ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2024 року
м. Київ
справа № 520/2579/24
адміністративне провадження № К/990/17605/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання дій протиправними, стягнення шкоди, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 (суддя Бадюков Ю.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024 (суддя-доповідач Мельнікова Л.В., судді: Бегунц А.О., Курило Л.В.),
УСТАНОВИВ:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУНП в Харківській області), в якому просив:
- визнати протиправним неповернення майна через його підміну на інше непрацездатне майно посадовими особами Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області;
- стягнути з ГУНП в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок компенсації матеріальної шкоди в розмірі 75561,60 грн.
2. Ухвалою від 05.02.2024 Харківський окружний адміністративний суд відмовив у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та роз`яснив позивачу, що цей спір належить розглядати за правилами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 - без змін.
4. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що незгода з діями слідчого, дізнавача, прокурора щодо вилучення доказів, їх зберігання та повернення є процесуальною діяльністю, порядок здійснення якої унормований положеннями кримінального процесуального законодавства. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено КПК України, а тому спори, які стосуються перевірки правомірності рішень, дій, бездіяльності правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.
4.1. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями посадових осіб Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області з неповернення йому майна, вилученого в межах кримінального провадження, то з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) такий спір перебуває поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
5. Не погодившись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
5.1. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення частини першої статті 19 КАС України, частини п`ятої статті 21 КАС України, частини першої статті 308 КАС України, а позов з приводу неповернення майна через його підміну на інше непрацездатне майно посадовими особами Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області не вимагає від адміністративного суду встановлення певних обставин досудового розслідування.
6. Ухвалою від 05.06.2024 Верховний Суд відкрив касаційне провадження з підстав правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, положень пункту 1 частини першої статті 170 КАС України щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
7. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , на обґрунтування якого зазначив, що питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України. Слідчі під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України. З огляду на це відповідач просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а оскаржені судові рішення - залишити без змін.
8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
9. Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №42021222040000017 від 15.04.2021 за ознаками кримінального проступку, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
10. У межах вказаного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 25.06.2021 надавався дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_1 , на підставі якої 13.07.2021 було проведено вказану слідчу дію.
11. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 27.08.2021 клопотання про накладення арешту на майно задоволено частково:
- накладено арешт на перелік майна, вилученого під час обшуку;
- зобов`язано дізнавача за участю спеціаліста, в строк не більше 2 (двох) тижнів зняти інформацію з всіх електронних носіїв інформації, а саме відео карт, ноутбуків, жорстких носіїв, дискети, принтерів, флеш-накопичувачу, системних блоків, материнської плати, Мicro SD 32 gb, які були вилучені 13.07.2021 в ході обшуку по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4202122040000017 від 15.04.2021 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, після чого передати їх на відповідальне зберігання власнику вказаного майна, попередивши його про кримінальну відповідальність за статтею 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна;
- визначено місцем зберігання арештованого майна камеру зберігання речових доказів ХРУП №2 ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Ахієзерів, буд. 30;
- відмовлено в задоволенні клопотання, в частині накладення арешту на технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок, та повернуто його власнику.
12. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 15.11.2021 ухвалу слідчого судді Київського районного суду міста Харкова від 27.08.2021 залишено без змін.
13. В ухвалі слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 17.10.2022 у справі №554/7931/22, що набрала законної сили, зазначено про копії протоколів повернення тимчасово вилучених речей під час проведення обшуку від 23.11.2022 та 25.11.2022 із запереченнями та зауваженнями ОСОБА_1 до них.
13.1. Зокрема, згідно з копією протоколу повернення тимчасово вилучених речей під час проведення обшуку від 23.11.2021 ОСОБА_1 повернуто: металевий каркас з 6-ю відео картами, приєднаними до нього та комплектуючими; ноутбук NЕС nb013107; ноутбук Asus х51і; ноутбук Asus k701j; ноутбук Acer Aspire AS 3810 TZ-414G32i; жорсткий диск Seagate Barracuda 3000gb; жорсткий диск Махtor; жорсткий диск WD 500Gb; жорсткий диск WD160Gb; дискета з биркою «Шрифти DOS»; жорсткий диск Blaze Patriot 60gb; жорсткий диск WD320Gb; флеш накопичувач 16Gb; Micro SD 32 gb; системний блок Chifteck всередині якого знаходяться комплектуючі з жорсткими дисками; три системні блоки Нр без пізнавальних знаків. Від отримання інших речей а саме: жорсткий носій Нр; жорсткий носій Toshiba; жорсткий носій Samsung; двох жорстких дисків Seagate; жорсткий носій Hitachi; жорсткий носій без пізнавальних знаків; системні блоки у кількості 2 штук, ОСОБА_1 відмовився, у зв`язку з тим, що це не його майно та не те майно, яке було вилучено.
13.2. Згідно з копією протоколу повернення тимчасово вилучених речей під час проведення обшуку від 23.11.2021 ОСОБА_1 було повернуто відеокарти Radeon RX480, Asus RX 480, Gigabyte GV-RX48GI, Gigabyte GV-N210. Від отримання відеокарти AMD Radeon RX480 ОСОБА_1 відмовився. Також ОСОБА_1 було запропоновано отримати 2 системні блоки без ідентифікуючих написів, на що він погодився та отримав їх. Від отримання жорстких дисків, які поверталися йому 23.11.2021, відмовився повторно.
14. Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним неповернення майна через його підміну на інше непрацездатне майно посадовими особами Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області.
15. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
16. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
17. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
18. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
19. За змістом пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
19.1. Суб`єктом владних повноважень, у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
20. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
21. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.
22. Пункт 2 частини другої статті 19 КАС передбачає, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на помилковості поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, зазначаючи, що визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанови від 30.01.2020 у справі №817/623/18, від 03.02.2021 у справі №804/4362/18, від 17.02.2021 у справі №821/669/17, від 21.09.2021 у справі №905/2030/19).
24. Предметом спору в цій справі є правомірність дій посадових осіб Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області з приводу неповернення ОСОБА_1 майна, яке було тимчасово вилучено під час проведення обшуку в межах кримінального провадження №4202122040000017.
25. Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
26. Відповідно до визначення, закріпленого в пункті десятому частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
27. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.
28. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з частиною першою статті 24 КПК України, гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.
29. Відповідно до пункту 6 частини другої статті 131 КПК України тимчасове вилучення майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, порядок здійснення якого врегульовано главою 16 розділу ІІ КПК України.
30. Згідно з частиною першою статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.
31. За приписами пункту 1 частини першої статті 303 КПК України бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає в неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, на досудовому провадженні може бути оскаржена, заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
32. Отже, оскарження бездіяльності слідчого (дізнавача) щодо неповернення тимчасово вилученого майна здійснюється у порядку, встановленому КПК України.
33. Конституційний Суд України у Рішенні 14.12.2011 у справі № 1-29/2011 визначив підґрунтя розмежування публічно-правових спорів між судами адміністративної та кримінальної юрисдикцій та дійшов висновку, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
34. Також Суд зауважує, що у Рішенні від 23.05.2001 №6рп/2001 Конституційний Суд України роз`яснив, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
35. Таким чином, повернення тимчасово вилученого майна є процесуальною дією під час здійснення досудового розслідування в межах кримінального провадження, а тому орган досудового розслідування, вчиняючи пов`язані з поверненням тимчасово вилученого майна дії, виконує не владні управлінські функції, а процесуальні функції, що з огляду на пункт 7 частини першої статті 4 КАС України виключає можливість розгляду такого спору в адміністративній юрисдикції. Спір щодо таких дій повинен розглядатися за правилами кримінальної юрисдикції в порядку, передбаченому КПК України.
36. Стосовно порядку розгляду позовної вимоги щодо стягнення грошових коштів у рахунок компенсації матеріальної шкоди Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
37. Оскільки цей позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, то і вимоги ОСОБА_1 про відшкодування шкоди не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
38. Водночас згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
39. За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
40. У постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України).
41. Отже, оскільки позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_1 пред`явлені до ГУНП в Харківській області у зв`язку із неповерненням тимчасово вилученого майна, то позовна вимога про відшкодування шкоди, якщо така і була спричинена позивачу, випливає із дій відповідача щодо розслідування кримінального провадження №4202122040000017, а тому порядок відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування, повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.
42. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позов ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, та з огляду на пункт 1 частини першої статті 170 КАС України відмовив у відкритті провадження у справі.
43. Міркування і твердження позивача в касаційній скарзі не спростовують правильності такого висновку, викладеного в оскаржених судових рішеннях.
44. За правилами статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
45. З огляду на результат касаційного перегляду судові витрати не розподіляються.
46. Керуючись статтями 345 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Суддя-доповідач С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська