№ 522/18674/19

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 522/18674/19

провадження № 61-1149св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 05 листопада 2019 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»

(далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») про скасування забезпечення позову.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 19 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») та нібито нею, ОСОБА_1 , укладено кредитний

договір № 69-01-975. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 19 грудня 2007 року укладено іпотечний договір № 69-01-976, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № Д-651.

Позивач зазначала, що рішенням від 17 вересня 2018 року у справі № 522/1425/15-ц Приморський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позову, пред`явленого ТОВ «Кредитні ініціативи» до неї, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 69-01-975 з тих підстав, що особисто ОСОБА_1 грошові кошти за кредитним договором у розмірі 30 000, 00 дол. США не отримувала, зазначеними коштами заволоділа інша невстановлена особа.

ОСОБА_1 вважала, що у зв`язку з припиненням основного зобов`язанняіпотека також є припиненою. Через бракпідстав для забезпечення виконання умов кредитного договору позивач зверталася до ТОВ «Кредитні ініціативи» із заявою про скасування іпотечного договору від 19 грудня

2007 року № 69-01-976 та внесення відповідних відомостей до державного реєстру іпотек, однак заяву не було задоволено відповідачем.

Враховуючи наведене та посилаючись як на правові підстави позову на статтю 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 17 Закону України «Про іпотеку», позивач просила скасувати договір іпотеки від 19 грудня 2007 року № 69-01-976, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі

за № Д-651, а також скасувати відомості про іпотеку від 19 грудня 2007 року, внесені до Єдиного державного реєстру іпотек.

Стислий виклад позиції відповідача

ТОВ «Кредитні ініціативи» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим і не доведеним належними та допустимими доказами. Просило застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 08 липня 2020 року Приморський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України «Про іпотеку». Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначила, що іпотека припинена у зв`язку із припиненням основного зобов`язання. Втім факт припинення дії кредитного договору не встановлений рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2018 року та не є предметом розгляду у цій справі, у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність позивачем наявності правових підстав для припинення іпотеки.

Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що, зазначаючи про припинення іпотеки, позивач звернулася до суду із вимогами про скасування іпотечного договору та запису про іпотеку. Суд виснував, що позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав у спосіб, не передбачений законом, оскільки за змістом статті 17 Закону України «Про іпотеку» та пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України належним та ефективним способом захисту у цій справі має бути припинення правовідношення, а не скасування іпотечного договору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Постановою від 16 грудня 2021 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року, позов задовольнив частково.

Суд визнав недійсним договір іпотеки від 19 грудня 2007 року № 69-01-976, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № Д-651.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року в справі № 305/1180/15 (провадження № 14-82цс18), про те, що договір іпотеки, який укладений на забезпечення виконання кредитного договору, який є неукладеним, суперечить вимогам цивільного законодавства щодо застави майна та частини четвертої статті 3 Закону України «Про іпотеку». Оскільки факт неукладення кредитного договору від 19 грудня

2007 року № 69-01-975 встановлений рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2011 року, яке в подальшому не оскаржувалося, а рішенням від 17 вересня 2018 року у справі № 522/1425/15-ц Приморський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з мотивів неотримання нею кредитних коштів, апеляційний суд зробив висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору іпотеки, виснувавши, що неукладене зобов`язання не може забезпечуватися дійсним договором іпотеки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 січня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ТОВ «Кредитні ініціативи», наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначило, що:

- суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), у постановах Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 908/296/15-г та у справі № 916/1837/18, від 31 березня 2021 року у справі № 442/3494/17 (провадження № 61-9944св21), від 18 червня 2021 року у справі № 643/16291/17 (провадження № 61-18453св19), від 09 вересня 2021 року у справі № 727/6248/18 (провадження № 61-5697св20), у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, щодо застосування правил позовної давності.

Також у касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» посилається на те, що позивач обрала невірний спосіб захисту, а суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та змінив предмет і підстави позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у травні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишити без задоволення. Також позивач зазначила, що бажає брати участь в судовому засіданні.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 04 травня 2022 року Верховний Суд поновив ТОВ «Кредитні ініціативи» строк на касаційне оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року, відкрив касаційне провадження у справі та зупинив дію постанови Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року. Ухвалою від 28 вересня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що19 грудня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 69-01-975, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в сумі 30 000, 00 дол. США, зі сплатою позичальником процентів за користування кредитними коштами в розмірі 12, 9 річних, строком повернення кредиту та процентів не пізніше 16 грудня 2022 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 19 грудня 2007 року укладено іпотечний договір № 69-01-976, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гончаровою С. Ю. та зареєстрований в реєстрі за № Д-651.

Заочним рішенням від 21 червня 2011 року у справі № 2-2625/11 Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов ОСОБА_1 та визнав недійсним кредитний договір від 19 грудня 2007 року № 69-01-975, оскільки заяви про видачу готівки від 20 грудня 2007 року № 01 позивач не підписувала, кредитних коштів не отримувала.

Рішенням від 16 листопада 2011 року Апеляційний суд Одеської області скасував зазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 червня 2011 року та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») про визнання недійсним кредитного договору. Апеляційний суд зазначив, що кредитний договір від 19 грудня

2007 року № 69-01-975 не є укладеним, тому він не породжує правових наслідків для осіб, які його підписали. Втім, оскільки правочин, який не вчинений, не може бути визнаний недійсним, тому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову з цієї підстави.

17 грудня 2012 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги за кредитними договорами, укладеними між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами, в тому числі право вимоги за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 69-01-975.

Рішенням від 15 грудня 2014 року у справі № 2/1522/12592/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 05 березня 2015 року, Приморський районний суд м. Одеси відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання кредитного договору неукладеним та зобов`язання зняти арешт, накладений на квартиру.

Рішенням від 17 вересня 2018 року у справі № 522/1425/15-ц, яке набрало законної сили 19 жовтня 2018 року, Приморський районний суд м. Одеси відмовив ТОВ «Кредитні ініціативи» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 69-01-975 у розмірі 1 958 649, 87 грн.

У справі № 522/1425/15-ц суд встановив, що згідно з висновком експерта від 01 грудня 2010 року № 1313 у кримінальній справі № 012010011 підписи від імені ОСОБА_1 в заявах на видачу готівки від 20 грудня

2007 року № 01 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису цієї особи.

Відповідно до висновку комісійної судової-почеркознавчої експертизи від 29 грудня 2017 року № 17-1419, проведеної у цивільній справі № 522/1425/15-ц, підписи від імені ОСОБА_1 у двох примірниках заяви на видачу готівки від 20 грудня 2007 року № 01 на суму 30 000, 00 дол. США, розміщені праворуч від друкованих записів «Підписи: Отримувач», виконані не самою ОСОБА_1 , а іншою особою (особами). Досліджені підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу документах виконані з наслідуванням підпису (підписам) ОСОБА_1 .

Приморський районний суд м. Одеси у справі № 522/1425/15-ц встановив, що ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000, 00 дол. США за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № 69-01-975 не отримувала, зазначеними грошовими коштами заволоділа інша невстановлена особа.

Право, застосоване судом

Відповідно до частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Оцінка доводів про невирішення апеляційним судом заяви про застосування до спірних відносин правил позовної давності

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» посилається на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову про часткове задоволення позову, не врахував та не надав оцінку заяві про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Такі доводи заявника підтверджуються матеріалами справи, оскільки 08 липня 2020 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до суду першої інстанції письмові пояснення на позовну заяву, в яких просило застосувати до позовних вимог наслідки спливу позовної давності, посилаючись на те, що перебіг позовної давності розпочався 19 грудня 2007 року, тобто з дня укладення оспорюваного договору іпотеки (а. с. 124-127).

Зазначена заява приєднана до матеріалів справи до постановлення рішення по суті за резолюцією головуючого у справі судді Приморського районного суду м. Одеси Донцова Д. Ю.

Верховний Суд України у постанові від 29 жовтня 2014 року

у справі № 6-152цс14, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зробив висновок про те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Водночас правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

У постанові від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, Верховний Суд України зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), на яку також посилається заявник в касаційній скарзі, зроблено такі висновки: «У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Тобто позовна давність установлює строки захисту цивільних прав. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України). Визначення початку перебігу позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. […] Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав».

Подібні висновки викладені також і в інших постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, наведених ТОВ «Кредитні ініціативи» в касаційній скарзі.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним, втім не розглянув заяву відповідача про застосування позовної давності, подану до суду першої інстанції та приєднану цим судом до матеріалів справи до ухвалення рішення по суті спору, що суперечить правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, зазначених заявником в касаційній скарзі.

Наведене порушення норм права є безумовною підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Оцінка правомірності та ефективності обраного позивачем способу захисту

У касаційній скарзі ТОВ «Кредитні ініціативи» посилається на те, що позивач обрала невірний спосіб захисту, а суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та змінив предмет і підстави позову.

Верховний Суд врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, про те, що «Виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем».

Отже, перед тим як вирішувати питання щодо позовної давності, Верховний Суд має надати оцінку доводам касаційної скарги щодо ефективності та правомірності обраного ОСОБА_1 способу захисту порушених прав, оскільки позовна давність підлягає застосуванню виключно в разі обґрунтованості позовних вимог.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася з позовом про скасування іпотечного договору та запису про іпотеку, обґрунтовуючи зазначені вимоги тим, що іпотеку потрібно вважати припиненою у зв`язку із припиненням основного зобов`язання на підставі статті 509 ЦК України та статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За загальним правилом зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Втім, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, факт припинення кредитного договору не встановлений рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2018 року у справі № 522/1425/15-ц. Також припинення основного зобов`язання не є предметом розгляду у справі, що переглядається. З наведених підстав Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надала доказів на підтвердження наявності правових підстав для припинення іпотечного договору.

Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року в справі № 305/1180/15 (провадження № 14-82цс18), та зробив висновок про наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Втім суд апеляційної інстанції не врахував межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, встановлені, зокрема частинами першою та п`ятою статті 367 ЦПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 предметом позову визначила вимогу про скасування іпотечного договору та запису про іпотеку, а підставою - припинення іпотеки у зв`язку з припиненням зобов`язань за кредитним договором. Позовні вимоги позивач в суді першої інстанції не уточнювала, заяв про зміну предмета чи підстав позову не подавала.

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) зроблено висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову.

У цивільному законодавстві категорія недійсності правочину достатньо чітко сформульована та поняттями, близькими до неї, є оспорюваність й нікчемність. Позивачка ОСОБА_1 у поданій нею позовній заяві просила суд скасувати договір іпотеки та за змістом позову не посилалася на його (договір) недійсність (нікчемність, оспорюваність), тобто сторона намагалася усунути наслідки вчинення нею певного правочину в обраний нею спосіб. Зазначаючи про скасування договору іпотеки, позивач наполягала на припиненні певного правовідношення, що відповідало і правовим підставам позову, зазначеним нею у позовній заяві. За змістом статті 16 ЦК України припинення правовідношення є самостійним способом захисту цивільних прав, відмінним від такого способу захисту як визнання правочину недійсним. Наведене переконливо доводить, що суд апеляційної інстанції розглянув позов, який ОСОБА_1 не пред`являла.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, ухвалене в межах доводів та вимог позовної заяви, допустив порушення норм процесуального права щодо визначення меж судового розгляду, оскільки самостійно змінив визначені позивачем предмет і підставу позову, що впливає на правове обґрунтування, визначення способу захисту порушеного права та вирішення питання про позовну давність.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що скасування іпотечного договору та запису про іпотеку не є належним

(правильно - правомірним) та ефективним способом захисту.

Відповідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначенні способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17

(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Договір іпотеки може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ЦК України, зокрема статтею 203 цього Кодексу, а також іпотека може бути визнана припиненою з підстав, визначених у статті 17 Закону України «Про іпотеку».

У справі, що переглядається, підстав для припинення іпотеки не встановлено. Вимог про визнання недійсним договору іпотеки з належним фактичним та правовим обґрунтуванням позивач не заявляла. Вимога про скасування іпотечного договору та запису про іпотеку не є правомірним способом захисту прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що обрання позивачем неправомірного (неналежного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що обраний позивачем такий спосіб захисту, як скасування іпотечного договору, є неправомірним (неналежним) способом, втім помилково зробив висновок про те, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є припинення правовідношення (припинення іпотеки).

У справі, що переглядається, суди встановили, що факт неукладення кредитного договору від 19 грудня 2007 року № 69-01-975 встановлений рішенням Апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2011 року, а рішенням від 17 вересня 2018 року у справі № 522/1425/15-ц Приморський районний суд м. Одеси відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з мотивів неотримання останньою кредитних коштів.

Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання.

Отже, неукладене зобов`язання (зобов`язання, що не виникло) не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки, що є підставою для визнання договору іпотеки недійсним відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року в справі № 305/1180/15 (провадження № 14-82цс18).

З наведених підстав Верховний Суд дійшов висновку про те, що правомірним та ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є визнання недійсним договору іпотеки від 19 грудня 2007 року № 69-01-976.

З урахуванням викладеного позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним договору іпотеки з наведенням обставин, що зумовили пропуск позовної давності, зокрема, посилань на неодноразові звернення до суду за захистом порушених прав, зміну судової практики тощо, враховуючи те, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав, унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Також згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Водночас поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно зазначив, що неправильно обраний спосіб захисту зумовлює ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Втім суд першої інстанції помилково роз`яснив позивачу, що ефективним способом захисту її порушених прав є припинення правовідношення (припинення іпотеки), що є підставою для зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з її участю

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Водночас згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції»(Ekbatani v. Sweden), заява № 10563/83 зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, то у задоволенні відповідного клопотання потрібно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про обґрунтованість позовних вимог, не розглянув заяву відповідача про застосування позовної давності, що є безумовною підставою, наведеною скаржником у касаційній скарзі, для скасування такого рішення апеляційного суду.

Вирішуючи процесуальне питання про можливість залишення в силі рішення суду першої інстанції, Верховний Суд врахував таке.

Суд касаційної інстанції дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, ухвалене в межах доводів та вимог позовної заяви про скасування іпотечного договору з підстав припинення основного зобов`язання та, як наслідок, припинення іпотеки, визнав договір іпотеки недійсним, чим допустив порушення норм процесуального права щодо визначення меж судового розгляду, оскільки апеляційний суд самостійно змінив визначені позивачем предмет і підставу позову, які впливали на правове обґрунтування та визначення способу захисту порушеного права.

Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач обрала помилковий (неправомірний) спосіб захисту її порушених прав, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Водночас Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції помилково роз`яснив позивачу, що правомірним та ефективним способом захисту її порушених прав є припинення правовідношення (припинення іпотеки), тоді як такому способу захисту відповідає визнання договору іпотеки недійсним, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 305/1180/15 (провадження № 14-82цс18), актуальним як на час ухвалення рішення судом першої інстанції, так і час перегляду справи судом касаційної інстанції.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд зробив висновок, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині - зміні з виключенням із його змісту помилкових висновків про правомірний спосіб захисту порушених прав позивача.

За приписами пунктів 3, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша-четверта статті 412 ЦПК України).

Щодо поновлення виконання оскаржуваної постанови

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 04 травня 2022 року Верховний Суд зупинив дію постанови Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку, касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» потрібно задовольнити частково, постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року скасувати, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, тому відсутні підстави для поновлення дії оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ «Кредитні ініціативи», скасував оскаржувану постанову та змінив лише мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування договору іпотеки та про скасування відомостей про іпотеку внесених до реєстру, то судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають відшкодуванню ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року скасувати.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судові витрати, понесені ним у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 073, 60 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко