Постанова
Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 517/446/16
провадження № 61-6905св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - Фрунзівське (Захарівське) районне споживче товариство Одеської області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Затишанська селищна рада Захарівського району Одеської області, комунальне підприємство «Захарівське бюро технічної інвентаризації», Одеська товарна біржа, Реєстраційна служба по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Захарівського районного споживчого товариства на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 30 липня 2019 року в складі судді Чеботаренко О. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року Фрунзівське (Захарівське) районне споживче товариство Одеської області (далі - Фрунзівське РСТ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Затишанська селищна рада Захарівського району Одеської області, комунальне підприємство «Захарівське бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ), Одеська товарна біржа, Реєстраційна служба по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції Одеської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна, визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання протиправною та скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що 07 липня 2003 року між Фрунзівським РСТ та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна - 39/100 частки комплексу магазину « Торгівельний центр », загальної площею 154,6 кв. м, залишковою вартістю 30 230 грн, розташованого за адресою: вул. Леніна, буд б/н, смт Затишшя Фрунзівського району Одеської області .
Зазначений договір того ж дня було зареєстровано представництвом Одеської товарної біржі за реєстраційним номером 574-к, при цьому сторони договору не були членами біржі. У подальшому БТІ на підставі даного договору здійснив реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, однак згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 51793769 від 19 січня 2016 року, сформованої Одеським міським управлінням юстиції, реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі вказаного договору купівлі-продажу не здійснювалася, оскільки цей правочин не відповідав Тимчасовому положенню «Про порядок державної реєстрації прав», затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, а саме не був нотаріально посвідчений.
За таких обставин договір купівлі-продажу не є належним та допустимим доказом переходу права власності на спірний об`єкт до ОСОБА_1 . Відповідач відмову БТІ міг оскаржити тільки у судовому порядку, однак відповідач звернувся до Затишанської селищної ради з пропозицією про оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомого майна.
На підставі рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 62 від 26 жовтня 2006 року «Про оформлення права власності на 39/100 частки комплексу - магазину « Торгівельний центр »», відповідачу 30 жовтня 2006 року було видано свідоцтво про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна, яке у подальшому стало підставою для здійснення БТІ ще однієї реєстрації права власності за ОСОБА_1 на частку будівлі комплексу магазину. При цьому органом місцевого самоврядування було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно із порушенням вимог законодавства.
Крім того, спірний договір був укладений всупереч умовам статуту Фрунзівського РСТ, оскільки комплекс-магазин «Торгівельний центр» зарахований до переліку об`єктів основних засобів неподільного майна, тому його продаж мав залежати від затвердження вказаного рішення черговими зборами членів споживчого товариства, однак вказаний договір купівлі-продажу був укладений споживчим товариством, від імені якого діяла голова правління на підставі рішення виконавчого органу - правління споживчого товариства, що є підставою для визнання його недійсним. Разом із тим об`єкт нерухомого майна був проданий на вкрай невигідних умовах для товариства.
Про обставини, які пов`язані з оформленням права власності відповідача на об`єкт нерухомого майна, позивач дізнався з висновків ревізії, проведеної ревізійною комісією Спілки споживчих товариств Одеської області від 25 лютого 2015 року, а тому позовна давність не спливла.
За таких обставин позивач просив суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу спірного об`єкта нерухомого майна, визнати недійсним та скасувати рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на об`єкт нерухомого майна, визнати недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнати протиправним та скасувати реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, здійснені БТІ 09 липня 2003 року та 30 жовтня 2006 року.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 30 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Судові рішення мотивовані тим, що на час укладення договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна обов`язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, окрім житлових будинків (квартир), не вимагалась, оскільки чинним на той час законодавством була передбачена можливість встановлення законодавчими актами спеціального порядку набуття права власності, а також укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень на біржі без їх подальшого нотаріального посвідчення та здійснення на їх підставі державної реєстрації права власності.
Позивач не довів належними та допустимими доказами наявність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Захарівського РСТ на рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 30 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов Захарівського РСТ.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом було застосовано статті 29 47 48 50 52 ЦК України (у редакції 1963 року) та статтю 55 Закону України «Про нотаріат», пункт 2.1 Глави 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №18/5 від 14 червня 1994 року (в редакції чинній станом на 20 лютого 2003 року) без врахування правових висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 16 квітня 2008 року у справі № 6-3276св07 та від 23 травня 2011 року у справі № 6-11цс11 щодо порядку обов`язкового нотаріального посвідчення договорів про відчуження (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання) житлового будинку та іншого нерухомого майна. Договори щодо придбання на біржових торгах об`єктів нерухомого майна вимагають оформлення в письмовій формі та підлягають нотаріальному посвідченню.
Крім цього заявник посилається на пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України та вважає, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07 липня 2003 року, оскільки в договорі відсутні посилання на рішення відповідного органу товарної біржі про прийняття сторін у члени цієї біржі.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням конференції уповноважених членів Фрунзівської районної спілки від 09 квітня 1998 року створена районна спілка споживчого товариства, до якої перейшов у тому числі магазин « Торгівельний центр », який розміщений за адресою: смт Затишшя, вул. Леніна б/н, Фрунзівський район Одеська область .
Статтею 50 статуту Фрунзівського РСТ передбачено, що споживче товариство володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та реалізує права власника через свої органи управління: загальні збори (збори уповноважених) пайовиків, правління у відповідності з їх компетенцією, визначеною цим Статутом. Загальні збори споживчого товариства (збори уповноважених) можуть передавати право володіння, користування та розпорядження власністю правлінню споживчого товариства за виключенням права продажу основних засобів, їх безоплатної передачі юридичним та фізичним особам, надання в оренду, заставу або позику, обміну і безкоштовного користування. Вирішення цих питань правління споживчого товариства погоджує з облспоживспілкою, до складу якої воно входить.
Згідно із постановою Правління Фрунзівського РСТ № 6 від 26 січня 2001 року голові правління ОСОБА_2 дозволено реалізувати за договірною ціною, але не нижче балансової вартості частину магазину « Промтовари » магазину-комплексу « Торгівельний центр » за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт Затишшя, вул. Леніна .
Відповідно до постанови правління Одеської облспоживспілки № 208 від 28 серпня 2001 року голові правління Фрунзівського РСТ було дозволено продати, в тому числі, частину магазину «Промтовари» с. Затишшя (балансова вартість 10 000), який відносить до подільної частини.
Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 лютого 2002 року, виданого виконавчим комітетом Затишанської селищної ради на підставі рішення виконавчого комітету від 10 лютого 2002 року, Фрунзівському районному споживчому товариству належав цілий магазин «Торгівельний центр» за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт Затишшя, вул. Леніна .
На підставі цього свідоцтва 18 лютого 2002 року вказане нерухоме майно зареєстровано Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» за Фрунзівським районним споживчим товариством, реєстраційний номер 25 у реєстровій книзі № 1 стор. 25.
Згідно із договором № 574-К купівлі-продажу нерухомого майна від 07 липня 2003 року, укладеного на Одеській товарній біржі, Фрунзівське районне споживче товариство в особі ОСОБА_2 продало, а ОСОБА_1 придбав за 7 968 грн 39/100 частки магазина « Торгівельний центр », який розміщений за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт Затишшя, вул. Леніна б/н .
Відповідно до квитанції Ощадбанк № 2823/063 від 07 липня 2003 року ОСОБА_1 було сплачено 492,48 грн в якості сплати за реєстрацію нерухомості за договором 573-К та по договору 574- К.
07 липня 2003 року на ім`я директора Одеської товарної біржі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були написані заяви про прийняття їх в члени біржі із статусом «Н» із оплатою вступного внеску.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09 липня 2003 року, серії ВАА № НОМЕР_2, номер витягу 955266, на підставі договору купівлі-продажу № 574-К від 07 липня 2003 року, укладеного на Одеській товарній біржі, за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 39/100 частки комплексу, магазину « Торгівельний комплекс », розташованого за адресою: Одеська область, Фрунзівський район, смт Затишшя, вул. Леніна, буд. б/н .
На підставі рішення виконавчого комітету Затишанської селищної ради Фрунзівського району Одеської області № 62 від 26 жовтня 2006 року «Про оформлення права власності на 39/100 частку будівлі комплекс-магазину « Торгівельний центр » за адресою: вул. Леніна б/н, смт Затишшя, Фрунзівський район, Одеська область , за ОСОБА_1 » оформлено право власності на 39/100 частки будівлі комплекс-магазину « Торгівельний центр » та зобов`язано Фрунзівське БТІ зареєструвати та видати свідоцтво на право власності на 39/100 частки будівлі комплекс-магазину « Торгівельний центр ».
30 жовтня 2006 року виконавчим комітетом Затишанської селищної ради ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме 39/100 частку комплексу, магазину « Торгівельний центр » за адресою: вул. Леніна б/н, смт Затишшя, Фрунзівський район, Одеська область (загальна площа 446,0 кв. м; частка складає 39/100, загальною площею -154,6 кв. м, торгівельною площею - 99,6 кв. м).
30 жовтня 2006 року на підставі свідоцтва про право власності, серії НОМЕР_1 , 39/100 частку комплексу, магазину « Торгівельний центр » за адресою: Одеська обл., Фрунзівський р-н, смт Затишшя, вул. Леніна, буд. б/н , Державним комунальним підприємством «Фрунзівське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано за ОСОБА_1 , реєстраційний номер 1715995.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
При вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що до спірних правовідносин необхідно застосувати ЦК Української РСР, який діяв на час укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна № 574-К від 07 липня 2003 року.
Відповідно до статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством, в тому числі і з угод.
Згідно зі статтею 41 ЦК Української РСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.
За загальним правилом, визначеним у статті 47 ЦК Української РСР, договори купівлі-продажу нерухомості підлягали нотаріальному посвідченню.
Згідно із частиною першої статті 128 ЦК Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР передбачалася обов`язкова нотаріальна форма лише договору купівлі-продажу житлового будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
На час укладення спірного договору чинним був Закон України «Про товарну біржу».
Відповідно до статті 15 Закону України «Про товарну біржу (у редакції на час укладення вказаного договору) угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Отже, з огляду на положення статей 227 242 ЦК Української PCP (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), судами вірно враховано, що нотаріальному посвідченню до 01 січня 2004 року підлягали договори купівлі-продажу, міни, дарування житлового будинку за умови, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Таким чином ЦК Української РСР 1963 року не містив норм про обов`язковість нотаріального посвідчення зареєстрованих на біржі договорів купівлі-продажу нежитлового нерухомого майна.
Суди при розгляді цієї справи установили, що при вчиненні договору купівлі-продажу магазину дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Отже, правочин був реальним і вчинений у формі, передбаченій чинним законодавством України на момент його вчинення.
При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази відсутності у продавця права продажу спірного об'єкту.
Аналогічних висновків у справах із подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постановах від 12 вересня 2018 року (справа № 522/50/16-ц, провадження № 61-656св18) та від 09 жовтня 2019 року (справа № 517/81/16-ц, провадження № 61-24825св18).
Установивши, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством була передбачена можливість укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень на біржі без їх подальшого нотаріального посвідчення та здійснення на їх підставі державної реєстрації права власності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна та застосування наслідків його недійсності.
Разом із тим суди обґрунтовано відмовили і у задоволенні інших вимог позивача, зокрема щодо визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, визнання протиправним та скасування реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, здійсненої БТІ 09 липня 2003 року та 30 жовтня 2006 року, оскільки вказані вимоги є похідними від основних.
Відхиляючи доводи позивача про відсутність у продавця спірного об`єкту нерухомості права та повноважень на реалізацію зазначеного магазину, суди обґрунтовано вказали на те, що вказаний об`єкт нерухомого майна - 39/100 частки комплексу магазину «Торгівельний центр», підлягав продажу на підставі рішення правління Фрунзівського РСТ та рішення Одеської обласної споживчої спілки, як то передбачено частиною другою статті 50 Статуту Фрунзівського РСТ.
Разом із тим суди, надаючи оцінку доводам відповідача щодо спливу позовної давності, обґрунтовано звернули увагу на те, що саме голова правління Фрунзівського РСТ ОСОБА_2., яка від імені товариства була стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу у 2003 році, у 2001 році зверталась до Одеської обласної споживчої спілки з клопотанням про вирішення питання щодо реалізації спірного нерухомого майна та оскаржила вказаний правочин до суду у 2016 році.
При цьому суду, виходячи із недоведеності позовних вимог, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову саме за його безпідставністю, а не у зв`язку із спливом позовної давності, про наслідки застосування якої заявив відповідач.
Вказані обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Суди дотримались принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін.
Доводи касаційної скарги про неналежність та недопустимість цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.
Разом із тим безпідставними є аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.
Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Захарівського районного споживчого товариства залишити без задоволення, а рішення Красноокнянського районного суду Одеської області від 30 липня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 березня 2020 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара