№ 515/743/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 515/743/22

провадження № 61-6279св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Одеській області, Одеська обласна прокуратура,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Одеської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 07 листопада 2022 року у складі судді Квєтка І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А.,

Карташова О. Ю., Стахової Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі - ГУНП в Одеській області), Одеської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

2. Позов обґрунтований тим, що 20 серпня 2009 року Управлінням боротьби з організованою злочинністю ГУ МВС України в Одеській області порушено щодо ОСОБА_1 кримінальну справу № 01201007047 за ознаками злочинів, передбачених статтею 15, частиною п`ятою статті 191, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною другою статті 366 КК України.

3. 01 вересня 2011 року постановою заступника керівника відділу Слідчого управління ГУ МВС, у порядку статті 147 КПК України, позивачку відсторонено від займаної посади спеціаліста-землевпорядника Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

4. 30 квітня 2012 року постановою заступника керівника відділу Слідчого управління ГУ МВС накладено арешт на належні позивачці будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

5. 10 січня 2019 року вироком Київського районного суду м. Одеси у справі

№ 1512/11353/2012, який залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року, позивачку визнано невинуватою

у пред`явленому їй обвинуваченні за статтею 15, частиною п`ятою статті 191, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною другою статті 366 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаних злочинів; поновлено її на посаді спеціаліста-землевпорядника Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області; запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

6. Постановою Верховного Суду від 09 липня 2021 року у відкритті касаційного провадження щодо перегляду вироку Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2019 року та ухвали Одеського апеляційного суду

від 09 квітня 2021 року відмовлено.

7. Позивачка вважає, що має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до положень статті 1176 ЦК України і Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР).

8. Стверджує, що інкриміноване їй правопорушення набуло великого резонансу, а тривале незаконне кримінальне переслідування призвело до порушення її нормальних життєвих зв`язків, погіршення стосунків з оточуючими, негативних змін в емоційному стані, у зв`язку з чим вона була змушена вживати додаткових зусиль до відновлення стосунків з оточуючими, матеріального забезпечення сім`ї, у неї загострилось почуття тривоги та неможливості досягнення справедливості. Також моральна шкода виявилась у стражданнях внаслідок знищення її ділової репутації, примусового усунення від роботи, позбавлення можливості реалізації професійних якостей.

9. Матеріальна шкода складається із неотриманого заробітку за період із 03 жовтня 2011 року до 09 квітня 2021 року, який становить 253 426,63 грн та витрат на проїзд для участі у судових засіданнях у розмірі 11 925,04 грн.

10. Посилаючись на викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути на її користь з ДКСУ за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному

порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України

265 351,67 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди та 15 788 грн витрат на проведення експертного дослідження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

11. Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області

від 07 листопада 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь

ОСОБА_1 253 426,63 грн на відшкодування матеріальної шкоди та

1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

12. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачка перебувала під слідством і судом з моменту порушення щодо неї кримінальної справи 01 серпня 2011 року до дня набрання виправдувальним вироком законної сили 09 квітня 2021 року, тобто 9 років 7 місяців 8 днів (або 116 місяців та 8 днів); а період відсторонення від роботи тривав із 03 жовтня 2011 року до 09 квітня 2021 року.

13. Факт перебування позивачки під слідством і судом, її виправдання за відсутності у діях складу кримінального правопорушення, є достатньою підставою для отримання нею компенсації від держави відповідно до Закону № 266/94-ВР у розмірі 253 426,63 грн, який підтверджено довідкою Лиманської сільської ради № 388 та не спростовано відповідачами.

14. Щодо відшкодування вартості проїзду в судові засідання, суд першої інстанції зауважив, що позивачка не надала доказів на підтвердження понесення цих витрат, тому в цій частині у позові відмовив.

15. Щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, враховуючи ступінь страждань позивачки від безпідставного обвинувачення у вчиненні злочину, взяття під варту, арешту майна, відсторонення від роботи, втрату ділової репутації, тривалість періоду обмеження її конституційних прав, який є значним, дійшов висновку про визначення компенсації моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн, який відповідатиме характеру, обсягу та тривалості моральних страждань.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

16. Постановою Одеського апеляційного суду від 27 березня

2023 року апеляційні скарги ДКСУта Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 07 листопада 2022 року у частині визначеного розміру матеріальної шкоди змінено, шляхом її зменшення із 253 426,63 грн до

54 304,58 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.

17. Зменшуючи розмір матеріальної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що період відсторонення позивачки від посади спеціаліста-землевпорядника тривав із 03 жовтня 2011 року до 09 вересня 2013 року, коли вона була звільнена з роботи за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та становить 23 місяці 6 днів, тому саме за цей період підлягає стягненню майнова шкода, завдана незаконним відстороненням від роботи.

18. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення витрат на проїзд не оскаржувалося в апеляційному порядку.

19. В частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

20. У касаційній скарзі ДКСУпросить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в позові.

21. У касаційній скарзі Одеська обласна прокуратурапросить оскаржувані судові рішення змінити в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши її розмір до мінімально гарантованого законом, а також змінити в частині стягнення судових витрат.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

22. 25 квітня 2023 року ДКСУ подала касаційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 07 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року.

23. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКСУ.

24. 28 квітня 2023 року Одеська обласна прокуратура подала касаційну скаргу на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області

від 07 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 27 березня 2023 року.

25. Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури.

26. У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

27. Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом та участю сторін. Справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

28. Підставою касаційного оскарження судових рішень ДКСУзазначила неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16, від 15 грудня 2020 року

у справі № 752/17832/14-ц, Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

29. Вважає, що суди необґрунтовано завищили суму відшкодування моральної шкоди без здійснення відповідного розрахунку, а крім того не врахували положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що із 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників.

30. Підставою касаційного оскарження судових рішень Одеська обласна прокуратуразазначила неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16,

від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №563/504/17, від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 13 липня 2022 року у справі № 757/24363/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 135/90/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

31. Стверджує, що наведений апеляційним судом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 778 986,67 грн, який гарантований державою, є досить значним і достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи зважаючи на встановлені судами обставини, та підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення, до того ж з урахуванням введеного в Україні воєнного стану.

32. Разом з тим, стягнута судами сума на відшкодування моральної шкоди є більшою від мінімального гарантованого розміру та не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.

33. Крім того, суди неправильно визначили період перебування позивачки під слідством та судом, який необхідно рахувати з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

34. Звертає увагу, що у разі задоволення позову судові витрати необхідно стягувати з держави.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги

35. 13 липня 2023 року ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат

Резнічук С. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ДКСУ, в якому посилаючись на те, що під час розгляду справи питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ДКСУсудами не вирішувалися судами, оскільки відповідачем є держава Україна, тому не було підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДКСУ, а відкрите касаційне провадження необхідно закрити.

36. 14 липня 2023 року ГУНП в Одеській області подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ДКСУ, в якому погоджується із доводами ДКСУ про те, що у задоволенні позову має бути відмовлено, оскільки позивачка хоча і перебувала під слідством та судом, проте не надала доказів на підтвердження завдання їй моральної шкоди органами досудового розслідування та прокуратури, а також не довела причинний зв`язок між їх діями та настанням негативних наслідків.

37. 14 липня 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Резнічук С. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу прокуратури залишити без задоволення.

38. Вважає помилковим посилання в касаційній скарзі прокуратури на неврахування судами висновків Верховного Суду, оскільки суди правильно визначились з нормами матеріального права, належним відповідачем, а резолютивна частина судових рішень відповідає висновкам Верховного Суду.

Обставини справи, встановлені судами

39. 01 серпня 2011 року слідчим управлінням ГУ МВС в Одеській області щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 190 КК України та в цей же день ОСОБА_1 затримана у порядку статті 115 КПК України (1960 року).

40. 04 серпня 2011 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною четвертою статті 190 КК України та в цей же день постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2011 року щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

41. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 серпня 2011 року постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2011 року скасовано, а ОСОБА_1 звільнено з-під варти під підписку про невиїзд.

42. Постановою заступника керівника відділу слідчого управління ГУ МВС від 01 вересня 2011 року позивачку відсторонено від займаної посади спеціаліста-землевпорядника Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

43. На виконання постанови слідчого управління ГУ МВС України в Одеській області від 01 вересня 2011 року прийнято розпорядження сільського голови Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області від 03 жовтня 2011 року № 49-СР щодо відсторонення ОСОБА_1 від займаної посади спеціаліста-землевпорядника.

44. 26 березня 2012 року прокурором Одеської області в межах кримінальної справи № 01201007047 порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_1 та інших осіб за ознаками злочинів, передбачених статтею 15, частиною п`ятою статті 191, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною другою статті 366; частинами третьою, четвертою статті 358 КК України та 28 березня 2012 року кримінальні справи об`єднано в одне провадження.

45. Вироком Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2019 року у справі № 1512/11353/2012 (провадження № 1/520/18/19) ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за статтею 15, частиною п`ятою статті 191; частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною другою статті 366 та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаних злочинів. Поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста-землевпорядника Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, а запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано. Постанову заступника керівника відділу Слідчого управління ГУ МВС скасовано та знято арешт із належних позивачці 1/2 частин будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

46. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2019 року залишено без змін.

47. Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 вона із 02 грудня 2002 року працювала на посаді спеціаліста-землевпорядника Приморської сільської ради та звільнена з роботи 09 вересня 2013 року за угодою сторін за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

48. Згідно із довідкою від 06 жовтня 2022 року № 388 Лиманської сільської ради, яка є правонаступником Приморської сільської ради, середньомісячна заробітна плата за останні два календарні місяці роботи ОСОБА_1 на посаді спеціаліста-землевпорядника Приморської сільської ради становила

2 333,40 грн, що також підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

49. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

50. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

51. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

52. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

53. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

54. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

55. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

56. Згідно з частинами першою, другою та сьомою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

57. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР (тут і далі, в редакції чинній на час звернення з позовом) визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

58. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону № 266/94-ВР).

59. Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

60. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

61. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

62. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

63. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

64. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

65. Отже, у Законі № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом

з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

66. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування. Суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц,

від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року

у справі № 468/901/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17,

від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року

у справі № 638/509/19, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц).

67. У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком

Київського районного суду м. Одеси від 10 січня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому їй обвинуваченні за статтею 15, частиною п`ятою статті 191; частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 28, статтею 32, частиною другою статті 366 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу вказаних кримінальних злочинів, а під слідством та судом ОСОБА_1 перебувала з 01 серпня 2011 року до 09 квітня 2021 року, тобто 9 років 7 місяців 8 днів (або 116 місяців та 8 днів).

68. З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону № 266/94-ВР.

69. Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, навівши відповідні розрахунки, відповідно до вимог Закону № 266/94-ВР визначив мінімальний гарантований розмір відшкодування виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення районним судом та часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судом в сумі 778 986,67 грн.

70. Разом із тим, з огляду на обставини встановлені у розглядуваній справі, зокрема ступінь та тривалість душевних страждань ОСОБА_1 від безпідставного її обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, затримання, застосування запобіжного заходу, арешту майна, відсторонення від роботи, втрату нею ділової репутації, обмеження конституційних прав, необхідність докладати значних зусиль для відновлення своїх прав, перебування під слідством та судом понад 9 років, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що в даному випадку розмір відшкодування завданої моральної шкоди позивачці моральної шкоди може бути збільшений до 1 000 000 грн.

71. З цих підстав підлягають відхиленню доводи касаційних скарг ДКСУ, Одеської обласної прокуратури щодо завищеного розміру відшкодування моральної шкоди.

72. З огляду на те, що ОСОБА_1 була затримана 01 серпня 2011 року, тобто в день порушення щодо неї кримінальної справи, безпідставними є доводи касаційної скарги прокуратури щодо неправильного визначення судами періоду перебування позивачки під слідством та судом.

73. За встановлених обставин, висновки судів по суті вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди не суперечать висновкам, що викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року

у справі № 242/4741/16, від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, від 30 січня 2019 року

у справі № 755/10947/17, Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 214/6982/13-ц, від 16 травня 2019 року у справі № 563/504/17,

від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 13 липня 2022 року

у справі № 757/24363/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19,

від 16 листопада 2022 року у справі № 135/90/21, на які посилалися заявники

у касаційних скаргах.

74. З урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг загалом аналогічні доводам апеляційних скарг та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

75. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що

у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків судів та за своїм змістом переважно спрямовані на переоцінку доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

76. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так

і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

77. Підстав для зміни судових рішень в частині вирішення питання про судові витрати колегією суддів не встановлено. Апеляційний суд відповідаючи на відповідні доводи прокуратури врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 750/958/20.

78. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

79. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

80. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

81. Доводів щодо неправильного вирішення судами вимог про відшкодування матеріальної шкоди касаційні скарги не містять.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області

від 07 листопада 2022 року в незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 27 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович