24.01.2023

№ 520/5811/13

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 520/5811/13

провадження № 61-1248св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника Рогу Сергія Івановича , на постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 , виконуючи умови домовленостей, досягнутих зі ОСОБА_2 щодо спільної діяльності з купівлі корпоративних прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна» (далі - ТОВ «Фортуна») та його утримання, сплатила 660 000,00 дол. США як оплату за придбання 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» та 59 600,00 доларів США і 69 200,00 грн на утримання ТОВ «Фортуна».

Згідно з письмовою відповіддю ОСОБА_4 від 02 лютого 2014 року він отримав від ОСОБА_2 як оплату за придбання ОСОБА_1 70 % частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» лише 180 000,00 дол. США.

З урахуванням заяв про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог просила стягнути зі ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 8 150 065,90 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та попередніх судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2015 року в позові відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2015 року залишено без змін.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суди не встановили обставин, які б свідчили, що між сторонами у справі був укладений змішаний договір щодо спільної діяльності із купівлі корпоративних прав ТОВ «Фортуна», що відповідач отримавши кошти від позивачки, не передав їх продавцю ОСОБА_4 , а продовжує їх утримувати у себе, в зв`язку з чим повинен повернути кошти позивачці.

Суди дійшли висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню як необґрунтований та недоведений.

Суди зазначили, що заява відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності, не містить жодних обґрунтувань та причин вважати, що ОСОБА_1 пропустила строк на звернення до суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що грошові кошти отримані ОСОБА_2 для придбання 70 % частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» та на утримання цього товариства, залишили це поза увагою, не надали належної правової оцінки, не з`ясували, чи отримала ОСОБА_1 частку у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» згідно з договором.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси 05 грудня 2019 року позов задоволений частково. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6 379 928,00 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 583 000,00 дол. США, з яких 375 000,00 дол. США спрямовані на придбання 30% акцій ТОВ «Фортуна», а 207 500,00 дол. США - на придбання 70% ТОВ «Фортуна».

ОСОБА_2 не заперечував у судовому засіданні отримання у 2008 році від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 59 600,00 дол. США і 55 000,00 грн, витрачених на утримання майна ТОВ «Фортуна» (власниками якого на той час були ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ).

Надані суду першої інстанції письмові докази свідчать, що ОСОБА_2 став власником 70% у статному капіталі ТОВ «Фортуна» за грошові кошти, отримані від ОСОБА_1 .

Суд не взяв до уваги розписки, виконані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про отримання грошових коштів як оплату вартості 70% частки ТОВ «Фортуна», оскільки вони не є сторонами у справі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 267 100,00 дол. США, що за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення становить 6 379 928,00 грн, як отримані безпідставно і не повернуті позивачці.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 7 449 450,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що загальна сума отриманих ОСОБА_2 коштів, як оплата за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», становить 500 000,00 дол. США.

Згідно з розписками від 15 лютого 2008 року, від 22 березня 2008 року, від 29 березня 2008 року, від 29 березня 2008 року, від 29 травня 2008 року ОСОБА_2 , як оплату за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», передав ОСОБА_4 кошти на загальну суму 265 000,00 дол. США.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що різниця між отриманими ОСОБА_2 коштами, які він зобов`язався передати ОСОБА_4 як оплату за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», та фактично переданими ним ОСОБА_4 коштами, становить 235 000,00 дол. США.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 у частині стягнення зі ОСОБА_2 грошових коштів, які він мав передати ОСОБА_4 , у рахунок придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», є частково обґрунтованим тому підлягає частковому задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Рогу С. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, просив її скасувати, провадження у справі закрити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, провадження № 12-264гс18, постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 161/6125/17, адміністративне провадження № К/9901/3157/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4871/18, адміністративне провадження № К/9901/12562/19, від 17 грудня 2019 року у справі № 808/1914/18, адміністративне провадження №К/9901/17657/19, від 16 травня 2019 року у справі № 302/1143/16-а, адміністративне провадження №К/9901/45603/18, від 24 грудня 2019 року у справі № 810/3214/18, адміністративне провадження №К/9901/3201/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 579/968/17, провадження № 61-9383св20, від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, провадження № 61-20250св19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, провадження № 61-42572св18, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, провадження № 61-14296св18.

Суд першої інстанції розглянув справу з порушенням інстанційної юрисдикції, оскільки спір у справі №520/5811/13-ц пов`язаний з придбанням ОСОБА_2 і ОСОБА_1 корпоративних прав, а саме часток у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» у розмірі 30% та 70 % відповідно, а також управлінням ТОВ «Фортуна», тому суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спірних правовідносин у справі та з огляду на суб`єктний склад дійшли необґрунтованого висновку щодо розгляду спору в порядку цивільного судочинства.

Справа розглянута без участі відповідача та/або представника, що порушує його право на справедливий суд, оскільки ні судової повістки, ні ухвали суду про призначення справи на 11 год 50 хв 24 грудня 2020 року саме у режимі відеоконференції відповідач та його представник не отримували. Ухвала про призначення судового засідання на 11 год 50 хв. 24 грудня 2020 року в режимі відеоконференції відсутня і у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У долучених до справи телефонограмах на адресу відповідача, виготовлених секретарем судового засідання Гавриленко М. А. , наявна лише інформація про призначення судового засідання на 11 год 50 хв 24 грудня 2020 року у приміщенні Одеського апеляційного суду. На засідання у приміщенні суду відповідача не пустили через карантинні обмеження.

Суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання ОСОБА_2 про застосування позовної давності. Суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив надані відповідачем докази до матеріалів справи (висновок судово - економічної експертизи).

Суд апеляційної інстанції відхилив клопотання відповідача про закриття провадження у справі, у зв`язку з тотожністю спору, який вирішено в іншій справі (№ 1512/2-36/11).

Матеріали справи свідчать, що підстави позову у справах № 1512/2-36/11 та № 520/5811/13-ц є тотожними, а вимоги у справі № 520/5811 /13-ц є складовою частиною позову у справі № 1 512/2-36/11, рішення у якій набрало законної сили ще до відкриття провадження у справі № 520/5811/13-ц .

Доводи інших учасників справи

Відзив мотивований тим, що суди правильно визначили юрисдикцію спору, а саме як цивільну, а не як господарську, оскільки на момент виникнення спору ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 , не були учасниками (колишніми учасниками) одного господарського товариства, не укладали і не оформлювали між собою жодних правочинів щодо корпоративних прав у господарських товариствах. Спір стосується виконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання у вигляді повернення безпідставно отриманого від ОСОБА_1 , майна, не стосується захисту прав, пов`язаних з процедурою реалізації корпоративних прав.

У матеріалах справи є усі належні та допустимі докази на підтвердження повідомлення належним чином відповідача про дату, час і місце судового засідання у справі, призначеного на 24 грудня 2020 року об 11 год. 50 хв у будівлі Одеського апеляційного суду.

Підстав для закриття провадження у справі немає, з огляду на те, що підстави, предмет і склад учасників справи № 1512/2-36/11 не є тотожними у справі, що переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції, що позивачка не пропустила позовну давність, перебіг якої закінчився 02 травня 2013 року, оскільки з позовом звернулась не 13 травня 2013 року, а 30 квітня 2013 року згідно з товарно - транспортною накладною про направлення засобами поштового зв`язку (т. 1 а. с. 7) є обґрунтованими.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у зупиненні виконання постанови Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно зі статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої, частиною третьою статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з розпискою від 13 лютого 2008 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 094 350,00 грн, що еквівалентно 215 000,00 дол. США як оплату за майбутнє придбання 70 % частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна». ОСОБА_2 власноручно написав у розписці, що вказані грошові кошти отримав для передачі ОСОБА_4 .

Відповідно до розписки від 15 лютого 2008 року, ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 391 375,00 грн, що еквівалентно 77 500,00 дол. США, як оплату за придбання 70 % частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» ТОВ «Фортуна». ОСОБА_2 власноручно написав у розписці, що вказані грошові кошти отримав для передачі ОСОБА_4 .

Згідно з розпискою від 15 лютого 2008 року ОСОБА_4 , зазначивши себе продавцем частки статутного фонду ТОВ «Фортуна», отримав від покупця ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1 905 000,00 грн, що еквівалентно 375 000 дол. США, з урахуванням отриманого раніше авансу у розмірі 508 000,00 грн як оплату за продаж 30% частки підприємства ТОВ «Фортуна». Відповідно до розписки приймання-передача грошових коштів та складання розписки відбулося за присутності двох свідків. Факт приймання-передання вказаних грошових коштів підтверджений підписами ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановив, що відповідно до розписки від 30 січня 2008 року ОСОБА_4 взяв на себе обов`язок особисто переоформити всі статутні, реєстраційні та правовстановлюючі документи ТОВ «Фортуна» (т. 1, а. с. 131).

Згідно з розписками від 30 січня 2008 року та від 15 лютого 2008 року (т. 1, а. а. 130) розмір вкладу ОСОБА_2 у спільну діяльність складається з вартості частки, що становить 30 % статутного капіталу ТОВ «Фортуна», та яку він мав сплатити ОСОБА_4 , а також зазначено строки проведення розрахунків та переоформлення статутних документів цього товариства.

Відповідно до розписок ОСОБА_5 від 13, 15 лютого, 06 березня 2008 року, розписок ОСОБА_2 від 28 березня, 02 квітня, 07, 14 травня 2008 року, розписок ОСОБА_4 від 22 березня, 07 вересня 2008 року визначено розмір вкладу ОСОБА_1 у спільну діяльність, яка полягала у сплаті вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», та яка мала перейти у її власність у розмірі 70 %.

Згідно з розписками ОСОБА_2 від 10, 21, 25 березня, 02, 17, 25 квітня 2008 року, 09 лютого 2010 року та інших ОСОБА_1 понесла витрати на утримання ТОВ «Фортуна».

Суд першої інстанції під час нового розгляду справи встановив, що ТОВ «Фортуна» утворено ОСОБА_4 і ОСОБА_8 у 1999 році. Станом на лютий 2008 року єдиним учасником і засновником товариства був ОСОБА_4 , якому належало 100% статного капіталу (реєстраційна справа №155200067045 ТОВ «Фортуна»).

У січні 2008 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 і ОСОБА_1 дійшли згоди, що ОСОБА_4 здійснить продаж 30% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» на користь ОСОБА_2 і продаж 70% частки - на користь ОСОБА_1 .

Вартість 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», що фактично мала бути сплачена ОСОБА_4 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , сторони визначили в розміри 1 250 000,00 дол. США, з яких 875 000,00 дол. США мала сплатити ОСОБА_1 та 375 000 дол. США мав сплатити ОСОБА_2 . За домовленістю між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 передання грошових коштів ОСОБА_4 мав здійснювати ОСОБА_2 , зокрема, передати ОСОБА_4 , як оплату за придбання 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», грошові кошти, отримані для цього від ОСОБА_1

12 лютого 2008 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 частину у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» у розмірі 30% та став його учасником, із часткою 30% у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» (реєстраційна справа за №155200067045 ТОВ «Фортуна»).

У період з 10 березня 2008 року до 28 серпня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 267 100,00 дол. США і 55 000,00 грн. Ці грошові кошти розподілялись таким чином: для передачі ОСОБА_4 як оплату за придбання 70% частки ТОВ «Фортуна», на оплату ремонтних робіт бази відпочину, яка входила до майна товариства, оплату витрат на утримання майна товариства, оплату робіт з переоформлення 70% часток ТОВ «Фортуна» на ім`я ОСОБА_1 , що підтверджується копіями розписок відповідача (т. 2, а. с. 104-121) та поясненнями сторін.

ОСОБА_1 не увійшла до складу засновників ТОВ «Фортуна» і не стала власником 70% часток у статутному капіталі ТОВ «Фортуна».

24 вересня 2012 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», 30 жовтня 2012 року став єдиним учасником і засновником ТОВ «Фортуна».

02 травня 2010 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 власноруч написану розписку із коригуючим написом, вчиненим ним 10 травня 2010 року (т. 2, а. с. 121), згідно з якою отримані від позивачки грошові кошти у розмірі 292 500,00 доларів США були спрямовані ним на оплату 30% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна».

У червні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогами про розірвання договору доручення і стягнення зі ОСОБА_2 грошових коштів.

З 2010 року між сторонами існують судові спори щодо грошових коштів, переданих ОСОБА_1 і отриманих ОСОБА_2 у 2008 році з метою придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна».

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мали намір придбати корпоративні права ТОВ «Фортуна» і реалізуючи свої наміри сторони вчиняли дії, направлені на укладання договорів купівлі-продажу корпоративних прав, які схвалювалися власником ТОВ «Фортуна» - ОСОБА_4 . Він отримав частину грошових коштів від ОСОБА_2 (т.1 а. с.131,132,134,135), а частину коштів - від ОСОБА_1 (т.1, а. с.133,143).

Згідно з протоколом №1 загальних зборів засновників ТОВ «Фортуна» від 12 лютого 2008 року ОСОБА_2 прийняли до складу засновників товариства. Після цього частки учасників товариства розподілились так: у ОСОБА_2 - 30%, у ОСОБА_4 - 70%.

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи ТОВ «Фортуна» 30 жовтня 2012 року затверджено статут ТОВ «Фортуна» в новій редакції, у зв`язку зі змінами засновників та їх часток.

Згідно з протоколом загальних зборів засновників товариства від 24 вересня 2012 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» і 30 жовтня 2012 року став єдиним учасником ТОВ «Фортуна».

Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи встановив, що згідно з розписками від 21 березня 2008 року (т. 2, а. с. 105), від 28 березня 2008 року (т. 2, а. с. 107), від 02 квітня 2008 року (т. 2, а. с. 109), від 07 травня 2008 року (т. 2, а. с. 113), від 14 травня 2008 року (т. 2, а. с. 115) ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 207 500,00 дол. США, як оплату за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна».

Відповідно до розписки від 02 травня 2010 року (з виправленнями та доповненнями від 10 травня 2010 року) (т. 1, а. с. 6 - 6 зворот) ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 292 500,00 дол. США, які раніше ОСОБА_1 передала ОСОБА_5 , згідно з розписками від 13 лютого 2008 року (т. 1, а. с. 129) та 15 лютого 2008 року (т. 1, а. с.130) як оплату за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна».

Загальна сума отриманих ОСОБА_2 грошових коштів як оплати за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» становить 500 000 дол. США.

Згідно з розписками від 15 лютого 2008 року (т. 1 а. с. 133), від 22 березня 2008 року (т. 1, а. с. 135), від 29 березня 2008 року (т. 1 а. с. 136), від 29 березня 2008 року (т. 1, а. с. 137), від 29 травня 2008 року (т. 1, а. с.140) ОСОБА_2 як оплату за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна» передав ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 265 000,00 дол. США.

Різниця між отриманими ОСОБА_2 грошовими коштами, які він зобов`язався передати ОСОБА_4 як оплату за придбання ОСОБА_1 70% частки у статутному капіталі ТОВ «Фортуна», та фактично переданими ОСОБА_4 , становить 235 000 дол. США.

Відповідно до розписок від 10.березня 2008 року (т. 2, а. с. 104), від 21березня 2008 року (т. 2, а. с. 105), від 25 березня 2008 року (т. 2, а. с. 106), від 25 березня 2008 року (т. 2, а. с. 106), від 02 квітня 2008 року (т. 2, а. с. 109), від 17 квітня 2008 року (т. 2, а. с. 111), від 25 квітня 2008 року (т. 2, а. с. 112), від 14 травня 2008 року (т. 2, а. с. 114), від 24 червня 2008 року (т. 2, а. с. 116), від 01 липня 2008 року (т. 2, а. с. 117), від 28 липня 2008 року (т. 2, а. с. 118), від 22 вересня 2008 року (т. 2, а. с. 119) ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 60 000,00 грн та 59 600,00 дол. США на утримання ТОВ «Фортуна» (будівництво їдальні, оплата роботи виконавця будівельних робіт та інше).

Копіями квитанцій до прибуткового ордеру від 14 липня 2008 року № 682, від 02 червня 2008 року № 536, від 06 серпня 2008 року № 758 (т. 3, а. с.133) підтверджується прийняття Товариством з обмеженою відповідальністю «Адгезіт» від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 720 000,00 грн, на підставі акта виконаних робіт за договором від 20 травня 2008 року № 2005 про реконструкцію спального корпусу під їдальню (т. 3, а. с. 130-131), отже, зобов`язання ОСОБА_2 щодо передання отриманих коштів на утримання ТОВ «Фортуна» є виконаними.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України (чинний на час нового розгляду в суді першої інстанції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Положення статті 12 ГПК України (тут і далі - чинний на час нового розгляду в суді першої інстанції) визначали перелік справ, які підвідомчі господарським судам.

Критеріями належності справи до господарського судочинства є в сукупності суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18, провадження № 14-485цс18, від 05 червня 2019 року у справі № 709/433/17, провадження № 14-169цс19).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (частина перша статті 167 ГК України).

Корпоративні відносини - це відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Реалізація учасником господарського товариства передбачених законом прав учасника господарського товариства відбувається в межах корпоративних відносин (постанова Верховного Суду України від 31 травня 2017 року у справі № 370/1226/15-ц).

Залежно від того чи спір пов`язаний з виникненням, здійсненням або припиненням корпоративних прав, зокрема, права на участь в управлінні юридичною особою й реалізацією інших правомочностей, передбачених законом і статутом, справа підлягає розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 146/616/15-ц, провадження № 14-444цс19, від 22 вересня 2020 року у справі № 338/667/19, провадження № 14-71цс20.

Проте разом із предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися і суб`єктний критерій.

У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 199/6042/19, провадження № 14-117цс21, постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 607/6079/18, провадження № 14-485цс18 ).

Згідно з матеріалами справи сторони у спірних правовідносинах мають статус фізичних осіб. У матеріалах справи відсутні докази належно оформлених правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо купівлі - продажу корпоративних прав ТОВ «Фортуна».

Суд першої інстанції під час нового розгляду справи встановив, що ОСОБА_1 не набула статусу засновника у ТОВ «Фортуна», не стала власником 70% частки у статутному капіталі.

Враховуючи зазначені обставини, суб`єктний складу часників справи, характер спірних правовідносин, які виникли між сторонами, Верховний Суд дійшов висновку, що позов не стосується захисту корпоративних прав ОСОБА_1 , тому не може розглядатися за правилами господарського судочинства.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикції спору, дійшла висновку, що оскільки позивач має частку у статутному фонді товариства, посилається на порушення права управління товариством унаслідок відчуження за спірними правочинами без рішення загальних зборів майна цього товариства, отже, обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, тому спір належить до юрисдикції господарських судів.

Верховний Суд, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, першочергово надає оцінку доводам щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, зокрема у разі, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Щодо доводів касаційної скарги, що справа розглянута без участі відповідача або його представника, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 14 ЦПК України суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» або Державною судовою адміністрацією України.

Апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (стаття 372 ЦПК України).

Кабінет Міністрів України постановою від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановив карантин на території України з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2021 року, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 2 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»

Рада суддів України листом від 16 березня 2020 року № 9-рс-186/20 рекомендувала судам на період карантинних заходів запровадити особливий режим роботи судів.

26 березня 2020 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення «Про доступ до правосуддя в умовах пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та рекомендувала судам неухильно дотримуватися приписів постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 щодо запровадження карантину з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, а також надала судам такі рекомендації: безперервно здійснювати судочинство у невідкладних справах, які визначені процесуальними кодексами та судами (суддями), з дотриманням балансу між правом на безпечне довкілля для суддів, сторін у справах та правом доступу до правосуддя.

З 20 жовтня 2020 року тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: «помаранчевий» або «червоний», в Одеському апеляційному суді зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань.Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах першій, другій статті 369 ЦПК України, за відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання взяти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату (пункти 1, 5 розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року «Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду»).

Відповідач посилається на те, що його не допущено до приміщення суду для особистої участі у справі у зв`язку із запровадженими карантинними обмеженнями згідно з розпорядженням голови Одеського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, не надіслано копію ухвали про призначення судового засідання у режимі відеоконференції, не задовольнили клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю отримати доступ до технічних засобів для участі в режимі відеоконференції та у разі неможливості особистого доступу до суду під час карантинних обмежень.

Копія ухвали про задоволення заяви сторони про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов`язковому порядку має направлятися учасникам справи. Її невручення є підставою для відкладення розгляду справи, оскільки в матеріалах справи будуть відсутні відомості про вручення судової повістки й , відповідно, учасник справи буде вважатися таким, що не повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи (постанови Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 343/1397/19, провадження № 61-13703св20, від 11 березня 2021 року у справі № 803/12/20, провадження № 61-10423св20).

Неможливість суду забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції є підставою для відкладення розгляду справи (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 537/5256/19, провадження № 61-634св21).

Верховний Суд зауважує, що на час проведення карантину сторонам забезпечується участь у справі шляхом участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції або шляхом відкладення розгляду справи до закінчення карантинних обмежень, у разі обмеження доступу до приміщення суду.

Доступ до суду є правом особи, що гарантоване, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Доступ до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) - це здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

ЄСПЛ дійшов висновку, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню. Проте, суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98, пункт 44).

Згідно з матеріалами справи у телефонограмі на ім`я ОСОБА_2 суд повідомив про судове засідання, яке відбудеться 24 грудня 2020 року у приміщенні Одеського апеляційного суду (т. 5, а. с. 95).

Згідно із частиною дев`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема, мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Повідомлення учасників справи, зокрема, відповідача, телефонограмою про розгляд справі не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2021 року у справі № 379/1296/18, провадження № 61-10167св20, від 10 вересня 2021 року у справі № 295/8610/15-ц, провадження № 61-19082св20).

Верховний Судпогоджується, що суд апеляційної інстанції, направивши телефонограму про розгляд справи, не дотримався встановленого порядку повідомлення сторони про дату, час і місце розгляду справи, проте Верховний Суд дійшов висновку, що це не призвело до порушення прав ОСОБА_2 , оскільки він завчасно знав про дату його проведення, у матеріалах справи є його клопотання про особисту участі в судовому засіданні, що призначене на 24 грудня 2020 року, від 18 грудня 2020 року (т. 5, а. с. 105), про відкладення слухання справи з метою забезпечення особистої присутності від 23 грудня 2020 року (т. 5, а. с. 106), не навів доводів, відповідно до яких його відсутність в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції призвела до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно з частиною першою статті 366 ЦПК України після проведення підготовчих дій суддя-доповідач доповідає про них колегії суддів, яка вирішує питання про проведення додаткових підготовчих дій у разі необхідності та призначення справи до розгляду. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Системний аналіз положень вказаних статей дає підстави для висновку, що участь сторін в під час апеляційного розгляду справи не є обов`язковою.

Верховний Суд зауважує, що посилання ОСОБА_2 на технічну необізнаність чи недовіру до засобів відеозвязку, як підставу неможливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, не перешкоджають розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладениху постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 161/6125/17, адміністративне провадження № К/9901/3157/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4871/18, адміністративне провадження № К/9901/12562/19, від 17 грудня 2019 року у справі № 808/1914/18, адміністративне провадження №К/9901/17657/19, від 24 грудня 2019 року у справі № 810/3214/18, адміністративне провадження №К/9901/3201/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 579/968/17, провадження № 61-9383св20.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 161/6125/17, адміністративне провадження № К/9901/3157/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4871/18, адміністративне провадження № К/9901/12562/19, від 17 грудня 2019 року у справі № 808/1914/18, адміністративне провадження №К/9901/17657/19, фактичні обставини не подібні зі справою, що переглядається, оскільки сторони у вказаних справах не були обізнані про розгляд справи, тоді як ОСОБА_2 знав про судове засідання.

У постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 810/3214/18, адміністративне провадження №К/9901/3201/19, Верховний Суд дійшов висновку, що надходження в день проведення судового засідання клопотання відповідача про його перенесення (у разі невчасного її повідомлення про це засідання) не свідчить про виконання судом обов`язку щодо належного повідомлення відповідача. Вказаний висновок сформульований за інших фактичних обставин, оскільки сторона має бути повідомлена про судове засідання не раніше ніж за 5 днів, що не було дотримано, враховуючи, що відповідач у цій справі подала клопотання в день засідання, а ОСОБА_2 подав клопотання про особисту участі в судовому засіданні, що призначене на 24 грудня 2020 року, від 18 грудня 2020 року.

У постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 579/968/17, провадження № 61-9383св20, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо належного повідомлення сторони про дату і час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на наявність у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення про розгляд справи апеляційним судом, отримане представником сторони. Фактичні обставини справи не подібні у справі, що переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання ОСОБА_2 про застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив висновок судово-економічної експертизи, відхилив клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з тотожністю спору, який вирішено в іншій справі (№ 1512/2-36/11), то Верховний Суд зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що доводи ОСОБА_2 про застосування позовної давності та закриття провадження у цій справі з підставтотожності спору між тими ж сторонами, вирішеного у справі № 1512/2-36/11, є безпідставними, виходячи з такого.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області 26 листопада 2014 року ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2014 року про закриття провадження у справі, у зв`язку з вирішенням аналогічного спору у справі № 1512/2-36/11, скасовано, справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвала набрала законної сили, ОСОБА_2 в касаційному порядку її не оскаржував.

Позовна давність не застосовна, оскільки згідно з товаро-транспортною накладною ОСОБА_1 направила позов засобами поштового зв`язку 30 квітня 2013 року, до спливу позовної давності 02 травня 2013 року (т. 1, а. с. 7).

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність вказаних доводів, тому вони не підлягають повторній оцінці судом касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно не долучив висновок судово - економічної експертизи до матеріалів справи спростовуються змістом оскаржуваної постанови, де суд апеляційної інстанції виклав мотиви, вказавши, що не бере до уваги висновок судово - економічної експертизи № 142, наданий відповідачем, оскільки поставлені на вирішення судово-економічної експертизи питання (т. 4, а. с. 130) є питаннями права і аналогічні питанням щодо яких вже надавався висновок економічного дослідження № 8/001/1027/4 в суді першої інстанції (т. 3, а. с.157-165).

З огляду на викладене, а також враховуючи, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, переоцінкою доказів у справі, не спростовують мотивів та висновків суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, провадження № 61-20250св19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, провадження № 61-42572св18, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, провадження № 61-14296св18, від 16 травня 2019 року у справі № 302/1143/16-а, адміністративне провадження №К/9901/45603/18.

У постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, провадження № 61-20250св19, Верховний Суд, дослідивши підстави для закриття провадження у справі, у зв`язку з її тотожністю з іншою цивільною справою, дійшов висновку, що склад учасників у цій справі та справі, що оцінювалась на предмет тотожності, є різними.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, провадження № 61-42572св18, дослідивши підстави для закриття провадження у справі, у зв`язку з її тотожністю з іншою цивільною справою, дійшов висновку, що предмет позову у цій справі та справі, що оцінювалась на предмет тотожності, є різними.

У постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, провадження № 61-14296св18, дослідивши підстави для закриття провадження у справі, у зв`язку з її тотожністю з іншою цивільною справою, дійшов висновку, що предмет, та склад учасників позову у цій справі та справі, що оцінювалась на предмет тотожності, є різними.

Висновки у цих справах не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції.

Висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 302/1143/16-а, адміністративне провадження №К/9901/45603/18, не релевантні.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану через представника Рогу Сергія Івановича , залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко