ПОСТАНОВА
Іменем України
12 березня 2020 року
Київ
справа №520/7064/19
адміністративне провадження №К/9901/2806/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шишова О.О.,
суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу №420/7064/19
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року (прийняте у складі головуючого судді- Панченко О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого Зеленського В.В., суддів: П`янової Я.В., Чалого І.С.),
у с т а н о в и в :
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України ( далі - відповідач), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в якому просив:
1.1. - скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21.06.2019 року №247-19;
1.2. - зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що він громадянин Республіки Таджикистан, 08.01.2019 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту. На що отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби у Харківській області №73 від 11.07.2019 р., в якому зазначалось про те, що відповідно до абзацу 5 частини1 статті 6 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом1 чи 13 частини 1 статті 1 вказаного Закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 21.06.2019 року №247-19. Позивач вважає таке рішення ДМС України необґрунтованим та таким, що не відповідає Конвенції про статус біженців та чинному законодавству України.
ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у задоволені позовних вимог було відмовлено.
4. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Позивачем не було надано жодних доказів, що свідчили б про його переслідування на батьківщині саме з мотивів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
5. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, просив скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
6. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Так, судами не було досліджено докази, а саме посилання на інтернет сторінки, які можуть підтвердити ризики переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
7. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якій посилаючись на її необґрунтованість та безпідставність, просить останню залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
ІV. Установлені судами фактичні обставини справи
8. ОСОБА_1 народився в радгоспі-технікумі Куйбишев Комуністичного району Курган-Тюбинської області Республіки Таджикистан (нині - с.Навобод (селищної ради Бохтарійон) району Кушонійон Хатлонської області), де у 2002 році здобув середню освіту, після чого, у тому ж році, переїхав на постійне проживання до своїх батьків у м.Душанбе.
9. У 2006 році виїхав на навчання до державного університету імені Короля Сауда в м.Ер-Ріяд Саудівської Аравії.
10. У 2007 році одружився у м.Бохтар (Республіка Таджикистан) на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заявник повідомив, що після першого курсу навчання, він проживав разом з дружиною у Саудівській Аравії у найманому житлі. також вказує, що має шестеро дітей (одного сина та п`ять дочок), які на даний час проживають з дружиною у м.Бохтар.
11. ОСОБА_1 стверджує, що закінчив університет у 2016 році, що підтверджується копією диплома та його нотаріально засвідченим перекладом, згідно з яким він закінчив педагогічний факультет університету 07 січня 2016 року, отримавши ступінь бакалавра педагогіки за спеціальністю "Ісламознавство, тлумачення Корану та хазисів".
12. Зі слів позивача встановлено, що під час навчання в університеті та після його закінчення він працював водієм на власному автомобілі, а саме нелегально возив дітей арабів до школи та забирав зі школи.
13. Після закінчення державного університету ім. Короля Сауда він подав документи в аспірантуру і на даний час її не закінчив.
14. ОСОБА_1 стверджує, що під час його проживання в Саудівській Аравії в 2017-2018 роках він отримував пропозиції від представників служби безпеки Таджикистану та посла Таджикистану у Саудівській Аравії щодо співпраці, яка полягала в тому, щоб ОСОБА_1 , доповідав їм про дії, розмови та настрої таджикських студентів у м.Ер-Ріяд, їх контакти з представниками опозиції, негативно висвітлював діяльність держави Іран та опозиціонерів за кордоном.
15. За словами заявника, він відмовився від співпраці зі співробітниками контррозвідки РТ та посла Таджикистану в Саудівській Аравії, через що наприкінці літа - початку осені 2018 року його братів викликали до поліції та органів безпеки республіки Таджикистан, а також приходили до його матері додому в м.Бохтарі.
16. Постановою слідчого УДКНБ РТ по Хатлонській області від 09.03.2018 відносно заявника порушено кримінальну справу за частиною 2 статті 307-1 КК РТ.
17. Постановами слідчого УДКНБ РТ по Хатлонській області від 07.05.2018 заявника притягнуто в якості обвинуваченого за вуказаною кримінальною справою та оголошено у розшук.
18. Постановою суду м.Бохтар Хатлонської області від 08.05.2018 заявнику обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
19. 30.10.2018 заявника оголошено у міжнародний розшук каналами Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерпол.
20. 17.12.2018 заявника було затримано в м.Харкові співробітниками Управління СБУ в Харківській області як особу, яка розшукується компетентними органами РТ для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною1 статті 307 Кримінального кодексу Республіки Таджикистан (публічні заклики до насильницького захоплення державної влади або її насильницького утримання або насильницької зміни конституційного ладу, або насильницького порушення територіальної цілісності РТ).
21. Відповідно до ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Харкова від 19.12.2018 року по справі №639/7309/18 (провадження №1-кс/639/3301/18), відносно заявника застосовано тимчасовий арешт строком на 40 днів, до надходження запиту про його видачу (екстрадицію) від компетентних органів Республіки Таджикистан та поміщено на утримання до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор (№ 27)".
22. Генеральною прокуратурою України отримано запит Генеральної прокуратури Республіки Таджикистан від 07.01.2019 року №18/27-7 про видачу заявника для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений частиною 2 статті 307-1 КК РТ (публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності, публічне виправлення екстремізму, вчинене з використанням засобів масової інформації або мережі Інтернет).
23. Ухвалою слідчого судді Жовтневого району м.Харкова від 25.01.2019 року по справі №639/347/19 (провадження №1-кс/639/269/19) до заявника застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (екстрадиційний арешт) строком до 12 місяців, до вирішення Генеральною прокуратурою України питання про його видачу компетентним органам Республіки Таджикистан.
24. Ухвалою слідчого судді Жовтневого району м. Харкова від 22.03.2019 року по справі №639/1469/19 (провадження №1-кс/639/875/19) задоволено скаргу захисника, адвоката Скорбача О.І., подану в інтересах заявника в порядку частини 12 статті 584 КПК України, та змінено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення його видачі (екстрадиційний арешт) на особисте зобов`язання, з покладенням обов`язків, передбачених частиною 5 статті 194 Кримінального процесуального кодексу України, а заявника звільнено з-під варти у залі суду.
25. Начальник відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області звернувся зі скаргою на вищевказану ухвалу до Харківського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 29.03.2019 року у справі №639/1469/19, відмовити у відкритті провадження за його апеляційною скаргою.
26. Відповідно до листів відділу міжнародного співробітництва Головного управління Національної поліції в Харківської області від 09.01.2019 року №58/119-23/01-2019 та від 11.04.2019 №751/119-23/01-2019 заявник з 30.10.2018 перебуває на обліках Генерального секретаріату Інтерполу, як особа, яка перебуває в міжнародному розшуку з метою екстрадиції до республіки Таджикістан для притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч.1 ст.307-1 КК РТ (публічні заклики до насильницького захоплення державної влади або її насильницького утримання або насильницької зміни конституційного ладу, або насильницького порушення територіальної цілісності республіки Таджикістан, а також надання сприяння в здійсненні цих діянь). У вказаному листі зокрема зазначено, що заявник з метою навчання прибув до ОАЕ, де ознайомився з ідеями та цілями терористичної організації "Ісламська держава", та в подальшому через соціальні мережі в Інтернеті почав закликати таджицьку молодь приєднатися до "Ісламської держави" та брати участь у "джихаді" для створення "халіфатської" ісламської держави. Заявник прийняв клятву приєднатися до "джихаду", ставши одним з найактивніших членів терористичної спільноти для лінії вербування та набирав молодих бійців для участі в операціях у Сирії та Іраку.
27. Відповідно до листа начальника відділу міжнародного співробітництва прокуратури Харківської області від 030.4.2019 №14-128-18 та наданих ним ектрадиційних матеріалів, заявник є прихильником забороненої на території РТ екстремістської релігійної течії "Салафія" , про що свідчить висновок експертів Центру ісламознавства при Президенті РТ від 09.02.2018 №4/7, зроблений після перегляду особистої сторінки заявника у соціальній мережі "Однокласники", на якій він виступає під іменем ОСОБА_4 , і на якій він розміщував відое-ролики власних лекцій, що за своїм характером повністю відповідають ідеології зазначеної релігійної течії.
28. ОСОБА_5 відмовляється від усіх обвинувачень, заявляючи , що в Об`єднаних Арабських еміратах був лише транзитом, що він не знайомий з представниками опозиційній таджицькій владі сил, за своїми релігійними переконаннями не салафіт, а ханафіт.
29. ОСОБА_5 стверджує, що окрім Саудівської Аравії був лише у Республіці Казахстан, Російській Федерації та Україні, але за даними Інтерполу (стор.38-39 особової справи) він перебував у Російській Федерації, Турецькій Республіці, Сирійській Арабській Республіці, Ісламській Республіці Афганістан, Ісламській Республіці Пакистан, Об`єднаних Арабських Еміратах, Республіці Ірак, Арабській Республіці Єгипет, Україні.
30. Відповідно до запита Генеральної прокуратури Республіки Таджикистан від 07.01.2019 року №18/27-7 про видачу заявника, остання гарантує, що відповідно до норм міжнародного права заявнику будуть надані всі можливості для захисту, в тому числі допомога адвокатів, він не буде підданий тортурам, жорстоким, нелюдським, принижуючим гідність видам поводження або покарання, а запит не має мети переслідування його за політичними мотивами, у зв`язку з расовою приналежністю, віросповіданням, національністю або політичними поглядами.
31. ОСОБА_1 , громадянин Республіки Таджикистан, 08.01.2019 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
32. 11 липня 2019 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області №73 від 11.07.2019, в якому вказано, що відповідно до абзацу п`ятого частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 цього Закону відсутні на підставі рішення Державної міграційної служби України від 21 червня 2019 року №247-19 (том 1 а.с.16).
33. Не погоджуючись із наказом, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, яка діяла на час вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанції)
34. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
36. Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ( далі - Закон № 3671-VI) встановлено, що біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
37. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
38. Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
39. Статтею 6 вказаного Закону № 3671-VI визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
40. Приписами частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
41. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
42. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
43. Пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
44. Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).
45. Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні
VI. Позиція Верховного Суду
46. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що приймаючи оскаржуваний наказ, яким відмовлено позивачеві в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту , відповідач діяв в межах своїх повноважень та зазначив, що позивач не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.
47. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що Позивачем не було надано жодних доказів, що свідчили б про його переслідування на батьківщині саме з мотивів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
48. Верховний Суд зазначає, що заявник, у свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.
49. Тобто, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
50. Таким чином підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
51. Отже, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
52. Також, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанції передчасними, оскільки, суд першої не досліджував та не надавав оцінку щодо посилання позивача на інформацію по країні походження з посиланням на електронні адреси:
-httр://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/G17/319/15/PDF/G1731915.pdf?OpenElement
- httрs: //www.uscif.gov/sites/default/files/Tajikistan%202019_Russian%20translation.pdf
- httрs: //www.uscif.gov/sites/default/files/Tajikistan%202018_Russian%20.pdf
- httрs: //www.hrw.org/ru/world-report/2019coutry-chapters/326283
-httрs://www.tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CAT/C/TJK/CO/3&Lang=Ru
- httрs: //www. refworld.org.ru/docid/5ac5d5724.html ( т.1 а.с. 7).
53. Суд апеляційної інстанції також не надав оцінку інформації по країні походження на яку посилався позивач в апеляційній скарзі з посиланням на електронні адреси :
-httр://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/G17/319/15/PDF/G1731915.pdf?OpenElement
- httрs: //www.uscif.gov/sites/default/files/Tajikistan%202019_Russian%20translation.pdf
- httрs: //www.uscif.gov/sites/default/files/Tajikistan%202018_Russian%20.pdf
- httрs: //www.hrw.org/ru/world-report/2019coutry-chapters/326283
-httрs://www.tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CAT/C/TJK/CO/3&Lang=Ru
- httрs: //www. refworld.org.ru/docid/5ac5d5724.html ( т.2 а.с 75).
54. Отже, рішення судів попередніх інстанцій не містять вмотивованого аналізу зазначених обставин, що на переконання колегії суддів унеможливлює об`єктивне прийняття рішення за результатами розгляду справи.
55. За приписами пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX, а також те, що касаційні скарги на судові рішення в цій справі були подані до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає їх у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року).
56. Ураховуючи, що суд касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС рішення судів попередніх інстанцій в цій справі необхідно скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
VII. Судові витрати
57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
58. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
п о с т а н о в и в :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі №520/7064/19 скасувати і направити справу на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Шишов
Судді І.В. Дашутін
М.М. Яковенко