Постанова
Іменем України
30 травня 2022 року
м. Київ
справа № 521/16078/18
провадження № 61-17855св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року
у складі судді Маркарової С. В. та постанову Одеського апеляційного суду
від 19 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М.,
Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовомдо Прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про відшкодування втраченого заробітку та моральної шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 з 01 березня 2006 року працював на посаді першого заступника начальника управління агропромислового розвитку Великомихайлівської районної державної адміністрації.
07 листопада 2007 року він був затриманий слідчим обласної прокуратури Кучерявим І. А. як підозрюваний в скоєнні злочину передбаченого частиною другою статті 368 КК України (одержання неправомірної вигоди службовою особою) та направлений до ізолятору тимчасового утримання, де перебував
до 09 листопада 2007 року.
07 листопада 2007 року Прокуратурою Одеської області відносно позивача винесена постанова про порушення кримінальної справи.
29 вересня 2015 року заступником начальника Слідчого відділу Великомихайлівського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - СВ Великомихайлівського РВ ГУМВС України
в Одеській області) винесена постанова про закриття кримінального провадження в порядку частини другої статті 368 КК України (відсутній склад кримінального правопорушення).
ОСОБА_1 стверджував, що за вищевказаний період відносно нього проводились різні процесуальні дії, які обмежили його права як громадянина, зокрема, обрана міра запобіжного заходу - підписка про невиїзд, постановою прокуратури Одеської області він був відсторонений від займаної посади тощо.
Позивач вважав, що такими діями органів прокуратури йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у стресі, підриві його авторитету в суспільстві, втраті заробітку, неможливості працевлаштування, додаткових зусиллях та моральних стражданнях пов`язаних із тривалим доказуванням своєї невинуватості
як посадової особи.
Способом захисту порушеного права позивач обрав норми спеціального Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме стягнення на його користь втраченого заробітку та компенсації моральної шкоди.
З урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути втрачений заробіток з урахуванням індексу інфляції за період з грудня 2007 року до червня 2010 року в розмірі 313 403, 76 грн та компенсацію моральної шкоди
в розмірі 800 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 березня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Держави в особі ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування втраченого заробітку
за період з 12 листопада 2007 року до 25 вересня 2015 року, 118 963,14 грн,
та 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки у відношенні ОСОБА_1
в період з 07 листопада 2007 року до 29 вересня 2015 рік проводились різні незаконні процесуальні дії, які обмежили його права як громадянина України
та які Європейський суд з прав людини визначає як кримінальне переслідування, за постановою прокуратурою Одеської в період з 12 листопада 2007 року до 25 вересня 2015 року (закриття кримінального провадження) ОСОБА_1 був відсторонений від посади. Заробітна плата ОСОБА_1 станом на жовтень 2007 року складала 3 791,99 грн на місяць. З урахуванням індексу інфляції за кожен місяць спірного періоду втрачений заробіток позивача складає 118 963,14 грн, відповідачами не спростований та підлягає стягненню
на користь позивача.
З урахуванням обставин кримінального провадження та ступеню страждань позивача, які полягали в отриманому стресі, підриві його авторитету
в суспільстві, порушенні нормальних життєвих зав`язків, зусиллях, пов`язаних
із доказуванням своєї невинуватості як посадової особи, знаходженні тривалий час у стані невизначеності своєї долі через незаконне кримінальне переслідування компенсацію моральної шкоди суд вважає можливим стягнути на користь ОСОБА_1 в розмірі 100 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено, та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування втраченого заробітку 113 839,44 грн
та 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції зменшуючи розмір втраченого заробітку взяв до уваги довідку Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області від 19 вересня 2018 року № 32, відповідно до якої ОСОБА_1 , який займав посаду першого заступника голови райдержадміністрації, мав нараховану
у вересні 2007 року заробітну плату в розмірі 3 552,50 грн, у жовтні 2007 року заробітну плату в розмірі 3 791,99 грн.
Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування втраченого заробітку становить: 3 552,50 грн + 3791,99 грн = 7 344,49 грн : 2 = 3672,24 грн Втрачений заробіток за 31 місяць становить: 3 672,24 грн х 31 місяць = 113 839,44 грн.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ДКС України подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що неможливо погодитись з висновками судів про доведеність позивачем заподіяння йому маральних страждань відповідачами, саме протиправними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду оскільки немає будь-яких відомостей, які вказували б на протиправність дій (обвинувальні вироки судів) посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, які здійснювали розслідування та підтримання державного обвинувачення в суді щодо відповідача. Позивачем не доведено, що фізичні та моральні страждання виникли саме внаслідок дій працівників Прокуратури Одеської області.
Суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 820/2304/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц.
Доводи інших учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги. Зазначав,
що твердження скаржника не спростовують висновків апеляційного суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 521/16078/18, витребувано її з Малиновського районного суду м. Одеси та зупинено виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року до закінчення їх перегляду
в касаційному порядку до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Постановою заступника Генерального прокурора України від 07 листопада
2007 року порушено кримінальну справу у відношенні депутата Великомихайлівської районної ради першого заступника голови Великомихайлівської районної адміністрації Одеської області ОСОБА_1
за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
07 листопада 2007 року ОСОБА_1 затриманий в якості підозрюваного
у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України.
Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Одеської області від 12 листопада 2007 року обвинуваченого ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади першого заступника голови Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області на період проведення досудового слідства та судового розгляду справи.
Вироком Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 квітня
2013 року в справі №1-377/11 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 368 КК України (в редакції Закону
№ 2341-Ш від 05 квітня 2001 року) та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права займати посади, пов`язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій в органах влади і місцевого самоврядування на строк три роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбуття основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробувальним строком три роки. Запобіжний захід засудженому до вступу вироку в законну силу залишено підписку про невиїзд.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 грудня 2013 року вирок Роздільнянського районного суду Одеської області від 23 квітня 2013 року
у відношенні ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 грудня 2014 року кримінальну справу повернуто прокурору для організації додаткового розслідування, запобіжний захід залишено підписку про невиїзд.
Постановою заступника начальника СВ Великомихайлівського РВ ГУМВС України в Одеській області від 29 вересня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160000000354 від 08 червня 2015 року, закрито за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті
Постановою Роздільнянського районного суду Одеської області від 05 травня 2016 року скасовано постанову Роздільнянського районного суду Одеської області від 16 грудня 2014 року про обрання (продовження дії) міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд стосовно ОСОБА_1
ОСОБА_1 був затриманий 07 листопада 2007 року та перебував під вартою
до 09 листопада 2007 року, міру запобіжного заходу підписку про невиїзд обрано 09 листопада 2007 року, постанова про закриття кримінального провадження
за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення винесена
29 вересня 2015 року, запобіжний захід підписку про невиїзд скасовано
05 травня 2016 року.
ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 07 листопада 2007 року
до 29 вересня 2015 року 07 років 10 місяців 22 дні, з них під вартою 3 дні.
ОСОБА_1 відсторонений від роботи 12 листопада 2007 року постановою слідчого за санкцією прокурора Одеської області, 21 листопада 2007 року прийнято розпорядження № 161/К-2007 Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області про відсторонення від виконання службових повноважень першого заступника голови, начальника управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації без збереження заробітної плати. 18 червня 2010 року ОСОБА_1 звільнений із займаної посади.
Згідно довідки Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області від 19 вересня 2018 року № 32 ОСОБА_1 , який займав посаду першого заступника голови райдержадміністрації, мав нараховану у вересні 2007 року заробітну плату в розмірі 3 552,50 грн, у жовтні 2007 року заробітну плату
в розмірі 3 791,99 грн.
Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування втраченого заробітку становить: 3 552,50 грн + 3 791,99 грн = 7 344,49 грн : 2 = 3 672,24 грн Втрачений заробіток за 31 місяць становить: 3672,24 грн. х 31 місяць =
113839,44 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 листопада 2021 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування
за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної
та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок
її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі -
Закон № 266/94-ВР) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру
у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,
що обмежують права громадян.
У наведених статтею першою цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку
з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода (стаття 3 Закону
№ 266/94-ВР).
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт
як адміністративного стягнення. Відшкодування моральної шкоди провадиться
у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі правильно встановлених фактичних обставин справи та належної оцінки поданих сторонами доказів, зробив вірний висновок про наявність підстав для відшкодування на користь позивача заробітку, не одержаного за час відсторонення від роботи (посади).
Обчислюючи розмір такого відшкодування, суди обґрунтовано виходили
із середньомісячної заробітної плати позивача, встановленої на підставі довідки Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області
від 19 вересня 2018 року № 32, а також із того, що з часу відсторонення
ОСОБА_1 до його звільнення минув 31 місяць (з листопада 2007 року
до червня 2010 року).
За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення
до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою
у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу,
що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди
в розмірах і порядку, передбачених цим законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели
до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,
що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі,
що приймається згідно з частиною першою статті 12 (частина перша статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,
що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством
чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження
№ 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження
№ 14-4цс19).
У справі, яка є предметом розгляду, суди встановили, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 07 листопада 2007 року до 29 вересня 2015 року, тобто 07 років 10 місяців 22 дні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постанови про закриття кримінального провадження за відсутністю в діях складу кримінального правопорушення винесеної 29 вересня 2015 року.
Визначаючи розмір морального відшкодування, суд апеляційної інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом,
й, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди
у розмірі 100 000,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування,
та конкретних обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати
чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати
й більший розмір відшкодування.
Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, тому доводи касаційної скарги в частині розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі норм статті 400 ЦПК України
не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом № 266/94-ВР передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах
і порядку, встановленому в ньому, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
Не заслуговують на увагу й посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновку Верхового Суду, викладеного у постановах, що зазначені
в касаційній скарзі, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечать викладеним у вказаній постанові висновкам й, відповідно, не свідчить про порушення судом норм матеріально та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Одеського апеляційного суду від 19 серпня
2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Бурлаков
В. М. Коротун
М. Є. Червинська