№ 521/18594/19

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 521/18594/19

провадження № 61-15629св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, служба у справах дітей Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року у складі судді Граніна В. Л., постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, служба у справах дітей Одеської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 серпня 2014 року сторони зареєстрували шлюб.

В період шлюбу у сторін народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказував, що на даний час сторони разом не проживають вже тривалий час, спільного господарства не ведуть, будьякі сімейні та шлюбні відносини припинені, шлюб носить формальний характер, а тому підлягає розірванню.

Також вказував, що рівень його стабільної заробітної плати дозволяє повністю усім необхідним забезпечити малолітнього сина, має належні житлові умови та позитивну характеристику з місця роботи, шкідливих звичок не має, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.

Все, що потрібно для життєдіяльності дитини, забезпечувалось ним та додатково зі сторони його батьків (діда та баби дитини).

Враховуючи наведене просив суд: розірвати шлюб з відповідачем ОСОБА_2 , який зареєстровано 14 серпня 2014 року відділом ДРАЦС у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції за актовим записом № 1789; визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем реєстрації або фактичного проживання батька ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Шлюб, зареєстрований 14 серпня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 1789, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, прізвища сторін після розірвання шлюбу залишено без змін.

У задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_1 відмовлено.

Враховуючи те, що сторони припинили подружні стосунки, проживають за різними адресами, спільного господарства не ведуть, а тому, враховуючи згоду обох сторін на розірвання шлюбу, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини разом із батьком, суди виходили із того, що наразі в інтересах малолітньої дитини в силу її віку та більшої прихильності до матері, роду занять батьків тощо, правильним є проживання дитини з матір`ю.

Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4000,00грн.

Приймаючи додаткову постанову та стягуючи з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн, суд апеляційної інстанції виходив із того, що вказана сума є обґрунтованою з урахуванням наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким визначити місце проживання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, провадження № 61-44680св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, необґрунтовано відхилили клопотання про допит свідка (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому, що наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації не містить гербової печатки та реєстраційного номеру, на ньому підроблений підпис голови адміністрації.

При цьому суди не дослідили докази, які підтверджують той факт, що проживання дитини у неблагополучній обстановці разом із матір`ю буде суперечити інтересам дитини, а висновок органу опіки та піклування не є абсолютним до суду. Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_2 нехтує потребами малолітнього сина, порушує права дитини на належне батьківське виховання, зловживає батьківськими правами, тим самим психологічно травмує дитину, яка сильно до нього прив`язана.

Заявник вказує, що, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди не обґрунтували, чим конкретно підтверджується більша прихильність дитини саме до матері, при цьому матеріали справи свідчать про більшу прихильність до батька. Судами не враховано, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною, не дає бачитись із нею.

Крім того, судами не було порівняно матеріально-побутові умови проживання дитини у матері та батька. Наразі дитина, якій шість років, проживає з матір`ю та бабою, а площа квартири становить 18 кв. м. Натомість у нього площа квартири становить 40 кв. м.

Таким чином, заявник вважає, що судові рішення ґрунтуються на повідомлених відповідачем завідомо неправдивих відомостях та підроблених документами.

Також заявник незгодний із додатковою постановою Одеського апеляційного суду щодо стягнення з нього витрат на правничу допомогу, оскільки суд не мав права ухвалювати вказане судове рішення, тому що до суду не подавалась окрема заява про стягнення таких витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_2 ОСОБА_4 та служби у справах дітей Одеської міської ради, у яких вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , 1985 року народження, та ОСОБА_5 , 1982 року народження, зареєстрували шлюб 14 серпня 2014 року (т. 1, а. с. 35).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 16).

Сторони припинили проживати однією сім`єю у червні 2019 року, дитина залишилася з матір`ю, батько дитини у листопаді 2019 року звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з батьком.

Шлюб розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року, рішення суду у цій справі в частині вимог про розірвання шлюбу не оскаржувалось, набрало законної сили.

Малиновським районним судом м. Одеси від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року, у справі № 521/10821/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 1 липня 2019 року до досягнення дитиною повноліття.

Виконавчий лист № 521/10821/19, виданий 13 травня 2020 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, звернутий до примусового виконання.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , дитина ОСОБА_3 зареєстровані у АДРЕСА_1 (фактично сторони не проживають за місцем реєстрації, з літа 2019 року ОСОБА_2 та дитина ОСОБА_3 проживають окремо від ОСОБА_1 ).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 характеризуються позитивно, на обліку у психіатра чи нарколога не перебувають, до кримінальної відповідальності не притягувались.

20 вересня 2020 року органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради за зверненням ОСОБА_1 складено Висновок органу опіки та піклування «Про можливість визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », відповідно до якого зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати зустрічам і спілкуванню батька малолітнього ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визначено способи участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення систематичних зустрічей батька з дитиною щочетверга та п`ятниці з 18:00 годин до 20:00 годин, І-Ш суботи місяця з 09:00 годин до 12:00 годин у присутності матері, дні народження, канікули та святкові дні за попередньою домовленістю між батьками (т. 2, а. с.139-142).

09 грудня 2020 року органом опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради складено Висновок органу опіки та піклування «Про визнання місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », відповідно до якого вирішено визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 . За змістом висновку батько є військовослужбовцем, мати працює юристом, батьки дитини мають дохід, характеризуються позитивно, проживають окремо, дитина проживає з матір`ю, житлово-побутові умови для проживання та розвитку дитини створені, проживання дитини з матір`ю в інтересах дитини (т. 3, а. с. 26-29).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

З матеріалів касаційної скарги вбачається, що судові рішення оскаржуються лише в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком, а тому в іншій частині не переглядаються.

Відповідно до статей 3, 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі Конвенція про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтями 12 15 Конвенції визначено право дитини висловлювати свою думку (право бути почутою).

На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини.

Однією з загальних засад регулювання сімейних відносин є рівність прав та обов`язків жінки і чоловіка (частина шоста статті 7 СК України). Це принципове положення конкретизовано у статті 141 СК України щодо жінки та чоловіка як матері та батька дитини.

Виходячи зі змісту частини другої статті 141 СК України та обставина, що шлюб між батьками розірвано або один з них проживає окремо від дитини, не впливає на обсяг батьківських прав та обов`язків.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» конкретизує, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

За положеннями частин першої, другої статті 161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до статті 19 СК України спори про визначення місця проживання дитини є тією категорією справ, в яких обов`язковим є письмовий висновок органу опіки і піклування. Водночас суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Враховуючи положення статей 7 13 СК України, частини четвертої статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді цієї категорії справ суди обов`язково застосовують Конвенцію про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Україною 27 лютого 1991 року, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі ЄСПЛ).

Аналіз практики ЄСПЛ щодо застосування національними судами статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) дозволяє вказати на такі важливі особливості вирішення спорів про визначення місця проживання дитини: 1) при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, пункт 100); 2) стаття 8 Конвенції вимагає, щоб національні органи влади встановили рівновагу між інтересами дитини й батьків, і щоб особливу увагу було приділено інтересам дитини, які через серйозність їх характеру мають переважну дію над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 13 липня 2000 року в справі «Elsholz v Germany» («Ельсхольц проти Німеччини»), заява № 25735/94, пункти 50, 64).

У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та не спростовується матеріалами справи те, що в цілому матеріально-побутові умови та рівень комфорту, які може забезпечити дитині матір, є задовільними.

Також судами під час розгляду справи правомірно враховано висновок органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким визначено місце проживання дитини разом із матір`ю.

При цьому під час розгляду справи судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що приведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом із матірю, у звичному для неї середовищі.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що матір дитини та його баба, яка проживає разом із ними, зловживають спиртними напоями, травмують психіку дитини, не можуть бути прийняті судом, оскільки такі твердження позивача не підтверджені будь-якими доказами, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства України, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування, відсутність виняткових обставин, які б вказували на неможливість подальшого проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із матір`ю, обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, судами проведена належна правова оцінка доказів.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що відповідач чинить йому перешкоди у спілкування із дитиною є підставою для звернення до суду із позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, проте колегія суддів наголошує, що неприязні стосунки між колишнім подружжям не мають переважати над інтересами дитини, а тому, з урахуванням обставин вказаної справи, такі доводи не є підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Що стосується незгоди заявника з ухваленням апеляційним судом додаткової постанови, якою на користь відповідача стягнуто витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 представник ОСОБА_2 ОСОБА_4 просила суд вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, та стягнути з позивача на користь відповідача 15000 грн.

На підтвердження понесення судових витрат ОСОБА_4 було надано суду копію угоди № 14 про надання правової допомоги від 19 лютого 2021 року, копію додаткового договору № 14 про надання правової допомоги від 19 лютого 2021 року, акт виконаних робіт від 25 лютого 2021 року та квитанцію до прибуткового касового ордера.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У абзаці першому частини восьмої статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно підпункту в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Таким чином, враховуючи те, що приймаючи постанову від 19 серпня 2021 року апеляційним судом не було вирішено питання щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для постановлення додаткової постанови, що не суперечить вищевикладеним нормам процесуального права.

При цьому вирішуючи питання щодо стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн, апеляційним судом було враховано подані сторонами докази, заперечення позивача про стягнення з нього таких витрат та виконану представником відповідача роботу у суді апеляційної інстанції, а саме написання відзиву на апеляційну скаргу.

Отже, доводи касаційної скарги в частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час прийняття додаткової постанови не знайшли свого підтвердження.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнили частково позовні вимоги ОСОБА_3 .

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 січня 2021 року, постанову Одеського апеляційного суду від 19 серпня 2021 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта