ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2025 року
м. Київ
справа №520/11954/23
адміністративне провадження № К/990/2310/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Загороднюка А.Г.,
Радишевської О.Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури
на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2024 (головуючий суддя - Макаренко Я.М., судді - Любчич Л.В., Жигилій С.П.)
у справі № 520/11954/23
за позовом керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
до Національного наукового центру «Інститут метрології»
про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області звернувся до суду з позовом до Національного наукового центру «Інститут метрології», в якому просив зобов`язати Національний науковий центр «Інститут метрології» привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту № 76216, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 42, з метою використання її за призначенням відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018, а саме: в захисній споруді ПК укомплектувати, навісити шафки ПК, приміщення захистити пожежною автоматикою та сигналізацією; відремонтувати (відновити) систему оповіщення в захисній споруді.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що прокуратурою здійснено вивчення стану додержання вимог законодавства у сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту (захисних споруд) та з`ясовано, що захисна споруда цивільного захисту № 76216, балансоутримувачем якої є Національний науковий центр «Інститут метрології», є обмежено готовою для використання за призначенням. Зауважує, що невжиття відповідачем заходів з метою приведення захисної споруди до стану готовності суперечить інтересам держави у сфері підготовки країни до оборони в умовах воєнного стану та захисту життя людини. Обґрунтовуючи підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, наголошується, що Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області, як спеціально уповноваженим органом на здійснення контролю за утриманням та станом готовності захисних споруд цивільного захисту, не вжито дієвих та достатніх заходів з метою зобов`язання відповідача привести захисну споруду до готового стану з метою використання за призначенням, що, за позицією прокурора, указує на бездіяльність цього органу.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 адміністративний позов керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Національного наукового центру «Інститут метрології» про зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано Національний науковий центр «Інститут метрології» привести у стан готовності захисну споруду цивільного захисту № 76216, яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 42, з метою використання її за призначенням відповідно до Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018, а саме: в захисній споруді ПК укомплектувати, навісити шафки ПК, приміщення захистити пожежною автоматикою та сигналізацією; відремонтувати (відновити) систему оповіщення в захисній споруді.
4. При ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, оскільки установив факт перебування захисної споруди цивільного захисту в обмежено готовому для використання стані та невжиття уповноваженими органами належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.
5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2024 апеляційну скаргу Національного наукового центру «Інститут метрології» задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2023 у справі № 520/11954/23 скасовано. Прийнято постанову, якою адміністративний позов керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області до Національного наукового центру «Інститут метрології» про зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду.
6. Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що Кодекс цивільного захисту України не передбачає повноважень Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами як позивача, тому прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
7. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, заступником керівника Харківської обласної прокуратури подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скаржник просить постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
8. У касаційній скарзі скаржник зазначає, судом апеляційної інстанцій не враховано висновків щодо правомірності звернення прокурора до адміністративного суду в інтересах територіальних органів Державної служби України з надзвичайних ситуацій до суб`єктів господарювання, на балансі яких перебувають захисні споруди, з позовними вимогами, що спрямовані на усунення порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі на забезпечення захисту мирного населення, особливо у питаннях підтримання колективних засобів захисту, якими є захисні споруди та інші місця можливого перебування людей для збереження їх життя та здоров`я, у разі військової агресії, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 25.07.2019 у справі № 820/5164/15, від 09.08.2019 у справі № 520/2796/19.
9. Також скаржник указує на неврахування висновків Верховного Суду щодо недопустимості обмеження центральних органів виконавчої влади у виборі способів захисту інтересів держави з метою реалізації своїх повноважень, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 25.02.2021 у справі № 912/9/20.
10. За доводами скаржника, на час подання прокурором позову повноваження Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо звернення до суду визначені пунктом 61 статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України та пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодекс цивільного захисту України, які надають право органу Державної служби України з надзвичайних ситуацій звертатися до суду з будь-якими позовами в межах власної компетенції. Водночас, маючи такі повноваження та будучи проінформованим прокурором про порушення вимог законодавства у сфері використання та забезпечення функціонування об`єктів цивільного захисту, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області фактично самоусунулося від здійснення захисту державних інтересів та не вживає заходів щодо звернення до суду з відповідною позовною заявою. Невжиття уповноваженим органом заходів щодо зобов`язання відповідача привести захисну споруду цивільного захисту у належний технічний стан, за позицією прокурора, свідчить про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Позиція інших учасників справи
11. У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами касаційної скарги прокурора не погоджується, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову апеляційного суду - залишити без змін.
Рух касаційної скарги
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Загороднюка А.Г., Мартинюк Н.М. від 30.01.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури.
13. Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
14. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 24.07.2025 № 736/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 520/11954/23 у зв`язку з відпусткою судді Мартинюк Н.М., яка входить до складу постійної колегії суддів.
15. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., суддів: Загороднюка А.Г., Радишевську О.Р. для розгляду судової справи № 520/11954/23.
Оцінка Верховного Суду
16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.
17. Спірним питанням у цій справі є наявність/відсутність у керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
18. Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
19. Згідно із статтею 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
20. Частинами третьою-п`ятою статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
21. Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.
22. Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
23. У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).
24. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
25. Отже, системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
26. Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.
27. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
28. Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
29. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
30. Таке не здійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
31. Здійснення захисту неналежним чином проявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
32. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
33. Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
34. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
35. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021 у справі № 806/1001/17, від 05.09.2023 у справі № 260/4044/22, від 14.11.2024 у справі № 160/14510/22.
36. Своє право на звернення до суду з цим позовом керівник Київської окружної прокуратури міста Харкова обґрунтовує бездіяльністю Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду цивільного захисту у стан, придатний для її використання за призначенням.
37. Тобто у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області.
38. Суд апеляційної інстанції, аналізуючи норми законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, виснував щодо відсутності у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області права на звернення до суду з заявленими позовними вимогами як позивача. З огляду на що дійшов висновку, що прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.
39. На переконання заявника касаційної скарги, внесеними змінами до Кодексу цивільного захисту України передбачено право Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на звернення до суду з заявленими у цій справі вимогами.
40. Надаючи оцінку таким доводам касаційної скарги Верховний Суд зазначає про таке.
41. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення № 1052) Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
42. За приписами пункту 3 Положення № 1052 основними завданнями ДСНС є, зокрема, реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
43. Законом України від 06.10.2022 № 2655-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», який набрав чинності 29.10.2022 внесено зміни у Кодексі цивільного захисту України.
44. Відповідно до пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, у редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту звертається до адміністративного суду щодо допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей, з інших підстав, визначених законом.
45. На відміну від попередньої редакції Кодексу цивільного захисту України, якою було передбачено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування, у новій редакції законодавець розширив перелік випадків, за яких Державна служба з надзвичайних ситуацій має право на звернення до суду.
46. Пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, у редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ, визначено право Державної служби України з надзвичайних ситуацій на звернення до суду з підстав:
допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»),
та з інших підстав, визначених законом.
47. На думку заявника касаційної скарги, внесеними змінами законодавець наділив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, правом на звернення до суду з вимогами про вжиття заходів щодо приведення в належний технічний стан захисної споруди цивільного захисту.
48. Водночас Верховний Суд уважає такі доводи скаржника помилковими, оскільки Державна служба України з надзвичайних ситуацій, як суб`єкт владних повноважень, при застосуванні своєї компетенції, має право на звернення до суду виключно з підстав, визначених законом.
49. Натомість, ні положеннями Кодексу цивільного захисту України, ні іншими законами України не встановлено додаткових підстав для звернення Державної служби України з надзвичайних ситуацій до адміністративного суду з питань щодо належного виконання нею своїх повноважень, окрім тих, які визначені законом.
50. Крім того, за приписами підпункту 48 пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту.
51. Указаним положенням основним із завдань закріплено повноваження Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо звернення до адміністративного суду лише з питань застосування заходів реагування.
52. Верховний Суд у постанові від 23.01.2025 у справі № 520/16197/23, аналізуючи положення пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, у редакції Закону України від 06.10.2022 № 2655-ІХ, зробив висновок, що коло правовідносин, у яких територіальний орган Державної служби України з надзвичайних ситуацій може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого Державна служба України з надзвичайних ситуацій може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності Державна служба України з надзвичайних ситуацій може набути статусу позивача.
53. Аналізуючи чинні законодавчі положення щодо обсягу повноважень Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Верховний Суд, у згаданій вище постанові, виснував, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив Державну службу України з надзвичайних ситуацій правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та, відповідно, правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд.
54. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема у постановах від 20.02.2025 у справі № 260/8186/23, від 19.03.2025 у справі № 420/25964/23, від 01.04.2025 у справі № 240/110/24, від 27.06.2025 у справі № 120/12421/23 та ін.
55. З викладеного випливає, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про зобов`язання щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисних споруд цивільного захисту у якості позивача.
56. Отже, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, який не має права на звернення до суду з ним.
57. Також Верховний Суд зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України у статті 4 чітко визначає сторони адміністративного процесу.
58. Так, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду (пункт 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України);
відповідач - це суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
59. Тобто відповідачем у адміністративних справах здебільшого є суб`єкти владних повноважень, і лише у чітко окреслених процесуальним законом випадках - інші суб`єкти (фізичні чи юридичні особи).
60. Частиною п`ятою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.
61. У цій справі відповідачем визначено юридичну особу, яка не є суб`єктом владних повноважень та не визначена у переліку частини п`ятої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України, що також вказує на помилковість визначеного кола учасників процесу у цій справі.
62. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.
63. Отже, правильним є висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для залишення позову керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова без розгляду.
64. Судом відхиляються покликання скаржника на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.05.2019 у справі № 820/4717/16, оскільки у справі № 820/4717/16, указуючи на публічно-правовий характер спору за участю прокурора, який звернувся до суду на реалізацію повноважень щодо захисту інтересів держави, пов`язаного з усуненням порушень законодавства у сфері обороноздатності держави, у тому числі із забезпеченням захисту мирного населення, Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо наявності у Державної служби України з надзвичайних ситуацій повноважень на самостійне подання до суду відповідного позову, зокрема, й у розумінні пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.
65. Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.07.2019 у справі № 820/5164/15, від 09.08.2019 у справі № 520/2796/19, суд відхиляє, оскільки правовідносини у вказаних справах та у справі, що розглядається, є неподібними, адже врегульовані відмінним нормативно-правовими актами (їхніми редакціями) та сформовані за різних фактичних обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору.
66. Окрім того, Верховний Суд не приймає посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, оскільки вони були зроблені за інших спірних правовідносин, зокрема, в справах № 924/1237/17 та № 912/9/20 предметом розгляду було визнання недійсними угод, укладених за результатами проведених публічних закупівель.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
67. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм матеріального або процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
68. Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2024 у справі № 520/11954/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.Г. Загороднюк
О.Р. Радишевська