27.01.2023

№ 520/6983/17

Постанова

Іменем України

25 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 520/6983/17

провадження № 61-19296св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Князюка О. В., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, усунення перешкод у користуванні власністю, вселення.

Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 вересня 1995 року. 09 жовтня 2014 року шлюб між ними розірвано в судовому порядку.

У період шлюбу в 2003 році сторони придбали чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за відповідачем.

У зв`язку з тим, що відповідач заперечує право власності позивача на вказане майно, що набуте в період шлюбу, чинить перешкоди у користуванні власністю, вона вимушена звернутись до суду з позовом, посилаючись на те, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, ОСОБА_1 просила суд: визнати, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 ; вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що 30 вересня 1995 року між сторонами зареєстровано шлюб.

27 жовтня 2003 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики на грошову суму у розмірі 8 600 дол. США, з метою покупки нерухомості для сім`ї.

07 листопада 2003 року між ним та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» (далі - АКБ «Правекс-Банк»), укладено кредитний договір № 25006-197/03Р на загальну суму 20 000 дол. США з оплатою 14 відсотків річних для споживчих цілей.

07 листопада 2003 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ним, укладено договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: кв. АДРЕСА_1 , на суму 28 600 дол. США.

10 березня 2009 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 укладено договір № 22/09 на виконання ремонтно-монтажних робіт, з метою проведення ремонтних робіт квартири за адресою: кв. АДРЕСА_1 . З метою оплати вищевказаних ремонтних робіт 02 жовтня 2009 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики на загальну суму 21 750 дол. США.

25 жовтня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» та ним укладено договір страхування майна (квартири АДРЕСА_1 ) за № GA.252.997523.3071, за яким відповідно до рахунку-фактури від 02 листопада 2011 року № 84/ ним сплачено страхову премію в розмірі 1 366 грн.

В період 2003-2014 років ним погашено кредит, що підтверджується довідкою, виданою банком від 07 вересня 2017 року за № 4134/12-01-2БТ.

Він стверджував, що його доходу на час придбання квартири та погашення кредитного боргу вистачало лише на побутові потреби сім`ї, а погашення кредиту стало можливим лише завдяки грошовим коштам ОСОБА_3

08 січня 2014 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики, за яким в період 2003-2014 років ОСОБА_3 надав йому грошові кошти, в розмірі необхідному для погашення щомісячного кредитного боргу за кредитним договором від 07 листопада 2003 року № 25006-197/03Р, що в загальній сумі становить 37 643 дол. США.

Отже ним залучено та витрачено на придбання та ремонт квартири, загальну суму в розмірі 68 045,50 дол. США.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд розділити майнові обов`язки колишнього подружжя та стягнути з ОСОБА_1 на його користь 1/2 вказаних коштів, а саме 34 022,70 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 869 280,80 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 .

Здійснено розподіл спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступним чином: визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наступним чином: виділено ОСОБА_2 в користування: житлову кімнату «3», площею 17,4 кв. м, житлова кімната «4», площею 9,9 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м, разом загальною площею 28,1 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м; виділено ОСОБА_1 в користування житлову кімнату «7», площею 11,9 кв. м, житлову кімнату «8», площею 11,9 кв. м, лоджію, площею 2,9 кв. м, разом загальною площею 26,7 кв. м, житловою площею 23,8 кв. м.

Інші приміщення - місця загального користування: 1 - коридор, площею 12,3 кв. м; 2 - кухня, площею 9,6 кв. м; 5 - ванна, площею 2,7 кв. м; 6 - туалет, площею 1,3 кв. м; 9 - вбудована шафа, площею 0,6 кв. м, залишено в спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вселено ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивоване тим, що спірну квартиру подружжям придбано за час перебування у шлюбі, тому відповідне нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя.

ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ним були внесені в погашення вартості квартири, як і в погашення заборгованості за кредитним договором, грошові кошти, які належали йому особисто. ОСОБА_2 не підтверджено, що саме грошові кошти, які отримані на підставі договорів позики, витрачені на придбання квартири та проведення ремонтних робіт.

Крім того, встановлено під час розгляду справи, що в провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебуває на розгляді справа № 520/16282/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договорами позики. За наслідком розгляду вказаної справи рішення суду не набрало законної сили. На підставі викладеного, суд вважав, що після вирішення питання щодо настання у ОСОБА_2 зобов`язань зі сплати заборгованості за відповідними договорами позики та надання таким договорам відповідної оцінки судом, останній не позбавлений звернутись до ОСОБА_1 в порядку регресу зі стягнення 1/2 вартості зазначених коштів, за наявності правових підстав.

Судом враховується, що на протязі всього розгляду справи з боку відповідача будь-яких заперечень з приводу вказаного висновку експерта не надходило, висновок експерта не спростований, можливі варіанту встановлення такого порядку користування житловим приміщенням не спростовані, а відтак суд вважав встановлений судовим експертом можливий варіант визначення порядку користування спірною квартирою, який визнаний позивачем, прийнятним та таким, що відповідає діючому законодавству.

Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що відповідач перешкоджає у праві користування квартирою, не надає ключі від вхідних дверей та не надає доступу до майна позивача, яке знаходиться в квартирі, що в свою чергу не спростовувалось відповідачем у справі, яким в свою чергу заперечувалось під час розгляду справи право позивача на зазначене майно і проживання в ньому.

З урахуванням викладеного, оскільки під час розгляду справи встановлено невизнання відповідачем права позивача на проживання останньої в спірній квартирі, яка є співвласником цього майна, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині вселення до зазначеної квартири.

Постановою Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира придбана у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що даний об`єкт нерухомого майна є об`єктом спільної сумісної власності, врахувавши, що ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що ним внесені в погашення вартості квартири, як і в погашення заборгованості за кредитним договором, грошові кошти, які належали йому особисто, внаслідок чого відповідачем не спростовано презумпцію рівності часток подружжя у праві власності на спірне майно.

При цьому ОСОБА_2 під час розгляду справи не заявлялись вимоги щодо визнання спірної квартири особистою приватною власністю, а відтак відповідні обставини не є предметом розгляду справи.

Суд достовірно встановив невизнання відповідачем права позивача на проживання в спірній квартирі, яка є її співвласником, і з урахуванням цього правильно захистив право позивача на користування квартирою шляхом задоволення її вимог про вселення до зазначеної квартири.

В суді першої інстанції не було предметом дослідження виплата ОСОБА_2 позики на користь ОСОБА_3 , оскільки у справі № 520/16282/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за вказаними договорами позики, рішення суду не набрало законної сили, тому апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про можливість ОСОБА_2 , у разі наявності правових підстав, звернутись до ОСОБА_1 в порядку регресу зі стягнення 1/2 вартості зазначених коштів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник вказує на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 12 травня 2021 року у справі № 754/8160/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012. Також суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази: рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року у справі № 518/937/14-ц; покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; довідку про доходи від 08 вересня 2017 року № 7/а-47; пояснення представника ОСОБА_3 , який підтвердив, що кошти отримувались та витрачались на придбання квартири і її ремонт; рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року у справі № 520/16282/19, залишене в силі постановою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг 67 993 дол. США.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди не врахували такі обставини: проживання дітей з батьком; розірвання шлюбу за ініціативою ОСОБА_1 та зміну її прізвища; несплату стягнутих з ОСОБА_1 аліментів починаючи з 2014 року.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки тим обставинам, що весь час позивач не працювала, а іншого доходу крім зарплати заявника у сім`ї не було. Запозичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Крім того, ОСОБА_2 вже погасив вказані позики в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_2 20 листопада 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 30 вересня 1995 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 був зареєстрований шлюб, актовий запис № 74.

07 листопада 2003 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. посвідчено договір купівлі-продажу, зареєстровано за № 12937, на підставі якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_3 , за ціною 152 495 грн, що еквівалентно 28 600 дол. США.

Відповідно до листа КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 20 вересня 2017 року за № 488636.72.17, на підставі зазначеного договору купівлі-продажу, право власності на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_2

07 листопада 2003 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 25006-197/03Р, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 20 000 дол. США, зі сплатою 14 відсотків річних терміном з 07 листопада 2003 року до 07 листопада 2013 року.

09 грудня 2003 року в забезпечення виконання умов вказаного договору, між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладений договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І., зареєстрований в реєстрі за № 14612, за умовами якого ОСОБА_2 передав в заставу банку квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс-Банк» від 07 вересня 2017 року за № 4134/12-01-2БТ, підтверджено, що 07 листопада 2003 року між АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 25006-197/03Р, заборгованість за яким ОСОБА_2 повністю погашена 09 січня 2014 року. Зазначено, що станом на 05 вересня 2017 року зобов`язання за вказаним кредитним договором значиться виконаним в повному обсязі.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року у справі № 518/937/14-ц, яке набрало законної сили 21 жовтня 2014 року, шлюб між сторонами розірваний та ОСОБА_12 повернуто дошлюбне прізвище « ОСОБА_13 ».

07 листопада 2014 року ОСОБА_14 зареєструвала шлюб з ОСОБА_15 , за наслідком чого змінила прізвище на « ОСОБА_16 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Разом з тим, встановлено, що ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2017 року клопотання ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи - задоволено. Призначено у справі № 520/6983/17 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

20 вересня 2018 року до Київського районного суду м. Одеси з вказаної експертної установи надійшли матеріали справи № 520/6983/17, з повідомленням про неможливість надання висновку від 07 вересня 2018 року за № 17-7077.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2018 року поновлено провадження у справі та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

22 грудня 2018 року представником позивача надано до суду висновок експерта № 81/18 судової будівельно-технічної експертизи, проведеної за замовленням ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експерта № 81/18 судової будівельно-технічної експертизи, складеного 10 грудня 2018 року судовим експертом Рапач К. В., найбільш раціональний варіант порядку користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1 , є:

- виділення в користування особи 1 з часткою 1/2 житлову кімнату «3», площею 17,4 кв. м, житлову кімнату «4», площею 9,9 кв. м, балкон площею 0,8 кв. м, разом загальною площею 28,1 кв. м, житловою площею 27,3 кв. м;

- виділення в користування особи 2 з часткою 1/2 житлову кімнату «7», площею 11,9 кв. м, житлову кімнату «8», площею 11,9 кв. м, лоджію, площею 2,9 кв. м, разом загальною площею 26,7 кв. м, житловою площею 23,8 кв. м;

- приміщення: 1 - коридор, площею 12,3 кв. м; 2 - кухня, площею 9,6 кв. м; 5 - ванна, площею 2,7 кв. м; 6 - туалет, площею 1,3 кв. м; 9 - вбудована шафа, площею 0,6 кв. м, залишаються в загальному користуванні всіх співвласників.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірну квартиру подружжям придбано за час перебування у шлюбі, тому відповідне нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісною власністю подружжя.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

У частині першій статті 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частина перша, друга статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

За змістом пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, стаття 60 СК України, стаття 368 ЦК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116-16-ц.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, оцінивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки вищезазначене майно було придбано за час перебування сторін у шлюбних відносинах. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, не надано належних доказів на підтвердження доводів про те, що на придбання майна, яке є предметом спору, були надані його особисті кошти.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що з боку відповідача будь-яких заперечень з приводу висновку експерта від 10 грудня 2018 року № 81/18 не надходило, висновок експерта не спростований, можливі варіанти встановлення такого порядку користування житловим приміщенням не спростовані, дійшли правильного висновку, що встановлений судовим експертом можливий варіант визначення порядку користування спірною квартирою, є прийнятним та таким, що відповідає чинному законодавству.

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши невизнання відповідачем права позивача на проживання в спірній квартирі, яка є її співвласником, створення перешкод позивачу у праві користування квартирою, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення вимог про вселення позивача до зазначеної квартири.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року у справі № 520/16282/19, залишене в силі постановою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг 67 993 дол. США, колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 надано до суду розписку від 27 жовтня 2003 року, відповідно до якої він отримав у ОСОБА_3 в позику грошові кошти в сумі 8 600 дол. США, для придбання квартири АДРЕСА_1 , які зобов`язався повернути по першій вимозі.

ОСОБА_2 надано розписку від 02 жовтня 2009 року, за умовами якої він підтвердив, що отримав у ОСОБА_3 в позику грошові кошти в сумі 21 750 дол. США, для проведення ремонту в квартирі АДРЕСА_1 , які зобов`язався повернути по першій вимозі.

08 січня 2014 року ОСОБА_2 склав розписку, що отримував у ОСОБА_3 в позику у період з 07 грудня 2003 року до 07 січня 2014 року грошові кошти в сумі 37 643 дол. США для погашення заборгованості по кредиту, які зобов`язався повернути по першій вимозі.

Тобто ОСОБА_2 склав три розписки на підтвердження отримання ним одноособово в позику у ОСОБА_3 грошові кошти в загальній сумі 67 993 дол. США.

Як вбачається з рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2021 року, у справі № 520/16282/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму боргу, що становить 67 993 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року набрало законної сили 15 лютого 2021 року.

Отже, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у справі, яка переглядається (21 жовтня 2020 року) рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року не набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналіз статті 367 ЦПК свідчить, що суд апеляційної перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, апеляційний суд, перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції, встановив, що відповідач не довів належними та допустимими доказами, що грошові кошти які він отримав у позику від ОСОБА_3 були витрачені на потреби сім`ї, зокрема, на придбання квартири та проведення в ній ремонтних робіт.

При цьому, посилання в касаційній скарзі на те, що ОСОБА_2 вже погасив вказані позики в повному обсязі, також судом не беруться до уваги, оскільки на підтвердження цих обставин, судам попередніх інстанцій належних доказів не надано.

Крім того, у справі № 520/16282/19 ОСОБА_3 заявив вимоги тільки до ОСОБА_2 щодо стягнення заборгованості за договорами позики, проте до ОСОБА_1 такі вимоги в наведеній справі не заявлялись.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували обставини, а саме: проживання дітей з батьком; розірвання шлюбу за ініціативою ОСОБА_1 та зміну її прізвища; несплату стягнутих з ОСОБА_1 аліментів починаючи з 2014 року, не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не спростовують факти того, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, та відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно.

Разом з тим, посилання заявника на обставини щодо неналежного виконання ОСОБА_1 обов`язків подружжя не є підставою для зміни розміру часток в цій справі, оскільки суди не встановили обставин на підтвердження доводів ОСОБА_2 .

Посилання в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 12 травня 2021 року у справі № 754/8160/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012 колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається встановлено, що спірне майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки вищезазначене майно було придбано за час перебування сторін у шлюбних відносинах. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на спірне майно, не надано під час розгляду справи в суді першої інстанції належних доказів на підтвердження доводів про те, що грошові кошти, які отримані у позику були використані в інтересах сім`ї.

Таким чином, суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу та правильно їх застосували.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, а саме: рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року у справі № 518/937/14-ц; покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; довідку про доходи від 08 вересня 2017 року № 7/а-47; пояснення представника ОСОБА_3 , який підтвердив, що кошти отримувались та витрачались на придбання квартири і її ремонт, є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій, оцінивши всі надані сторонами належні та допустимі докази, ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Оскаржувані судові рішення містять вичерпні висновки судів, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень наведено дані про встановлені обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також надано оцінку всім доказам.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.

При цьому суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності

від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням

норм процесуального права, що відповідно до частини третьої

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк