Постанова
Іменем України
10 березня 2021 року
м. Київ
справа № 522/16059/18
провадження № 61-17827св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року в складі судді: Єршової Л. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Комлевої О. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Позов мотивований тим, що син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з квітня 2018 року після розлучення з відповідачем. Вона має власне житло, постійну роботу, добрі характеристики. 17 серпня 2018 року органом опіки та піклування Приморської РДА Одеської міської ради прийнято висновок, згідно з яким місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано доцільним з матір`ю - ОСОБА_1
ОСОБА_1 просила:
визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народження разом з нею.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що при визначенні місця проживання дитини у разі окремого проживання батьків застосовується принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі № 6-1945цс17, від 2 травня 2018 року в справі №404/1100/16-ц). Як мати, так і батько працюють, матеріально забезпечені, мають власне житло, мають можливість забезпечити нормальний всебічний розвиток дитини. Доказів аморальної поведінки ні матері, ні батька суду не надано, обидва батьки хвилюються за дитину та виконують свої батьківські обов`язки. В свою чергу, судом встановлено, що батько дитини може створити більш сприятливі умови для забезпечення належного психологічного стану дитини, її розвитку в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності, що за наявності неврологічного захворювання є дуже важливим, висновками спеціалістів підтверджена більша прихильність дитини до батька, дитина бажає мешкати з батьком.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що виходячи з наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини, відсутність заперечень самого батька щодо проживання дитини разом з ним, думки самого ОСОБА_5 , встановлення місяця проживання дитини з батьком без пред`явлення зустрічних вимог не буде порушенням права на справедливий судовий розгляд.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, згідно якого в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає дитині можливість висловлювати свої думки і приділяє їм належну увагу. Розглядаючи справи щодо місця проживання дитини, суди враховують рівність прав матері та батька і беруть до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Суди належним чином не дослідили докази, які підтверджують той факт, що проживання дитини разом із батьком буде суперечити інтересам дитини.
Захворювання ОСОБА_5 є вродженим, про яке не цікавився відповідач. ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Суди проігнорували висновок органу опіки та піклування від 17 серпня 2018 року, в якому зазначено, що мати ставиться до виконання своїх обов`язків щодо свого сина належно та відповідально, взаємовідносини дитини з матір`ю дуже близькі. Зазначеним висновком було вирішено вважати доцільним визначити місце проживання дитини разом із матір`ю. В апеляційному суді у порушення статті 232 ЦПК України дитина була опитана без участі представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. Відповідач зустрічний позов не пред`явив. Місце проживання дитини визначено разом із батьком, що є виходом за межі позовних вимог.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржені рішення - без змін. Відзив мотивований тим, що оскаржені рішення ухвалені з урахуванням думки дитини, яка досягла віку, коли здатна висловити свої бажання та прихильність. Оскаржені рішення не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц. Висновок органу опіки та піклування не є абсолютним для суду.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 26 січня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 16 липня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
Відповідно до свідоцтво про народження ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_5 , актовий запис № 1538 від 09 вересня 2010 року, здійснений у Київському ВРАЦС Одеського МУЮ.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 жовтня 2015 року до повноліття дитини.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року у справі № 520/14784/17 шлюб між сторонами розірвано та сторони проживають окремо.
Суди встановили, що дитина почала мешкати з батьком після того, як він виявив у хлопчика проблеми зі шкірою внаслідок енурезу, і почав займатись його лікуванням.
Згідно висновку органу опіки та піклування Приморської РДА Одеської міської ради від 17 серпня 2018 року орган опіки та піклування вважає доцільним визначення місця проживання дитини з матір`ю ОСОБА_1
Одеським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді проводилось тестування психоемоційного стану дитини 04 квітня 2018 року, 11 квітня 2018 року, 13 квітня 2018 року, 25 квітня 2018 року, 08 травня 2018 року, за його результатами ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час проведення бесід та методик охоче згадував та розповідав про батька та неохоче про матір, дитина відчуває тісний емоційний зв`язок з родиною батька, члени якої для нього є найбільш значущими людьми та з якими він відчуває себе в безпеці,….дитина демонструє прив`язаність та особисту прихильність до батька, але і матір любить...».
Службою у справах дітей Одеської міської ради 03 грудня 2019 року на адресу ОСОБА_1 направлено лист, в якому зазначено, що спеціалістами територіального відділу служби у справах дітей Одеської міської ради у Приморському районі було складено акт обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_5 . В ході обстеження було встановлено, що дитина має окрему кімнату та забезпечена всіма необхідними речами для проживання, навчання та розвитку, батьком дитини створені належні житлово-побутові умови. З метою об`єктивного та всебічного розгляду питань, порушених у заяві ОСОБА_1 , з малолітнім ОСОБА_5 було проведено бесіду, в ході якої він повідомив, що він хоче проживати з батьком.
ОСОБА_2 має постійне місце роботи та постійний дохід.
У суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не судимий, не зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами.
30 жовтня 2019 року Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/15183/19 ухвалено постанову, відповідно до якої ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 184 КУпАП.
У судовому засіданні апеляційної інстанції заслуховувалась думка дитини. Хлопчик висловив бажання проживати з батьком, який приділяє йому більше уваги, з ним йому цікаво, він має свою кімнату. З матір`ю у нього не такі тісні зв`язку, але він виявив бажання її відвідувати.
Суди встановили, що як мати, так і батько працюють, матеріально забезпечені, мають власне житло, мають можливість забезпечити нормальний всебічний розвиток дитини. Доказів аморальної поведінки ні матері, ні батька суду не надано, обидва батьки хвилюються за дитину та виконують свої батьківські обов`язки. Батько дитини може створити більш сприятливі умови для забезпечення належного психологічного стану дитини, її розвитку в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності, що за наявності неврологічного захворювання є дуже важливим, висновками спеціалістів підтверджена більша прихильність дитини до батька.
Позиція Верховного Суду
У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що:
«у статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов`язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.
Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для збереження розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі доцільним є проживання дитини з батьком, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для визначення місця проживання із матір`ю.
Як свідчить аналіз оскаржених рішень, висновки, викладені в них не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), суди, з урахуванням статті 89 ЦПК України, надали оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (частина перша статті 18 СК України).
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею (Т. 1, а. с. 5); зустрічних позовних вимог відповідач ОСОБА_2 не заявляв. За таких обставин суди зробили неправильний висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та в їх задоволенні належить відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в частині визначення місця проживання дитини з батьком ухвалені без додержання норм процесуального права. У частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір`ю судові рішення відповідають висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18). У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення в частині визначення місця проживання дитини з батьком скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком; у частині відмови в задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір`ю судові рішення залишити без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати.
У задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , відмовити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, залишити без змін.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2019 року та постанова Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов