ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 липня 2021 року
м. Київ
справа №520/5051/19
адміністративне провадження №К/9901/3397/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД РЕСУРС» до Харківської митниці ДФС про визнання протиправною та скасування картки відмови, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ТОВ «ТД РЕСУРС» (далі - Товариство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Харківської митниці ДФС, в якому просило визнати протиправною та скасувати Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807170/2019/01040; зобов`язання здійснити митне оформлення вантажу CMR 38/19 від 28.02.2019 року, без надання індивідуальної разової ліцензії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволені позову про визнання протиправною та скасування Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807170/2019/01040. В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807170/2019/01040 .
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 2 серпня 2019 року залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволення частини позовних вимог, Слобожанська митниця Держмитслужби подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в цій частині, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.04.2018 року між Товариством та ВАТ «Брестский ликеро-водочный завод «Белалко» укладено контракт на поставку №23-04. На підставі вказаного контракту позивачем придбано у нерезидента товар за специфікацією №03 від 19.02.2019 року, закуплено валюту у розмірі 18084,80 дол. США та здійснено переказ грошей за допомогою SWIFT платежу.
Позивачем придбано марки акцизного податку та сплачено акцизний податок у розмірі 518 464 грн відповідно до платіжного доручення №5585 від 06.12.2018 року.
03.03.2019 року для процедури митного оформлення подано митну декларацію UA807170/2019/013255.
22.05.2019 року позивачем повторно подано митну декларацію /2019/013255 та здійснено передплату за митне оформлення товарів.
22.05.2019 року відповідачем надана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA807170/2019/01040, якою позивачеві відмовлено у здійсненні митного оформлення товару з підстав недотримання підприємством вимог статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в частині відсутності індивідуальної ліцензії на здійснення зовнішньоекономічної операції, невиконання вимог п.23 ч.3 ст.75 та пп.5 ч.3 ст.335 МК України.
Не погодившись з винесеним рішенням, позивач звернувся до суду.
Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За вказаних вимог КАС України, суд касаційної інстанції переглядає рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Відмовивши у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент декларування позивачем товару за ВМД від 22.05.2019 року №UA807170/2019/028503 спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності скасовані не були, отже, позивач мав отримати та подати до митного органу разову (індивідуальну) ліцензію, отриману в порядку, передбаченому Порядком видачі разових (індивідуальних) ліцензій, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.04.2000 року №47 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 05.05.2000 року за №259/4480; далі - Порядок №47).
Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що станом на моментом виникнення спірних правовідносин у митного органу були відсутні підстави вимагати у позивача індивідуальну ліцензію при поданні митної декларації №UA807170/2019/028503 для розмитнення товару, відповідно і відмовляти у митному оформленні у зв`язку з її відсутністю, тобто відповідачем протиправно прийнято Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807170/2019/01040.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Пунктом 3 частини третьої статті 75 МК України встановлено, що для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна в тому числі виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. При цьому, пунктом 5 частини третьої статті 335 МК України визначено, що у встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються в т.ч. відомості про документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Абзацом 4 підпункту 4.5.3 пункту 4.5 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Мінфіну від 30 травня 2012 року №631 (далі - Порядок №631), передбачено, що при здійсненні митного оформлення МД виконуються певні митні формальності, серед яких, контроль співставлення (автоматизоване порівняння) даних, які містяться в ЕК МД (ЕМД), та інших документів, поданих для митного оформлення, зокрема: перевірка наявності діючих (не скасованих) спеціальних санкцій, застосованих до українського суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності і/або іноземного суб`єкта господарської діяльності згідно зі статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Відповідно до частини першої статті 3 МК України, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно норми законів України та інших нормативно-правових актів з питань митної справи, чинні на день прийняття митної декларації органом доходів і зборів України.
22 травня 2019 року митний орган, відмовляючи у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та приймаючи картку відмови №UA807170/2019/01040, посилався на недотримання підприємством вимог статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в частині відсутності індивідуальної ліцензії на здійснення зовнішньоекономічної операції, невиконання вимог пункту 23 частини третьої статті 75 та підпункту 5 частини третьої статті 335 МК України.
Так, відповідно до статті 37 Закону України від 16 квітня 1991 року №959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність» (у редакції, чинній до 07 лютого 2019 року; далі - Закон №959-XII) за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:
- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб`єктами господарської діяльності своїх обов`язків згідно з цим або пов`язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;
- застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб`єктами цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;
- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.
Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства.
Індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України та скасовується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Законом України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (набрав чинності 7 лютого 2019 року) виключено статтю 37 Закону №959-XII.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за приписами якої дію нормативно - правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-рп/1999).
Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що з 07 лютого 2019 року застосування адміністративно - господарських санкцій, передбачених статтею 37 Закону №959-XII стало неможливим, у зв`язку з відсутністю їх закріплення на законодавчому рівні.
Крім того, Положенням про порядок застосування до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб`єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затвердженим наказом Міністерства економіки України від 17.04.2000 року №52 (зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05.05.2000 року за №260/4481; далі - Положення №52), визначено порядок застосування (скасування, зміни виду, тимчасового зупинення дії) Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спеціальних санкцій (далі - санкції), передбачених статтею 37 Закону №959-XII, до українських суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб`єктів господарської діяльності.
Згідно із пунктом 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 року №731 (далі - Положення №731), державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної експертизи, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 16 Положення №731, у разі внесення змін, доповнень або визнання таким, що втратив чинність, акт законодавства, відповідно до якого прийнято нормативно-правовий акт, орган, що видав цей нормативно-правовий акт, зобов`язаний у місячний термін внести до нього відповідні зміни, доповнення або визнати його таким, що втратив чинність.
За такого правового регулювання, у разі внесення змін, доповнень або втрати чинності акта законодавства, на підставі якого прийнято нормативно-правовий акт, суб`єкт нормотворення зобов`язаний самостійно у місячний термін привести його у відповідність до вимог чинного законодавства або визнати його таким, що втратив чинність.
Отже, в даному випадку саме на відповідні органи виконавчої влади покладено обов`язок у місячний термін внести відповідні зміни, доповнення або визнати такими, що втратили чинність відповідні приписи Порядку №631, Положення №52 та Порядку №47.
За вказаних обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що станом на момент виникнення спірних відносин у митного органу були відсутні підстави вимагати у позивача індивідуальну ліцензію при поданні митної декларації №UA807170/2019/028503 для розмитнення товару, відповідно і відмовляти у митному оформленні у зв`язку з її відсутністю, тобто відповідачем протиправно прийнято Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA807170/2019/01040.
З урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що в межах даної справи оцінка доказів судом апеляційної інстанції, на підставі яких суд встановив обставини у справі, відповідає правилам оцінки доказів, зокрема правилам оцінки судом належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вмотивованого відхилення або врахування кожного доказу.
Встановлення або визнання доведеними обставин, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додаткова перевірка доказів відповідно до частини другої статті 341 КАС України знаходиться поза межами касаційного перегляду справи.
В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи, які містяться у касаційній скарзі, правильність висновків суду апеляційної інстанції та обставин справи не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Слобожанської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді Н.Є.Блажівська
І.Л.Желтобрюх