Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/12495/17
провадження № 61-20765св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко Аеліта Мехманівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бучко Олег Сергійович, на постанову Одеського апеляційного суду від 25 вересня
2019 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г.,
Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним.
У липні 2017 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., про визнання договору дарування автомобіля недійсним.
Також у липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., ОСОБА_3 , про визнання договору довічного утримання (догляду) недійсним.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2017 року об`єднано в одне провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., ОСОБА_3 , про визнання договору дарування недійсним з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу
Марченко А. М., про визнання договору дарування автомобіля недійсним (справа № 522/12496/17) та з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу
Марченко А. М., про визнання недійсним договору довічного утримання (справа № 522/12561/17).
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_4 , яка за життя була одружена з ОСОБА_2 . Зазначав, що наступного дня після смерті його дочки ОСОБА_4 , тобто
12 червня 2017 року, ОСОБА_2 шляхом погроз, що не поховає її належним чином, а також скориставшись його важким психологічним станом, похилим віком, станом здоров`я, примусив його оформити
у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу
Марченко А. М. договір довічного утримання (догляду) від 12 червня
2017 року № 1133, згідно з умовами якого він, як відчужувач, передав,
а ОСОБА_2 , як набувач, отримав у власність нежитлове приміщення магазину у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею
25,8 кв. м. Аналогічним чином ОСОБА_2 примусив підписати цей договір його дружину ОСОБА_3 . За умовами договору ОСОБА_2 зобов`язувався забезпечувати його та дружину утриманням та доглядом довічно.
13 червня 2017 року було проведено поховання дочки ОСОБА_4 .
Також зазначав, що нежитлове приміщення (магазин) у будинку
АДРЕСА_1 було придбано ним в період шлюбу з ОСОБА_3
і вказаний об`єкт нерухомості є спільною сумісною власністю подружжя. Перед укладенням договору довічного утримання (догляду) визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном не проводилося,
у зв`язку з чим має місце порушення законодавства при укладенні договору.
Також 12 червня 2017 року ОСОБА_2 шляхом погроз примусив підписати ОСОБА_3 договір № 1135 про дарування двокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та договір дарування автомобіля «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Правовими підставами визнання договорів недійсними визначив порушення вимог статей 203 215 231 233 ЦК України та інших актів цивільного законодавства, невідповідність змісту правочину моральним засадам суспільства та невідповідність волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі. При цьому в позові щодо визнання недійним договору дарування квартири зазначав, що він і ОСОБА_3 знаходиться в шлюбі
з 1961 року, а тому вважав, що ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним договір довічного утримання (догляду) від 12 червня 2017 року № 1133, укладений між ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Марченко А. М., відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2
у власність нежитлове приміщення магазину у будинку
АДРЕСА_1 ;
- повернути сторони за договором довічного утримання (догляду)
від 12 червня 2017 року № 1133 у попередній стан шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення магазину у будинку АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір від 12 червня 2017 року № 1135, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., щодо дарування двокімнатної квартири за адресою:
АДРЕСА_2 ;
- визнати недійсним договір від 12 червня 2017 року, укладений між
ним та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., щодо дарування автомобіля «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси суду від 08 листопада
2017 року прийнято відмову ОСОБА_5 , який є представником ОСОБА_1 , від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування автомобіля марки «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 , укладеного 12 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М.
Провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування автомобіля марки «Мерседес», державний номерний знак НОМЕР_1 , укладеного 12 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округуМарченко А. М., закрито.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір довічного утримання (догляду) від 12 червня 2017 року № 1133, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., згідно з яким ОСОБА_1 передав ОСОБА_2
у власність нежитлове приміщення магазину у будинку
АДРЕСА_1 .
Повернуто сторони за договором довічного утримання (догляду) від 12 червня 2017 року № 1133 у попередній стан, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення магазину у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 25,8 кв. м.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір довічного утримання вчинено позивачем, який є людиною похилого віку на наступний день після смерті його дочки та напередодні її поховання, без його волевиявлення внаслідок застосування до нього психологічного тиску
з боку відповідача, а тому цей договір є недійсним.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування квартири від 12 червня 2017 року, суд вважав, що цей позов є безпідставним, оскільки позивач ОСОБА_1 не є стороною спірних правовідносин. Окрім того дарувальник ОСОБА_3 , була власником спірної квартири відповідно до договору дарування, тобто це майно
не є спільною сумісною власністю подружжя, а тому права позивача не порушені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М., про визнання недійсним договору довічного утримання, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладення спірного договору довічного утримання відповідало справжньому волевиявленню позивача та третьої особи, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач застосовував до нього та його дружини ОСОБА_3 психологічний тиск на вчинення спірного правочину,
а тому відсутні правові підстав для визнання договору довічного утримання
від 12 червня 2017 року недійсним.
Апеляційним судом зазначено, що в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому в апеляційному порядку не переглядалося.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Судувід 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в справі і витребувано справу з Приморського районного суду м. Одеси.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року справу призначено до розгляду.
06 лютого 2020 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив належним чином фактичних обставин справи та не звернув увагу на те, що однією із підстав звернення позивача до суду із цим позовом було зазначено вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини (стаття 233 ЦК України), а саме на другий день після смерті єдиної дочки.
Відзив (заперечення) учасників справи на касаційну скаргу
У січні 2020 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 в лікарні померла дочка позивача та яка була дружиною відповідача ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 29 червня 2017 року (повторно), свідоцтвом про її народження , свідоцтвом про шлюб з ОСОБА_2 , який укладено 14 вересня 2002 року.
12 червня 2017 року між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 як набувачем укладено і нотаріально посвідчено договір довічного утримання (догляду), який зареєстровано в реєстрі за № 1133, за яким відчужувач передав,
а набувач отримав у власність нежитлові приміщення магазину
у будинку АДРЕСА_1 , площею 25,8 кв. м, та взамін чого зобов`язується забезпечувати подружжя утриманням та доглядом довічно на умовах цього договору. Договір укладено за згодою дружини відчужувача, яка викладена у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. 12 червня 2017 року за реєстром № 1132.
Вказані нежитлові приміщення належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 грудня 2011 року та зареєстрованим в Комунальному підприємстві «Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості». Також судом встановлено що ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 25 травня 1998 року.
Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору матеріальне забезпечення
з утримання (догляду), яке щомісячно має надаватися набувачем подружжю, оцінюється сторонами у сумі 1 500,00 грн. За рахунок суми матеріального забезпечення та в межах його вартості набувач зобов`язаний здійснювати оплату комунальних послуг відносно житла, у якому мешкає подружжя.
Згідно з пунктом 3.2.1 набувач не рідше одного разу на тиждень зобов`язаний відвідувати подружжя. У разі смерті подружжя поховати його біля їх доньки ОСОБА_4 (пункт 3.2.3). При цьому у пункті 4.1 договору вказано що сторони підписали цей договір і він не носить характер фіктивного та удаваного правочину, тобто не є таким, як передбачено статтями 234 235 ЦК України, і зміст правочину роз`яснено.
Відповідно до свідоцтва про смерть від 29 червня 2017 року, виданого Київським районним у м. Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оспорюванні договори були укладені на наступний день після смерті ОСОБА_4 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бучко О. С., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право
в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема визнання правочину недійсним.
Згідно зі статтею 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві)
у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно із частинами першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою і шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233
ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_2 шляхом погрози, а також скориставшись його важким психологічним станом після смерті доньки, похилим віком, станом здоров`я, примусив його оформити у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Марченко А. М. договір довічного утримання від 12 червня 2017 року № 1133, тому просив суд визнати його недійсним на підставі статей 203 215 233 ЦК України.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору довічного утримання недійсним, посилався на те, що укладення спірного договору довічного утримання відповідало справжньому волевиявленню позивача та третьої особи, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідач застосовував до нього та його дружини ОСОБА_3 психологічний тиск на вчинення спірного правочину.
Натомість, суд першої інстанції, встановивши, що спірний договір довічного утримання укладено між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (подружжя) та ОСОБА_2 , який був чоловіком померлої єдиної дочки позивача ОСОБА_4 , 12 червня 2017 року, тобто на наступний день після її смерті, дійшов правильного висновку, що правочин вчинено позивачем під впливом тяжкої для нього обставини та про наявність підстав для визнання його недійсним.
Отже, апеляційний суд указаного не врахував та скасував по суті правильне рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях,
з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бучко Олег Сергійович, задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року скасувати.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк