№ 522/12731/21-е

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 522/12731/21-Е

провадження № 61-16030 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Одеська обласна прокуратура,

третя особа - Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2023 року у складі судді Павлик І. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року

у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарова М. В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Одеської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління ДКС України в Одеській області,

у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з держави Україна в особі ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України

1 690 000,00 грн на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, шляхом списання коштів із Єдиного казначейського рахунку ДКС України.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у грудні 2008 року постановою прокурора Одеської області було порушено кримінальну справу, у тому числі відносно нього, за частиною другою статті 368 (одержання хабара),

частиною п`ятою статті 27 (види співучасників), частиною другою статті 368

КК України 1960 року.

06 грудня 2008 року він був затриманий, а 08 грудня 2008 йому пред`явлено відповідне обвинувачення, яке в подальшому змінювалося, склад злочину перекваліфіковувався. До нього застосовувалися різні запобіжні заходи, у тому числі у вигляді тримання під вартою.

У березні 2021 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, яку було скасовано 06 серпня 2021 року постановою виконуючого обов`язки керівника Роздільнянської окружної прокуратури. У цей самий день, 06 серпня 2021 року прокурором Роздільнянської окружної прокуратурою винесено постанову

про закриття кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених відповідними нормами КК України.

Позивач указував, що він перебував під слідством 152 місяці.

Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому було завдано моральну шкоду, яка полягала в погіршенні відносин із родичами, знайомими та іншими людьми, які з недовірою ставилися до нього та членів його сім`ї. Він був позбавлений можливості забезпечувати свою сім`ю, члени його сім`ї понесли негативні наслідки в професійній сфері та сімейній, погіршився стан їхнього здоров`я. Він постійно перебував у стані напруги, змушений був себе виправдовувати, було зруйновано його професійну кар`єру, розірвано шлюбні відносини. Розмір моральної шкоди він оцінив у 1 690 000,00 грн.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

на відшкодування моральної шкоди 1 100 000,00 грн.

У решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право

на відшкодування моральної шкоди, так як кримінальне провадження відносно нього було закрито й загалом він перебував під слідством 152 місяці,

що не заперечувалося прокурором.

У цій частині районний суд урахував відповідні норми Конституції України,

ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»

(6 700,00 грн), строк перебування позивача під слідством чи судом (152 місяці),

і встановив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди -

1 018 400,00 грн (6 700,00 грн х 152 місяці), гарантований державою. Керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи з встановлених фактичних обставин цієї справи, районний суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1 100 000,00 грн.

При цьому суд першої інстанції, відхиляючи відповідні доводи прокурора, вказав, що відшкодування громадянинові моральної шкоди у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та інших процесуальних дій,

що обмежують права громадянина, здійснюється в повному обсязі незалежно

від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року апеляційні скарги Одеської обласної прокуратури, ДКС України задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2023 року змінено, доповнено другий абзац резолютивної частини судового рішення після слів: «відшкодування моральної шкоди», словами: «завданої незаконним рішенням

і діями органів досудового слідства та прокуратури».

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено правильні висновки по суті вирішення спору, оскільки наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури.

При цьому суд першої інстанції вірно визначив розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (1 100 000,00 грн). Визначений законом розмір такого відшкодування

(1 018 400,00 грн) є мінімальним, що гарантований державою, а суд, ураховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, що й було зроблено судом першої інстанції.

Апеляційний суд відхилив доводи прокурора в частині розрахунку строку, протягом якого позивач перебував під слідством - 152 місяці, замість 147 місяців 25 днів,

як уважав прокурор, коли вперше було закрито провадження у справі,

так як постанову слідчого про закриття кримінального провадження, винесену

у березні 2021 року, скасовано 06 вересня 2021 року та в цей самий день іншою постановою закрито кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 . Перший раз постанову слідчого було винесено без врахування особи позивача,

що в подальшому було виправлено з метою виправлення допущених помилок.

Разом із цим, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини в частині того,

що відшкодування моральної шкоди завдано незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, і помилково ухвалив рішення в частині

підстави завдання моральної шкоди. Тому в цій частині апеляційний суд змінив резолютивну частину рішення районного суду, доповнивши її другий абзац відповідним посиланням.

Апеляційний суд застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2023 року керівник Одеської обласної прокуратури звернувся

до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, у якій просить оскаржувані судові рішення змінити

в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, а саме зменшити розмір відшкодування із 1 100 000,00 грн до мінімального -

990 483,00 грн.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в Ухвалі Верховного Суду від 17 листопада 2023 року. Витребувано цивільну справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання керівника Одеської обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 27 березня 2023 року та постанови Одеського апеляційного суду

від 03 жовтня 2023 року відмовлено. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства

та прокуратури, а також строку перебування позивача під слідством, не враховано відповідну судову практику Верховного Суду. Крім того, судами неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, які регулюють питання відшкодування моральної шкоди.

Суди помилково виходили з того, що позивач перебував під слідством протягом 152 місяців, а відповідний мінімальний розмір відшкодування становить 1 018 400,00 грн. Розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи

з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування

під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. У цій справі відповідний строк почався 08 грудня 2008 року (пред`явлення обвинувачення), а закінчився - 31 березня 2021 року, тобто в день закриття кримінального провадження, а не 06 серпня 2021 року, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Хоча постанова про закриття кримінального провадження від 31 березня

2021 року й була скасована 06 серпня 2021 року, проте у цей самий день, кримінальне провадження було знову закрито. Тому позивач фактично у цей період міг перебувати під слідством лише 1 день - 06 серпня 2021 року. Фактично строк перебування позивача під слідство переривався. Із цих підстав позивач перебував під слідством 147 місяців 25 днів, тобто 147 місяців, а не 152 місяці. Відповідний мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди у такому разі складає 990 483,00 грн.

Розмір відшкодування моральної шкоди, визначений судами, а саме

1 100 000,00 грн, не відповідає обставинам справи та принципам справедливості, виваженості та розумності. Відшкодування позивачу шкоди не повинно призвести до його збагачення. Тому визначений судами розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з держави на користь позивача, слід зменшити.

Посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які слід урахувати при вирішенні спору.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга керівника Одеської обласної прокуратури задоволенню

не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду,

суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити

у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5

ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен,

хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56 62 Конституції України, Законі України

«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування

за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної

та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових

і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду

в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою

для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності

і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого

є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня

2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21).

Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових

і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури

і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених

в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються: 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка

у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті

на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено,

що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели

до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається

з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування

під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин

з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер

і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі

(див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі

№ 346/5428/17, провадження № 61-8102св21).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди,

а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим,

ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити

до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою,

а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи

її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності

та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див. постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року

у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні

з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування

під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,

так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19)

та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише

від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено,

що 06 грудня 2008 року постановою прокурора Одеської області порушено кримінальну справу за відповідними нормами КК України 1960 року, в якій

08 грудня 2008 року старшим слідчим прокуратури Одеської області винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 368

КК України 1960 року.

Указане обвинувачення в подальшому змінювалося, склад злочину перекваліфіковувався. Відносно позивача застосовувалися різні запобіжні заходи, у тому числі у вигляді тримання під вартою.

31 березня 2021 року слідчим прийнято рішення про закриття відповідного кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284

КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а. с. 7-9, т. 2).

06 серпня 2021 року постановою виконуючого обов`язки керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури вищевказану постанову слідчого скасовано у зв`язку з тим, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені лише відомості про факт кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 15, частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 364 КК України без іншої інформації щодо осіб

та статей КК України, за якими було пред`явлено обвинувачення. Відновлено досудове розслідування у кримінальному провадженні.

У той самий день, 06 серпня 2021 року прокурором Роздільнянської окружної прокуратури Одеської обласної прокуратури винесено постанову про закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 190, частиною другою статті 364,

частиною четвертою статті 27, частиною другою статті 15, частиною першою статті 369 КК України (а. с. 152-155, т. 1).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 загалом перебував під слідством 152 місяці.

Верховний Суд ураховує, що доводи касаційної скарги прокурора стосуються лише строку перебування позивача під слідством, зокрема періоду часу після 31 березня 2021 року до 06 серпня 2021 року, й, відповідно, мінімального розміру для визначення моральної шкоди.

Разом із цим, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивач незаконно перебував під слідством 152 місяці.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, судами правильно враховано вказаний строк перебування позивача під слідством і мінімальний місячний розмір заробітної плати на момент розгляду справи відповідно до Закону України

«Про Державний бюджет України на 2023 рік» (6 700,00 грн), і встановлено,

що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим,

ніж 1 018 400,00 грн.

При цьому суди вірно зазначили про те, що визначений законом розмір

відшкодування моральної шкоди є мінімальним, що гарантований державою.

Суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновками якого у відповідній частині погодився й суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходячи

із встановлених фактичних обставин даної справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

та відшкодування останньому моральної шкоди у розмірі 1 100 000,00 грн.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у спірних правовідносинах було переривання строку перебування позивача під слідством,

а тому з указаного строку необхідно виключити період після першого закриття кримінального провадження (березень 2021 року) до остаточного закриття кримінального провадження (серпень 2021 року), оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи та їм надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, з якою колегія суддів погоджується.

Судами вірно вираховувалися 152 місяці перебування позивача під слідством,

а не 147 місяців, коли вперше було закрите провадження у справі. З метою виправлення допущених помилок постанову слідчого від 31 березня 2021 року

про закриття відповідного кримінального провадження було скасовано постановою прокурора 06 серпня 2021 року та в цей самий день іншою постановою закрито кримінальне провадження № 42017160000001075

за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених відповідними нормами КК України. Тобто кримінальне провадження відносно позивача остаточно закрито у серпні 2021 року. Вказане підтверджує правильність розрахунку судами строку перебування позивача під слідством.

При цьому перший раз постанову слідчого про закриття кримінального провадження винесено без врахування особи позивача, що в подальшому й було виправлено вищевказаними постановами прокурора.

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок

про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства та прокуратури, відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального права

при вирішенні спору, зокрема норми вищевказаного Закону та ЦК України,

що спростовує доводи касаційної скарги в цій частині.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, установивши всі фактичні обставини справи, вірно вважав, що позивачу було завдано моральну шкоду, останнім обґрунтовано обставини її завдання. Дослідивши у сукупності наявні у матеріалах справи та витребувані судом докази, керуючись принципами розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суди дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди

у розмірі 1 100 000,00 грн.

Надаючи оцінку доводам прокурора у цій частині, Верховний Суд наголошує,

що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, що прокурору повинно бути відомо. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня

2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), разом із іншим, вказано, що мінімальний розмір моральної шкоди у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення,

так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Суди попередніх інстанцій, з урахуванням усіх обставин справи та доказової бази, обґрунтували збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд погоджується з такими висновками.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду.

При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою

та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин

та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи

їх у сукупності.

Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою

для скасування чи зміни судових рішень.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, чи їх зміни, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині

та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Одеської обласної прокуратури залишити

без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2023 року

у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць