Постанова
Іменем України
06 серпня 2020 року
м. Київ
справа №511/1677/17
провадження №61-42391св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Фішера Бориса Івановича, треті особи: фермерське господарство «Аметист+К», Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області, Бицилівська сільська Рада Роздільнянського району Одеської області, про оскарження відмови у вчиненні нотаріальних дій, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 грудня 2017 року у складі судді Панчук А. І., та постанову апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Калараша A. A.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Фішер Борис Іванович,
треті особи: фермерське господарство «Аметист+К», Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області, Бицилівська сільська Рада Роздільнянського району Одеської області,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Фішера Б. І. (далі - приватний нотаріус Фішер Б. І.), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги фермерське господарство «Аместит + К» (далі - ФГ «Аместит + К»), Роздільнянська районна державна адміністрація Одеської області, Бецилівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, з позовом, у якому просила:
скасувати постанову приватного нотаріуса Фішера Б. І. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 27 квітня 2017 року у видачі свідоцтва про право на спадщину (користування земельною ділянкою для ведення селянського/фермерського) господарства площею 13,8 га за межами населеного пункту - територія Бецилівської сільської Ради Роздільнянського району Одеської області;
скасувати постанову приватного нотаріуса Фішера Б. І. про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 13 червня 2017 року у видачі свідоцтва про право на спадщину на ФГ «Аместит + К» код ЄДРПОУ 21025323;
визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою для ведення селянського господарства площею 13,8 га за межами Бецилівської сільської Ради Роздільнянського району Одеської області;
зобов`язати приватного нотаріуса Фішера Б. І. видати свідоцтво про право на спадщину на селянське господарство « Аметист - К»;
зобов`язати ОСОБА_1 або селянське господарство «Аметист+ К» привести документацію на земельну ділянку загальною площею 13,8 га - державний акт на право користування у відповідність та згідно вимог земельного законодавства.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію 12 вересня 1995 року було зареєстровано ФГ «Аметист + К» , розташоване у с. Бицилове Роздільнянського району Одеської області. Засновник якого є ОСОБА_2 .
Для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 на праві постійного користування було виділено земельну ділянку площею 13,8 га, яка знаходиться на території Бицилівської сільської Ради Роздільнянського району Одеської області Право ОСОБА_2 на постійне користування даною земельною ділянко підтверджується державним актом.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Фішер Б. І. з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2
27 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Фішера Б. І. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 13,8 га, яка була надана спадкодавцю у постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування. Проте постановою приватного нотаріуса Фішера Б. І. від 27 квітня 2017 року було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва по причині відсутності договору емфітевзису.
13 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Фішера Б. І. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на селянське фермерське господарство «Аметист+К», зареєстроване виконавчим комітетом Роздільнянської районної Ради народних депутатів 12 вересня 1995 року. Постановою приватного нотаріуса Фішера Б. І. від 13 червня 2017 року було відмовлено у видачі вказаного свідоцтва по причині відсутності правоустановчих документів на майно фермерського господарства.
Вважає дії приватного нотаріуса Фішера Б. І. незаконними та просить постанови скасувати.
Короткий зміст рішень суду першої інстанцій
Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області
від 08 грудня 2017 року у задоволенні позов відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, безпідставністю позовних вимог. Позивачем не надало жодних належних доказів в обґрунтування своїх вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 08 грудня
2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є обґрунтованими і законним, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанції не врахували, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття праве постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа яка за чинним законодавством не може набути таке право, не здійснила переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним де приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування на інший правовий титул. Смерть особи - користувача земельною ділянкою не є підставою припинення права користування нею, а тому таке право користування земельною ділянкою входить до складу спадщини.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 жовтня 1982 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Роздільнянської районної ради від 11 серпня 1995 року виділено із земель запасу Бецилівської сільради земельну ділянку площею 20 га ріллі, в тому числі безкоштовно 6,2 га ріллі в особисту власність та 13 га ріллі в постійне користування. При цьому рішенням передбачено видача державних актів на право особистої власності та право користування на землю голові селянського фермерського господарства ОСОБА_2 . Також вирішено провести у встановленому порядку реєстрацію селянського (фермерського) господарства.
Актом від 12 вересня 1995 року встановлено в натурі межі земельної ділянки площею 6,2 га ріллі, виділеної у приватну власність ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства.
Актом від 12 вересня 1995 року встановлено в натурі межі земельної ділянки площею 13,8 га ріллі, виділеної в постійне користування ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства.
12 вересня 1995 року затверджено та зареєстровано статут селянського (фермерського) господарства «Аметист+ К», відповідно до якого засновником (головою)господарства є ОСОБА_2 Господарство створено на землях, наданих йому за рішенням Роздільнянської районної ради народних депутатів в приватну власність та у тимчасове користування (пункт 4.1). В разі смерті голови або вибуття з поважної причини право на володіння земельною ділянкою переходить до його спадкоємців (пункт 4.6).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
За заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 від 13 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Фішером Б. І. заведено спадкову справу.
26 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_2 на земельну ділянку 13,80 га на території Бецилівської сільради Роздільнянського району Одеської області, яка була надана спадкодавцю на підставі державного акту на право постійного користування землею, виданого Роздільнянською районною радою Одеської області 07 вересня 1995 року.
Постановою приватного нотаріуса Фішера Б. І. від 27 квітня 2017 року відмовлено у видачі вказаного свідоцтва у зв`язку з відсутністю договору емфітевзису.
13 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на селянське (фермерське) господарство «Аметист+ К».
Постановою приватного нотаріуса Фішера Б. І. від 13 червня 2017 року відмовлено у видачі вказаного свідоцтва у зв`язку з відсутністю правоустановчих документів на майно фермерського господарства.
28 липня 2017 року приватним нотаріусом Фішером Б. І. видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 6,2 га рілля для ведення фермерського господарства на території Бецилівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 оскаржила відмови нотаріуса, оформлені постановами, у видачі їй свідоцтв про право власності на земельну ділянкою для ведення селянського/фермерського) господарства площею 13,8 га за межами населеного пункту - територія Бецилівської сільської Ради Роздільнянського району Одеської області та на ФГ «Аместит+К» в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_2 .
Щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку
Земельна ділянка площею 13,80 га, яка розташована на території Бецилівської сільради Роздільнянського району Одеської області, про оформлення спадкових прав, на яку завила позивач, була надана на підставі державного акту на право постійного користування землею, виданого Роздільнянською районною радою Одеської області 07 вересня 1995 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.
Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві,
повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.
Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).
Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що виходячи зі змісту статті 1219 ЦК України право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 , який набув право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства за життя (12 вересня 1995 року) в установленому законом порядку створив та зареєстрував селянське (фермерське) господарство «Аметист+К». Вказане господарство створено на землях, наданих йому за рішенням Роздільнянської районної ради народних депутатів в приватну власність та у тимчасове користування.
Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину визначено Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за
№ 282/20595 в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин (далі - Порядок)
У підпунктах 4.15 та 4.20 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку у наведеній редакції видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
Видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.
Встановивши відсутність у позивача ОСОБА_1 права на успадкування право постійного користування земельною ділянкою площею 13,8 га за межами населеного пункту - територія Бецилівської сільської Ради Роздільнянського району Одеської області, приватний нотаріус при прийнятті 27 квітня 2017 року постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказану земельну ділянку діяв у межах у межах закону.
Щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ФГ «Аместит+К»
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).
Відповідно до статті 55 Закону України «Про господарські товариства» при реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв`язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.
При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що у випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що якщо спадкоємець була членом господарства, в якого немає сформованого статутного капіталу, не відмовлялася від вступу до цього господарства, як і їй не відмовляло у цьому останнє, то визнання за спадкоємцем в порядку спадкування прав засновника є ефективним способом захисту її прав як спадкоємниці засновника.
Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ФГ «Аместит+К» приватний нотаріус виходив із того що спадкоємець при зверненні про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за за-коном на селянське (фермерське) господарство «Аметист+К» не надала: будь-які правовстановлювальні та реєстраційні документи, які підтверджували б права спадкодавця у майні і майнових правах господарства; будь-які правовстановлюючі і реєстраційні документи на майно згаданого господарства, частка якого належала б спадкодавцю на праві власності; будь-які відомості про наявність у статуті згаданого господарства статутного капіталу з визначенням його грошового розміру, складу конкретного майна та правовстановлюючих і реєстраційних документів, які належали б спадкодавцю.
Отже, відсутність у спадкоємця ОСОБА_1 документів на підтвердження наявності у спадкодавця засновника (члена) фермерського господарства ОСОБА_2 відповідної частки у статутному (складеному) капіталі цього фермерського господарства давала приватному нотаріусу правові підстави для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ФГ «Аместит+К».
За наявності у спадкодавця частки у статутному (складеному) капіталі фермерського господарства спадкоємець не позбавлена права оформлення спадкових прав на таке майно у порядку, встановленому законом.
У разі вирішення спору в судовому порядку відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на майно, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи (право власності на які не оформлене у встановленому законодавством порядку), за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом або усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, мають бути територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Ураховуючи наведене доводи касаційної скарги щодо абсолютного права успадкування права постійного користування земельною ділянкою, а також селянське (фермерське) господарство (права його засновника, члена) є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області
від 08 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 17 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська