ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 521/18588/21
провадження № 61-451св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: приватне підприємство «Лидер-К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
третя особа - регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Панька Михайла Михайловича на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2022 року у складі судді Леонова О. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Драгомерецького М. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного підприємства «Лидер-К» (далі - ПП «Лидер-К»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 їй на праві власності належав автомобіль Lexus LX 570, універсал-В, сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 .
30 січня 2019 року вона виїхала з України за кордон, що підтверджується копією закордонного паспорту. У зв`язку із від`їздом до іншої країни позивач надала належний їй транспортний засіб у тимчасове безоплатне користування ОСОБА_3 , з яким перебувала у дружніх відносинах та якому довіряла, передала останньому оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 .
Після повернення до України, 13 вересня 2019 року позивачу стало відомо, що в період її відсутності належний їй транспортний засіб Lexus LX 570, реєстраційний номер НОМЕР_2 , за відсутності правових підстав, незаконно перейшов у власність ОСОБА_3 .
Так, 12 лютого 2019 року за невідомих позивачу обставин, невідомі особи склали та підписали від її імені договір комісії від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376, за яким ОСОБА_1 , діючи на підставі паспорта громадянина України НОМЕР_4 від 13 жовтня 1997 року, виданого Жовтневим PB УМВС, нібито уповноважила ПП «Лидер-К» в особі Данієлянц А. В., за комісійну плату вчинити за її рахунок від свого імені продаж належного ОСОБА_1 транспортного засобу Lexus LX 570, реєстраційний номер НОМЕР_2 за ціною 768 000 грн.
Також невідомими особами від імені ОСОБА_1 було підписано акт від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376 технічного стану транспортного засобу або його складових частин, що має ідентифікаційний номер.
Однак ОСОБА_1 не укладала та не підписувала із ПП «Лидер-К» жодних договорів та актів, ніколи в житті не була за адресою місцезнаходження цієї юридичної особи, ніколи не бачила ОСОБА_4 та жодних доручень цій чи іншій особі про продаж належного їй автомобіля не надавала. Більше того, у період складання вказаних документів ОСОБА_1 не перебувала на території України, а знаходилась за кордоном, що виключало можливість проставлення її особистого підпису на вищезазначених документах.
За інформацією, надано Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС України в Одеській області, автомобіль марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , 21 березня 2019 року перейшов у власність ОСОБА_3 , та отримав реєстраційний номер НОМЕР_5 , після чого 07 червня 2019 року зазначений автомобіль перейшов у власність ОСОБА_2 та отримав реєстраційний номер НОМЕР_6 .
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 березня 2019 року автомобіля Lexus LX 570, 2010 року випуску, універсал-В, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , укладений між ПП «Лидер-К» та ОСОБА_3 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірний автомобіль Lexus LX 570; визнати за ОСОБА_1 право власності на цей автомобіль.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 автомобіль Lexus LX 570, 2010 року випуску, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номерНОМЕР_6 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Lexus LX 570, 2010 року випуску, сірого кольору, шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 . В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 - власник автомобіля марки «Lexus LX 570», 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 не брала участі в укладанні договору комісії від 12 вересня 2019 року, її підпис відсутній як в договорі так і в інших документах, які підтверджують відчуження автомобіля, тому договір комісії є недійсним в силу положень частини третьої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Оскільки воля власника автомобіля - ОСОБА_1 не була спрямована на укладення з ПП «Лидер-К» договору комісії від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376, то подальше укладання договору купівлі-продажу від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376 між ПП «Лидер-К» та ОСОБА_3 , який став підставою для зняття з реєстрації даного автомобіля з ОСОБА_1 для перереєстрації на ім`я ОСОБА_3 відбулося безпідставно.
Наведене свідчить про те, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_1 не здійснювала, вказане майно вибуло з її володіння поза волею внаслідок підроблення підпису в договорі комісії від 12 лютого 2019 року, що підтверджується висновком від 08 жовтня 2021 року, складеним за результатами проведення почеркознавчої експертизи та показаннями ОСОБА_1 , допитаної в судовому засіданні в якості свідка. Згодом спірний автомобіль був відчужений особою, яка не мала права ним розпоряджатися без відома позивача.
Ураховуючи те, що спірний автомобіль вибув з власності ОСОБА_1 поза її волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, то суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування автомобіля від останнього набувача.
Крім того, установивши наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача на автомобіль, який вибув із володіння поза її волею, а також те, що право власності на указаний автомобіль відповідачем не визнається, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності.
Разом з цим, позивачем не надано доказів укладання між ПП «Лидер-К» та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу автомобіля від 21 березня 2019 року, тому у задоволенні позову про визнання цього договору недійсним слід відмовити.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2022 року змінено й викладено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в редакції цієї постанови.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що воля власника автомобіля - ОСОБА_1 не була спрямована на укладення з ПП «Лидер-К» договору комісії від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376, тому подальший договір купівлі-продажу від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376, укладений між ПП «Лидер-К» та ОСОБА_3 , є нікчемним.
Оскільки спірний автомобіль вибув з власності ОСОБА_1 поза її волею, шляхом його відчуження особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування автомобіля від останнього набувача.
Крім того, установивши наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача на автомобіль, який вибув із володіння поза її волею, а також те, що право власності на указаний автомобіль відповідачем не визнається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності та його витребування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 січня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Панько М. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20, постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Малиновського районного суду міста Одеси.
12 березня 2024 року справа № 521/18588/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 січня 2025 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Панько М. М. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
В цій справі позивач підтвердила, що вона добровільно передала у користування свій автомобіль ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про витребування автомобіля на підставі пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.
Крім того, суди не врахували, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Тобто сформована судова практика вказує на те, що при подачі позову про витребування майна з незаконного володіння, вимоги про визнання права власності не підлягають задоволенню.
Доданий позивачем до позову висновок експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08 жовтня 2021 року не був зроблений на замовлення позивача, та не був зроблений на підставі ухвали суду, тому, з огляду на норми ЦПК України, його не можна вважати висновком експерта та він повинен був відхилений як неналежний та недопустимий доказ.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 січня 2019 року перед виїздом за кордон ОСОБА_1 передала ОСОБА_5 в тимчасове безоплатне користування автомобіль марки Lexus LX 570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 .
Після повернення в Україну 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 стало відомо, що в період її перебування за кордоном її транспортний засіб марки Lexus LX 570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , незаконно перейшов у власність ОСОБА_5 , на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376, укладеного між ПП «Лидер-К» та ОСОБА_5 .
За інформацією, наданою Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС України в Одеській області, автомобіль марки Lexus LX 570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , 21 березня 2019 року перейшов у власність ОСОБА_5 та отримав реєстраційний номер НОМЕР_5 , після чого 07 червня 2019 року цей автомобіль перейшов у власність ОСОБА_2 та отримав реєстраційний номер НОМЕР_6 (т.1 а.с.134-155, 164-193)
12 травня 2021 року адвокат Ковальська С. Є. в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Приморської окружної прокуратури міста Одеси із заявою про те, що невідомі особи шляхом зловживання довірою 12 лютого 2019 року незаконно здійснили перереєстрацію автомобіля марки Lexus LX 570, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , який належав на праві власності ОСОБА_1 (т.1 а.с.47-49).
За вказаним фактом СВ відділення поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 202116303000001919 від 13 травня 2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України.(т.1 а.с.18).
У ході досудового розслідування 26 серпня 2021 року призначено почеркознавчу експертизу почерку та підпису, зроблених від імені ОСОБА_1 в документах, які стали підставою для переоформлення автомобіля на ПП «Лидер-К».
Згідно із висновком експерта Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08 жовтня 2021 року рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_1 в графі комітент « ОСОБА_6 » на зворотній сторінці договору комісії від 12 лютого 2019 року № 6452/19/005376, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі комітент (довірена особа) навпроти надрукованого напису ОСОБА_1 в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний № 6452/19/005376 від 12 лютого 2019 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_1 в технічних зображеннях паспорта « ОСОБА_1 » на 2 аркушах, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в технічному зображенні свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобіль марки Lexus LX 570, 2010 року випуску, шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (т.1 а.с.23-46).
Таким чином суди встановили, що ОСОБА_1 не підписувала жодних договорів та документів, що стали підставою для відчуження нею автомобіля.
На час розгляду справи судами попередніх інстанцій автомобіль марки Lexus LX 570, 2010 року випуску, код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , має реєстраційний номер НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 від 07 червня 2019 року видане на ім`я ОСОБА_2 (т.1 а.с.210б, 210в).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Панько М. М. підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» -юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.
За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.
Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.
За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.
У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.
Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.
Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.
Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.
Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права «Hand muss Hand wahren» (нім.: «рука за руку відповідає»), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.
Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23), а також в постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 761/44057/19, на які послався заявник в касаційній скарзі.
У справі, яка переглядається, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначила, що надала належний їй транспортний засіб Lexus LX 570, універсал-В, сірого кольору, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , код шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , у тимчасове безоплатне користування ОСОБА_3 , з яким перебувала у дружніх відносинах та якому довіряла, передала останньому оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 .
Отже, з огляду на встановлені судами у цій справі обставини добровільного передання позивачем належного їй транспортного засобу ОСОБА_3 , а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд першої і суд апеляційної інстанцій у порушення вищевказаних вимог закону не звернув уваги на те, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки в цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.
Таким чином, судами попередніх інстанцій неправильно застосовані вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, а тому їх висновок про часткове задоволення позову та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірного автомобіля та визнання за ОСОБА_1 право власності на нього є помилковими.
ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом до суду про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування і володіння.
Отже, в цій справі Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість наведених в касаційних скаргах підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України ЦПК України.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Таким чином, оскільки Верховний Суд ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , то сплачений ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 17 706 грн, а також - за подання касаційної скарги у розмірі 23 608 грн, а всього 41 314 грн слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Панька Михайла Михайловича задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 04 липня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , третя особа - регіональний сервісний центр Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 41 314 (сорок одну тисячу триста чотирнадцять) грн 00 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович