ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2024 року
м. Київ
справа № 520/8343/22
адміністративне провадження № К/990/36391/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №520/8343/22
за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Департаменту з питань виконання кримінальних покарань
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Кухар М.Д.
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Мінаєвої О.М., суддів: Калиновського В.А., Кононенко З.О.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (далі - відповідач), у якому, з урахуванням змін до позовної заяви, просив:
1.1. зобов`язати відповідача видати відповідний наказ і внести запис до трудової книжки позивача про нову дату звільнення зі служби в Державній кримінально виконавчій службі України за станом здоров`я, а раніше внесений запис про день звільнення від 08.07.2022 визнати недійсним;
1.2. стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 09.07.2022 (наступний день після звільнення) по день виплати позивачу заборгованість по одноразовій грошовій допомозі при звільненні 08.07.2023 у розмірі 178916,08 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів на картковий рахунок за вказаними реквізитами;
1.3. стягнути з відповідача на користь позивача не виплачену додаткову винагороду згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі 120000,00 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів на картковий рахунок за вказаними реквізитами;
1.4. стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по одноразовій грошовій допомозі при звільненні у розмірі 28266,15 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів на картковий рахунок за вказаними реквізитами.
2. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що відповідачем порушені вимоги статей 47 та 116 КЗпП України щодо повного розрахунку у день його звільнення. Стверджує, що посадовими особами відповідача протиправно не виплачено середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 09.07.2022 (наступний день після звільнення) по день виплати позивачу заборгованість по одноразовій грошовій допомозі при звільненні 08.07.2023 у розмірі 178916,08 грн, додаткову винагороду за період з 01.03.2022 по 30.06.2022 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі 120000,00 грн (30000 х 3), заборгованість по одноразовій грошовій допомозі при звільненні у розмірі 28266,15 грн (12947,88 грн (50% від середнього грошового забезпечення) х 13 календарних років служби = 168322,44 грн, з яких відповідачем виплачено 140056,29 грн після звернення позивача до суду із цим позовом).
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 у період з 24.09.2018 по 08.07.2022 проходив службу у Державній кримінально виконавчій службі України, останнє місце служби Державний департамент з питань виконання покарань (чергова частина Управління забезпечення діяльності у південному регіоні Департаменту в м. Одеса).
4. Згідно наказу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 06.07.2022 №279/ОС-22 «Про звільнення», на підставі рапорту ОСОБА_1 від 05.07.2022 та свідоцтва про хворобу медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» від 01.07.2022 № 4, позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України у відповідності з пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), починаючи з 08.07.2022.
5. Позивач відмовився від ознайомлення під особистий підпис з вказаним наказом, в результаті чого був складений акт від 08.07.2022 № 679/ВЛ «Про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення».
6. Листом Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 13.07.2022 № 8/1-5128/Гр/ВС, на вимогу позивача, викладену в рапорті від 05.07.2022, на вказану ним адресу за допомогою засобів поштового зв`язку «Нова Пошта» направлено запитувані документи та оригінал трудової книжки, що підтверджується експрес-накладною № 59000840466998.
7. В день звільнення позивача (08.07.2022) відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні.
8. Пізніше (31.08.2022) позивач звернувся до відповідача зі зверненням з приводу не виплатити належних йому грошових коштів згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» зі змінами за час з 24.02.2022 по час звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України 08.07.2022, але відповідач відповіді позивачу не надав.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2023, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, а саме:
9.1. визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу, звільненому 08.07.2022 на підставі наказу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 06.07.2022 № 279/ОС-22 із Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника відділу збору та аналізу оперативної інформації у центральному та південному регіонах Управління з питань забезпечення режиму Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, належних при звільненні сум;
9.2. зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум;
9.3. зобов`язано Департамент з питань виконання кримінальних покарань здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», починаючи з 24.02.2022 по 31.05.2022;
9.4. у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
10. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення не виплаченої додаткової винагороди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно встановлено пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350), відповідно до якого указана додаткова винагорода виплачується, серед інших, особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
10.1. Суди попередніх інстанцій зважили, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р «Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми «єПідтримка»», Одеська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка».
10.2. Визначаючи період, протягом якого позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно у відповідності до вищевказаних норм, суди попередніх інстанцій урахували, що згідно пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350, якою внесено зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 шляхом доповнення абзацу першого словами «а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка»», застосовується з 24.02.2022.
10.3. Надалі, постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 № 754 до постанови № 168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка» замінено словами «які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)». Пунктом 2 указаної цієї постанови, встановлено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022. Отже, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн залишилося лише у тих співробітників Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
10.4. На підставі наведеного, суди обох інстанцій дійшли висновку, що відповідач зобов`язаний був нараховувати та виплачувати позивачу додаткову винагороду у розмірі 30000,00 грн щомісячно, яка передбачена постановою Кабінетом Міністрів України № 168 від 28.02.2022, за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, з урахуванням фактично виплачених сум.
10.5. В частині позовних вимог про зобов`язання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що відповідачем не було у повному обсязі здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, дійшли висновку, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Департаменту з питань виконання кримінальних покарань нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, які позивач отримував під час проходження військової служби з урахуванням раніше виплачених сум.
10.6. В іншій частині позовних вимог, у задоволенні якої було відмовлено рішенням суду першої інстанції у зв`язку з передчасністю та безпідставністю, оцінка судом апеляційної інстанції не надавалася, оскільки, як зазначено судом цієї інстанції, позивачем не було оскаржено рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог, тому в силу приписів статті 308 КАС України апеляційний перегляд справи здійснено в межах доводів та вимог апеляційної скарги Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
11. Не погодившись із цими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, Департамент з питань виконання кримінальних покарань 31.10.2023 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у вказаній частині, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
11.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України з посиланням на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168), а також застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах.
11.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на неправильне тлумачення судами першої та апеляційної інстанції пункту 1 Постанови № 168 (в редакції від 22.03.2022), оскільки вказаною нормою чітко визначено, що:
- право на додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть (тобто, заступають у наряд чергування тощо) службу в органах та установах зазначеної Служби, а не всі співробітники Державної кримінально-виконавчої служби України, які навіть не мають посадових завдань та обов`язків дотичних до несення служби. На переконання скаржника, оскільки, поняття «несення служби» включає в себе чергування у складі наряду чергової частини, участь в оперативних заходах, несення варти тощо, то пункт 1 Постанови № 168 (в редакції від 22.03.2022) не потребує додаткових застережень, так як там вже використано поняття «несення служби»;
- виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), а відтак за відсутності таких наказів, підстави для нарахування та виплати такої винагороди відсутні;
- для виплати винагороди служба має бути несена в органах та установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», а в даному випадку останнім днем подання запитів (заявок) для отримання допомоги в рамках Програми «єПідтримка» взагалі було 31.03.2022.
11.3. У цьому аспекті касатор вказує, що Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України є таким, що затверджений наказом Міністерств юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5), яким визначено поняття несення служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби України, яке стосується виконання певної роботи у складі наряду чергової частини, караулу, зміни, патруля, контрольного пункту, поста, оперативно-пошукової групи, групи швидкого реагування.
11.4. Крім того, Департамент зазначає, що надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка» врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 № 1272 «Деякі питання надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка» (якою затверджено Порядок надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка» та Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання допомоги в рамках Програми «єПідтримка». Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 № 367 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2021 року № 1272» Постанову № 1272 було доповнено пунктом 3, згідно з яким установлено, що останнім днем подання запитів (заявок) для отримання допомоги в рамках Програми «єПідтримка» є 31.03.2022.
11.5. Таким чином, скаржник стверджує, що починаючи з 01.04.2022 на території Одеської області допомога в рамках Програми «єПідтримка» не надавалася, а тому, відсутні підстави для нарахування відповідної виплати з цього періоду.
11.6. Отже, за доводами Департаменту, Верховний Суд має сформувати правову позицію щодо застосування пункту 1 Постанови КМУ № 168 в частині визначення критеріїв, які підлягають врахуванню при застосуванні цієї норм права у справах подібної категорії, яка полягає у тому, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно мали лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які:
1) несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, тобто залучаються до участі в оперативних заходах, несення варти, в тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану;
2) несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, на підтвердження чого командирами (начальниками) видаються відповідні накази, а уповноваженими посадовими особа складаються графіки наряду чергування, облікові форми часу несення служби тощо;
4) несуть службу лише в тих органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка».
11.7. За твердженнями касатора, пункт 1 Постанови № 168 є таким, що не поширюється на позивача у цій справі, оскільки він не відповідає вимогам, які встановлені цією нормою, так як не залучався до участі в оперативних заходах, несення варти, в тому числі в нічний час, несення служби у наряді та інших заходах, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, не входив до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів.
11.8. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою ту обставину, що за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим та стосується проходження публічної служби, на який поширюється не лише юрисдикція адміністративних судів, а й застосування спеціального місячного строку для звернення до суду, як то передбачено частиною п`ятою статті 122 КАС України
11.9. Так, частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
11.10. Своєю чергою, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою у цій справі 07.10.2022, де просив суд, крім іншого, зобов`язати Департамент нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагород у в розмірі 30 000 грн щомісячно починаючи з 24.02.2022 по 31.05.2022. За таких умов, на переконання Департаменту, позивач пропустив місячний строк (встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України) на звернення до суду.
11.11. У касаційній скарзі касатор також стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного розгляду питання поважності причин неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції, як передумови для апеляційного перегляду справи та як наслідок не застосував положення частини першої статті 319 КАС України, згідно якої, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених, зокрема пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України.
11.12. Так, скаржник зазначає, що Департаментом здійснено повний розрахунок всіх належних до виплати сум при звільнені із позивачем відповідно до наказу Департаменту від 02.02.2023 № 60/0023 «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » та платіжного доручення №49, що свідчить про вичерпання правового конфлікту між позивачем та відповідачем у частині нарахування та виплатити йому грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та настанням умов, зазначених у пункті 8 частини першої статті 238 КАС України. Про вказані обставини відповідач зазначив в апеляційній скарзі та надав відповідні докази до суду апеляційної інстанції.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.11.2023 клопотання Департаменту про поновлення строку задоволено, поновлено строк на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2023 та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2023 у справі № 520/8343/22, відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 24.01.2024 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
14. Ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.11.2023 про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою отримано позивачем 13.11.2023 що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до «Електронного кабінету» позивача. Правом подати відзив на касаційну скаргу позивач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
15. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
16. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
17. Судові рішення у цій справі оскаржуються лише в частині позовних вимог щодо невиплати позивачу додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.
18. В іншій частині позовних вимог касаційна скарга доводів незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями не містить, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права в неоскаржуваній частині.
19. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
20. Спір у цій справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для виплати позивачу - співробітнику Державної кримінально-виконавчої служби додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 (в редакції постанови від 22.03.2022), за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у розмірі 30 000 гривень щомісячно.
21. Колегія суддів враховує, що на час розгляду цієї справи Верховний Суд у постанові від 02.11.2023 року у справі № 160/11851/22 сформував висновок щодо застосування пункту 1 Постанови № 168 у подібних правовідносинах, який у подальшому було підтримано Верховним судом у постанові від 18.01.2024 у справі № 200/297/23. Колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків, уважає їх застосовними до обставин цієї справи і надалі зауважує таке.
22. Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
23. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
24. Частиною першою статті 24 Закону № 2713-IV передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.
25. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
26. Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 (далі - Порядок № 925/5).
27. Пунктом 3 розділу І Порядку № 925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
28. Абзацом першим пункту 4 розділу І Порядку № 925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
29. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому було продовжено та триває до теперішнього часу.
30. На виконання указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
31. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
32. Пунктом 5 Постанови № 168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.
33. У подальшому, до пункту 1 Постанови № 168 вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 абзац перший пункту 1 Постанови №168 після слів "та поліцейським" доповнено словами "а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
34. Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.
35. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 204-р затверджено перелік адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка" згідно з додатком, у якому значиться Одеська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів).
36. Беручи до уваги наведене Кабінет Міністрів України встановив додаткову винагороду в розмірі 30 000 гривень щомісячно, зокрема особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка".
37. За обставин цієї справи позивач з 24.09.2018 по 08.07.2022 проходив службу у відповідача на посаді заступника начальника відділу збору та аналізу оперативної інформації у Центральному та Південних регіонах Управління з питань забезпечення режиму Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
38. Департамент уважає, що позивач не набув право на отримання додаткової допомоги, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, позаяк ним не надано підтверджуючих документів, які свідчать про залучення його до несення служби та забезпечення діяльності щодо спрямування та координації установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, які перебували в умовах постійної небезпеки та ризику, у тому числі, в районі ведення воєнних дій, тимчасової окупації та оточення, які на той час були розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалась допомога в рамках програми «єПідтримка».
39. У аспекті вказаного колегія суддів зазначає, що у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22, де позивачем (підполковник внутрішньої служби, який обіймав посаду начальника Чечелівського районного відділу філії ДУ "Центр пробації" у Дніпропетровській області) оскаржувалася бездіяльність ДУ "Центр пробації" щодо ненарахування і невиплати йому винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Верховний Суд надав оцінку схожим доводам ДУ "Центр пробації", який уважав, що право на отримання додаткової винагороди мають лише ті особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які саме несуть службу в органах та установах зазначеної Служби.
40. Так, у цій постанові Суд дійшов висновку, що у цьому випадку поняття "несення служби", яке зазначено у пункті 1 Постанови № 168, тотожні поняттю "проходження служби". Оскільки, законодавством визначено, що особи рядового і начальницького складу, які мають спеціальні звання проходять службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, немає ніяких підстав вважати, що вони службу не несуть. При цьому, Суд зауважив, що положення пункту 1 Постанови № 168 не містять застережень щодо призначення додаткової допомоги виключно особам, які беруть участь в оперативних заходах, несуть варту, в тому числі в нічний час, несуть службу у наряді, тощо. Тобто, Постанова № 168 (у редакції постанови від 22.03.2022) не ставить у залежність отримання додаткової винагороди від залучення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби від виконання завдань та заходів, спрямованих на забезпечення безпеки в умовах воєнного стану, як про це вказує відповідач.
41. Вказані висновки були підтримані Верховним Судом у постанові від 18.01.2024 у справі № 200/297/23.
42. Крім того, у постанові від 18.01.2024 Верховний Суд констатував про безпідставність доводів ДУ «Центр пробації» про те, що за відсутності відповідних наказів командирів (начальників) на підставі яких здійснюється виплата додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, відсутні і підстави для нарахування та виплати такої винагороди, позаяк, за висновком Суду, вказане свідчить лише про допущення протиправної бездіяльності, а не про відсутність права у позивача на таку винагороду.
43. Необхідно також зазначити, що судом апеляційної інстанції, з урахуванням приписів частини четвертої статті 9 КАС України, ухвалою суду від 08.09.2023 було запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо підтвердження його права на отримання додаткової винагороди та розміру такої винагороди відповідно до Постанови № 168 з 24.02.2022 по 31.05.2022, на виконання якої позивачем надано відповідні копії табелів обліку робочого часу, розрахункових листів, довідок з інформацією по виплаті премії за роботу в нічний час за ці місяці, графіків несення служби персоналом в підтвердження того, що під час дії воєнного стану він постійно залучався до несення служби в черговій частині Управління забезпечення діяльності у південному регіоні Департаменту з питань виконання кримінальних покарань в м. Одесі, неодноразово ніс службу в нічний час.
44. Своєю чергою, Департамент на виконання означеної ухвали, якою також було витребувано у відповідача письмові пояснення щодо того, чи набув ОСОБА_1 право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, не надав до суду апеляційної інстанції відповідних письмових пояснень (доказів) на спростування права позивача на нарахування та виплату йому цієї винагороди у спірному періоді.
45. Отже, застосовуючи сформований у подібних правовідносинах Верховним Судом підхід щодо застосування положень пункту 1 Постанови № 168, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що з 24.02.2022 позивач набув право на отримання додаткової щомісячної винагороди, у розмірі 30 000,00 грн, встановленої Постановою № 168 (в редакції постанови від 22.03.2022), оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці, на території якої надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».
46. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 № 1272 "Деякі питання надання допомоги в рамках Програми "єПідтримка", якою встановлено строк для подання запитів (заявок) для отримання допомоги в рамках Програми "єПідтримка" до 31.03.2022, що відповідно виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог про виплату спірної додаткової винагороди у період з 24.02.2022 по травень 2022 року, колегія суддів зазначає, що встановлений у цій постанові строк для подання передбачених нею запитів (заявок) жодним чином не пов`язується із правом на отримання додаткової винагороди, встановленої пунктом 1 Постанови № 168.
47. Так, у постанові від 02.11.2023 у справі № 160/11851/22, аналізуючи зміст пункту 1 Постанови № 168, Верховний Суд зазначив, що у ньому словосполучення "розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка" вжито законодавцем лише в контексті визначення адміністративно-територіальних одиниць, де несуть службу особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які мають право на виплату додаткової винагороди. А тому, за висновком Верховного Суду, строк реалізації права на отримання допомоги в рамках Програми "єПідтримка" не стосується спірних правовідносин
48. Щодо доводів касаційної скарги про недотримання позивачем визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду із цим позовом, колегія суддів зауважує, що ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи відповідач не порушував перед судами вказаного питання, а тому суди попередніх інстанцій були позбавлені можливості проаналізувати доводи, які відповідач закладає в основу доводів про відсутність підстав для задоволення позову на стадії касаційного розгляду справи та надати їм оцінку, правильність якої могла б бути предметом перевірки в суді касаційної інстанції.
49. Разом із тим, колегія суддів зазначає, що питання застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у правовідносинах про виплату передбаченої Постановою № 168 додаткової грошової винагороди вже було предметом оцінки Верховного Суду у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, яка полягає у тому, що вказана норма процесуального закону не підлягає застосуванню при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовами цієї категорії, якщо спірні правовідносини виникли до 19.07.2022. Рішення у справі № 260/3564/22 набрало законної сили 20.09.2023 на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду, якою це рішення залишено без змін.
50. При цьому, незважаючи на те, що справа № 520/8343/22 за позовом ОСОБА_1 не відповідає усім ознакам типової справи, визначених Верховним Судом у рішенні 06.04.2023, вищенаведені висновки щодо застосування норм процесуального права, які регулюють питання строку звернення до суду із позовом щодо нарахування та виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, підлягають застосуванню до спірних правовідносин з огляду на їх подібність.
51. Так, у справі № 260/3564/22 вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України чи КЗпП України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
52. Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом у справі № 260/3564/22, Суд виходив із того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
53. Верховний Суд зауважив, що до 19.07.2022 частина друга статті 233 КЗпП України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
54. При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
55. Поруч із цим, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
56. Водночас зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п?ятою статті 122 КАС України.
57. Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду із позовом, в тому числі про нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 відповідно до Постанови № 168, 07.10.2022. Отже, ОСОБА_1 не пропустив строк звернення до суду із цими позовними вимогами.
58. Також Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
59. Кабінетом Міністрів України прийнято 27.06.2023 постанову № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", пунктом 1 якої встановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
60. Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що доводи касаційної скарги про необхідність застосування частини п?ятої статті 122 КАС України до спірних правовідносин, які охоплюються періодом з 24.02.2022 по 31.05.2022, не знайшли свого підтвердження.
61. Реагуючи на доводи касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме суд апеляційної інстанції не виконав процесуальну вимогу щодо належного розгляду питання поважності причин неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції, як передумови для апеляційного перегляду справи та безпідставно не врахував надані Департаментом докази на підтвердження здійснення повного розрахунок із позивачем відповідно до наказу Департаменту від 02.02.2023 № 60/0023 «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » та платіжного доручення №49, що свідчить про вичерпання правового конфлікту між позивачем та відповідачем у частині нарахування та виплатити йому грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та настанням умов, зазначених у пункті 8 частини першої статті 238 КАС України, колегія суддів вказує на наступне.
62. Так, із змісту оскаржуваних рішень слідує, що позивач уточнював позовні вимоги у цій частині шляхом подання заяви про їх зменшення, де при розрахунку належної до нарахування та стягнення спірної суми грошової допомоги врахував сплачену відповідачем на його користь суму цієї допомоги в розмірі 140056,29 грн, при цьому, на його думку, недоплачена сума, з урахуванням положень Порядку № 100, становить 28266, 15 грн.
63. Ці доводи позивача були предметом оцінки судів попередніх інстанцій при вирішенні позовної вимоги про нарахування та виплатити йому грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби із урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, які дійшли висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити вказану винагороду з урахуванням раніше виплачених сум.
64. При цьому, суд апеляційної інстанції оцінивши надане відповідачем платіжне доручення № 49 від 02.03.2023, яким на користь позивача перераховану 140056, 29 грн спірної винагороди, зауважив на тому, що апеляційна скарга Департаменту не містить обґрунтувань щодо правильності розрахунку ним розміру перерахованої суми, яка є належної до виплати позивачу, і щодо розміру якої відсутній спір.
65. Вказане спростовує доводи Департаменту щодо неврахування судом апеляційної інстанції обставин виплати позивачу платіжним дорученням від 02.03.2023 спірної винагороди у сумі 140056,29 грн.
66. Водночас необхідно враховувати, що за приписами частини другої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. До того ж, за змістом пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
67. Натомість звертаючись до суду касаційної інстанції із цією касаційною скаргою Департамент визначив предметом оскарження судові рішення у справі № 520/8343/22 лише в частині щодо вирішення ними позовної вимоги про стягнення на користь позивача не виплаченої додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 і відповідно навів обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України лише в цій частині, які і слугували підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. В іншій частині задоволених позовних вимог судові рішення у цій справі Департаментом не оскаржуються і касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час їх вирішення.
68. Варто також додати, що оцінка поважності причин неподання відповідачем доказів до суду першої інстанції була надана судом апеляційної інстанції у постанові від 21.09.2023.
69. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанції.
70. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
71. Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
72. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.
73. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
74. В неоскаржуваній частині, що не перевіряється Верховним Судом у межах цього касаційного провадження, рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до правил статті 350 КАС України також підлягають залишенню без змін.
75. З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Департаменту з питань виконання кримінальних покарань залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 520/8343/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов