Постанова
Іменем України
09 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 520/7766/17
провадження № 61-14405св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Боярчук Ірина Володимирівна, на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі Куриленко О. М., від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., від 29 червня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 01 березня 2016 року, 17 травня
2017 року та 19 травня 2017 року між ним та відповідачем укладено договори позики, відповідно до яких він надав відповідачу у позику грошові кошти в загальному розмірі 1 080 000 доларів США, що підтверджено відповідними розписками.
01 вересня 2016 року відповідач підтвердив факт існування боргу у сумі
360 000 доларів США за розпискою від 01 березня 2016 року.
Однак, відповідач відмовляється виконати належним чином свої зобов`язання за договорами позики, ігнорує вимоги позивача щодо повернення коштів.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість по договорам позики в розмірі
30 514 102, 60 грн, з яких: сума неповернутої позики - 28 101 600 грн, що еквівалентно 1 080 000 доларів США, проценти за користування грошовими коштами згідно статті 536, частини першої статті 1048 ЦК України - 2 270 839, 82 грн, 3 % річних від простроченої суми позики за договором
від 01 березня 2016 року за статтею 625 ЦК України - 141 661, 77 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договорами позики від 01 березня 2016 року,
від 17 травня 2017 року, від 19 травня 2017 року суму боргу у загальному розмірі 1 172 717, 24 доларів США, що за офіційним курсом Національним банком України (далі - НБУ) станом на день ухвалення рішення складає 28 778 481, 10 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. В задоволені іншої частини позову відмовлено.
Суд першої інстанції вважав доведеним факт отримання відповідачем від ОСОБА_2 грошових коштів за договорами позики від 01 березня
2016 року, 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року, зобов`язання зі своєчасного повернення яких відповідачем виконано не було. Суд також зазначив, що стягнення грошової суми в іноземній валюті необхідно здійснювати за курсом, встановленим НБУ на день ухвалення рішення.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу адвоката Поплавського Д. П. в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня
2019 року змінено, викладено резолютивну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року у загальному розмірі 720 000 доларів США, з яких: заборгованість за договором від 17 травня 2017 року - 360 000 доларів США; заборгованість за договором від 19 травня 2017 року - 360 000 доларів США.
У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики від 01 березня 2016 року у розмірі 360 000 доларів США, 3 % річних за договором позики від 01 березня 2016 року та процентів за користування грошовими коштами за договорами позики від 01 березня 2016 року,
17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року - відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що зміст розписок від 01 березня 2016 року та від 01 вересня 2016 року є суперечливим, не містить відомостей про передачу позивачем грошових коштів та отримання відповідачем цих грошових коштів як позику, тобто не підтверджує укладення між сторонами саме договору позики. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту передачі відповідачу коштів за розпискою від 01 березня 2016 року саме на підставі договору позики, а отже відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 01 березня 2016 року, 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за таким договором та процентів за користування грошовими коштами.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування грошовими коштами на підставі статті 1048 ЦК України за розписками
від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року, апеляційний суд виходив з того, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Боярчук І. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати в частині вирішення вимог
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики
від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року та розподілу судових витрат. Закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
22 липня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Боярчук І. В. подала касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси
від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 29 червня 2021 року у цивільній справі № 520/7766/17.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У листопаді 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 1049 ЦК України у подібних правовідносинах.
Стверджує, що з урахуванням вимог частини третьої статті 1049,
частини четвертої статті 612, статті 613 ЦК України оскільки ОСОБА_1 не вчинив передбачених цивільним законодавством дій, - не надав реквізитів банківського рахунку для повернення позики, відповідач позбавлений можливості належним чином виконати своє зобов`язання, що вказує на відсутність предмету спору у розглядуваній справі та наявність підстав для закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Вважає, що суди не врахували, що оригінали розписок від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року були подані позивачем для проведення експертизи і не приєднувалися до матеріалів справи в якості доказів.
Також районний та апеляційний суди не надали правової оцінки розпискам, які могли підтверджувати і укладення між сторонами договору зберігання.
Розписка від 19 травня 2017 року стосувалась 360 доларів США і лише на полях цієї розписки було дописано «тисяч» без засвідчення такого виправлення підписом відповідача.
Заявник стверджує, що насправді для надання послуг відповідачем з оформлення нерухомого майна на користь позивача відповідач отримав від ОСОБА_1 360 000 доларів США, про що написав розписку на випадок неможливості такого оформлення і для гарантії повернення цієї суми. У зв`язку зі зміною строків надання послуги та у зв`язку з тим, що позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням написати нову розписку, оскільки нібито попередні розписки було втрачено, відповідач, не розуміючи юридичних наслідків своїх дій та не маючи змогу перевірити втрату позивачем попередньої розписки написав ще кілька розписок. Після повернення відповідачем ОСОБА_1 360 000 доларів США у червні 2017 року у присутності ОСОБА_3 позивач повернув ОСОБА_2 розписку від 01 вересня 2016 року, а інші розписки залишив у себе. Заявник вважає, що позивач планував незаконно збагатитися за рахунок відповідача.
Суди попередніх інстанцій не встановили джерело походження позичених ОСОБА_1 грошових коштів; не надали оцінку тому, що в усіх наданих суду розписках суми позики є однаковими; не звернули увагу, що позивач не з`явився до суду для дачі пояснень після визнання його явки обов`язковою.
В матеріалах справи відсутні пояснення ОСОБА_3 долучені за клопотанням представника відповідача, хоча оскаржена постанова містить висновки апеляційного суду щодо їх оцінки.
Заявник також звертає увагу касаційного суду, що ОСОБА_1 ухвалені судові рішення в апеляційному та касаційному порядках не оскаржував.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лукинюком В. В. подано відзив на касаційну скаргу, в якому представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
В матеріалах справи наявні оригінали трьох розписок наступного змісту:
«
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обязуюсь вернуть ОСОБА_6 сумму в размере трехсот шестьдесят тысяч условных единиц в срок до 31.12.16 (тридцать первого декабря две тысячи шестнадцатого года)
1.03.2016 /подпись/ ОСОБА_5 ».
«
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 получил займ от ОСОБА_6 в сумме 360 тыс. $ сроком до 01.07.2017 г.
Обязуюсь вернуть в срок.
17.05.2017 /подпись/ ОСОБА_5 ».
«
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 взял в долг у ОСОБА_6 сумму в размере 360 (триста шестдесят тысяч долларов США) сроком до 01.07.2017 (первое июля).
Обязуюсь вернуть в срок.
Паспорт КМ 549982, Киевским РООПУУМВД Украины в Одесской области 25 июля 2008 г.
19.05.2017 /подпись/ ОСОБА_5 .
Расписка дана в моем присутствии
/подпись/ ОСОБА_7 ».
Та копія розписки наступного змісту:
«
ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 действительно должен
360 тыс. долл. США по состоянию на 01.09.2016 г. Обязуюсь произвести расчет по долгу в суме 360 тыс. долл. США до 31.12.2016.
В залог передам участки на Большом Фонтане в период с 05.09.16 по
16.09.16 г. После полного расчета участки будут переданы обратно мне в собственность.
01.09.2016 г. /подпись/
ОСОБА_2 Расписка дана в моем присутствии
/подпись/ ОСОБА_7 ».
Суди вважали встановленим, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за розписками від 17 та 19 травня 2017 року.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі
№ 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі
№ 6-1967цс15 вказано, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити, зокрема, умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
- 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були укладені договори позики на суму 360 000 доларів США кожен, з вказівкою про те, що позичальник зобов`язується повернути позику в строк до 01 липня 2017 року;
- позивач надав суду оригінали розписок від 17 травня 2017 року та 19 травня
2017 року. Факт написання яких боржником, не оспорюється.
Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій надавши належну оцінку змісту розписок, складених ОСОБА_2 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року, врахувавши, що оригінали цих розписок знаходилися у позивача, що з урахуванням положень статті 545 ЦК України свідчить про те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики
від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року.
Порушення процесуального порядку залучення до матеріалів справи оригіналів розписок від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року Верховним Судом не встановлено.
Несиметричне розміщення тексту розписки від 19 травня 2017 року саме по собі не вказує на її фальсифікацію, а доказів складання розписки
не ОСОБА_2 , а іншою особою судам не надано.
Колегія суддів враховує, що відповідач в судовому засіданні подавав клопотання про призначення у справі судово-технічної та судово-почеркознавчої експертиз, однак на стадії апеляційного перегляду справи не наполягав на їх проведенні.
Крім того, доводи заявника у касаційній скарзі, про те, що розписка
19 травня 2017 року складена на 360 доларів США, а не 360 тисяч доларів США, суперечать його ж позиції в судах попередніх інстанцій, яка загалом зводилась до того, що він один раз позичив у ОСОБА_1 360 тисяч доларів США про що склав розписку, однак потім неодноразово переписував цю розписку на прохання позивача.
Видаючи розписки від 17 травня 2017 року та 19 травня 2017 року
ОСОБА_2 , як повнолітня та дієздатна особа повинен був розуміти правові наслідки своїх дій та, у разі якщо кожна наступна розписка видавалась замість попередньої, ОСОБА_2 не був позбавлений можливості вказати про це в тексті розписки.
Належних та допустимих доказів існування між сторонами правовідносин, відмінних від тих, що випливають з договорів позики від 17 травня
2017 року та 19 травня 2017 року, як і доказів належного виконання відповідачем зобов`язань з повернення боргу судам не надано.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката
Косова О. В. про долучення доказів у вигляді пояснень ОСОБА_3 , при цьому суд виклав у судовому рішенні мотиви і аргументи своїх висновків, з якими погоджується Верховний Суд.
Посилання заявника на неможливість виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з відсутністю у боргових документах погодженого сторонами порядку повернення позики та як наслідок відсутність предмету спору не ґрунтуються на вимогах закону.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі
№ 554/2542/16-ц (провадження № 61-1207св18) зроблений висновок по застосуванню частини першої статті 613 ЦК України та вказано, що прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення в виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення в прийнятті виконання зобов`язання.
У разі відсутності кредитора в місці виконання зобов`язання або ухилення ним від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з його боку боржник має право виконати свій обов`язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит нотаріуса, нотаріальної контори
(пункти 1, 2 частини першої статті 537 ЦК України).
Докази відмови ОСОБА_1 від прийняття належного виконання відповідачем зобов`язань за договорами позики та докази виконання ним цих зобов`язань шляхом внесення коштів у депозит нотаріуса судам не надані.
Встановлення джерела походження коштів, переданих в позику не входить до предмету доказування у розглядуваній справі.
Оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня
2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в апеляційному та касаційному порядках є правом, а не обов`язком ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки письмовим доказам, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
Рішення районного суду з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими і містять висновки щодо оцінки доказів сторін, в межах підстав та предмету позову.
При цьому, рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня
2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми позики за розпискою від 01 березня 2016 року, процентів за користування позикою та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань, не оскаржуються, а тому в силу положень статті 400 ЦПК України справа в цій частині касаційним судом не переглядається.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом встановлено, що такі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Боярчук Ірина Володимирівна, залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 жовтня 2019 року, з урахуванням змін, внесених в ході апеляційного перегляду справи, та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович