№ 520/8336/17

Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 520/8336/17-ц

провадження № 61-11056св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Житлово-будівельне товариства «Промінь», Обслуговуючий кооператив «Іста К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва Олена Володимирівна, державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Маслова Марія В`ячеславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року у складі судді Луняченка В. О. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М.,Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Житлового-будівельного товариства «Промінь» (далі - ЖБТ «Промінь»), Обслуговуючого кооперативу «Іста К» (далі - ОК «Іста К»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва О. В., державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Маслова М. В., про визнання договору про пайову участь у будівництві житла та додаткових угод недійсними, визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що після укладення нею 07 жовтня 2003 року з ЖБТ «Промінь» договору на інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , виконання нею умов договору у вигляді сплати 100 % вартості об`єкта інвестування та укладення 08 липня 2010 року додаткової угоди, згідно з якою об`єктом інвестування сторонами визначена однокімнатна квартира № 12 на третьому поверсі першої секції будинку, будівельний шифр АДРЕСА_1 , загальною площею 40,79 кв. м.

У зв`язку з цим, у ЖБТ «Промінь» відсутнє право на повторне укладення договору з іншою особою на цей самий об`єкт будівництва, а тому укладений з ОСОБА_2 договір про пайову участь у будівництві від 19 грудня 2011 року та додаткова угода до нього є недійсними із застосуванням наслідків недійсності угоди у вигляді скасування реєстрації права власності та скасування наступних угод на цей об`єкт.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсним договір від 19 грудня 2011 року № 039 про пайову участь у будівництві житла, укладеного між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_2 ; визнати недійсною додаткову угоду від 17 вересня 2014 року № 2 до договору від 19 грудня 2011 року № 039 про пайову участь у будівництві житла, укладеного між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_2 ; визнати недійсною додаткову угоду від 16 квітня 2015 року № 039-К до договору № 039; визнати незаконною та скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_4 , площею 40,6 кв. м, номер запису 14868902 від 03 червня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 942325451101; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_4 , яка складається з однієї житлової кімнати житловою площею 19,2 кв. м, загальною - 40,6 кв. м, посвідчений державним нотаріусом Другої одеської нотаріальної контори Масловою М. В., зареєстрований у реєстрі № 1-1145.

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ЖБТ «Промінь», треті особи: ОК «Іста К» та ОСОБА_2 про визнання недійсної додаткової угоди.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що угода укладена не самою ОСОБА_1 а в її інтересах іншою особою без достатніх повноважень. Крім того, ОСОБА_1 не є особою, яка має право звертатись до суду з вимогами про визнання недійсними договору купівлі-продажу, так як не отримала право власності на цей об`єкт і не є стороною цього договору.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 08 липня 2010 року за договором про інвестування будівництва від 07 жовтня 2003 року № 088, укладену між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_1 , якою змінено об`єкт інвестування на однокімнатну квартиру № 12 на третьому поверсі 1-ої секції будинку, будівельний шифр АДРЕСА_1 , загальною площею 40,79 кв. м.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір від 19 грудня 2011 року № 039 про пайову участь у будівництві житла, укладений між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_2 . Визнано недійсною додаткову угоду від 17 вересня 2014 року № 2 до договору від 19 грудня 2011 року № 039 про пайову участь у будівництві житла, укладену між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_2 . Визнано недійсною додаткову угоду від 16 квітня 2015 року № 039-К до договору від 19 грудня 2011 року № 039 про пайову участь у будівництві житла, укладену між ОК «Іста К» та ОСОБА_2 . Визнано незаконною та скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_4 , площею 40,6 кв. м, номер запису: 14868902 від 03 червня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 942325451101. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , квартири АДРЕСА_4 , яка складається з однієї житлової кімнати, житлової площею 19,2 кв. м, загальною - 40,6 кв. м, посвідчений державним нотаріусом Другої одеської нотаріальної контори Масловою М. В., зареєстрований у реєстрі № 1-1145.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що після укладення договору інвестування ОСОБА_1 стала власником майнових прав на об`єкт будівництва - квартиру № 12 на третьому поверсі 1-ої секції дому, будівельний шифр АДРЕСА_1 , загальною площею 40,79 кв. м, реєстрацію права мала здійснити шляхом отримання відповідних документів від ЖБТ « Промінь» після прийму будинку в експлуатацію.

На момент укладення 19 грудня 2011 року договору № 039 з ОСОБА_2 , ЖБТ «Промінь» не мав права розпоряджатись спірною квартирою, у зв`язку із тим, що цей об`єкт вже був предметом існуючого договору інвестування з ОСОБА_1 , стороною за яким був саме ЖБТ «Промінь» та був предметом зобов`язання товариства після прийому будинку в експлуатацію, а тому такий правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, визначених у частині четвертій статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Договір № 039 про пайову участь у будівництві житла від 19 грудня 2011 року, укладений між ЖБТ «Промінь» та ОСОБА_2 , є нікчемним у зв`язку із наявним умислом товариства на порушення права ОСОБА_1 на право власності на майнові права, отримані за договором інвестування від 07 жовтня 2003 року № 088 та додатковою угодою від 07 жовтня 2010 року.

Суд відхилив доводи ОК «Іста К» про неможливість виконання вимог ОСОБА_1 про те, що цей об`єкт вже переданий іншому інвестору який включений до фактичного реєстру інвесторів, оскільки спори між інвесторами щодо дубльованих договорів на один об`єкт, відповідно до умов угоди про співробітництво, покладені на ЖБТ «Промінь».

Встановлений у судовому засіданні факт укладення двох договорів інвестування (пайової участі) у будівництві одного і того ж об`єкта нерухомості дійсно призвело до порушення прав кількох осіб, не тільки ОСОБА_1 а і ОСОБА_2 , яка виконала свої обов`язки за укладеним договором, сплативши повну вартість об`єкта, а також і ОСОБА_3 , який сплатив вартість квартири при укладенні договору купівлі-продажу, а тому судом, при розгляді справи застосовані принципи пропорційності інтересів та завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватним і публічним інтересом; особливості предмета спору; значення розгляду справи для сторін, що в свою чергу є підставою для задоволення вимог саме ОСОБА_1 .

Особливостями цієї справи є той факт, що і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 кожний чесно та сумлінно виконували свої зобов`язання, та при укладенні договорів не могли припускати наявність порушених прав інших осіб. Фактично спір виник у зв`язку із незаконними та аморальними діями представника ЖБТ «Промінь», який, отримавши повну оплату майнових прав ОСОБА_1 , явно свідомо уклав інший договір на той самий об`єкт будівництва. Відповідно до загальновідомої інформації, ці дії не були поодинокими та привели до порушення кримінального провадження щодо керівництва ЖБТ «Промінь». Забезпечуючи розумний баланс між правами ОСОБА_1 , на розумне сподівання виконання з боку ЖБТ «Промінь» умов договору направленого на отримання у власність нерухомого майна у вигляді квартири, ОСОБА_2 , яка, отримавши у власність квартиру, відповідно до виконаного договору, здійснила своє право на розпорядження своєю власністю шляхом продажу квартири, та ОСОБА_3 , який придбав у власність квартиру на підставі укладеного договору купівлі-продажу та сплатив власні кошти.

Враховуючи наведене суд першої інстанції вважав, що при вирішенні спору, вирішальним є застосування принципу справедливості , відповідно до якого судом прийнято до уваги, що ОСОБА_1 отримала свої майнові права, сплативши повну суму вартості об`єкта, та «розумні сподівання» на отримання права власності на об`єкт нерухомості, раніше ніж ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Постановою Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 у повному обсязі була уповноваженою особою укладати від імені ОСОБА_1 угоди, у тому числі укладати додаткову угоду від 08 липня 2010 року.

Оскільки ОСОБА_1 оплатила 100 % вартості об`єкта будівництва, тобто виконала взяті на себе зобов`язання, то ЖБТ «Промінь» як генеральний підрядник, був зобов`язаний після прийому об`єкта в експлуатацію, здійснити певні дії, пов`язані із виконанням умов договору - передати визначені у договорі документи, які свідчать про передачу права власності забудовнику, проте у порушення договірних відносин квартира передана ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

У липні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 569/15913/17.

Також як на підставу оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України(якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частина третя статті 411 ЦПК України).

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав додаткові пояснення до касаційної скарги.

Інші учасники справи своїм правом подати відзиви на касаційні скарги не скористалися.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову ОСОБА_1 - скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Обставини, встановлені судами

07 жовтня 2003 року між ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., та ОСОБА_1 укладений договір № 088 на інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Предметом договору визначена сторонами двокімнатна квартира № 123/VII сек. , яка розташована на шостому поверсі будинку, загальною площею 69,07 кв. м (пункт 2.1.5 договору), розрахунковою вартістю 22 966 дол. США (пункт 3.3), повна вартість якої, в національної валюті, повинна бути сплачена ОСОБА_1 як «забудовником» до 07 жовтня 2003 року (пункт 2.2.1), та відповідно до пункту 2.1.5 договору ЖБТ «Промінь» зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію протягом 30 днів підготувати та надати документи, які свідчать про право власності забудовника на квартиру.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 08 жовтня 2003 року № 113 ЖБТ «Промінь» отримав від ОСОБА_1 пайовий внесок, відповідно до умов договору від 08 жовтня 2003 року № 088, у розмірі 124 409,00 грн.

Відповідно до додаткової угоди до договору № 088 на інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , від 07 жовтня 2010 року, ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., та ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , внесли у договір № 088 зміни щодо предмета інвестування, визначивши у пункті 2.1.5 договору, що ЖБТ «Промінь», як товариство, зобов`язано протягом 30-ти днів після прийняття об`єкта в експлуатацію підготувати та видати документи, які свідчать про право власності ОСОБА_1 як забудовника, на однокімнатну квартиру № 12 на третьому поверсі 1 секції будинку, будівельний шифр АДРЕСА_1 , загальною площею 40,79 кв. м; виключити пункт 3.2 договору про вартість одного квадратного метра квартири, та у пункті 3.3 визначити розрахункову вартість однокімнатної квартири у еквіваленті 22 966 дол. США.

Надалі ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., 19 грудня 2011 року уклав договір про пайову участь у будівництві житла з ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1.1 якого предметом договору є однокімнатна квартира № 12 на 3-му поверсі, загальною площею 40,79 кв. м у споруджуваному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої визначена у 160 000,00 грн, що еквівалентно 20 000 у.е. (пункт 2.1).

22 січня 2014 року ЖБТ «Промінь», в особі голови правління Бурденкова В. О., та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до договору від 19 грудня 2011 року № 039, визначивши, що за погодженням сторін права і обов`язки за договором можуть передаватись третім особам.

17 вересня 2014 року між сторонами укладена ще одна додаткова угода № 2, згідно з якою сторони погоджуються про вступ третьої особи ОК «Іста К», яка самостійно буде здійснювати передачу квартири за умовами основного договору із складенням відповідних актів прийому-передачі, а також підготовкою та переданням всіх необхідних документів для оформлення правовстановлюючих документів.

Угодою при співробітництво та організацію взаємовідносин за закінченням будівництва 10-11 поверхового 7-секційного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, житлового району «Південний», мкр. «В-Г», м. Одеса , від 17 листопада 2014 року укладеною між ЖБТ «Промінь» та ОК «Іста К», товариство уповноважило кооператив вести контроль за ходом добудови об`єкта; приймання участі у підготуванні та введенні в експлуатацію об`єкта; підготуванні та оформленні передавальних документів на проінвестовані площі, квартири об`єкта для подальшої передачі інвесторам, згідно з договорами та фактичним фінансуванням; забезпечення сплати витрат з оформлення правовстановлюючих документів на квартири об`єкта за рахунок інвесторів; після введення в експлуатацію об`єкта, прийняти на баланс і здійснювати подальше обслуговування об`єкта; прийняти від КП «Міське капітальне будівництво» за актом прийому-передачі належні об`єкти фінансування, згідно з протоколом розподілу загальної площі житлового будинку, який є невід`ємною частиною договору про співпрацю від 15 листопада 2012 року з додатковими угодами для подальшої спільної передачі інвесторам належних їм площ (пункт 4 угоди), а також сторони домовились що товариство протягом 7 днів з дати укладення угоди повинно надати кооперативу всі документи, щодо фактично існуючих договорів інвестування та реєстри квартир об`єкта, на які, на дату підписання угоди, існують дубльовані продажі (інвестиції), при цьому, товариство зобов`язується всі питання, проблемні ситуації, спори з приводу таких площ, квартир об`єкта вирішувати самостійно без залучення для цього кооперативу (пункт 12 договору).

У якості додатку до угоди між ЖБТ «Промінь» та ОК «Іста К» наданий загальний фактичний реєстр інвесторів будівництва, і інвестором будівництва на квартиру № 12 , 1 секції, 3 поверху, площею 40,79 кв. м, зазначена ОСОБА_2 .

Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, затвердженою 29 грудня 2014 року Департаментом архітектурно-будівельної інспекції України в Одеській області, прийнято будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, мкр. «В-Г», ж/р «Південний» м. Одеси , (1, 2 секції), генеральним підрядником визначено ЖБТ «Промінь».

16 квітня 2015 року між ОСОБА_2 та ОК «Іста К» укладена додаткова угода № 039-К про винесення змін у пункт 1.1 розділу 1 договору, згідно з якою «ЖБК зобов`язується привести роботи з будівництва житлового дому з червоної ефективної цегли, панель перекриття - залізобетон, і після прийому будинку до експлуатації, за умовами повної виплати пайщиком вартості квартири, підготувати і видати документи, які свідчать про право власності «пайщику» у рамках договору на однокімнатну квартиру № 12 розташовану на 3 поверсі, загальної площею 40,79 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно з актом прийому-передачі квартири АДРЕСА_4 , від 22 жовтня 2015 року ОК «Іста К» у порядку виконання договору від 19 грудня 2011 року № 039 передає, а ОСОБА_2 приймає однокімнатну квартиру № 12, розташовану на 3 поверсі, загальною площею 40,79 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до довідки від 05 жовтня 2015 року ЖБК «Промінь» підтверджує повну сплату ОСОБА_2 паю як членом ЖБК.

19 липня 2017 року ОСОБА_2 відчужила квартиру АДРЕСА_4 , право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08 червня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 942325451101, номер запису про право власності: 14868902, за 523 330,00 грн ОСОБА_3 .

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 на виконання умов договору інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1, від 07 жовтня 2003 року № 088, укладеного з ЖБТ «Промінь», сплатила 100 % вартості об`єкта будівництва, виконала взяті на себе зобов`язання, а ЖБТ «Промінь» як генеральний підрядник, не виконав умов договору щодо передачі документів ОСОБА_1 , а отже, існують підстави для визнання недійсними договорів, за якими вказаний об`єкт інвестування переданий ОСОБА_2 , яка у свою чергу відчужила його ОСОБА_3 .

Проте Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

За змістом статей 11 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного закономінтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, без додаткових (повторних) звернень до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведені висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом за захистом своїх порушених прав, ОСОБА_1 посилалася на те, що спірними договорами та додатковими угодами до договору інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 , та договорами купівлі-продажу, укладених між відповідачами, порушено її права як власника майнових прав, яка оплатила будівництво квартири в повному обсязі. При цьому позивач просила визнати зазначені договори та додаткові угоди недійсними та скасувати державну реєстрацію прав на спірну квартиру.

Разом з тим особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

За змістом статей 215 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

На підставі статті 190 ЦК Українимайном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Аналогічні висновки Верховного Суду України викладені у наданих для порівняння постановах від 04 листопада 2015 року (№ 6-1920цс15) та 30 березня 2016 року (№ 6-265цс16).

У справі, яка переглядається, суди, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ЖБТ «Промінь», ОК «Іста К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , не вирішили питання про можливість відновлення порушеного права ОСОБА_1 шляхом визнання спірних додаткових угод недійсними, оскільки реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який застосовується до відносин зобов`язального характеру.

Судами встановлено факт укладення забудовником двох договорів на один об`єкт інвестування із різними інвесторами.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 , а потім і ОСОБА_3 зареєстрували за собою право власності на спірну квартиру, вимоги ОСОБА_1 про оспорення договорів, укладених відповідачами, є неефективним способом захисту порушених прав, оскільки визнання недійсними оспорюваних договорів не призведе до поновлення прав позивача.

Щодо ефективного способу захисту порушених прав ОСОБА_1 .

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребовувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

14 вересня 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) сформулювала висновок про те, що у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Оскільки необхідно вважати, що у ОСОБА_1 виникло право на об`єкт інвестування з моменту завершення будівництва, то вона має право на його витребування.

При цьому Верховний Суд враховує те, що ОСОБА_1 уклала договір інвестування будівництва із ЖБТ «Промінь» раніше (07 жовтня 2003 року) ніж відповідач ОСОБА_2 (19 грудня 2011 року). Умови договору щодо сплати коштів за об`єкт інвестування ОСОБА_1 виконала раніше ніж ОСОБА_2 , що свідчить про те, що саме ОСОБА_1 перша набула право на об`єкт інвестування, відповідно, ОСОБА_2 , яка також виконала умови договору інвестування, здійснювала оформлення прав на квартиру, яку раніше набула позивач, але не оформила.

Судове рішення про задоволення позовної вимоги про витребування у відповідача нерухомого майна на користь позивача є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за позивачем. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Відтак можливість задоволення вимоги про визнання недійсними договорів про пайову участь у будівництві житла і купівлі-продажу та додаткових угод завжди залежить від фактичних обставин справи та порушеного права, за захистом якого звернувся позивач.

За обставинами цієї справи оспорення договорів не є ефективним способом захисту.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договору про пайову участь у будівництві житла, додаткової угоди до нього, договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у разі їх задоволення не призведуть до поновлення майнової сфери позивачки, зокрема до набуття нею права власності на спірну квартиру чи до введення її у володіння квартирою, а тому не є неефективними.

Тому судові рішення необхідно скасувати як такі, що ухвалені з помилковим застосуванням норм матеріального права, а в задоволенні позову відмовити.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачем обрано неефективний спосіб захисту, а отже, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У своїх касаційних скаргах заявники стверджують, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 569/15913/17.

У постанові Верховного Суду України від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16 висловлено позицію про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України). За змістом статей 215 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. На підставі статті 190 ЦК України майном вважається не лише окрема річ чи сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю і визнаються речовими правами. Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не вважаються речовими правами на чуже майно, тому що об`єктом цих прав є не чуже майно, а також не вважаються правом власності. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15 висловлено позицію про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом.Відповідно до статті 876 ЦК України власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором. Згідно статті 331 ЦК України право власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію права на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна. Системний аналіз правових норм дає можливість зробити висновок, що застосування статті 876 ЦК України щодо визначення замовника власником об`єкта будівництва, можливо лише у взаємозв`язку зі статтею 331 ЦК України, а саме із наявністю обов`язкової умови наявності права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходить нерухоме майно. В інших випадках відповідно до статті 376 ЦК України таке будівництво та нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, а особа яка його здійснила не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц погодилася з висновками судів про визнання майнових прав за позивачкою на об`єкт інвестування, оскільки вона повністю сплатила вартість пайового внеску за нерухоме майно, а також судами правильно враховано ту обставину, що введення об`єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» припинило діяльність, що ставить під сумнів можливість виконання ним своїх зобов`язань за договором.

У постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 569/15913/17 сформульовано висновок про те, що судом не встановлено доказів того, що в результаті виконання інвестиційного договору створено новий об`єкт нерухомості, а не реконструйовано будівлю, яка належить на праві власності позивачу.

Тобто доводи касаційних скарг заявників зводяться до того, що належним способом захисту прав позивача може бути лише віндікаційний позов.

Отже, доводи касаційних скарг, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, знайшли своє підтвердження.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 стверджувала про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів відхиляє посилання на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили усі обставини справи, які мали значення для правильного її вирішення. При цьому, порушень порядку надання та отримання доказів судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Щодо вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_3 .

Щодо вимог касаційних скарг про скасування рішень судів в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ЖБТ «Промінь» про визнання недійсної додаткової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ЖБТ «Промінь», та ухвалення нового рішення про задоволення таких вимог, Верховний Суд виходить з такого.

Недійсність правочину, договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. (Див. Постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Відповідно, оскарження договору, як і будь-який інший спосіб захисту повинен відновлювати порушене право особи, яка звертається за таким захистом. Застосування способу захисту можливе у разі доведення особою порушення її прав.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що ОСОБА_3 не доведено підстав для визнання оспорюваних ним правочинів недійсними.

Верховний Суд погоджується з наведеними висновками судів у цій частині. Касаційні скарги не містять обґрунтованих доводів, які б давали підстави для висновку, що при вирішені зустрічного позову судами неправильно застосовані норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідно стягнути судовий збір за подання ними апеляційних та касаційних скарг у розмірі по 12 390,00 грн кожному.

Керуючись статтями 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

РішенняКиївського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Житлового-будівельного товариства «Промінь», Обслуговуючого кооперативу «Іста К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва Олена Володимирівна, державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори Одеського міського нотаріального округу Маслова Марія В`ячеславівна, про визнання договору про пайову участь у будівництві житла та додаткових угод недійсними, визнання незаконною та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.

РішенняКиївського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 02 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Житлово-будівельного товариства «Промінь», треті особи: Обслуговуючий кооператив «Іста К» та ОСОБА_2 , про визнання недійсної додаткової угоди залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_11 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_12 ), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ) судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг по 12 390,00 грн кожному.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко