30.01.2023

№ 522/11277/18

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 522/11277/18

провадження № 61-18428св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року у складі судді Шенцевої О.П. та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління) та Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконними рішення нотаріуса про реєстрацію прав, скасування записів про право власності та приведення об`єкта нерухомості у попередній стан.

На обґрунтування позову посилався на таке.

На підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв. м.

Під час вивчення позивачем Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що на підставі рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. (далі - приватний нотаріус Сімаченко С. Л.) від 14 липня 2016 року за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 361,7 кв. м.

Листом від 13 березня 2018 року № 101505/1-2296 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - Департамент ДАБІ в Одеській області) повідомлено, що відсутня реєстрація дозвільних документів щодо об`єкта за адресою: АДРЕСА_2 , а сам замовник не звертався до Департаменту за отриманням дозвільних документів на реконструкцію вказаної квартири.

Згідно з листом Управління від 28 лютого 2018 року відповідно до Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів відсутня інформація щодо одержання права на виконання будівельних робіт або прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, Управлінням за дорученням прокуратури проведено позапланову перевірку спірного об`єкта, за наслідками якої встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 провели будівельні роботи із реконструкції вказаної квартири шляхом надбудови додаткових поверхів та влаштування підвалу, чим збільшено загальну площу квартири до 361,7 кв. м.

За результатами позапланового заходу складено акти від 02 травня 2018 року та 21 травня 2018 року, протоколи про адміністративне правопорушення від 02 травня 2018 року та видано приписи про усунення виявлених порушень від 02 травня 2018 року. Таким чином, площа зазначеної квартири збільшена внаслідок самочинного будівництва.

Як випливає з переліку документів, на підставі яких була проведена реєстрація об`єкта будівництва, підставою для реєстрації об`єкта площею 361,7 кв. м є договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року, серія та номер: 4926, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ситніковою Ю. Л. Інших документів, на підставі яких проведено будівництво об`єкта нерухомості, не зазначено.

Особливості процедури державної реєстрації прав власності на нерухоме майно визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Таким чином, відповідно до Порядку № 1127 у будь-якому випадку для реєстрації побудованого новоствореного або реконструйованого об`єкта нерухомості необхідний документ, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Проте приватним нотаріусом Сімаченко С. Л., якою проведено державну реєстрацію спірного майна, не додержано зазначених вимог, а сама реєстрація проведена без наявності переліку документів, передбаченого Порядком № 1127.

Неправомірність дій нотаріуса призвела до незаконної реєстрації і, як наслідок, набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва.

У ході перевірки законності будівництва спірного майна встановлено, що воно проведено на земельній ділянці, яка не надавалася відповідачам для забудови її власником - Одеською міською радою, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 30 травня 2018 року № 0119/1838-06, з якого випливає, що міською радою рішень щодо передачі у власність або користування земельної ділянки за вказаною адресою не приймалось.

Зазначене також підтверджене листом Управління архітектури та містобудування Одеської міської радивід 07 березня 2018 року № 01-15/116п, з якого випливає, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , управлінням не надавалися.

Таким чином, рішення приватного нотаріуса Сімаченко С. Л., яким проведено державну реєстрацію спірного нерухомого майна, є протиправним, оскільки порушує встановлений чинним законодавством порядок реєстрації прав власності на новостворені об`єкти нерухомого майна та підлягає скасуванню, як і вчинені нею записи про реєстрацію прав власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного позивач просив:

визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Сімаченко С. Л. на підставі якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровали право власності по 1/2 частки за кожним на квартиру АДРЕСА_1 , площею 361,7 кв. м;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 15404056 про право власності ОСОБА_1 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 361,7 кв. м;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 15404052 про право власності ОСОБА_2 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 361,7 кв. м;

зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 привести квартиру АДРЕСА_1 відповідно до проєкту забудови.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що перевірка приватним нотаріусом реєстру дозвільних документів Департаменту ДАБІ в Одеській області під час реєстрації прав власності на підставі декларації від 17 червня 2016 року № ОД 142163031668 була обов`язковою, однак надання підтвердження такої перевірки не передбачається чинним законодавством. Будь-яких заяв від реєстратора Департаменту ДАБІ в Одеській області, печаткою та підписом якого засвідчено декларацію від 17 червня 2016 року за № ОД 142163031668 з приводу недостовірності декларації, її невідповідності закону, або будь яких інших обставин, які вказували на недійсність такого документу, суду не надавалося, позивачем клопотання не заявлялися, тому твердження позивача, що декларація від 17 червня 2016 року за № ОД 142163031668 є фальшивою, судом не приймаються. Позивачем не надано належних доказів неправомірності набуття права власності відповідачами на квартиру АДРЕСА_1 . На час подання позову та його обґрунтування доказами позивач не посилався на факт існування декларації, яка і стала підставою державної реєстрації.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2021 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, відповідно до положень статті 41 Конституції України, статей 328 331 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та положень частини другої статті 376 ЦК України, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Відповідачами за відсутності дозвільних документів, тобто самочинно, проведено реконструкцію належної їм квартири АДРЕСА_1 , площею 47,9 кв. м, шляхом надбудови додаткових поверхів та влаштування підвалу, чим збільшено загальну площу квартири до 361,7 кв. м та змінено її зовнішні геометричні розміри, тобто фактично здійснено будівництво нового триповерхового об`єкта нерухомості.

Також будівництво здійснено на земельній ділянці, яка не надавалась відповідачам для забудови її законним розпорядником Одеської міською радою, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 30 травня 2018 року № 0119/1838-06.

Згідно з технічними планами від 04 квітня 2007 року та від 10 травня 2016 року після реконструкції лише площа першого поверху квартири збільшилася до 67,8 кв. м, в той час як її загальна площа була 47,9 кв. м.

Отже, відповідачами здійснено самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена їм для цієї мети та яка належить територіальній громаді в особі Одеської міської ради, у зв`язку з чим порушено право власності на неї.

Судом апеляційної інстанції безпідставно не прийнято до уваги доводи позивача, що спірна квартира є самочинним будівництвом, у зв`язку з тим, що декларація про прийняття об`єкта в експлуатацію від 17 червня 2016 року № ОД 142163031668 не зареєстрована у встановленому законом порядку.

Відповідачами набуто право власності на нерухоме майно, яке не прийнято в експлуатацію у порядку, встановленому законом, оскільки датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Отже, майно вважається таким, що прийнято в експлуатацію саме з моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта в експлуатацію в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт.

Судами залишено поза увагою та не надано жодної правової оцінки наданим прокурором доказам про відсутність в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, інформації щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 17 червня 2016 року № ОД 142163031668, а саме листам Департаменту ДАБІ в Одеській області від 13 березня 2018 року № 1015/08/1-2296, Управління від 28 лютого 2018 року № 01-6/148-ПР.

Судом також проігноровано надану Департаментом ДАБІ в Одеській області на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2019 року про витребування доказів інформацію, з якої також вбачається, що Департаментом не реєструвались та не видавались документи дозвільного характеру на квартиру АДРЕСА_1 , зокрема декларація від 17 червня 2016 року.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що до повноважень Департаменту ДАБІ в Одеській області взагалі не належить реєстрація декларацій на об`єкти будівництва у м. Одесі із зазначеним класом наслідків та такими повноваженнями наділене Управління.

Правове значення у цьому випадку має відсутність реєстрації декларації про готовність об`єкта в експлуатацію в Єдиному реєстрі документів, що дає право на виконання підготовчих та будівельних робіт, яка могла би слугувати підставою для реєстрації права власності на новостворений чи реконструйований об`єкт нерухомості.

Судові рішення оскаржуються з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-1328цс15, Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 201/13592/19-ц, Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури у ційсправі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 47,9 кв. м (т. 2, а. с. 120).

Згідно з декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованою Департаментом ДАБІ в Одеській області від 17 червня 2016 року за № ОД 142163031668, реконструкція квартири АДРЕСА_1 проведена без змін геометричних розмірів фундаментів у плані та є об`єктом закінченого будівництва.

14 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була подана заява про державну реєстрації прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 1-2). До заяви додано, як підтвердження виникнення права власності на новозбудований об`єкт, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142163031668, зареєстровану 17 червня 2016 року на реконструкцію зазначеної квартири (т. 2, а. с. 12-17), та технічний паспорт, виготовлений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , від 10 травня 2016 року, на спірну реконструйовану квартиру (т. 2, а. с. 19-21).

На виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2020 року від приватного нотаріуса Сімаченко С. Л. отримано матеріали у вигляді завірених та прошнурованих копій документів, які стали підставою для прийняття приватним нотаріусом Сімаченко С. Л. рішення про державну реєстрацію прав власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 14 липня 2016 року № 30467692 (т. 2, а. с. 28).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статей 316 317 321 391 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16 386 391 ЦК України.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною другою статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон № 1952-IV) (у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації речових прав) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV).

У пунктах 1, 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV зазначено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, та перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (стаття 11 Закону № 1952-IV).

Відповідно до частини другої статті 12 Закону № 1952-IV записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Отже, декларація про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована в установленому порядку інспекцією (щодо об`єктів I-III категорії складності), є документом, який підтверджує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, та мають подаватися для оформлення права власності з видачею рішення про право власності на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна.

Згідно з документами, які було надано нотаріусу для реєстрації права власності, вони відповідають положенням Закону України від 26 листопада 2015 року № 834-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), який набрав чинності з 01 січня 2016 року, за якими подаються такі документи: заява встановленої форми; копію документа, що посвідчує особу заявника (паспорт громадянина України, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або документ, що його заміняє); копію реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (ідентифікаційний код) (крім випадків, коли особа через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України); документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав (квитанція); документ про сплату державного мита (квитанція) (крім випадків, коли особа звільнена від сплати державного мита); документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно (договір купівлі-продажу, дарування, рішення суду, свідоцтво тощо); Якщо документи подає представник власника, користувача, додатково до вище перелічених документів подаються: копія документа, що підтверджує повноваження представника (копія довіреності або іншого документа, що посвідчує відносини представництва); копію документа, що посвідчує особу власника, користувача (паспорт громадянина України, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, національний, дипломатичний чи службовий паспорт іноземця або документ, що його заміняє); копію реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків власника, користувача (ідентифікаційний код) (крім випадків, коли особа через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податку, офіційно повідомила про це відповідні органи державної влади та має відмітку в паспорті громадянина України);

В результаті прийняття заяви про державну реєстрацію заявнику видається картка прийому відповідної заяви.

Картка прийому заяви про державну реєстрацію містить відомості про дату і час подачі заяви, її реєстраційний номер, а також перелік документів, які подавалися заявником.

У ході розгляду заяви про державну реєстрацію державний реєстратор, нотаріус встановлює наявність обставин, що перешкоджають проведенню державної реєстрації прав, за наявності яких приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію, рішення про зупинення державної реєстрації прав або рішення про відмову в проведенні реєстрації прав, про що обов`язково повідомляє заявника в письмовій формі.

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що перевірка приватним нотаріусом реєстру дозвільних документів Департаменту ДАБІ в Одеській області під час реєстрації прав власності на підставі декларації від 17 червня 2016 року № ОД 142163031668 була обов`язковою.

Проте надання підтвердження такої перевірки не передбачається чинним законодавством. Будь-яких заяв від реєстратора Департаменту ДАБІ в Одеській області, печаткою та підписом якого засвідчено декларацію від 17 червня 2016 року № ОД 142163031668, з приводу недостовірності декларації, її невідповідності закону, або будь-яких інших обставин, які вказували на недійсність такого документа суду не надавалося, представником позивача клопотання не заявлялися, тому твердження представника позивача, що декларація від 17 червня 2016 року № ОД 142163031668 є фальшивою, є необґрунтованими.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 зазначено, що «пункт 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15».

У пункті 41 Порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, зазначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються, зокрема, 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; 2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

З матеріалів реєстраційної справи № 972263151101 на квартиру АДРЕСА_1 , заведеної Управлінням державної реєстрації Одеської міської ради випливає, що 14 липня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була подана заява про державну реєстрації прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , до якої додано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 142163031668, зареєстровану 17 червня 2016 року на реконструкцію зазначеної квартири, та технічний паспорт на реконструйовану квартиру.

Зазначені обставини також підтверджуються належно засвідченими документами, що стали підставою для прийняття рішення від 14 липня 2016 року № 30467692 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках кожному на квартиру АДРЕСА_1 , наданими приватним нотаріусом Сімаченко С. Л. (т. 2, а. с. 116-133).

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено, що реєстрацією права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами порушено право Управління та Одеської міської ради, а тому відповідно до статей 15 16 ЦК України право вказаних позивачів не підлягає захисту судом.

Аргументи заявника про те, що зазначена квартира є самочинним будівництвом, Верховний Суд відхиляє, оскільки позивачем не доведено належним доказами, що спірна квартира є самочинним будівництвом, яка підлягає приведенню у первісний стан.

Водночас відповідачами спростовано доводи позивача про самочинність проведеної реконструкції квартири та підтверджено, що реєстрація права власності на реконструйований об`єкт нерухомості на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації проведена відповідно до вимог чинного законодавства й вони правомірно набули право власності на вказане майно.

Відмовляючи у задоволені позову, суди попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у справі доказів встановили, що реконструкція спірного житлового приміщення проведена відповідно до чинного законодавства без змін геометричних розмірів існуючих фундаментів, є об`єктом закінченого будівництва, тому відповідачі набули право власності на спірне майно правомірно.

Водночас доводи касаційної скарги про те, що реконструкція квартири проведена на земельній ділянці, яка не надавалася відповідачам для забудови її власником - Одеською міською радою, а отже, є самочинним будівництвом, по суті зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

У постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі

№ 6-1328цс15 та Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 308/5988/17-ц, в аспекті на який посилається заявник, зазначено, що згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Проте у справі, що переглядається, суди вважали невстановленими та недоведеними доводи позивача про те, що реконструкція квартири відповідачів здійснена на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети, без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 201/13592/19-ц (провадження № 61-6046св21) зазначено, що посилання суддів на відсутність експертизи, вироку суду, якими було б встановлено, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підробкою, безпідставні, так як суд має можливість самостійно досліджувати докази сторін, з`ясовувати, чи виділялася земельна ділянка під будівництво спірного об`єкта нерухомості, чи укладався із ним договір оренди земельної ділянки, на якій цей об`єкт нерухомості розташований, та ухвалити законне й обґрунтоване рішення. Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на отримання ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, проте зазначені доводи відповідача суду необхідно перевірити.

Водночас у справі, рішення у якій переглядаються, суди не посилалися на відсутність експертизи, вироку суду, якими було б встановлено, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підробкою, а зробили відповідні висновки щодо подання та затвердження декларації про готовність об`єкта до експлуатації та відсутності факту самочинного зайняття земельної ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) викладено висновок, що будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція),необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема, не тільки прокурора та позивача, а й відповідача у справі.

Натомість у цій справі суди попередніх інстанцій застосували приписи Конвенції, врахувавши фактичні обставини справи, поведінку відповідачів, які використали право на реконструкцію квартири, встановили, що відповідачі самовільно не займали земельної ділянки для проведення реконструкції квартири, а державні органи у межах своїх повноважень посвідчили правильність поданих відповідачами документів на легалізацію проведеної реконструкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зазначено, що «державна реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, та не виключає можливість знесення такого об`єкту нерухомості в порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів».

Проте у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій не встановили самочинності проведеної відповідачами реконструкції їх квартири, а відповідно не робили висновку про неможливість приведення квартири у попередній стан саме у зв`язку із самочинністю реконструкції.

Отже, аналіз висновків, викладених Верховним Судом у справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, свідчать, що вони зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Тому доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Висновки судів у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо застосування норм матеріального та процесуального права.

Верховний Суд також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у цій справі про те, що виникненню у відповідачів права власності на майно, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права на новостворене (реконструйоване) нерухоме майно, слугувала та передувала активна участь в такому процесі держави в особі відповідних органів архітектурно-будівельного контролю, які погодилися із готовністю до експлуатації закінченого після реконструкції об`єкта. У зв`язку з цим, враховуючи, що право власності на житлове приміщення було набуте відповідачами в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність за вказані процедури не може покладатися на останніх, які розраховували на їх належність та легітимність.

Суд апеляційної інстанції також обґрунтовано зазначив, що задоволення вимог прокурора призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки в такому випадку втручання держави у мирне володіння майном відповідачами є непропорційним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко