлено ОСОБА_1 строк на касційне оскарження та відкрито касаційне провадження в даній справі.
На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» дана справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року вказана справа призначена до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі позивач зазначає, що на час укладання контракту між ним і Міністерством оборони України в державі діяв особливий період, а тому його звільнення відбулося із порушенням вимог статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статті 119 КЗпП України.
Заперечення на касаційну скаргу
У вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від Державної прикордонної служби України надійшло заперечення на дану касаційну скаргу, в якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на посаді бухгалтера 1 категорії фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) Подільського прикордонного загону 1 категорії Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України.
14 вересня 2016 року між ОСОБА_1 і Міністерством оборони України укладений контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України на посадах офіцерського складу до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.
Наказом Подільського прикордонного загону 1 категорії Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 14 вересня 2016 року № 208-ос ОСОБА_1 звільнений із займаної посади, в зв`язку з призовом на військову службу на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України.
Листом Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23 вересня 2016 року № 30/5097 ОСОБА_1 роз`яснено, що якщо працівник добровільно призивається або вступає на військову службу за контрактом за відсутності виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, за ним не зберігаються трудові гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам закону.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ЗакономУкраїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49. Таким чином, із 18 березня 2014року по теперішній час в Україні діє особливий період.
Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Указом Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 15 січня 2015 року № 113- VII, який набрав чинності 20 січня 2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації, доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року (пункт 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року «Про часткову мобілізацію»).
Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Крім того, рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Згідно зі частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України встановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
За змістом статті 119 КЗпП України в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1769-VIII на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу», та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм матеріального права викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 577/203/17-ц, від 20 червня 2018 року в справі № 631/1919/16-ц, від 25 липня 2018 року в справі № 761/33202/16-ц, від 04 лютого 2019 року в справі № 426/11214/17.
Від указаних висновків не відступила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року в справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).
Оскільки позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, він, як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпПУкраїни.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки на момент звільнення позивач проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 , яка розташована в м. Балта, наявні підстави для висновку, що місячний строк пропущений позивачем із поважних причин і підлягає поновленню.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбаченихстаттею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Ураховуючи викладене, наявні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалення рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями400,409,412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року скасувати
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з даним позовом.
Позов ОСОБА_1 до Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, третя особа начальник Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби полковник Підгородецький Ігор Анатолійович про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення з роботи та поновлення на роботі задовольнити.
Ввизнати незаконним і скасувати наказ Подільського прикордонного загону 1 категорії Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 14 вересня 2016 року № 208-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби).
Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) Подільського прикордонного загону 1 категорії Південного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України з 13 вересня 2016 року.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 лютого 2017 року та ухвала апеляційного суду Одеської області від 24 травня 2017 року втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
В. І. Журавель
М. М. Русинчук