ПОСТАНОВА
Іменем України
01 квітня 2025 року
Київ
справа №520/25012/24
адміністративне провадження №К/990/4368/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/25012/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року (суддя Полях Н. А.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року (в частині здійсненого розподілу судових витрат) (головуючий суддя Мінаєва О. М., судді: Кононенко З. О., Калиновський В. А.),
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2024 року № 0869667-2405-2036-UA63120030000035245, № 0869663-2405-2036-UA63120270000028556, якими позивачу було визначено податкове зобов`язання за 2023 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, на загальну суму 34207,97 грн (том 1 а.с.1-11).
Позов було подано через підсистему «Електронний суд» представником позивача - адвокатом Івахненко М. А. За змістом позовної заяви представник вказав, що згідно з пунктом 5.1 договору про надання професійної правничої допомоги від 28 серпня 2024 року позивач сплачує адвокату гонорар у фіксованому розмірі 10000 грн. Відтак, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, складає 10000 грн.
Крім того, при поданні адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, на підтвердження чого надано квитанцію від 06 вересня 2024 року № 3361-2654-0288-0393 (том 1 а.с.12).
Ухвалою від 19 вересня 2024 року Харківський окружний адміністративний суд відкрив спрощене провадження у справі № 520/25012/24 (том 1 а.с.128-129).
27 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ГУ ДПС подало заяву про закриття провадження у справі (том 1 а.с.132-172), яку вмотивувало тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є відкликаними з 20 вересня 2024 року відповідно до рішення ГУ ДПС від 20 вересня 2024 року № 4823/20-40-24-05-05. Підставою для скасування означених рішень та направлення позивачу нових податкових повідомлень-рішень слугувало те, що рішенням від 19 серпня 2024 року № 633/24 «Про продовження пільг з місцевих податків» Харківська міська рада за період з 01 квітня 2023 року по 31 грудня 2023 року встановила ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності фізичних осіб, на рівні 0 відсотків. Враховуючи викладене, відповідач просив закрити провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
За змістом вказаної заяви ГУ ДПС також зазначило, що у разі закриття провадження у справі з відповідача не може бути стягнуто судовий збір на користь позивача, оскільки у такому випадку він може бути повернутий на підставі подання відповідного клопотання ОСОБА_1 . Розподілу ж витрат на правничу допомогу адвоката у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не передбачено.
28 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Івахненко М. А. подав заяву про відмову від позову і закриття провадження у справі (том 1 а.с.173-179). Просив стягнути на користь ОСОБА_1 з ГУ ДПС судовий збір у розмірі 968,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. До заяви долучив детальний опис робіт від 27 вересня 2024 року та рахунок від цієї ж дати. Вимоги представника позивача про здійснення розподілу судових витрат вмотивовані посиланням на приписи статті 140 КАС України, яка передбачає, що у випадку відмови позивача від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, за заявою позивача всі понесені ним у справі витрати підлягають присудженню із відповідача.
Ухвалою від 14 листопада 2024 року Харківський окружний адміністративний суд частково задовольнив заяви представника ОСОБА_1 та ГУ ДПС. Провадження у справі № 520/25012/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень закрив. Стягнув з ГУ ДПС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 968,96 грн. У задоволенні інших частин заяв представника ОСОБА_1 та ГУ ДПС відмовив (том 1 а.с.180-183).
Ухвала суду вмотивована тим, що за правилами, визначеними статтею 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення вважаються відкликаними з 20 вересня 2024 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Здійснюючи розподіл судових витрат між сторонами, суд першої інстанції вважав, що у спірному випадку сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас, стаття 139 КАС України, яка визначає загальний порядок розподілу судових витрат, не встановлює порядку їх розподілу у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Суд першої інстанції врахував приписи частини восьмої статті 139 КАС України, яка передбачає можливість покладення судових витрат повністю чи частково на ту сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір. Поряд з цим у спірному випадку відповідач визнав помилку та усунув її, чим поновив права позивача. З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку, що судові витрати на правничу допомогу слід залишити за сторонами, не покладаючи обов`язок їх відшкодування на іншу сторону. Під час вирішення означеного питання суд першої інстанції також врахував висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 27 квітня 2023 року у справі №260/3162/22.
ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року в частині мотивів задоволення заяви ОСОБА_1 та відмови в стягненні витрат на правову допомогу. Просив прийняти нову постанову, якою задовольнити його заяву про відмову від позову та стягнення витрат на правничу допомогу, закрити провадження у справі у зв`язку із задоволенням позову відповідачем після подання позовної заяви на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України (том 2 а.с.1-15).
На переконання позивача, суд першої інстанції в порушення норм КАС України задовольнив частково заяву ОСОБА_1 про відмову в позові і закрив провадження у справі не на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України, а на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. Просив врахувати висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 200/6826/20-а, від 07 вересня 2021 року у справі № 380/3138/20, відповідно до яких у разі задоволення заяви позивача про відмову від позову у зв`язку з задоволенням відповідачем його позову після подання позовної заяви усі понесені позивачем та документально підтверджені витрати підлягають присудженню з відповідача.
ГУ ДПС також не погодилось з ухвалою суду першої інстанції в частині часткового задоволення заяви позивача про відмову від позову та стягнення з відповідача судового збору у розмірі 968,96 грн і подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про відмову від позову повністю та в стягненні з ГУ ДПС витрат на сплату судового збору (том 2 а.с.18-47).
Відповідач наголошував, що у спірному випадку скасування податкових повідомлень-рішень було не самостійним усуненням ГУ ДПС виявлених порушень, а виконанням обов`язку. Зауважував, що суд першої інстанції не дослідив умови договору про надання правової допомоги та залишив поза увагою те, що позивач взагалі не уповноважував представника на подання такої заяви як відмова від позову. Відповідач стверджував, що суд першої інстанції помилково стягнув з ГУ ДПС сплачений позивачем судовий збір, адже означені суми могли бути повернуті позивачу на підставі приписів Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) і тільки у разі подання відповідного клопотання з такою вимогою.
Постановою від 08 січня 2025 року Другий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу ГУ ДПС залишив без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року в частині відмови в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу та прийняв в цій частині постанову, якою клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнив частково. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн (том 2 а.с.176-183).
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що якщо позивач відмовився від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позовної заяви, то цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати всі понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір в судовому порядку. У підтвердження своєї позиції апеляційний суд послався на висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 120/18952/23. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції визнав правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сплачених ним сум судового збору.
Апеляційний суд також дійшов висновку, що у спірному випадку стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягали і витрати на правничу допомогу, понесені позивачем. Оцінивши їх на предмет критерію співмірності, який встановлений нормою частини п`ятої статті 134 КАС України, суд апеляційної інстанції виснував, що виходячи із складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням суті спірних правовідносин, належний до стягнення розмір витрат на правничу допомогу становить 5000 грн.
Не погодившись з судовими рішеннями, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року в частині здійсненого розподілу судових витрат.
Касаційну скаргу (з урахуванням її уточнень) вмотивовано тим, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржених судових рішень не врахували висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 520/5353/24. На переконання скаржника, у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України судовий збір не стягується з суб`єкта владних повноважень, а повертається на підставі пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI.
Скаржник також наголошує, що у цій справі не мало місця задоволення позову, а справу було закрито саме через відсутність предмета позову. Відтак, відсутні й підстави для стягнення витрат на правничу допомогу. Окрему увагу скаржник звертає на те, що такі витрати мають бути документально підтверджені, про що вказував Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 820/479/18. Водночас, у спірному випадку позивач не долучив до матеріалів справи актів виконаних робіт, документів про оплату. Крім того, у низці постанов Верховний Суд вказував про необхідність подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, проте, позивач такий документ також до суду не подав.
Скаржник наголошує, що апеляційний суд не врахував, що цей спір не є складним, причина його виникнення, предмет та обсяг доказування не вимагали вжиття суттєвих додаткових інтелектуальних та фізичних зусиль для з`ясування всіх необхідних обставин та вивчення змісту правових норм. Натомість, позиція позивача полягала суто у запереченні обґрунтованості нарахованого контролюючим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Верховний Суд ухвалою від 27 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу представник позивача - адвокат Івахненко М. А. просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Представник позивача наголошує, що фактичні обставини у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року у справі № 520/5353/24, про неврахування якої вказує скаржник, відрізняються від обставин цієї справи. Зокрема, у наведеній справі позивач не звертався до суду із заявою про відмову від позову. Представник позивача наполягає, що до спірних правовідносин мають бути застосовані приписи другого речення частини першої статті 140 КАС України, які передбачають присудження з відповідача на користь позивача всіх понесених у справі витрат, якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.
Представник позивача звертає увагу, що аргументи касаційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів понесених витрат на правничу допомогу є безпідставними, оскільки до матеріалів справи було долучено договір про надання правничої допомоги, детальний опис виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат часу, ордер та свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю.
Крім того, за змістом відзиву на касаційну скаргу представник позивача просить здійснити розподіл витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції та стягнути з ГУ ДПС суму у розмірі 5000 грн. На підтвердження факту понесення означених витрат до касаційної скарги долучено копії ордера, детального опису виконаних робіт адвокатом та здійснених ним витрат часу для надання правничої допомоги від 06 березня 2025 року, договору про надання правничої допомоги від 03 березня 2025 року № 3/03/25, рахунку для сплати правничої допомоги адвоката від 06 березня 2025 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що підставою для її подання слугує незгода відповідача із здійсненим судами у цій справі розподілом судових витрат (як в частині судового збору, так і витрат на правничу допомогу). За позицією скаржника, оскільки провадження справі № 520/25012/24 було закрито на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, визначених законом підстав для стягнення з відповідача судового збору у судів не було. Відповідні суми могли бути лише повернуті позивачу за його клопотанням у порядку, встановленому Законом № 3674-VI. Враховуючи підставу закриття провадження у цій справі, скаржник вважає, що відсутніми є і підстави для стягнення за рахунок його бюджетних асигнувань й понесених позивачем витрат на правничу допомогу. ГУ ДПС стверджує, що покладення таких витрат на іншу сторону можливе лише у разі задоволення позову, що у межах цієї справи не мало місця.
Натомість, позиція позивача у цій справі зводиться до того, що ОСОБА_1 відмовився від позову саме з огляду на те, що цей позов було задоволено відповідачем після подання позовної заяви. Враховуючи викладене та посилаючись на приписи другого речення частини першої статті 140 КАС України, позивач наполягає, що за таких обставин всі понесені ним судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Отже, ключовим питанням, яке підлягає вирішенню в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, є наявність/відсутність правових підстав для здійснення розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим, реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Ініціюючи позов, особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність дійсно протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
У цій справі, звернувшись із позовом до суду, позивач вважав такими, що порушують його права, свободи та інтереси, податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2024 року, якими ОСОБА_1 було визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Однак, до ухвалення судом рішення у справі відповідач самостійно скасував означені податкові повідомлення-рішення з огляду на зміни, внесені міською радою до рішення Харківської міської ради від 22 лютого 2017 року № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові». Оскільки податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2024 року за правилами підпункту 60.1.2 пункту 60.1, пункту 60.3 статті 60 ПК України вважаються відкликаними, ГУ ДПС звернулось до суду першої інстанції із заявою про закриття провадження у справі № 520/25012/24 на підставі підпункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
За змістом мотивувальної частини ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року суд першої інстанції встановив, що оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень, тому дійшов висновку про закриття провадження у справі № 520/25012/24 саме на підставі підпункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Так, суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (пункт 8 частини першої статті 238 КАС України).
Частина друга статті 238 КАС України передбачає, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав до відшкодування позивачу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми процесуального закону, а також розміру таких витрат, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Позивач у цій справі просить про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС як судового збору, так і витрат на правничу допомогу.
Частина друга статті 132 КАС України встановлює, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом № 3674-VI.
За правилами пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, чинне законодавство передбачає, що у випадку закриття провадження у справі сплачена позивачем сума судового збору може бути повернута особі, яка його сплатила, за умови подання такою особою відповідного клопотання.
Виключенням із такого правила є закриття провадження у справі з огляду на відмову позивача від позову, яка визнана судом (пункт 2 частини першої статті 238 КАС України). У випадку закриття провадження у справі із зазначеної підстави питання розподілу усіх понесених позивачем судових витрат врегульоване нормою статті 140 КАС України, яка, серед іншого, передбачає випадок відмови від позову внаслідок задоволення такого позову відповідачем, що є підставою для присудження у такому випадку з відповідача всіх понесених позивачем судових витрат.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що обрання правової підстави для закриття провадження з переліку, визначеного частиною першою статті 238 КАС України, має бути належним чином вмотивоване судом за змістом відповідної ухвали. У випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 238 КАС України (якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом), суд також має обґрунтувати, чи спричинена така відмова обставинами задоволення позову відповідачем після подання позовної заяви, оскільки такі обставини мають вирішальне значення для правильного застосування приписів статті 140 КАС України.
Таким чином, суд касаційної інстанції висновує, що у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України сплачений судовий збір може бути повернутий позивачу за наслідками подання ним відповідного клопотання в порядку, визначеному Законом № 3674-VI. Аналогічні за змістом висновки вже неодноразово викладались Верховним Судом в постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 260/3162/22, від 08 вересня 2022 року у справі № 826/6378/17, від 13 листопада 2024 року у справі №120/18952/23, від 31 жовтня 2024 року у справі № 520/5353/24 тощо.
Щодо витрат на правничу допомогу суд касаційної інстанції враховує, що згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Загальний порядок розподілу судових витрат визначений статтею 139 КАС України. Разом з тим, вказана норма не передбачає алгоритму розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.
Поряд з наведеним частина восьма статті 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у спірному випадку, суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли. Слід зазначити, що застосування приписів частини восьмої статті 139 КАС України для цілей розподілу судових витрат також вимагає належного мотивування від суду, в чому саме полягає зловживання стороною чи її представником процесуальними правами чи в чому полягає зміст неправильних дій сторони, які призвели виникнення спору.
Подібні висновки щодо розподілу витрат на правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 238 КАС України наводились Верховним Судом в постановах від 09 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.001303, від 27 квітня 2023 року у справі № 260/3162/22, від 05 березня 2025 року у справі № 160/17422/23, і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від них.
Повертаючись до обставин цієї справи у контексті вирішення питання про правомірність здійсненого судами попередніх інстанцій розподілу судових витрат (як в частині судового збору, так і витрат на правничу допомогу), колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції передчасними.
Зі змісту ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року слідує, що суд першої інстанції, закриваючи провадження у цій справі (№520/25012/24), керувався приписами саме пункту 8 частини першої статті 238 КАС України. При цьому суд першої інстанції врахував, що від представника позивача надійшла заява про відмову від позову, тоді як відповідач просив закрити провадження у справі з підстав виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень. Зокрема, з огляду на вказане, суд першої інстанції виснував, що визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права позивача були поновлені і без завершення судового процесу. За таких обставин суд першої інстанції вирішив, що згідно з вимогами частини восьмої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати на правничу допомогу слід залишити за такими сторонами, не покладаючи обов`язок їх відшкодування на іншу сторону.
Позивач не погодився із такими висновками і оскаржив ухвалу суду першої інстанції, в тому числі, і в частині обраної судом підстави для закриття провадження у справі, наполягаючи на тому, що в спірному випадку суд мав керуватися саме пунктом 2 частини першої статті 238 КАС України і, відповідно, здійснити розподіл судових витрат на підставі приписів другого речення статті 140 КАС України.
Ухвалюючи постанову у цій справі, суд апеляційної інстанції ухвалу суду першої інстанції в частині обрання підстави для закриття провадження у справі не змінював, відмову позивача від позову не визнавав. В той же час, за змістом вказаної постанови посилався на приписи статті 140 КАС України, яка регламентує особливості розподілу судових витрат у випадку відмови позивача від позову (том 2 а.с.178). Поряд з цим далі за змістом постанови суд апеляційної інстанції посилається і на норму частини восьмої статті 139 КАС України. Такі висновки апеляційного суду колегія суддів визнає суперечливими та такими, що суперечать наведеним вище висновкам щодо випадків застосування норм пункту 8 частини першої статті 239, частини восьмої статті 139, статті 140 КАС України та пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI.
Суд касаційної інстанції наголошує, що саме від чіткого та вмотивованого висновку суду про підставу закриття провадження у справі, про обставини, що свідчать про відмову від позову саме внаслідок задоволення позову відповідачем після подання позовної заяви (у випадку закриття провадження у справі на цій підставі), і залежить можливість розподілу судових витрат у справі шляхом стягнення їх з суб`єкта владних повноважень.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції у цій справі обґрунтував постанову від 08 січня 2025 року суперечливими мотивами, колегія суддів позбавлена можливості перевірити правильність застосування норм права в частині розподілу судових витрат, яке залежить від підстав закриття провадження у справі. Водночас помилка щодо підстав закриття провадження у справі була одним із доводів апеляційної скарги, який залишився без вирішення судом апеляційної інстанції. За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на продовження розгляду, в ході якого апеляційний суд має визначитись із належною підставою закриття провадження у справі (пункт 2 чи пункт 8 частини першої статті 238 КАС України), в залежності від чого вирішити питання про розподіл судових витрат згідно з тими нормами процесуального законодавства, що врегульовують означене питання. Принагідно суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що ГУ ДПС протягом розгляду справи заперечувало право представника позивача - адвоката Івахненка М. А. на відмову від позову, вказуючи, що такі повноваження останньому не надавались згідно з договором про надання правової допомоги.
Якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають розподілу та можуть бути стягнені за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, то врахуванню також підлягає те, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Крім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію пропорційності, визначеному частиною дев`ятою статті 139 КАС України, та критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 КАС України (у випадку, якщо про невідповідність такому критерію наявне відповідне клопотання).
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки справа підлягає направленню на продовження розгляду, питання розгляду клопотання представника позивача - адвоката Івахненка М. А. про стягнення витрат на правничу допомогу, що понесені в суді касаційної інстанції, залежить від рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції. Отже, розподіл означених витрат має бути здійснений (за наявності визначених законом підстав) за наслідками перегляду судом апеляційної інстанції ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі або, у випадках визначених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
Керуючись статтями 139 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року скасувати.
Справу направити до Другого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення і не оскаржується.
СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко