№ 522/12192/17

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 522/12192/17

провадження № 61-9630 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 - на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Артеменка І. А.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та скасування записів про державну реєстрацію права власності.

У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування майна, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 січня 2019 року позов ОСОБА_2 та позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2011 року у справі № 2/1522/3558/11 визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 право власності за кожним по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 177,2 кв. м. Зазначене рішення суду було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 січня 2012 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року у справі № 522/7758/14-ц за позовом ОСОБА_7 припинено право часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_7 право власності на семикімнатну квартиру, розташовану за вищевказаною адресою, загальною площею 177,2 кв. м, житловою площею 114,3 кв. м, підсобною - 62,9 кв. м.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.

Вважали, що з моменту постановлення рішення апеляційним судом у них виникло право на звернення до суду із позовом про витребування майна та усунення перешкод у користуванні цим майном шляхом виселення добросовісних набувачів: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд витребувати на користь кожного у ОСОБА_3 по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , у ОСОБА_4 - по 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом виселення ОСОБА_3 з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 та виселення ОСОБА_4 з 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою на користь ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ; скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказані квартири за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ; стягнути з відповідачів на їх користь понесені ними судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення суду мотивовано тим, що позов про витребування спірного майна, яке було відчужене ОСОБА_7 на підставі скасованого у подальшому судового рішення, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким особи позивачів зловживали шляхом виведення майнових прав на спірне майно з під іпотеки.

Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, які законним шляхом набули своє майно, тому у них не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивачів наявна воля на маніпуляцію зі спірним майном для уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у даному випадку, покладає на добросовісних набувачів індивідуальний та надмірний тягар, що матиме наслідком порушення справедливого балансу і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

До придбання квартири відповідачі зробили всі можливі перевірки в державних реєстрах об`єкту нерухомості і мали «правомірні очікування»/«законні сподівання» вчиняти певні дії по покупці квартир відповідно до виданих державними органами витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно, у відповідачів не було жодної підстави вважати ці угоди ризикованими та сумнівними.

Позивачі звернулись до суду з позовом про витребування майна у добросовісних набувачів і усунення перешкод шляхом їх виселення та скасування записів про державну реєстрацію права власності. Проте неможливо одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, а до дискреційних повноважень суду не відноситься вибірковість розгляду викладених у позові позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 - подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 522/31671/13, постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 214/1814/15, від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 405/7000/18, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 522/12192/17

із Приморського районного суду м. Одеси.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що після ухвалення заочного рішення Приморським районним судом м. Одеси від 02 липня 2014 року, яким було визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_7 , останнім були вчинені дії, унаслідок якої вказана квартира була поділена на два об`єкти нерухомого майна. Згідно останнім даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 , а квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 .

Вказане заочне рішення суду у подальшому було скасовано. А тому, на думку заявника, належним способом порушеного права є витребування цього майна з чужого незаконного володіння на підставі статті 388 ЦК України.

Висновок суду про те, що з одного боку позивачі не сплачували кредит банку, а з другого боку заперечували проти звернення стягнення на квартиру у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами не відповідає обставинам справи, оскільки заперечення проти звернення стягнення на квартиру були пов`язані лише з тим, що право власності на спірну квартиру належало іншій особі.

Позивачі отримали кредитні кошти та виплатили у Фонд фінансування будівництва. Однак після введення об`єкту до експлуатації забудовник ухилявся від передачі правовстановлюючих документів, що змусило ОСОБА_1 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 звернутись до суду з позовом про визнання права власності. Жодних вимог при цьому щодо припинення або визнання недійсними договорів іпотека позивачами на заявлялись, а тому їх поведінка не є суперечливою.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_11 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 на праві власності належить квартири АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з двох кімнат, загальною площею 65,7 кв. м, у тому числі житловою площею 49,1 кв. м, яку придбана у ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 02 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченко І. Є., зареєстрованого в реєстрі за № 1296 (а.с. 154, т. 5).

ОСОБА_8 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що розташована за вказаною вище адресою, на підставі договору купівлі продажу від 13 лютого 2015 року, який укладено з ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О. І., зареєстрованим в реєстрі за № 168. Відчужувана квартира належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 23 жовтня 2014 року, індексний номер: 28520508 (а.с. 122-125, т. 5).

ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_5 договором купівлі-продажу від 28 квітня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Штогріною О .І., зареєстрованого в реєстрі за № 581. Відчужувана квартира належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 23 жовтня 2014 року, індексний номер: 28516720 (а.с. 88-91, т. 5,).

Квартири були придбані в стані «після будівельників», без штукатурки, світла, сантехніки, підлоги, батарей, вікон і дверей. У спірних квартирах відповідачами був зроблений капітальний ремонт, що підтверджується наданими доказами, висновком експерта з додатками та не заперечується представниками сторін.

Висновком експерта від 09 липня 2020 року № 130/20, складеним судовим експертом Сікорською О. А., встановлено, що в результаті проведення дослідження технічні характеристики квартири АДРЕСА_2 , на момент її продажу були наступні: стіни поштукатурені по периметру квартири; на підлозі виконана чорнова стяжка, декоративне оздоблення стін, стель та підлоги відсутнє, сантехнічні прибори не встановлені, комунікації не проведенні, міжкімнатні перегородки відсутні (вільне планування), зазначені характеристики відповідають стану - «після будівельників». На момент проведення обстеження квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , виявлені наступні технічні характеристики: квартира розділена на функціональні приміщення за допомогою перегородок; в квартирі виконаний ремонт: стіни в жилих кімнатах обклеєні шпалерами, в санвузлах - викладені плиткою, в інших кімнатах - оздоблені травертином; стелі - натяжні, в комплексі з гіпсокартонним оздобленням багаторівневих переходів; підлога - в житлових кімнатах ламінат, в інших приміщеннях підлога викладена керамічною плиткою, оздоблення приміщень свіже та чисте, дефекти та пошкодження відсутні, виконана розводка всіх комунікацій, встановлені необхідні сантехнічні прилади (унітази 2 шт., умивальники 2 шт., душова кабіна, ванна, раковина), замінені віконні рами з склінням. Невід`ємними поліпшеннями майна - є здійснені заходи, спрямовані на покращання фізичного (технічного) стану майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості. Тобто, це поліпшення, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди. Виходячи з вищевикладеного, ремонтні роботи, які виконанні ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 , є невід`ємними поліпшеннями (а.с. 44-67, т. 7).

ОСОБА_5 отримав квартиру АДРЕСА_1 у дар від ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 06 жовтня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Єлькіним О. М., зареєстрованого в реєстрі за № 1458 (а.с. 186-187, т. 5).

Після цього ОСОБА_5 поділив квартиру на дві окремі квартири та отримав на кожну квартиру свідоцтво про право власності, а саме: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 23 жовтня 2014 року, індексний номер: 28520508 на квартиру АДРЕСА_1 , (а.с. 125, т. 5), та свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області 23 жовтня 2014 року, індексний номер: 28516720, на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 91, т. 5).

Право власності на спірну квартиру було визнане за ОСОБА_7 заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року у справі № 522/7758/14-ц, яке було скасоване рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 лютого 2017 року (а.с. 213, т. 5).

Судом встановлено, що 14 серпня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБіБанк») були укладені відповідні кредитні договори: № 262/07ф-3 на отримання кредиту у розмірі 79 150 доларів США, № 262/07ф-2 на отримання кредиту у розмірі 79 150 доларів США, № 262/07ф на отримання кредиту у розмірі 79 140 доларів США.

Для забезпечення виконання умов кредитних договорів між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 і ПАТ «ВіЕйБіБанк» було укладено іпотечні договори, відповідно до умов яких в іпотеку банку позивачі та ОСОБА_7 передали належні їм майнові права (по 1/3 кожний) на спірну квартиру АДРЕСА_3 (будівельна адреса).

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_7 виступили поручителями один одного за вищевказаними кредитними договорами. Борг за кредитними договорами на час розгляду справи не повернуто, рішенням судів про стягнення боргу за кредитними договорами не виконані (рішення Київського суду м. Одеси від 18 грудня 2015 року у справі № 520/11384/15-ц, рішення Суворовського судом м. Одеси від 09 грудня 2015 року у справі № 523/13970/15-ц, рішення апеляційного суду Одеської області від 06 квітня 2017 року у справі 523/13228/15-ц, якими встановлена наявність солідарної заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перед ПАТ «ВіЕйБіБанк»).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2011 року у справі № 2/1522/3558/11 за ОСОБА_7 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було визнано право спільної часткової власності на 1/3 частину спірної квартиру АДРЕСА_1 , за кожним (а.с. 32-33, т. 5).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2017 року у справі № 522/13217/16-ц у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБіБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру) відмовлено з підстав, зазначених представником ОСОБА_1 , яка просила відмовити у задоволенні позову банку, посилаючись на те, що право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_3 , а ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 не мають до спірної квартири ніякого відношення.

З позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування спірного майна на свою користь, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення та скасування записів про державну реєстрацію права власності позивачі звернулись до суду 05 липня 2017 року, тобто після постановлення рішення Приморським районним судом м. Одеси від 10 квітня 2017 року у справі № 522/13217/16-ц, яким було відмовлено у задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБіБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки (спірну квартиру) на користь банку.

Судом встановлено, що починаючи з 2011 року, після отримання права власності на спірну квартиру, позивачі жодного разу не сплачували комунальні платежі, не приймали участь у об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку, не утримували квартиру, не приходили до квартири, у тому числі після її покупки відповідачами і протягом двох років під час виконання ними ремонту, але одночасно з цим представники позивачів постійно брали участь у судових засіданнях проти позовів банку та за своєю апеляційною скаргою щодо спірної квартири. З одного боку позивачі були обізнані щодо права власності на спірну квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки посилались в суді на цей факт і подали позиви до суду про витребування майна у відповідачів, а з другого боку позивачі проявили недобросовісність не попередивши добросовісних набувачів про існування спору і дозволивши добросовісним набувачам понести додаткові великі матеріальні витрати на проведення капітального ремонту у спірних квартирах.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 -задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статей 317 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Власник має право витребувати свою річ за віндикаційним позовом від добросовісного набувача лише у випадках, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України, а саме: а) якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (окрім випадку, коли майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень); б) якщо майно було набуте безвідплатно в особи.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України добросовісним набувачем визнається набувач, який не знав і не міг знати, що майно ним придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довивши, що під час вчинення правочину набувач мав засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна. Слід відзначити, що безпідставним є обмеження тлумачення положень частини першої статті 388 ЦК України через звуження кола потенційних відчужувачів лише продавцями, оскільки йдеться про особу, яка не мала права відчужувати річ, тобто про незаконного відчужувача (за будь-яким правочином, спрямованим на перехід права власності).

Судами встановлено, що позивачі були співвласниками квартири АДРЕСА_1 , індивідуальні ознаки якої (загальна розрахункова площа, поверхи, планування), не відповідає індивідуальним ознакам квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , про витребування яких заявлено позов.

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Об`єктом позову про витребування майна може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову.

Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Зазначений правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Вирішуючи спір, суди на підставі належним чином оцінених доказів правильно виходили з того, що Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, які законним шляхом набули своє майно, тому у них не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України, оскільки в діях позивачів наявна воля на маніпуляцію зі спірним майном для уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною у даному випадку, покладає на добросовісних набувачів індивідуальний та надмірний тягар, що матиме наслідком порушення справедливого балансу і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До придбання квартири відповідачі зробили всі можливі перевірки в державних реєстрах об`єкту нерухомості і мали «правомірні очікування» («законні сподівання») вчиняти певні дії по покупці квартир відповідно до виданих державними органами витягів з державного реєстру прав на нерухоме майно, у відповідачів не було жодної підстави вважати ці угоди ризикованими та сумнівними.

Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що позов про витребування спірного майна, яке було відчужене ОСОБА_7 на підставі скасованого у подальшому судового рішення, не підлягає задоволенню, оскільки зазначений позов спрямований на одержання судового захисту права, яким позивачі зловживали шляхом виведення майнових прав на спірне майно з іпотеки. Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивачі кредитну заборгованість за спірне майно не погасили; здійснили дії, які унеможливили звернення стягнення на предмет іпотеки, будучи проінформованими про те, що спірна квартира була поділена і належить на праві власності іншим особам, що підтверджується, зокрема і письмовими поясненнями ОСОБА_7 .

Оскільки судами встановлено відсутність підстав для витребування нерухомого майна у добросовісних набувачів, то вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідачів та скасування записів про державну реєстрацію права власності, які є похідними, також не підлягають задоволенню.

Ураховуючи викладене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович