Постанова
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 520/5282/18
провадження № 61-21803св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Сімаченко Світлана Леонідівна, Луцях Тетяна Миколаївна та Чернягіна Наталія Сергіївна , орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Бескровного Я. В., від 09 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., від 13 листопада 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., Луцях Т. М. та Чернягіна Н. С. , орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю та визнання правочинів недійсними.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 25 квітня 2007 року її мати - ОСОБА_7 подарувала їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м. У червні 2017 року вона дізналася, що квартира вибула з її власності поза її волею. Так, 28 березня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , 1954 року народження, яка, нібито, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її сину - неіснуючій особі ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який нібито зареєстрований та проживає у АДРЕСА_2 .
У подальшому, 12 квітня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М. посвідчено договір купівлі-продажу (зареєстрований за реєстровим номером 111) квартири АДРЕСА_1 , укладений між покупцем ОСОБА_2 та продавцем - неіснуючою особою ОСОБА_8 . На підставі зазначеного договору право власності на спірну квартиру було зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 28 квітня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., згідно з яким право власності на цей об`єкт було зареєстровано за ОСОБА_9
25 липня 2017 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 .
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним правочин щодо прийняття неіснуючою особою ОСОБА_8 спадщини, яка складається із квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м, що належить їй на праві власності та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 28 березня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., реєстровий номер 96; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 квітня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М., реєстровий номер 111; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь власника ОСОБА_1 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м; усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м, шляхом позбавлення права на користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації місця проживання та виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , 2009 року народження, та ОСОБА_12 , 2011 року народження, без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2019 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. 28 березня 2017 року, реєстровий номер 96.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 12 квітня 2017 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М., реєстровий номер 111.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв.м.
Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 , шляхом позбавлення права користування нею та виселення з неї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , 2018 року народження, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , 2009 року народження, та ОСОБА_12 , 2011 року народження, без надання іншого жилого приміщення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі по справі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, що ОСОБА_1 (позивач) померла, а ОСОБА_8 є дійсно існуючою особою та сином позивача по справі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 своє майно не відчужувала, а воно вибуло з її власності не з її волі, а на підставі неправомірного свідоцтва про право на спадщину.
Крім того, на підтвердження доводів апеляційної скарги не надано доказів існування договору найму спірної квартири між ОСОБА_1 та невстановленою особою ОСОБА_13 та наявність у цієї особи права розпоряджатись майном позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, а справу передати на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи, не надали належної оцінки доводам відповідачів, якими обґрунтовувалися заперечення, не дослідили докази, які представлені стороною відповідача, не врахували об`єктивні та суб`єктивні обставини, якими обґрунтовувалися доводи відповідачів.
Заявник зокрема посилається на те, що суд не сприяв сторонам в отриманні доказів, так як відхиляв клопотання щодо витребування доказів на підтвердження факту передачі спірної квартири у найм третім особам, які її потім відчужили, що підтверджує факт переходу квартири до продавців за волею власника.
Разом з цим, заявник вказує про те, що місцевим судом було вирішено питання про виселення із спірної квартири малолітніх дітей без відповідного висновку органу опіки та піклування.
Заявник також зауважує на те, що позивачем заявлено дві взаємовиключні вимоги - про витребування майна чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні цим майном.
Також заявник звертає увагу на те, що справа у місцевому суді розглядалась у кабінеті судді, а не в залі судових засідань, у зв`язку з чим головуючому судді було заявлено відвід.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
12 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що 25 липня 2007 року ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43,3 кв. м, що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М. Д., зареєстрованим у реєстрі за номером 1481.
28 березня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_1 , 1954 року народження, яка, нібито, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її сину - ОСОБА_8 , який нібито зареєстрований та проживає у АДРЕСА_2 .
Згідно зазначеного свідоцтва, спадщина складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардук М. Д., зареєстрованого в реєстрі за номером 1481.
12 квітня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луцях Т. М. посвідчено договір купівлі-продажу (зареєстрований за реєстровим номером 111) квартири АДРЕСА_1 , укладений між покупцем ОСОБА_2 та продавцем - ОСОБА_8 . На підставі зазначеного договору право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2
28 квітня 2017 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чернягіною Н. С., згідно з яким право власності на цей об`єкт було зареєстровано за ОСОБА_9 25 липня 2017 року ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 .
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на вільне володіння своїм майном: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За положеннями статей 330 387 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Суд установив, що ОСОБА_1 своє майно не відчужувала, а воно вибуло з її власності не з її волі, а на підставі неправомірно виданого свідоцтва про право на спадщину.
Місцевий суд задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема витребував з чужого незаконного володіння спірну квартиру, що є ефективним способом захисту прав власника.
Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року по справі № 6-2723цс16 викладено правову позицію, що у разі заявлення у позовах вимог про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і відповідно застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України. Одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.
Проте у вказаній справі, яка розглядалася Верховним Судом України не заявлялися позовні вимоги про виселення, тому відсутні підстави стверджувати про подібність правовідносин у цих справах.
Встановивши факт реєстрації сторонніх осіб у квартирі позивача, місцевий суд дійшов правильного висновку про їх виселення, оскільки ця обставина є прямою перешкодою позивачу, як власнику квартири, у здійсненні права власності.
З урахуванням конкретних фактичних обставин цієї справи, вжиті судом засоби захисту порушених прав позивача є достатньо ефективними, а інші відповідачі, крім ОСОБА_2 , про виселення яких суд ухвалив рішення, касаційні скарги не подавали.
Доводи заявника про те, що справа у місцевому суді розглядалась у кабінеті судді, а не в залі судових засідань, у зв`язку з чим головуючому судді було заявлено відвід, який було відхилено, колегія суддів до уваги не приймає, так як такі обставини не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Місцевим судом при вирішенні справи виконано вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено та оцінено докази, встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.
Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Одеси від 09 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький А. А. Калараш І. В. Литвиненко І. М. Фаловська