19.03.2024

№ 522/10305/18

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 522/10305/18

провадження № 61-22196св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2018 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г., Колеснікова Г. Я.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» про скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом додержавного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» (далі - ДП МОУ «Південьвійськбуд») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що наказом від 15 січня 2016 року № 2 позивач прийнятий на посаду помічника директора з виробничих питань ДП МОУ «Південьвійськбуд», згодом на підставі наказу від 29 вересня 2016 року № 47 переведений на посаду директора з основних фондів.

Наказом Міністерства оборони України від 12 січня 2018 року № 13 «Про ліквідацію державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» припинено юридичну особу шляхом її ліквідації, призначено ліквідаційну комісію у складі голови - ОСОБА_2 , членів комісії: менеджера по роботі з підприємствами концерну «Військессетменеджмент» ОСОБА_3 та заступника директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» ОСОБА_1 .

Наказом голови ліквідаційної комісії ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 14 травня 2018 року № 17-о/с позивача звільнено з роботи на підставі частини першої статті 40 КЗпП України, чим змінено склад ліквідаційної комісії та припинено її діяльність.

Позивач вважає, що наказ про його звільнення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки внаслідок його звільнення було змінено склад ліквідаційної комісії, що фактично спричинило припинення її роботи та такі дії не входять до повноважень голови ліквідаційної комісії, а отже є перевищенням повноважень.

Просив суд скасувати наказ ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 14 травня 2018 року № 17-о/с у частині, що стосується ОСОБА_1 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 38 510,80 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року, у позові відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що ДП МОУ «Південьвійськбуд» дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з основних фондів, а тому наказ голови ліквідаційної комісії ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 14 травня 2018 року № 17-о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з основних фондів на підставі частини першої статті 40 КЗпП України є законним та підстави для його скасування відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Приморського районного суду міста Одеси.

08 вересня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що якщо ліквідацію провадить орган управління підприємством або директор, ліквідаційна процедура здійснюватиметься в межах їх трудових функцій, тобто вони продовжуватимуть роботу в межах трудових відносин, що вже склалися до повного закінчення ліквідаційної процедури. У решті випадків відносини між власником і членами ліквідаційної комісії або ліквідатором перебуватимуть у полі цивільно-правових відносин.

У даному випадку відносини між власником (Міністерство оборони України) юридичної особи (ДП МОУ «Південьвійськбуд») та ОСОБА_1 (член ліквідаційної комісії) були оформлені трудовим договором, за яким здійснювалась оплата праці, в тому числі, і за виконання обов`язків члена ліквідаційної комісії. Для прозорої роботи ліквідатора, в якій не буде вбачатись корупційної складової, потрібні щонайменше три члени ліквідаційної комісії, що підтверджено і наказом № 13 Міністерства оборони України від 12 січня 2018 року, згідно якого призначено ліквідаційну комісію у складі трьох осіб. Власником відповідача рішення про зміну складу ліквідаційної комісії прийнято не було. Таким чином, видаючи наказ про звільнення, відповідач перевищив свої повноваження і самостійно змінив склад ліквідаційної комісії, з моменту звільнення не здійснював оплату праці.

Відзив на касаційну скаргу

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що наказом ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 15 січня 2016 року № 2 (по особовому складу) «Про прийом на роботу» ОСОБА_1 призначено на посаду помічника директора з виробничих питань ДП МОУ «Південьвійськбуд» з 22 січня 2016 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

02 березня 2016 року наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» ОСОБА_4 № 19 «Про виконання службових обов`язків» на помічника директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» ОСОБА_1 покладено виконання обов`язків директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» у разі відсутності тимчасово виконуючого обов`язки директора ОСОБА_4 по причинам перебування у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та інше.

Наказом ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 29 вересня 2016 року № 47 (по особовому складу) «Про переведення на іншу посаду, прийняття на роботу» ОСОБА_1 , помічника директора з виробничих питань, переведено за його згодою постійно заступником директора з 29 вересня 2016 року.

Згідно з пунктом 2 вищезазначеного наказу призначено ліквідаційну комісію у складі голови ліквідаційної комісії - радника генерального директора концерну «Військессетменеджмент» ОСОБА_2; членів ліквідаційної комісії: ОСОБА_3 - менеджера по роботі з підприємствами концерну «Військессетменеджмент»; ОСОБА_1 - заступника директора ДП МОУ «Південьвійськбуд».

На виконання вищезазначеного наказу головою ліквідаційної комісії видано наказ від 23 січня 2018 № 2 «Про затвердження плану заходів з ліквідації», відповідно до пункту 15 якого проводиться звільнення з роботи працівників (з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку).

З метою виконання наказу від 23 січня 2018 року № 2 «Про затвердження плану заходів з ліквідації» 25 січня 2018 року за вих. № 16/19 про майбутнє звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства під підпис повідомлено заступника директора з основних фондів ОСОБА_1

09 лютого 2018 року відповідачем на адресу Одеського міського центру зайнятості направлена інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, де, зокрема, зазначалось про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 (заступника директора з основних фондів).

Вказаний звіт був отриманий Одеським міським центром зайнятості того ж дня, 09 лютого 2018 року, про що свідчить підпис відповідальної особи, яка прийняла інформацію та номер вхідної кореспонденції від 09 лютого 2018 року № 375/02-07, а також лист директора Одеського міського центру зайнятості від 09 лютого 2018 року № 55/02-08.

Наказом голови ліквідаційної комісії ДП МОУ «Південьвійськбуд» (по особовому складу) від 14 травня 2018 року № 17 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» відповідно до частини першої статті 40 КЗпП у зв`язку з ліквідацією підприємства.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Під змінами в організації виробництва і праці в пункті 1 статті 40 КЗпП України, зокрема, маються на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Працівника можна звільнити з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, якщо здійснюється ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат її працівників.

Статтею 110 ЦК України визначено, що юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісія з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Приписами частини 4 вищезазначеної статті передбачено, що до комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.

Відповідно до частини п`ятої статті 111 ЦК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Згідно з пунктом 6.4 статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» заступники керівника підприємства, керівники та спеціалісти підрозділів апарату управління, структурних підрозділів підприємства призначаються на посаду і звільняються з посади керівником підприємства.

Відповідно до відомостей, які містились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день звільнення ОСОБА_1 , керівником (головою ліквідаційної комісії) був ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що його звільнення є незаконним так як відсутні правові підстави для звільнення його як члена ліквідаційної комісії.

Проте, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що ОСОБА_1 звільнено з посади як заступника директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, а не як члена ліквідаційної комісії.

Відповідно до наказу ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 24 квітня 2018 року № 14-А о/с на виконання плану заходів з ліквідації підприємства, затвердженого наказом від 23 січня 2018 року № 2 внесено зміни до штатного розпису з 15 травня 2018 року, якими виведено зі штатного розпису з 15 травня 2018 року посаду заступника директора з основних фондів, яку займав ОСОБА_1 .

Отже, ДП МОУ «Південьвійськбуд» дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з основних фондів, а тому наказ голови ліквідаційної комісії ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 14 травня 2018 року № 17-о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з основних фондів на підставі частини першої статті 40 КЗпП України є законним та підстави для його скасування відсутні.

Судами правильно зазначено, що посилання позивача на необхідність наявності трьох членів ліквідаційної комісії для прозорої роботи ліквідатора не впливають на законність наказу відповідача про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора підприємства.

До предмета доказування у цій справі належить дотримання процедури звільнення позивача як працівника, проте порушень порядку звільнення судами не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 09 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська