ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2023 року
м. Київ
справа № 520/1277/21
адміністративне провадження № К/9901/41651/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 520/1277/21
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Регіональної профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року (суддя Єгупенко В.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року (головуючий суддя - Мінаєва О.М., судді: Калиновський В.А., Кононенко З.О.),
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст, відповідач), за участю третіх осіб: Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - Міжрегіональне управління), Регіональної профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, Профспілкової організації Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, у якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у погодженні надання їй щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань;
- зобов`язати відповідача погодити надання їй щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань на підставі заяв від 15 червня 2020 року та 06 липня 2020 року;
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті надбавки за знання іноземної мови (англійської) та стягнути з відповідача на її користь надбавку за знання та використання в роботі іноземної мови - англійської мови у розмірі 10 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) з дати призначення на посаді до дня поновлення на роботі.
2. На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що реалізуючи своє право на невикористану щорічну відпустку звернулась до відповідача з відповідною заявою про її надання (попередні відпустки були погоджені), втім ураховуючи, що було розпочато процедуру зміни структури управління та скорочення її посади відповідач протиправно не погодив надання остатку невикористаної відпустки, мотивуючи - що право на відпустку втрачено, а при звільненні їй виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. У зв`язку з цим, відповідачем також до відпустки не виплачено допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань. Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у погодженні надання щорічної відпустки та грошових виплат до відпустки, відмови у виплаті надбавки за знання іноземної мови, позивач звернулась до суду і просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
4. Визнано протиправними дії Мін`юсту щодо відмови ОСОБА_1 у погодженні надання щорічної відпустки та матеріальної допомоги на оздоровлення. Зобов`язано відповідача погодити надання щорічної відпустки та грошової допомоги для оздоровлення на підставі заяв, зареєстрованих в Мін`юсті від 06 липня 2020 року №8044-32-20 та від 16 липня 2020 року №8585-32-20. Зобов`язано Мін`юст розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 липня 2020 року про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду. В решті позову відмовлено.
5. Другий апеляційний адміністративний суд погодився з наведеною позицією суду першої інстанції та постановою від 12 жовтня 2021 року залишив указане рішення без змін
6. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивача зобов`язаний надати йому невикористану щорічну основну відпустку та грошову допомогу для оздоровлення на підставі заяв зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 06 липня 2020 року №8044-32-20 та від 16 липня 2020 року №8585-32-20.
7. Ураховуючи, що відповідач не прийняв вмотивованого рішення про здійснення виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд першої інстанції зобов`язав відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 липня 2020 року про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.
8. Суди урахували, що положеннями Закону України «Про державну службу» не передбачено встановлення надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови, а відтак не знайшли підстав для задоволення адміністративного позову в частині визнання дій відповідача щодо відмови у виплаті надбавки за знання іноземної мови (англійської) протиправними та стягнення з відповідача на користь позивача надбавки за знання та використання в роботі іноземної мови (англійської мови).
9. Суд першої інстанції зауважив, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах (стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду. Відтак, суд дійшов висновків, що дана вимога позивача не підлягає задоволенню.
10. Своєю чергою, суд апеляційної інстанції зазначив, що в силу частини першої статті 382 КАС України зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення повноважний лише суд, який ухвалив це судове рішення. Отже, зауважив, що позбавлений процесуальних повноважень зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у цій справі.
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
11. Не погодившись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року, Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволені позовних вимог повністю.
12. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
13. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права за відсутності при цьому висновку Верховного Суду з питань застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:
- застосування статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та статті 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР);
- застосування частини другої статті 54 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
14. На думку скаржника, під час розгляду справи судами попередніх інстанції не досліджено питання можливості виплати грошової компенсації при звільненні за невикористані працівником дні відпустки, адже відповідно до статей 83 КЗпП України та 24 Закону № 504/96-ВР допускається виплата грошової компенсації замість відпустки у разі звільнення.
15. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Соколова В.М., суддів Єресько Л. О., Загороднюка А.Г. ухвалою від 30 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
16. ОСОБА_1 надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На обґрунтування поданих заперечень вказує про те, що за її бажанням відповідач мав надати її невикористану відпустку з наступним звільненням, а не грошову компенсацію, яка до того ж (у порівнянні) значно погіршила її становище.
17. Ухвалою від 23 січня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини
18. Наказом Мін`юсту 05 квітня 2018 року №1346/к позивача призначено на посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
19. 15 червня 2020 року позивач звернулася до відповідача із заявою про надання щорічної відпустки, терміном 21 календарний день - з 06 липня 2020 року, а також подала заяву про надання матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із щорічною відпусткою. Вищевказані заяви були письмово погоджені начальником Міжрегіонального управління та направлені до Міністерства юстиції на погодження.
20. Листом №28405/7381-32-20/14.7 від 26 червня 2020 року Мін`юстом не погоджено надання відпустки заступнику начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту ОСОБА_1 з 06 липня 2020 року.
21. Наказом Мін`юсту «Про внесення змін до штату Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції» від 14 січня 2020 року №203/к внесено зміни до штату Міжрегіонального управління, затвердженого наказом Мін`юсту від 20 грудня 2018 року №4787/к.
22. Згідно вказаних змін, зокрема, посаду заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції - скорочено.
23. Дорученням в.о. Державного Секретаря Мін`юсту від 20 лютого 2020 року №172/13/48-20 начальнику Міжрегіонального управління доручено ознайомити заступника начальника з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Північно-Східного міжрегіонального управління (позивача) з попередженням про звільнення під особистий підпис.
24. З метою виконання вказаного доручення та у зв`язку з перебуванням позивача у період з 20 січня по 26 лютого 2020 року у відпустці, у подальшому з 27 лютого по 03 квітня 2020 року на лікарняному, посадовими особами Міжрегіонального управління 27 лютого 2020 року підготовлено лист про доведення інформації до позивача щодо скорочення зазначеної посади з додатками (2 примірника попередження) №22/5.1/1-146-Рм-20.
25. Після попередження позивача письмово про скорочення 06 липня 2020 року, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявами (зареєстровані в Мін`юсті 06 липня 2020 року за №8044-32-20 та 16 липня 2020 року за №8585-32-20) щодо надання невикористаної частини щорічної оплачуваної відпустки та виплати грошової допомоги для оздоровлення.
26. Листом №32881/8585-32-20/14.7 від 24 липня 2020 року Мін`юст повідомило позивача, що відповідно до статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати. Враховуючи, що надані позивачу відпустки з 06 липня 2020 року Мін`юстом не погоджено, про що листом від 26 червня 2020 року №28405/7381-32-20/14.7 було проінформовано Міжрегіональне управління, підстав для виплати грошової допомоги немає.
27. Водночас відповідач проінформував, що наказом Мін`юсту від 13 липня 2020 року №2220/к позивача звільнено з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 14 липня 2020 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII з припиненням державної служби.
28. Позивач, не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у погодженні надання щорічної відпустки, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, відмови у виплаті надбавки за знання іноземної мови, звернулась до суду.
V. Нормативне регулювання
29. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
30. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 889-VIII державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.
33. Згідно статті 2 КЗпП України працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
34. Статтею 74 КЗпП України встановлено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
35. Відповідно до статті 57 Закону № 889-VIII державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
36. Приписами статті 10 Закону № 889-VIII визначено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
37. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 889-VIII за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
38. Стаття 83 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
39. Аналогічні приписи закріплено у статі 24 Закону № 504/96-ВР.
40. Відповідно до частини другої статті 54 Закону № 889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
41. Умови надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та її розмір визначено Порядком надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2016 року №500 (далі - Порядок № 500).
42. Згідно із пунктом 2 Порядку №500, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі середньомісячної заробітної плати на підставі особистої заяви.
43. Нормами пункту 3 Порядку №500 визначено, що рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.
VІ. Позиція Верховного Суду
44. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
45. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
46. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
47. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваним судовим рішенням, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
48. Обґрунтовуючи свій позов позивач вважає, що у зв`язку із звільненням, зокрема, у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату, роботодавець, за бажанням такого працівника, зобов`язаний надати йому невикористану відпустку без будь-яких обмежень чи умов, а не компенсувати невикористану відпустку - грошовою виплатою (без згоди на це такого працівника).
49. Задовольняючи позов, суди зазначили, що відповідачем при звільнені позивача не було дотримано вимог чинного законодавства, зокрема, приписів гарантованих Законом № 889-VIII. Якщо працівник, в тому числі і державний службовець, звільняється, зокрема, у зв`язку з реорганізацією та скороченням штату, роботодавець, за бажанням такого працівника, зобов`язаний надати йому невикористану відпустку без будь-яких обмежень чи умов. Такі висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі №480/1114/19.
50. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.
51. Імперативно визначене у статті 3 Закону № 504/96-ВР право на відпустку (за бажанням працівника) має бути забезпечено працівнику у разі звільнення.
52. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону (частина третя статті 2 Закону № 504/96-ВР).
53. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
54. Грошова компенсація за невикористані щорічні відпустки у разі звільнення працівника (статті 83 КЗпП України та 24 Закону № 504/96-ВР) - гарантоване право працівника, однак це альтернативний вид поведінки роботодавця.
55. Як установлено судами попередніх інстанцій, наказом Мін`юсту від 13 липня 2020 року №2220/к позивача звільнено з посади заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (скорочення чисельності або штату державних службовців) з припиненням державної служби.
56. Поряд з цим 06 липня 2020 року позивач зверталася до відповідача із заявами щодо надання невикористаної частини щорічної оплачуваної відпустки та виплати грошової допомоги для оздоровлення.
57. Таким чином, оскільки позивач підлягала звільненню і при цьому заявою від 06 липня 2020 року просила керівника відповідача надати щорічну оплачувану відпустку, то відповідач у відповідності до частини першої статті 3 Закону № 504/96-ВР зобов`язаний надати позивачу невикористану відпустку з наступним звільненням, визначивши датою звільнення останній день відпустки.
58. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем при звільненні позивача не було дотримано вимоги гарантовані Законом № 504/96-ВР, у зв`язку з чим суди дійшли правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу у погодженні надання щорічної відпустки з матеріальною допомогою на оздоровлення та зобов`язання відповідача погодити надання позивачу щорічної відпустки та грошової допомоги для оздоровлення на підставі заяв, зареєстрованих в Мін`юсті від 06 липня 2020 року №8044-32-20 та від 16 липня 2020 року №8585-32-20.
59. Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач просила відповідача надати їй саме дні основної щорічної відпустки, безпідставними є доводи скаржника про те, що позивачу вже була виплачена компенсація за невикористану частину основної щорічної відпустки.
60. Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не належить до обов`язкових виплат, а її виплата здійснюється на підставі обґрунтованої заяви працівника за рішенням керівника відповідного органу у межах встановленого фонду оплати праці.
61. Ураховуючи, що заява позивача про надання допомоги на вирішення соціально-побутових питань керівником Мін`юсту нерозглянута, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про необхідність зобов`язати відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 липня 2020 року про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та прийняти відповідне рішення за результатами її розгляду.
62. Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, - у разі, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (в даному випадку - статей 83 КЗпП України та 24 Закону № 504/96-ВР), колегія суддів виходить з того, що означені нормативні положення судами попередніх інстанцій у цій справі не застосовувались, й саме по собі їх незастосування не вплинуло на правильність вирішення справи по суті.
63. Отже доводи, викладені у касаційній скарзі Мін`юсту, не знайшли підтвердження.
64. У зв`язку із цим Верховний Суд уважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і доводи касаційної скарги такий висновок не спростовують.
65. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
66. Ураховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального права, касаційна скарга Мін`юсту підлягає залишенню без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року - без змін.
VІІ. Висновки щодо розподілу судових витрат
67. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 520/1277/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк