№ 520/10983/14-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 520/10983/14-ц

провадження № 61-11290св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Молодіжне житлово-будівельне товариство «ДОМ», виконавчий комітет Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Доніної Людмили Анатоліївни на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року у склад судді Реви С. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А.П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , МЖБТ «ДОМ», виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - ВК Одеської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на нежитлові приміщення.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_2 , тому вони вважають, що їм на праві спільної сумісної власності належать всі приміщення в цьому будинку, в тому числі і ті, які на підставі свідоцтв про право приватної власності серії НОМЕР_1 від 10 лютого 2005 року, серії НОМЕР_2 від 18 березня 2009 року, серії НОМЕР_3 від 18 березня 2009 року належать ОСОБА_3 .

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що приміщення, які належать ОСОБА_3 на підставі вищевказаних свідоцтв про право власності, загальною площею 127,5 кв. м, 18,2 кв. м та 17,5 кв. м є технічними приміщеннями, а тому відповідно не можуть належати останній на праві приватної власності, тому такі свідоцтва видані всупереч законодавству України і є такими, що порушують їх права, у зв`язку з чим повинні бути скасовані.

Враховуючи наведене просили суд визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення технічного поверху серії НОМЕР_1, загальною площею 127,5 кв. м, яке знаходиться в буд. АДРЕСА_3 , видане 10 лютого 2005 року ВК Одеської міської ради про право власності ОСОБА_3 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення серії НОМЕР_2 , загальною площею 18,2 кв. м, яке знаходиться в буд. АДРЕСА_3 , видане 18 березня 2009 року ВК Одеської міської ради про право власності ОСОБА_3 ; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення серії НОМЕР_3 , загальною площею 17,5 кв. м, яке знаходиться в буд. АДРЕСА_3 , видане 18 березня 2009 року ВК Одеської міської ради про право власності ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Справа неодноразово розглядалась судами, зокрема, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 листопада 2014 року та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що спірні приміщення є нежитловими, а, отже, є окремими об`єктами цивільних правовідносин, у зв`язку з чим посилання позивачів на те, що вказані нежитлові приміщення є допоміжними приміщеннями в будинку АДРЕСА_3 і відповідно до статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статті 382 ЦК України є спільною власністю громадян - власників квартир будинку є безпідставними та не ґрунтуються на законі. Крім того, ОСОБА_3 повністю виконала свої зобов`язання за інвестиційними договорами від 04 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 18,2 кв. м, від 12 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 19,1 кв. м, від 10 березня 2004 року на будівництво нежитлового приміщення 127,5 кв. м, а тому правомірно набула право власності на зазначені нежитлові приміщення

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду 27 серпня 2021 року, особа яка не брала участі у справі - ОСОБА_4 , через представника Доніну Л. А. , подала апеляційну скаргу, де з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просила про його скасування з подальшим ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року залишено без змін.

Рішення суду обґрунтовано тим, що спірні приміщення вважаються такими, що набуті правомірно, оскільки незаконність набуття права власності ОСОБА_3 на вищевказані нежитлові приміщення не встановлена судом. Спірні приміщення є нежитловими, що визначено правовстановлюючими документами на ці приміщення, технічною документацію і рішенням Київського райсуду м. Одеси від 12 вересня 2014 року.

МЖБТ «ДОМ» яке було забудовником зазначеного будинку АДРЕСА_3 , чітко визначило свою правову позицію та зазначило, що ОСОБА_3 виконала свої зобов?язання по інвестуванню зазначених нежитлових приміщень, внаслідок чого останній було видано всі належні документи для подальшої державної реєстрації права власності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2023 року представник ОСОБА_4 - адвокат Доніна Л. А. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, просить їх скасуватита ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 592/7293/16-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18, від 21 липня 2021 року у справі № 461/6225/13-ц.

Судами залишено поза увагою, що згідно з висновком експерта від 02 червня 2021 року №ED-2502-l-l 759.21 за результатами проведеного будівельно-технічного експертного дослідження, встановлено технічне призначення спірного приміщення котельні, яке складається з приміщень № 551, № 552 і № 553, а саме:

станом на момент здачі будинку АДРЕСА_3 (1 черга) в експлуатацію станом на грудень 2003 року досліджувані приміщення №551, №552 і №553 використовувалися як підсобні приміщення технічного поверху, тобто були допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 ; станом на даний час досліджувані приміщення № 551, № 552 і № 553 (нежилі приміщення площею 127,50 кв. м) в будинку АДРЕСА_3 є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку

АДРЕСА_3 , які призначені для забезпечення експлуатації будинку в цілому та побутового обслуговування його мешканців.

Оскарженими рішеннями, фактично вилучена з власності скаржника частина неподільного майна багатоквартирного будинку - приміщення дахової котельні, частина вестибюля та колясочна. Матеріали даної справи містять інші належні, допустимі та достатні для встановлення технічного призначення спірних приміщень, а саме: приміщення котельної, частини вестибюля, колясочної.Суд не надав оцінку інвестиційним договорам від 04, 12 вересня 2003 року, 10 березня 2004 року між МЖБТ «ДОМ» і ОСОБА_3 . На думку скаржника, інвестиційні договори є фальшивими.

Аргументи інших учасників справи

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що в касаційній скарзі ОСОБА_4 , а також в апеляційній скарзі ОСОБА_2 від 22 вересня 2014 року, мають місце аналогічні доводи, що і при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_6 , оцінку яким було надано Одеським апеляційним судом у постанові від 05 грудня 2019 року.

Факт правомірності набуття спірних нежитлових приміщень, набутих на підставі інвестиційних Договорів укладених між ОСОБА_3 та МЖБТ «ДОМ» та актів приймання передачі, встановлений судовими рішеннями по справі № 520/5447/17 та в порядку статті 82 ЦПК України є преюдиціальним фактом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

Відмовлено представнику ОСОБА_4 - адвокату Доніній Л. А. в задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 червня

2023 року.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченоїпунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 є власницею трьох нежитлових приміщень в будинку

АДРЕСА_3 , а саме власницею нежитлового приміщення, загальною площею - 19,1 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_3 , власницею нежилого приміщення, загальною площею - 127,5 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 10 лютого 2005 року серії НОМЕР_1 та власницею нежитлового приміщення, загальною площею - 18,2 кв. м, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_2 .

Указані приміщення побудовано МЖБТ «ДОМ» та введено до експлуатації двома чергами. Перша черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 24 грудня 2003 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації за № 2096 від 25 грудня 2003 року, друга черга будівництва була введена в експлуатацію відповідно до акту Державної технічної комісії про прийняття закінченого об`єкта в експлуатацію від 18 листопада 2004 року, який затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації за № 1691 від 18 листопада 2004 року.

Право власності на вищевказані нежитлові приміщення з подальшою видачею свідоцтв про право власності було набуто ОСОБА_3 на підставі укладених з МЖБТ «ДОМ» інвестиційних договорів та актів приймання-передачі до них.

В матеріалах справи є належним чином завірені забудовником - МЖБТ «ДОМ» виписки з інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року, виписка з інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року, виписка з інвестиційного договору від 10 березня 2004 року.

Також матеріали справи містять належним чином завірені копії свідоцтв про право власності від 10 лютого 2005 року серії НОМЕР_1 , від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_2 , від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_3 .

Як вбачається із виписок з інвестиційних договорів та безпосередньо із свідоцтв на право власності ОСОБА_3 , саме на підставі інвестиційного договору від 04 вересня 2003 року та акта приймання-передачі від 12 лютого 2005 року ОСОБА_3 отримано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею - 18,2 кв. м, на підставі інвестиційного договору від 12 вересня 2003 року та акта приймання-передачі від 12 лютого 2005 року отримано право власності на нежитлове приміщення, загальною площею - 19,1 кв. м, на підставі інвестиційного договору від 10 березня 2004 року та акта приймання передачі від 20 грудня 2004 року було отримане право власності не нежитлове приміщення, загальною площею - 127,5 кв. м.

Згідно з пунктом 1.1. вищевказаних договорів предметом інвестиційного договору є співпраця Сторін (МЖБТ «ДОМ» та ОСОБА_3 ) по інвестуванню та будівництву нежилих приміщень (загальною площею 125,7 кв. м, загальною площею 18,2 кв. м, загальною площею 19,1 кв. м) в жилому будинку АДРЕСА_3 .

Пунктом 3.1.1. вищевказаних договорів встановлено обов`язок МЖБТ «ДОМ» організовувати будівництво об`єктів, зазначених у пунктах 1.1. цих договорів, згідно з проектно-кошторисною документацією.

Пунктом 6.2. інвестиційних договорів передбачено, що обов`язки за цим договором вважаються виконаними після проведення остаточних розрахунків по будівництву.

ОСОБА_3 повністю виконала свої зобов`язання за інвестиційними договорами від 04 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 18,2 кв. м, за інвестиційним договором від 12 вересня 2003 року на будівництво нежитлового приміщення 19,1 кв. м, за інвестиційним договором від 10 березня 2004 року на будівництво нежитлового приміщення 127,5 кв. м, а саме у повному обсязі сплатила грошові кошти, що підтверджується довідкою МЖБТ «ДОМ» за № 70/5/2 від 13 травня 2005 року.

КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» було виготовлено технічні паспорти на нежитлові приміщення, які в подальшому були зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_3 , а саме: технічний паспорт від 18 лютого 2009 року № 56367.55 на приміщення загальною площею 18.2 кв. м в буд. АДРЕСА_3 , технічний паспорт від 18 лютого 2009 року № 56373.55 на приміщення загальною площею 19.1 кв. м в буд. АДРЕСА_3 , та технічний паспорт від 05 січня 2005 року № 2495 м/с на нежитлове приміщення загальною площею 127.5 кв. м в буд. АДРЕСА_3 .

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав (частина друга статті 382 ЦК України).

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункт 3 частини першої статті 2 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

У рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року

№ 4-рп/2004 зазначено, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

У постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19 вказано, що «допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 521/6366/14-ц зазначено, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

У статті 328 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлені судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга стаття 331 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Частиною першою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення загальною площею 18,2 кв. м, 19,1 кв. м та 127,5 кв. м в будинку АДРЕСА_3 є нежилими приміщеннями, що вбачається з технічних паспортів, а саме від 18 лютого 2009 року № 56367.55, від 18 лютого 2009 року № 56373.55, від 05 січня 2005 року № 2495 м/с, а відповідно до журналів (які є додатками до технічних паспортів) ці нежитлові приміщення є вбудованими в житловому будинку АДРЕСА_3 .

Допоміжними приміщеннями, згідно вимог вказаного Закону «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» можна вважати приміщення, які призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, також законодавством України, встановлено перелік приміщень, які можуть відноситись до допоміжних.

Віднесення приміщень до допоміжних, пов`язане насамперед з їх цільовим призначенням, а саме для експлуатації та обслуговування будинку, оскільки комунікації проходять практично через всі приміщення будинку, включаючи квартири, однак це не є підставою для віднесення таких приміщень до допоміжних та до спільної власності власників квартир, які знаходяться у жилому будинку. Таким чином, приміщення може визнаватись допоміжним приміщенням лише у випадку, якщо воно відповідає загальній ознаці допоміжних приміщень, а саме - призначено для експлуатації та обслуговування будинку.

Отже, поняття допоміжного та нежилого приміщення не є тотожними, оскільки законодавство розділяє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивачі зазначали, що вони є власниками квартир, які розташовані в будинку АДРЕСА_3 , тому вважають, що їм на праві спільної сумісної власності, в порядку статті 382 ЦК України належать всі приміщення в цьому будинку, в тому числі і ті, які належать ОСОБА_3 .

Відповідно до приписів частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На спростування цих обставин ОСОБА_3 надала свідоцтва про право приватної власності від 10 лютого 2005 року серії НОМЕР_1 , від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_2 , від 18 березня 2009 року серії НОМЕР_3 , які відповідно до законодавства є правовстановлюючими документами, що підтверджують набуття права власності на спірне нерухоме майно.

Свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно є чинними. Дійсність цих свідоцтв належними та допустимими доказами не спростована. Висновки експерта від 25 травня 2017 року № ED-2502-1-714.17 і від 31 травня 2017 року

№ ED-502-1-715.17, згідно з якими спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , на дійсність свідоцтв не впливають, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що вони виготовлені судовим експертом Кріві К. В. без безпосереднього обстеження спірних приміщень та без дослідження оригіналів проектно-технічної документації та правовстановлюючих документів, тому суди не прийняли ці висновки як належні, допустимі і достовірні докази.

Судами встановлено, що відповідно до проектної та дозвільної документації, опалення будинку АДРЕСА_3 передбачено від центральних міських мереж, що підтверджується висновком Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради за № 756/01.

В матеріалах справи міститься запит ОСОБА_3 б/н від 02 вересня 2014 року до МЖБТ «ДОМ», яка обслуговує будинок АДРЕСА_3 , та згідно з відповіддю голови МЖБТ «ДОМ»за № 46/1/14 від 04 вересня 2014 року, в спірних нежитлових приміщеннях не розміщується жодного технічного обладнання будинку (інженерних комунікацій та технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), в тому числі такого, без доступу до якого експлуатація будинку є неможливою.

Після набуття права власності на житлові приміщення, ОСОБА_3 уклала з МЖБТ «ДОМ» договір оренди нерухомого майна від 11 лютого 2005 року, відповідно до якого ОСОБА_3 передала МЖБТ «ДОМ» у тимчасове користування нежитлове приміщення загальною площею 127,5 кв. м для розміщення там обладнання котельної.

Згідно із технічним паспортом № 2495 м/с від 05 січня 2005 року вказане приміщення не є даховою котельною, відповідно останнє будувалось не як допоміжне, а як нежитлове за кошти ОСОБА_3 , крім того, враховуючи, що опалення будинку відповідно до дозвільної документації передбачено від центральних міських мереж, суди дійшли правильного висновку, що розміщення у нежитловому приміщенні ОСОБА_3 загальною площею 127,5 кв. м додаткового обладнання на підставі договірних відносин не надає даному приміщенню статусу допоміжного, оскільки це б суперечило принципу недоторканості права власності, передбачено статтею 321 ЦК України.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку, що спірні приміщення є нежитловими, а отже є окремими об`єктами цивільних правовідносин, у зв`язку з чим посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що вказані нежитлові приміщення є допоміжним приміщенням в будинку АДРЕСА_3 і відповідно до статті 19 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та статті 382 ЦК України є спільною власністю громадян - власників квартир будинку є безпідставними.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд.

Доводи касаційної скарги про те, що судами залишено поза увагою, що згідно з висновком експерта від 02 червня 2021 року №ED-2502-l-l 759.21 за результатами проведеного будівельно-технічного експертного дослідження, встановлено технічне призначення спірного приміщення котельні, яке складається з приміщень № 551, № 552 і № 553, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

У рішенні Київського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року в справі № 520/5447/17 зазначено, що «у відповідності до положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Висновки будівельно-технічного експертного дослідження за № ED-2502-1-714.17 від 25.05.2017 року і за N ED-502-1-715.17 від 31.05.2017 року, виготовлені судовим експертом Кріві К.В. без безпосереднього обстеження спірних приміщень та без дослідження оригіналів проектно-технічної документації та правовстановлюючих документів, тому суд не приймає ці висновки як належні, допустимі і достовірні докази».

У постанові Одеського апеляційного суду від 24 червня 2020 року вказано, що «щодо будівельно-технічного експертного дослідження судом вірно зазначено наступне. У відповідності до положень ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Оскільки, висновки будівельно-технічного експертного дослідження за № ED-2502-1-714.17 від 25.05.2017 року і за No ED-502-1-715.17 від 31.05.2017 року були виготовлені судовим експертом Кріві К. В. без безпосереднього обстеження спірних приміщень та без дослідження оригіналів проектно-технічної документації та правовстановлюючих документів, висновки суду щодо неприйняття вказаних висновків як належні, допустимі і достовірні докази є вірними».

За таких обставин, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що судами не враховано під час розгляду справи зазначені висновки експерта.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження

№ 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 598/175/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 592/7293/16-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 461/4259/18, від 21 липня 2021 року у справі № 461/6225/13-ц, Верховний Суд відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність рішень судів попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - адвоката Доніної Людмили Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2014 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська