ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2022 року
м. Київ
справа №520/3904/19
адміністративне провадження № К/9901/3918/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 520/3904/19
за позовом Приватного підприємства «Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Адоніс»
до Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель-провідного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Близнюківському, Лозівському, Первомайському районах з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - Іщенка Олександра Вікторовича, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про визнання протиправним та скасування припису
за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді: Макаренко Я. М., суддів: Старосуда М. І., Мінаєвої О. М.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2019 року Приватне підприємство «Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Адоніс» (далі - ПОСГП «Адоніс») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель-провідного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Близнюківському, Лозівському, Первомайському районах з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - Іщенка Олександра Вікторовича, Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати припис від 15 березня 2019 року № 38/002УПР/03/01/-19 Державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель - провідного спеціаліста відділу контролю за використанням та охороною земель у Близнюківському, Лозівському, Первомайському районах з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Іщенка Олександра Вікторовича про усунення порушень, виявлених під час проведення незаконного планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог земельного законодавства у сфері використання та охорони земель.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що оскаржуване рішення контролюючого органу прийнято безпідставно, оскільки, земельна ділянка, на яку вказує державний інспектор Іщенко О. В., відноситься не до земельної державної форми власності, а відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю перебуває у власності громадян колишніх членів КСП імені Петровського. Також, позивач зазначив, що межові знаки можуть бути встановлені за бажанням власника.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 11 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовив повністю.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час проведення перевірки у позивача були відсутні документи про речові права на землю, а також відсутні межові знаки встановленого зразка, що унеможливлює фактично встановлення межі (поворотної точки) земельних ділянок в натурі (на місцевості) та ідентифікувати її, то відповідач, при прийнятті спірних рішень діяв у межах та у спосіб визначених законом.
5. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 грудня 2019 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року скасував. Прийняв нову постанову, якою позов задовольнив.
6. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуваний припис, інспектором не з`ясовано усіх обставин, що мають значення для прийняття припису, а саме на підставі яких документів позивач користується земельною ділянкою, до якої форми власності - державної чи приватної вона належить, за таких обставин наявні підстави для скасування вказаного припису.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. 10 лютого 2020 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, в якій скаржник просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року.
8. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Так, судом не враховано, що позивач самовільно використовує земельну ділянку, а саме здійснює її використання без документів, що посвідчують право на неї.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 лютого 2020 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у складі головуючого судді Стеценка С. Г., суддів Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.
10. Ухвалою Верховного суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 13 січня 2022 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, з 04 березня 2019 року по 11 березня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області в особі начальника відділу контролю Мезіна С. С., головного спеціаліста Захаріна С. С., провідного спеціаліста ІщенкаО. В. був здійснений плановий захід державного нагляду (контролю) з діяльності ПОСГП «Адоніс» з питання дотримання законодавства у сфері використання та охорони земель.
13. За результатами проведенного заходу нагляду (контролю) складено акт від 11 березня 2019 року № 38/0011АП/02/01/-19.
14. В тексті вказаного акту котролюючим органом зазначено, що підприємством вчинено низку порушень, а саме:
1) ст. 55 Закону України «Про землеустрій» за рахунок відсутності межових знаків на земельній ділянці, розміщеній поруч із земельною ділянкою кадастровий номер 6320683000:01:000:0313;
2) ст. 125 і 126 Земельного кодексу України, ст. 35 Закону України «Про охорону земель», ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. 3 і 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за рахунок відсутності документів, котрі посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою та не справляння плати за землю.
15. 15 березня 2019 року з посиланням на акт перевірки контролюючий орган видав припис № 38/002УПР/03/01/-19.
Юридичним мотивом для винесення оскаржуваного рішення владний суб`єкт обрав положення ст. 125 126 Земельного кодексу України та ст. 55 Закону України «Про землеустрій», а фактичними мотивами послугували судження контролюючого органу про використання земельних ділянок за відсутності документів, що посвідчують право власності чи користування нею, та відсутності межових знаків встановленого зразка, що унеможливлює фактично встановлення межі (поворотної точки) земельних ділянок в натурі (на місцевості) та ідентифікувати її.
16. Вважаючи протиправним оскаржуваний припис, ПОСГП «Адоніс» звернулось до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України, в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного припису) та статтею 120 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України).
20. За частинами 1, 2 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
21. Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
22. За приписами ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.
23. Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
24. Наведені земельно-правові та цивільно-правові норми встановлюють, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.
25. Таким чином, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.
26. Набуття юридичною особою приватного права у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України саме в силу правочину з придбання майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель.
27. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
28. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 500/3947/13-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 757/42533/15-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №309/2376/15-ц, від 26 грудня 2019 у справі № 364/515/19, від 20 січня 2020 року у справі № 724/428/17 та від 04 листопада 2021 року у справі № 821/355/18.
29. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ПОСГП «Адоніс» в період ліквідації СТОВ «Петровського» на відкритих торгах було придбано будівлі розташовані на землях СТОВ «Петровського», що підтверджується свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю, прибудову, навіс від 28 лютого 2011 року.
30. Земля під придбаними будівлями площею 0,8000 га до набуття позивачем права власності на ці будівлі перебувала у колективній власності членів КСП ім. Петровського, в підтвердження чого ПОСГП «Адоніс» надано Державний акт на право колективної власності на землю серія ХР 03-00-000240 виданий 09 лютого 1996 року. Згідно вказаного акту, останній зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 10, копія акту зберігається у Близнюківській районній раді народних депутатів.
31. Поряд з цим, контролюючим орагом під час здійснення перевірки наведені обставини дотримання позивачем вимог законодавства України про охорону земель з`ясовані не були, Державний акт на право колективної форми власності на землю серія ХР-03-00-000240 від 09 лютого 1996 року відповідачем не досліджувався, оцінка акту не надавалася.
32. Отже, на час набуття права власності позивачем на комплекс нежитлових будівель законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці. Водночас перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.
33. Таким чином, приймаючи припис від 15 березня 2019 року № 38/002УПР/03/01/-19 інспектором не з`ясовано усіх обставин, що мають значення для прийняття припису, а саме на підставі яких документів позивач користується земельною ділянкою, до якої форми власності - державної чи приватної вона належить.
34. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеяційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
35. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
36. Інші доводи касаційної скарги не спростовують ввищенаведенні висновки, а зводяться лише до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.
37. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
38. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
39. У справі «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03, Рішення від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини звернув увагу, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.
40. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
41. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
42. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваному судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
43. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
44. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що клопотання ПОСГП «Адоніс» щодо постановлення ухвали про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області штрафу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 149 КАС України задоволенню не підлягає, оскільки таке клопотання є необґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді С.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій