ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/10988/15-ц
провадження № 61-1735св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Жданової В. С.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Вознюком Матвієм Пилиповичем, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Шенцевої О. П., та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову вказував, що з 26 листопада 2005 року сторони перебувають у повторному шлюбі, проте з 2009 року стосунки між ними погіршились та з 2010 року подружні відносини припинились, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть.
Вважав, що примирення між сторонами неможливе, тому просив не надавати строк для примирення.
За таких обставин просив розірвати шлюб між ним та відповідачем, зареєстрований 26 листопада 2005 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 354.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року позов задоволено.
Розірвано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 листопада
2005 року Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 354.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що збереження сім`ї і подальше спільне проживання подружжя є неможливим, сторони спільного господарства не ведуть, не підтримують подружніх відносин.
Постановою апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом
Вознюком М. П. - залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2019 року представник ОСОБА_3 - адвокат Вознюк М. П. - звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року і передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що провадження в цій справі відкрито за позовною заявою, поданою без додержання вимог щодо її змісту, встановлених статтею 119 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час пред`явлення позову, а саме - позовна заява не містила посилань на докази, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги, та до неї не надано цих доказів.
Крім того, на думку заявника, даний позов пред`явлений неналежним позивачем, оскільки в ньому неправильно зазначено прізвище відповідача як « ОСОБА_2 », замість « ОСОБА_2 ». У заявника виникає сумнів, що даний позов пред`явлений саме ОСОБА_1 , який перебував із відповідачем у шлюбі понад 30 років та не міг допустити помилку у написанні її прізвища, по-батькові дитини та адресі місця проживання сім`ї.
Заявник вказує, що апеляційний суд не розглянув подану нею заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду, подану 5 грудня 2018 року. Крім того, апеляційний суд розглянув справу без участі відповідача, яку видалив із зали судових засідань з надуманих підстав.
Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували наявність у сторін неповнолітніх дітей, відсутність згоди ОСОБА_2 на розірвання шлюбу, тому помилково не вжили заходів до примирення подружжя.
На думку заявника, суди першої та апеляційної інстанції неповно з`ясували фактичні обставини справи, і помилково встановили, що у сторін є неповнолітній син ОСОБА_6 , проте правильне по-батькові неповнолітнього сина « ОСОБА_6 ».
Також заявник вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань про виклик свідків і призначення експертизи та не розглянув інші подані відповідачем клопотання. При цьому апеляційний суд не звернув уваги на порушення процесуального права, допущені місцевим судом.
Заявник посилався на недоведеність обставин, які суди вважали встановленими, зокрема, факту проживання позивача з ОСОБА_8 . Встановивши вказані обставини, суди послались на копію довідки, яка не є належним і допустим доказом, відхиливши посилання відповідача щодо спільного проживання сторін, що підтверджено наданою відповідачем довідкою від 31 жовтня 2016 року № 39.
Позиція інших учасників справи
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Теплякова Т. Є. - подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому посилалася на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій нормам матеріального та процесуального права. Просила врахувати, що ОСОБА_1 протягом розгляду справи неодноразово наголошував, що подальше перебування у шлюбі з ОСОБА_2 суперечитиме його інтересам, оскільки він не бажає надалі проживати із нею і спільно вести господарство, а формальне перебування у шлюбі створює несприятливу обстановку.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У квітні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
26 листопада 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 354.
Сторони мають неповнолітнього на час розгляду справи судами попередні інстанцій сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суди встановили, що з 2009 року подружні стосунки між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 ускладнились та з 2010 року сторони не підтримують стосунків, сім`я фактично розпалася і її відновлення неможливо. Шлюб носить формальний характер, спільне подружжя і зберігання шлюбу суперечить інтересам сторін.
Також судами встановлено, що позивач проживає з ОСОБА_8 , з якою має сина ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 , поданої її представником - адвокатом Вознюком М. П., на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 24 Сімейного кодексу (далі - СК) України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод визначено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду (частина третя статті 105 СК України).
За змістом частини другої статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Відповідно до статті 113 СК України особа має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня
2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
Встановивши, що шлюб сторін носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом першої інстанцій того, що позовна заява ОСОБА_1 не відповідала вимогами ЦПК України, є безпідставними, оскільки на час відкриття провадження у справі позов відповідав вимогам статей 119 120 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування правових підстав для відкриття провадження у справі.
Посилання заявника на те, що апеляційний суд безпідставно не розглянув її заяву про відвід колегії суддів апеляційного суду від 5 грудня 2018 року, відхиляються касаційним судом, оскільки ухвалою апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року вказану заяву про відвід залишено без розгляду, так як цей відвід заявлено повторно з підстав, розглянутих раніше, що відповідає положенням частини п`ятої статті 36 ЦПК України.
Крім того, підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про розгляд апеляційним судом справи без участі відповідача, яку цей суд безпідставно видалив із зали судових засідань, оскільки суд апеляційної інстанції з додержанням частини четвертої статті 44, пункту 2 частини першої статті 144 ЦПК України видалив відповідача із зали судового засідання з підстав зловживання нею процесуальними правами та порушення порядку під час судового розгляду. Касаційний суд не вбачає порушення апеляційним судом норм процесуального права при застосуванні до відповідача заходів процесуального примусу.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не надали строк для примирення сторін, відхиляються касаційним судом, оскільки закріплена у статті 111 СК України норма є диспозитивною, тому суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто у випадку виявлення під час розгляду справи обставин або фактів, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Також апеляційний суд врахував, що з моменту пред`явлення позову та ухвалення судового рішення пройшло більше двох років, в суді апеляційної інстанції справа розглядалася понад один рік, однак за весь цей час сторони не примирились.
Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про неповне встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, а саме - помилкове зазначення по-батькові дитини сторін, оскільки вказана помилка не вплинула на правильність вирішення справи та може бути усунена шляхом виправлення описки.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка. Судовим рішенням апеляційного суду обґрунтовано відхилено ці доводи заявника та наведено мотиви на їх спростування, з якими погоджується і касаційний суд.
За змістом статті 400 ЦПК України Верховний Суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі
Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.
Касаційний суд не вбачає правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про розгляд справи за його особистої участі, поданого до Верховного Суду у лютому 2019 року, оскільки за змістом частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із викликом сторін.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Вознюком Матвієм Пилиповичем, залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 5 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. С. Жданова В. А. Стрільчук