№ 522/14563/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 522/14563/18

провадження № 61-17817 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - Одеська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортов Ігор Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну

скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду

м. Одеси від 03 березня 2021 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 рокуу складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортова І. О. про скасування рішення державного реєстратора та знесення об`єкта самочинного будівництва.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду

м. Одеси від 02 грудня 2014 року у справі № 522/9032/14-ц позов Одеської міської ради задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0300 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030, укладений

27 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і зареєстрований

в реєстрі за № 1785. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку,

площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030. Скасовано запис Державного реєстру речових прав на земельну ділянку, площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030 за ОСОБА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог Одеської міської ради відмовлено.

На підставі вищевказаного рішення суду скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на земельну ділянку, площею 0,03 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030

за ОСОБА_1 . Проте, згідно з актом огляду від 20 липня 2018 року, складеного відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель, дотриманням земельного законодавства та використанням об`єктів комунальної власності департаменту комунальної власності Одеської міської ради, за результатами обстеження вищезазначеної земельної ділянки встановлено, що на ній розташована двоповерхова будівля.

Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказаний житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2017 року

№ 36338952, прийнятого державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О.

Отже, фактично ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво на спірній земельній ділянці, яка їй не належала і у неї були відсутні правові підстави на вчинення таких дій.

Одеська міська рада вважала, що наявність такої реєстрації речового права на об`єкт нерухомого майна порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси, як власника вищевказаної земельної ділянки, на якій воно зареєстровано, оскільки перешкоджає здійсненню повноважень щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою та створює умови для її незаконного використання без вирішення Одеською міською радою

у встановленому законом порядку питання можливості такого використання.

З врахуванням викладеного Одеська міська рада просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2017 року № 36338952, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О.; зобов`язати ОСОБА_1 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року позов Одеської міської ради задоволено. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2017 року № 36338952, прийняте державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О. Зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок об`єкт самочинного будівництва - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Одеської міської ради судові витрати у розмірі 1 762 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка, яка належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, самовільно зайнята ОСОБА_1 . Наявність на землях комунальної власності самочинно збудованого об`єкта унеможливлює здійснення володіння, користування та розпорядження територіальною громадою м. Одеси земельною ділянкою, яка знаходиться під відповідним об`єктом, тому спірна земельна ділянка підлягає звільненню шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва за рахунок відповідача.

ОСОБА_1 , незважаючи на відсутність в неї права власності на вищевказану земельну ділянку, на якій розташовано спірний будинок, звернулась для здійснення державної реєстрації права власності на нього. Для здійснення державної реєстрації речового права на житловий будинок ОСОБА_1 подано пакет документів, який не відповідає вимогам закону, містить недостовірні відомості, що виключає можливість державної реєстрації такого речового права, як офіційного визнання і підтвердження державою факту виникнення у відповідача прав на вказане нерухоме майно у заявлених нею характеристиках.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що для повного відновлення порушених прав територіальної громади рішення державного реєстратора комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеська області»

Махортова І. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня

2017 року № 36338952 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Безпідставними є доводи ОСОБА_1 про існування чинної декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01 липня 2014 року № ІУ 142141700601, що перешкоджає скасуванню реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірний будинок, оскільки після реєстрації права власності відповідачем на спірний об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, у зв`язку з чим скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків.

Районний суд вважав помилковими доводи відповідачки про те, що спірний будинок було побудовано та введено в експлуатацію на той час, коли

їй належало право власності на земельну ділянку, так як право власності

за ОСОБА_1 на спірний будинок було зареєстровано 27 липня 2017 року,

проте 07 квітня 2017 року право власності відповідачки на земельну ділянку було скасовано, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 квітня 2017 року

№ 84765934.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність посилань ОСОБА_1 на декларацію про готовність об`єкта до експлуатації

від 28 жовтня 2014 року ОД 142143010536, так як у тексті вищезазначеної декларації про готовність об`єкта до експлуатації вказано про дозвіл на виконання будівельних робіт від 24 липня 2007 року номер 504. З метою з`ясування інформації щодо того, чи дійсно видавався інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради цей дозвіл на виконання будівельних робіт під номером 504, юридичним департаментом Одеської міської ради було зроблено відповідний запит до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради. 23 грудня 2019 року до юридичного департаменту надійшла відповідь на вищевказаний запит, з якої вбачається, що в реєстраційному журналі інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси, яка надавала дозволи на виконання будівельних робіт та була структурним підрозділом управління архітектури та містобудування Одеської міської ради до 01 січня 2008 року, міститься інформація про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 24 липня 2007 року № 504, іншому замовнику за іншою адресою та на інший об`єкт, а саме щодо реконструкції нежитлових офісних приміщень № 512 по просп. Шевченко, 4б під офіс. Судом першої інстанції прийнято до уваги вказаний факт, так як у справі відсутні відомості на підтвердження того, що позивач раніше був ознайомлений з цими доказами ніж у 2019 році.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у відповідачки відсутнє право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року у справі

№ 522/9032/14-ц.

Отже, побудований нею спірний житловий будинок на вказаній земельній ділянці є самочинним будівництвом.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованими є вимоги позивача про знесення самочинного будівництва, також наявні правові підстави для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачкою права власності на спірний житловий будинок

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2024 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/14563/18 з Приморського районного суду м. Одеси. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у 2014 році ОСОБА_1

була добросовісним набувачем земельної ділянки, розташованої за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030,

площею 0,0300 га. На час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання не була обізнана, що ОСОБА_2 не мала права на відчуження спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 у порядку, передбаченому законом, зареєструвала за собою право власності на спірну земельну ділянку, отримала дозвільні документи на будівництво спірного житлового будинку на вказаній земельній ділянці та у подальшому, після завершення будівництва, зареєструвала право власності на збудований об`єкт нерухомого майна.

Правовстановлюючі документи ОСОБА_1 на спірний житловий будинок не скасовані та є чинними, а саме свідоцтво про право власності на житловий будинок від 13 листопада 2014 року серія НОМЕР_1 , що унеможливлює знесення спірного будинку, як самочинно побудованого.

Судом першої інстанції безпідставно було враховано нові докази, подані відповідачем поза межами визначеного нормами ЦПК України строку.

Позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки, звертаючись до суду з позовом про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2017 року № 36338952, Одеська міська рада не просить суд скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Каменської О. А. від 01 липня 2014 року

№ 14128353 та свідоцтво про право власності на житловий будинок

від 13 листопада 2014 року індексний № 29418355, які є чинними, що свідчить про подальшу необхідність повторного звернення до суду для відновлення порушених прав.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року у справі № 522/9032/14-ц позов об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар» задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 на земельній ділянці, площею 0,0300 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030, забезпечити постійний безперешкодний доступ до комунікаційних вузлів каналізаційних мереж, високовольтної (6кВ) електромережі ТП № 724 - ТП № 6021, ТП - 903, від якої здійснюється електроживлення будинків об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар», забезпечити постійний безперешкодний доступ до основного контуру заземлення та блискавкозахисту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар», у тому числі, дахової газової котельні, який потребує проведення щорічних лабораторних випробувань та обслуговування.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар» судовий збір у розмірі 243,60 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Позов Одеської міської ради задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0300 га, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030, укладений 27 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і зареєстрований в реєстрі за № 1785. Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку, площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030. Скасовано запис Державного реєстру речових прав на земельну ділянку, площею 0,0300 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030 за ОСОБА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог Одеської міської ради відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

При розгляді справи № 522/9032/14 судом встановлено, що 23 липня

2008 року постановою Київського районного суду м. Одеси у справі № 2-а-424/2008 за ОСОБА_4 визнано право власності на земельну ділянку, площею 0,0300 га, яка перебувала у власності територіальної громади м. Одеси та була частиною земельної ділянки, наданої Одеською міською радою в користування товариству з обмеженою відповідальністю «Бульвар».

01 жовтня 2009 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси у справі

№ 2-а-424/2008 було задоволено заяву Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» про перегляд постанови Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2008 року за нововиявленими обставинами та скасовано цю постанову районного суду, провадження у справі закрито.

У подальшому, 17 травня 2012 року рішенням Приморського районного суду

м. Одеси у справі № 2-2037/11 задоволено позов Одеської міської ради та визнано: незаконним державний акт про право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,0300 га, на ім`я ОСОБА_4 , недійсним договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; незаконним державний акт про право власності на спірну земельну ділянку на ім`я

ОСОБА_2 , витребувано від останньої вказану земельну ділянку на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Незважаючи на скасування державного акта про право власності на земельну ділянку на підставі рішення суду, 26 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 1785, на підставі якого ОСОБА_2 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняла спірну земельну ділянку.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 жовтня 2015 року у справі

№ 522/9032/14-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року у частині зобов`язання ОСОБА_1 на земельній ділянці, площею 0,0300 га, за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечити постійний безперешкодний доступ до високовольтної (6 кВ) електромережі ТП № 724 - ТП № 6021, ТП - 903, від якої здійснюється електроживлення будинків об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар», забезпечити постійний безперешкодний доступ до основного контуру заземлення та блискавкозахисту об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар», у тому числі, дахової газової котельні скасовано. В цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позову об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар» у частині зобов`язання ОСОБА_1 на земельній ділянці, площею 0,0300 га, за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечити відповідний постійний безперешкодний доступ відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

Відповідно до акту огляду від 20 липня 2018 року, складеного відділом самоврядного контролю за використанням і охороною земель, дотриманням земельного законодавства та використанням об`єктів комунальної власності департаменту комунальної власності Одеської міської ради, за результатами обстеження земельної ділянки, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , встановлено, що на ній розташована двоповерхова будівля (а.с. 37, т. 2).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказаний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 липня 2017 року № 36338952, прийнятого державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційна служба Одеської області» Махортовим І. О. (а.с. 40-41, т. 2).

07 квітня 2017 року право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137500:29:005:0030 було скасовано, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 квітня 2017 року № 84765934 (а.с. 42, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391 396 ЦК України.

У частині другій статті 212 ЗК України передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 6.30-6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня

2020 року в справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115 гс 19) зроблено висновок, що «законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».

У постанові від 02 червня 2021 року в справі № 509/11/17 (провадження

№ 61-268 св 21) Верховний Суд дійшов висновку, що належними відповідачами за вимогами про знесення самочинно збудованого майна, приведення приміщень у первісний стан, шляхом знесення самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна, усунення перешкод у здійснені права користування та розпорядження майном шляхом перебудови самовільно збудованих об`єктів нерухомого майна мають бути чинні власники спірного майна, а визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень спричинених самочинним будівництвом.

У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц (провадження

№ 61-20139 св 19) Верховний Суд дійшов висновку, що, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суди: не урахували, що власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39 гс 23) зроблено висновок, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Крім того, про те, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів, які заявлені саме у зв`язку зі здійсненням самочинного будівництва є неефективними способами захисту, вказував Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі

№ 521/21538/19 (провадження № 61-204 св 22).

Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_1 спірна земельна ділянка на праві власності не належала, що підтверджується рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року у справі

№ 522/9032/14-ц.

Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 самовільно здійснила будівництво житлового будинку на спірній земельний ділянці, унаслідок чого він

є самочинним будівництвом, тому обґрунтованими є вимоги Одеської міської ради про знесення самочинного будівництва.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, на увагу не заслуговують, оскільки не спростовують вищевказаних висновків судів, тому що у цій справі питання правомірності набуття нею спірної земельної ділянки не вирішується, так як рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2014 року у справі № 522/9032/14-ц встановлено, що ОСОБА_1 набула земельну ділянку з порушенням положень закону.

Разом з тим суди у порушення вищевказаних вимог закону не звернули уваги на те, що ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки щодо усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, спричиненого таким порушенням, є лише вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України і вирішення такої вимоги виключає застосування інших вимог.

Верховний Суд звертає увагу на те, що скасування рішення державного реєстратора не забезпечать усунення порушень прав позивача, як власника спірної земельної ділянки, спричинених самочинним будівництвом.

Подібні за змістом правові висновки Верховним Судом викладені у постановах від 30 вересня 2022 року у справі № 201/2471/20 (провадження № 61-5275 св 21), від 31 травня 2023 року у справі № 201/4483/20 (провадження № 61-12125 св 22).

Отже, суди дійшли помилкового висновку про задоволення вимоги Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора, оскільки це є неефективними способом захисту порушеного права та не призведе до відновлення прав позивача, як власника земельної ділянки.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення у частині задоволення вимог Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року у частині задоволення вимог Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора скасувати.

У задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Махортова Ігоря Олександровича про скасування рішення державного реєстратора відмовити.

В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець