№ 520/24953/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 520/24953/21

адміністративне провадження № К/990/9500/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БРЕНД-КОРВЕТ» до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 (суддя - Кухар М.Д.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023 (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді: Присяжнюк О.В., Спаскіна О.А.) у справі №520/24953/21.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БРЕНД-КОРВЕТ» (далі - ТОВ «БРЕНД-КОРВЕТ») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області) від 26.10.2021 №00230940706 та №00230930706.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023, позов задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Харківській області звернулось із касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

В обґрунтування підстав оскарження ГУ ДПС у Харківській області посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №520/1536/19, від 05.03.2020 у справі №826/9368/15, від 04.06.2020 у справі №825/1630/17, від 30.01.2018 у справі №2а-1670/7883/12, від 13.11.2020 у справі №820/820/18, від 12.11.2020 у справі №820/6554/16, від 16.04.2020 у справі №826/7760/15.

У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями з огляду на порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, відсутність у них необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, недоліки представленої первинної документації, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та робіт від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності.

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «БРЕНД-КОРВЕТ» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДПС у Харківській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «БРЕНД-КОРВЕТ», з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «СХІДОПТОРГ» (код за ЄДРПОУ 32132831) травень, липень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, з ТОВ «ЛЕОН-СТРОЙ» (код за ЄДРПОУ 40400574) вересень, листопад, грудень 2017 року, з ТОВ «МЕГАБУД ГРУП 2012» (код за ЄДРПОУ 41259557) травень, червень, серпень, жовтень, листопад 2017 року, з ТОВ «ТАЛІУС» (код за ЄДРПОУ 41587223) серпень 2018 року, з ТОВ «ХАРВЕСТ ДЕЛФІ» (код за ЄДРПОУ 41777549) вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року та червень 2019 року, з ТОВ «МІДГАРТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 41868850) серпень, грудень 2018 року, з ТОВ «СПЕЦБУД-СХІД» (код за ЄДРПОУ 42395509) грудень 2018 року, з ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ» (код за ЄДРПОУ 42464294) червень 2019 року, з ТОВ «АЛЬТБУД ЛТД» (код за ЄДРПОУ 43347063) жовтень, листопад, грудень 2020 року, з ТОВ «МЕГАХРОМ» (код за ЄДРПОУ 41686181) серпень 2018 року, з ТОВ «СМТ ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 41794119) серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, з ТОВ «ТРЕЙДКОМ-ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 41852238) серпень 2018 року, з ТОВ «ДИСТРИКО» (код за ЄДРПОУ 43162444) листопад 2019 року, з ТОВ «ВЕНТИМА ПРОМ» (код за ЄДРПОУ 39658771) серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2020 року, з ПП «АРІСЛАВ» (код за ЄДРПОУ 33289367) вересень, жовтень, листопад, грудень 2020 року, з ТОВ «МЕРКАТ» (код за ЄДРПОУ 43192552) грудень 2019 року, з ТОВ «ТРЕЙДКОМ-ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 41852238) вересень, жовтень, листопад, грудень 2018 року, з ТОВ «СТАЛЬКАНАТ» (код за ЄДРПОУ 42193864) жовтень 2018 року, з ТОВ «СТАРООПТТОРГ» (код за ЄДРПОУ 42395734) листопад 2018 року, з ТОВ «ЛЕІОН ГРУП» (код за ЄДРПОУ 33413024) вересень, жовтень, листопад, 2018 року, з ТОВ «НОВОБУД.ЛТД» (код за ЄДРПОУ 43364251) жовтень, листопад, грудень 2020 року, з ТОВ «ОПТТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 42408989) листопад, грудень 2018 року, з ТОВ «АВАНТПРИМ» (код за ЄДРПОУ 41587144) серпень 2018 року, з ТОВ «ІНВЕСТБУД РЕГІОН-СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 41031978) липень, серпень, вересень 2018 року, з ТОВ «МОНТАНА ПРОМІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 42645814) серпень 2019 року та подальшої реалізації та/або використання у власній діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

За результатами перевірки було складено акт від 17.09.2021 №16179/20-40-07-06-10/36225400, в якому відображено висновки про порушення позивачем вимог абзацу «а» пункту 198.1, пункту 198.2, абзацу 1 пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в наслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 12 119 931,00 грн.

На підставі названого акту перевірки ГУ ДПС у Харківській області прийнято 26.10.2021 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№00230940706, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 7 191,00 грн. (декларація №9243384054 від 17.11.2017 за вересень 2017 року);

№00230930706, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 12 112 740,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 028 185,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що спірні господарські операції є реальними, фактично відбулися та безпосередньо пов`язані з власною господарською діяльністю позивача, тоді як висновки контролюючого органу щодо нереальності здійснення господарських операцій не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 09.09.2021 у справі №460/2315/19, від 26.07.2023 у справі № 160/25972/21, від 19.10.2023 у справі №420/18874/22.

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Пункт 201.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, суб`єкт господарювання повинен мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Як встановлено судами, підприємство позивача у перевіряємих періодах мало господарські взаємовідносини, зокрема, з наступними підприємствами: ТОВ «СХІДОПТОРГ» (код за ЄДРПОУ 32132831), ТОВ «ЛЕОН-СТРОЙ» (код за ЄДРПОУ 40400574), ТОВ «МЕГАБУД ГРУП 2012» (код за ЄДРПОУ 41259557), ТОВ «ТАЛІУС» (код за ЄДРПОУ 41587223), ТОВ «ХАРВЕСТ ДЕЛФІ» (код за ЄДРПОУ 41777549), ТОВ «МІДГАРТ ЛТД» (код за ЄДРПОУ 41868850), ТОВ «СПЕЦБУД-СХІД» (код за ЄДРПОУ 42395509), ТОВ «ВАНХЕЛЛОУ» (код за ЄДРПОУ 42464294), ТОВ «АЛЬТБУД ЛТД» (код за ЄДРПОУ 43347063), ТОВ «МЕГАХРОМ» (код за ЄДРПОУ 41686181), ТОВ «СМТ ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 41794119), з ТОВ «ТРЕЙДКОМ-ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 41852238), ТОВ «ДИСТРИКО» (код за ЄДРПОУ 43162444), ТОВ «ВЕНТИМА ПРОМ» (код за ЄДРПОУ 39658771), , ПП «АРІСЛАВ» (код за ЄДРПОУ 33289367) , ТОВ «МЕРКАТ» (код за ЄДРПОУ 43192552), ТОВ «ТРЕЙДКОМ-ТОРГ» (код за ЄДРПОУ 41852238), ТОВ «СТАЛЬКАНАТ» (код за ЄДРПОУ 42193864), ТОВ «СТАРООПТТОРГ» (код за ЄДРПОУ 42395734), ТОВ «ЛЕІОН ГРУП» (код за ЄДРПОУ 33413024), ТОВ «НОВОБУД.ЛТД» (код за ЄДРПОУ 43364251), ТОВ «ОПТТРЕЙД» (код за ЄДРПОУ 42408989), ТОВ «АВАНТПРИМ» (код за ЄДРПОУ 41587144), ТОВ «ІНВЕСТБУД РЕГІОН-СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 41031978), ТОВ «МОНТАНА ПРОМІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 42645814).

Судами встановлено, що придбання ТОВ «БРЕНД-КОРВЕТ» товарно-матеріальних цінностей та послуг у вказаних контрагентів підтверджуються первинними документами, наявними в матеріалах даної справи: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконання будівельних робіт, актами прийняття будівельних робіт. Розрахунки між сторонами здійснювались у безготівковій формі. Заборгованість відсутня.

Замовлення відповідних робіт було обґрунтовано необхідністю належного та своєчасного виконання ТОВ «БРЕНД-КОРВЕТ» взятих на себе зобов`язань, зокрема, перед Департаментами житлово-комунального господарства, паливно-енергетичного комплексу, розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації за укладеними договорами.

Транспортування товару здійснювалось із залученням підприємств-перевізників, за результатом чого сторонами було підписано товарно-транспортні накладні

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання контролюючого органу на зазначену інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ГУ ДПС у Харківській області під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Також відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Верховними Судом сформована стала та послідовна практика щодо застосування наведених норм права. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними, що встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішення судами першої та апеляційної інстанцій.

Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на матеріали досудового розслідування у кримінальних провадженнях, оскільки відповідно до наявного у справі листа від 06.12.2023 № 31/3-163 вих-23 Офіс Генерального прокурора повідомив ГУ ДПС у Харківській області, що відповідно до даних Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальні провадження № 42019000000000463 (приєднано кримінальне провадження № 32019050000000039), № 42018221070000244, № 32019220000000096, № 32018200000000082, № 62019140000000009 за результатами досудового розслідування закрито.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеними контрагентами позивача, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, яка обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства, зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки вже оцінених судами доказів.

Однак, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

Водночас посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №825/1630/17, від 13.11.2020 у справі №820/820/18 є неприйнятним, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цих справах скасовано, а справи направлено на новий розгляд з огляду на неналежне з`ясування фактичних обставин справи, що виключає можливість формулювання судом касаційної інстанції остаточної правової позиції у справі, оскільки застосування норм матеріального права можливе лише на підставі повного і всебічного встановлення обставин справи.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 344 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №520/24953/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова