Постанова
Іменем України
12 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 521/14164/14
провадження № 61-2170св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
особа, яка не брала участі в справі в суді першої інстанції, - Одеська міська рада,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, посилаючись на те, що 08 червня 2013 року між нею та ОСОБА_3 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу, за яким вона придбала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку в подальшому реконструювала, внаслідок чого загальна площа житлового приміщення збільшилася до 96,7 кв. м. Вказану квартиру ОСОБА_3 придбала в попереднього її власника ОСОБА_2 . Проте відповідач ОСОБА_3 відмовляється від реєстрації квартири в добровільному порядку, а відсутність правовстановлюючого документа позбавляє її можливості розпоряджатися квартирою. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила: визнати дійсним укладений 08 червня 2013 року між нею і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на вищевказану квартиру.
Заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2014 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 08 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з п`яти кімнат житловою площею 74,9 кв. м, в тому числі: перша кімната - 21,7 кв. м, друга кімната - 24 кв. м, третя кімната - 11,3 кв. м, четверта кімната - 11,3 кв. м, п`ята кімната - 6,6 кв. м, кухня - 2,8 кв. м, вбиральня - 3,1 кв. м, вбиральня - 2,5 кв. м, коридор - 3,1 кв. м, коридор - 1,8 кв. м, коридор - 8,5 кв. м, загальна площа квартири - 96,7 кв. м.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 09 лютого 2015 року внесено виправлення в заочне рішення цього суду від 07 жовтня 2014 року, викладено речення у вступній частині рішення суду в такій редакції: замість «При цьому позивач посилається на те, що 08 червня 2013 року уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 » вважати правильним: «При цьому позивач посилається на те, що 08 червня 2013 року уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ».
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договір-купівлі продажу, за яким позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 , було оформлено у простій письмовій формі. За умовами договору продавець зобов`язалася протягом двох місяців оформити всі необхідні правовстановлюючі документи для подальшого нотаріального посвідчення правочину. Однак ОСОБА_3 відмовилася в добровільному порядку оформити необхідні документи на квартиру, що визнала під час розгляду справи. Крім того, з метою поліпшення своїх житлових умов позивач реконструювала спірну квартиру, проте, будучи її єдиним власником, вона позбавлена можливості розпорядитися цим майном. Таким чином, порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири від 08 червня 2013 року та визнання за нею права власності на квартиру, яка після реконструкції має загальну площу 96,7 кв. м.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу особи, яка не брала участі в справі, - Одеської міської ради задоволено. Скасовано рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 07 жовтня 2014 року та ухвалу Малиновського районного суду міста Одеси від 09 лютого 2015 року про виправлення описки. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що норми частини другої статті 220, статей 331 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не регулюють спірні правовідносини. ОСОБА_2 не набула права власності на об`єкт нерухомості в установленому законом порядку, тому не мала права на його відчуження. Реконструкція спірного приміщення проведена без дозвільних документів компетентних органів, без виготовлення проектної документації та без надання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 чи іншій особі земельної ділянки рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси із зазначенням цільового призначення. Спірне приміщення № 2 загальною площею 96,7 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалося в експлуатацію компетентними органами. ОСОБА_1 не зверталася до міської ради чи уповноважених нею органів для набуття права власності на нерухоме майно. Одеська міська рада як уповноважений орган комунальної власності на землю територіальної громади міста Одеси, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, не була залучена до участі у справі. Тобто судом першої інстанції допущено грубі порушення норм процесуального права, застосовано норми матеріального права, що не підлягали застосуванню, а саме статті 328 331 376 383 ЦК України, та неправильно застосовано частину другу статті 220 ЦК України. Своїм рішенням суд незаконно підмінив компетенцію органів, уповноважених державною на вирішення питань щодо нерухомого майна.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, а заочне рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 09 лютого 2015 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував положення частини третьої статті 297 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року в редакції, чинній на момент звернення заявника до апеляційного суду (далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до якої незалежно від поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту проголошення оскаржуваного судового рішення. Рішення суду першої інстанції ухвалене 07 жовтня 2014 року, а з апеляційною скаргою на вказане судове рішення Одеська міська рада звернулася в березні 2017 року, тобто з пропуском річного строку. Враховуючи, що річний строк, визначений для органу місцевого самоврядування, є присічним і поновленню не підлягає, суд у цьому випадку позбавлений можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Крім того, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якими передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном і не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства. Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності».
В березні 2020 року Одеська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Питання наявності в міської ради права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції в цій справі вже вирішувалося судом касаційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.
21 лютого 2020 року справа № 521/14164/14 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Судами встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2010 року, ухваленим у справі № 2-7645/2010 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та визнання права власності на житлову квартиру, зобов`язано ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_2 у користуванні та розпорядженні житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_2 право власності на вказане житлове приміщення загальною площею 40,47 кв. м.
За змістом зазначеного судового рішення відповідачі не були присутні в судовому засіданні, їх позиція у справі не з`ясовувалася; однокімнатна квартира АДРЕСА_1 була знята з балансу житлового фонду та передана ОСОБА_2 в користування як підсобне приміщення з укладенням з КП ЖКС «Хмельницький» договору від 14 лютого 2010 року № 77 та відкриттям особового рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 на підсобне (нежиле) приміщення площею 30 кв. м. Вказане підсобне приміщення ОСОБА_2 реконструювала, виготовила технічний паспорт на реконструйоване приміщення, в якому технічні характеристики підсобного приміщення зазначені як «квартира» загальною площею 40,37 кв. м, житловою площею 21,46 кв. м. Зазначеним судовим рішенням за ОСОБА_2 визнано право власності на приміщення як на квартиру загальною площею 40,37 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
У справі відсутні відомості: про те, що право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, набуте нею на підставі заочного рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2010 року у справі № 2-7645/2010, зареєстроване в установленому законом порядку; що Одеській міській раді чи уповноваженим нею органам було повідомлено про реконструкцію приміщення, знятого з балансу житлового фонду та переданого у користування як підсобного; що реконструйоване приміщення не лише прийняте в експлуатацію, а й змінено його цільове призначення, тобто, що таке приміщення стало житловим - квартирою, до того ж більшої площі за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що не була надана ОСОБА_2 в установленому законом порядку.
У справі наявні не посвідчені належним чином копії розписок такого змісту:
розписка від 15 січня 2011 року, за змістом якої ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 належну їй на підставі рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2010 року у справі № 2-7645/2010 квартиру АДРЕСА_1 ;
розписка від 15 лютого 2013 року, за змістом якої ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 належну їй на підставі рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 14 жовтня 2010 року у справі № 2-7645/2010 квартиру АДРЕСА_1 ;
розписка від 08 червня 2013 року, за змістом якої ОСОБА_3 в рахунок продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 отримала від ОСОБА_1 150 000 грн та зобов`язалася оформити угоду нотаріально протягом двох місяців.
У справі наявні не посвідчені належним чином копії технічних паспортів, зокрема:
технічний паспорт, виготовлений 12 вересня 2011 року комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» на замовлення ОСОБА_2 , згідно з яким квартира АДРЕСА_1 знаходиться на першому поверсі, має загальну площу 32,5 кв. м, житлову - 21,8 кв. м;
технічний паспорт, виготовлений 25 листопада 2013 року Товариством з обмеженою відповідальністю «БТІ України» на замовлення ОСОБА_1 , згідно з яким квартира АДРЕСА_1 є самочинно збудованою, має два поверхи, загальною площею 96,7 кв. м, житловою - 74,9 кв. м.
У справі наявна не посвідчена судом копія технічного висновку про можливість збереження і подальшої експлуатації квартири АДРЕСА_1 , розташованої у внутрішньому дворовому лівоворотному флігелі, зведеної на місці дворових будівель (сараїв) житлового будинку по АДРЕСА_1 , складеного у 2013 році експертом ОСОБА_5 за замовлення ОСОБА_1 , за змістом якого експерт дійшла висновку про відповідність квартири вимогам ДБН, пожежної безпеки та санітарно-гігієнічним вимогам, про технічну можливість збереження квартири і подальшої її експлуатації у відповідності з її функціональним призначенням.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 331 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У статті 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.
Відповідно до статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог з огляду на те, що норми частини другої статті 220 та статей 331 376 ЦК України не регулюють спірні правовідносини, оскільки ОСОБА_2 не набула права власності на об`єкт нерухомості в установленому законом порядку, а тому не мала права його відчужувати. Реконструкція позивачем спірного приміщення проведена без дозвільної документації компетентних органів, а площа приміщення збільшилася за рахунок земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Одеси, що не була відведена їй в установленому законом порядку, при цьому Одеська міська рада як власник земельної ділянки, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, не була залучена до участі у справі.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що Одеська міська рада звернулася до суду з апеляційної скаргою на рішення суду першої інстанції з пропуском річного строку, а тому в апеляційного суду не було підстав для відкриття апеляційного провадження, не заслуговують на увагу, оскільки вказане питання в цій справі вже було вирішено судом касаційної інстанції. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року касаційну скаргу Одеської міської ради було задоволено, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 листопада 2017 року, якою апеляційне провадження в цій цивільній справі закрито на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року, було скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалюючи зазначене рішення, Верховний Суд виходив з того, що закриваючи апеляційне провадженнячерез сплив річного строку, передбаченого абзацом 3 частини третьої статті 297 ЦПК України 2004 року, апеляційний суд не врахував, що апеляційну скаргу Одеської міської ради подано не з метою представництва інтересів інших осіб (частина перша статті 45 ЦПК України 2004 року), а як юридичною особою, що не була залучена до участі у справі, яка представляє територіальну громаду як власник спірного майна, і ухваленим рішенням вирішено питання про її права та обов`язки. В такому разі право Одеської міської ради на апеляційне оскарження регулюється загальними положеннями ЦПК України про апеляційне оскарження, з правом подавати клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Аргументи заявника про те, що апеляційний суд допустив порушення умов Конвенції та безпідставно позбавив її права власності на належне їй нерухоме майно, є неспроможними, оскільки право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, проте, як правильно встановлено судом, право власності на спірне нерухоме майно позивач у встановленому законом порядку не набула.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський Суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом апеляційної інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко